Фауст

29 листопада 2011 - Администратор
Вечоріє... За вікном сіє мжичка... Вона відволікає мене від читання “Фауста”, але думки весь час снують навколо цього талановитого твору... Ось уже дочитані останні сторінки трагедії. І зовсім не хочеться розлучатися із героями цього шедевру, який звеличує автора - мудрого мислителя і генія минулого із поглядом у майбутнє...
 Історичний доктор Фауст неясною тінню супроводжує мене у моїх думках... Це прообраз головного героя твору, але Гете надає йому позитивних рис: нескореність духу, мудрість, могутність розуму... І це зрорзуміло... Гете був просвітником тому і його герой - це гімн Людині, що прагне відшукати істину, пізнати себе і навколишній світ...
 Читаю і перечитую рядки трагедії. Творіння Гете заставляє мене задуматися - а хто я? В якому світі живу? Чи вірно обраний мій шлях? Яка вона – істина? У чому покликання людини?
 Цей твір викликає у мене багато “ Чому?” У бесіді Господа із дияволом – перший – на боці Фауста. Але чому?! Невже Господь помилився?
 Хвилююсь за Фауста... Мені так хочеться, щоб Фауст переміг у двобої із Мефістофелем! Чому Мефістофель має таке ім’я? Воно дуже дивне. Шукаю це ім’я в словниках-довідниках. Раптом знаходжу відповідь у біблійному словнику:
Мефістофель – слово грецького походження і скадається із двох частин: “Мефіз”- “руйнівник”, а друга – “тофель ” – “обманщик”. Це одне із численних імен диявола”.
 Виходить, що Мефістофель – це сатана. До цього часу я вважала, що диявол або сатана уособлює в собі лише негативні риси.
 Знову перегортаю сторінки трагедії, із подивом відкриваю для себе іншого диявола. У Гете він особливий. Чому? Знову виникає безліч запитань... Знаходжу ключову фразу до образу Мефістофеля, яку він сам промовляє:
 Я тої сили часть, що робить лиш добро,
 Бажаючи лиш злого...
 Як їх зрозуміти? Мабуть, Мефістофель і приходить на Землю, щоб виявляти приховані тваринні інстинкти, таємні темні бажання смертних?! А може він показує людині саму себе і жахливий світ навколо неї - у цьому і полягає “добро”, яке робить зло?!
 А Фауст? Кожна думка або висловлювання цього героя – це скарбниця життєвої мудрості! Здавалося б що ще потрібно людині для повного самоусвідомлення? Та Мефістофель впевнений, що, пізнавши всі насолоди життя, Фауст відречеться від своєї мети.
 Чому ж тоді у момент засліплення, мій герой продовжує своє життя у
Райському світі? Відповідь відшукую у житті Фауста, який, пройшовши повз земні наївні бажання, не забув свою мету.
 І знову думаю... Мефістофель і Фауст - антиподи. Один є яскравою особистістю, постійно пізнає, шукає, досліджує, прагне підкоряти вершини. Інший - спокійний, зневажає людину, вважає її “твариною із тварин”. Чому? Невже і справді такою є людина?
 Знову мучать думки... Маргарита – Гретхен... Особливо болить душа за цю дівчину... Дочка бюргера, проста, невибаглива, працьовита, “дитя природи”
...Наївна, довірлива, як сотні і тисячі наших дівчат. І треба було їй зустріти Фауста і Мефістофеля! Тільки я чомусь не можу зрозуміти, чому кохання, яке має дарувати лише радощі, для Маргарити перетвоюється на страшну муку? Чому Маргарита, закохавшись у Фауста, коїть жахливі вчинки? Чому звертає увагу на людський осуд, хоча і народила безшлюбне дитя?! Навіщо вона убиває рідну дитину, знаючи, що за цей злочин на неї чекає страта у міській в’язниці? Я тільки зараз здогадуюсь, чому автор цей твір назвав трагедією. Яка страшна доля у цієї простої дівчини! Це смерть брата, матері, дитини.. Переосмислюю себе, а якби я поступила в даній ситуації? Відчуваю серцем, як було важко Маргариті? А Мефістофелю цього мало. Він невисокої думки про жіночу цнотливість. Сам він легко спокушає Марту – дружину солдата. І водночас він прагне дати Фаусту наочне свідчення того, як саме потрібно поводитись із жінками. Стає страшно... В голові виникають асоціації із повсякденними випадками у нашому житті. Проблеми, які піднімає Гете у творі, чомусь не дуже почуті людьми. Слухаєш новини по телебаченню, які рясніють страшними повідомленнями про те, що знайшли новонароджену дитину у целофановому пакеті на смітнику, або в сумці, яку залишила горе-мати взимку на автобусній зупинці. Добре, що знайшли цих діток випадкові перехожі. Чому такі випадки в нашій країні стали закономірними? Чому перестають дивувати і хвилювати людей?!
 Знову і знову в думках повертаюсь до твору. Єдине, від чого радіє і заспокоюється серце, що душа Маргарити врятована і, каючись, вона летить до Господа назавжди... А Фауст? Чи переживає за те, що накоїв? Він не довго переймається горем і продовжує свою подорож сам... І знову тисячі “чому?” Повертаюсь до твору Гете, він усіяний протиріччями: Господь і диявол, пізнання істини, високі поривання і ниці спокуси життя, людина-піщинка і величний Всесвіт, Фауст і Мефістофель...
 Фауст... І знову Фауст прагне поєднати не поєднане. І знову - чому? Ці “чому?” приводять до думки, що зло у світі потрібно для рівноваги, бо ми, мабуть, так би і не зрозуміли б, що таке добро, якби не було зла, або навпаки.
 Тільки зараз здогадуюсь, для чого у твір потрапляє Мефістофель. Міркую, а чи змолга б людина досягти висот доброти, любові й світла, якби не знала зла, ницості, пітьми? Однозначна відповідь – ні !
 За допомогою Мефістофеля Фауст опиняється в любій точці планети, у будь-якій епосі, може зробити найфантастичніший вчинок, вимагати виконання найдивовижнішого бажання. Мене вражає його ненаситність у своєму прагненні пізнання світу, людини:
 Я влади хочу, володінь,
 Діла - це суть, а слава - тінь...
 Гете, на мій погляд, прихильник діяльності людини не заради слави всупереч усьому, навіть, моралі. Чому?
 Можливо, саме тому, що Фауст уособлює діяльне начало, Гете і рятує свого героя. Душа Фауста врятована, тому що життя його пройшло у прагненні до нескінченного. Приходжу до висновку, що позиція Мефістофеля, який вважає людину немічною і нікчемною, письменник протиставляє свою пристрасну віру в людину, в її силу та розум. І диявол – “ частина зла”, що “робить добро” навчив і зміцнив Фауста для довгого шляху у пошуках істини. Той факт, що Фауст відкриває таємницю буття і є, на мою думку, великим кроком у прогресі суспільства, бо люди, що беруть Фауста за приклад, починають розуміти своє призначення на Землі та намагаються відповідати цьому призначенню. Починаєш усвідомлювати, що Гете образом Фауста розкриває для мене дуже важливу сутність: від правильного вибору в житті навіть однієї людини залежить доля всього людства, але інколи ми, люди, часто думаємо тільки про себе, про своє особисте щастя, а не про інших, тому наше життя знецінюється і стає нікому непотрібним. Саме це і намагався донести до нас Гете у своєму творі. Як важливо кожному із нас зрозуміти це вже зараз, бо завтра може бути пізно. Усвідомлюю, що із прочитаної трагедії виношу для себе багато корисного для життя і духовного розвитку.
 Людина може стати ким завгодно і звершити що завгодно, але для цього потрібно зрозуміти в чому сенс життя і безупинно рухатись до самопізнання і самовдосконалення, жити і творити заради інших!..
 На мій погляд, історія Фауста є складною і фантастичною у творі. Вона не тільки захопила мене. Після того, як вона була відтворена геніальним поетом, жодна мисляча людина на Землі не могла обминути цього високого взірця духовного дерзання. Після Гете до образу Фауста зверталися О. Пушкін, М.Лермонтов, О. Блок, Т. Манн та інші. Ця традиція не переривається і нині. Чудові ілюстрації до твору Гете намалювали художники: Е.Делакруа, Г. Доре та А.Шеффер, М. Врубель, Р. Кент. За мотивами трагедії композитор Ш.Гуно написав оперу “ Фауст”, А. Бойто – оперу ”Мефістофель”. До твору Гете “Фауст” писали музику Л. ван Бетховен, Г. Берліоз, Ф Ліст, М. Глінка, М.Мусоргський, П. Чайковський та інші.
 Ніч... Я дописую останні рядки свого твору. Думаю про людство, його майбутнє, про історію морального вибору, яка у творі “Фауст” набуває в моїх думках всесвітнього значення...
Головний урок, що подарував мені Гете, - це невтомно і стрімко рухатись вперед і боротися, бо пасивність, байдужість, примирення зі злом і повний спокій до всього - згубні для людини. Ось чому Фауст Гете - це “вічний образ”, бо проблеми, підняті у творі, актуальні у всі часи.
Рейтинг: -4 Голосов: 12 4240
А.Bogosvyatska # 29 листопада 2011 в 08:12 +2
Таке тендітне ОСОБИСТЕ прочитання трагедії Гете! Авторка задає собі питання і самостійно шукає відповіді, звертається до інших джерел (Біблії, словника), щоб зрозуміти героїв Фауста і Мефістофеля. До того ж, її розуми вписуються і в контекст епохи Просвітництва з її ідеями, і в сучасність.
Дуже достойний твір, читала із задоволенням.
silvestrivna # 29 листопада 2011 в 20:02 +1
Дійсно, читається легко і цікаво. І не випадково виникають оті "чому?"- ознака того, що прочитане не залишило байдужим. А ставити питання набагато важче аніж шукати відповіді на нього. Адже якщо воно формується у твоїй душі. то значить для її заспокоєння і відповідь буде знайдена.

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230