Чи такий вже маленький Маленький принц?

Автор: Велика Вікторія Василівна, учениця 8-А класу Сарненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, м. Сарни, Рівненська обл.
Вчитель: Савицька Світлана Миколаївна

Комусь із великих належить думка про те, що мірилом цінності будь-якої речі, справи чи твору мистецтва є час. Час – величний і невблаганний, все розставляє по місцях, одних возвеличує, інших – відправляє у безвість.
Прометей, Гамлет, Дон Кіхот, Фауст, Ромео і Джульєтта – ці герої пережили свій час, сміливо крокуючи з епохи в епоху, живучи не тільки на сторінках книг і в пам’яті вдячних читачів, відроджуючись у творах талановитих майстрів слова чи пензля, будучи увіковіченими у бронзі, камені, на полотні чи у музичних шедеврах. Сьогодні ці герої світової літератури все частіше пробуджують почуття і думки моїх сучасників, приходячи до нас з екранів телевізорів, оживаючи на сценах театрів, у балетних постановках. Часто їх імена звучать у шлягерах сучасних виконавців, у назвах фірм, кондитерських виробів, сліпуче горять на яскравих вивісках «бутіків» і «маркетів», тим самим, як це не парадоксально, підтверджуючи свою вічність і приземленість власників цих шоу-бізнесових проектів.
Та сьогодні я не про це… Хочу згадати мого улюбленого літературного героя. Хлопчика, що прилетів на нашу планету з далекого астероїда В-612, і ось уже майже століття хвилює і тривожить «тих, хто полюбив маленького принца» і для кого з його появою «світ буде інший».
Дивно, але від часу появи цього героя його ніхто не малював, окрім самого автора. І лише на сторінках підручника літератури я побачила ілюстрації київської художниці Юлії Мітченко. Чому так? Мабуть, треба мати неабияку сміливість і бути так сильно залюбленою у героя Екзюпері, щоб відважитися відтворити його, намалювати портрет цієї дитини. А може, намалювати себе, ту дитину, яка живе у кожному дорослому, і про яку вони, дорослі, так часто забувають? «Адже усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає». Хтозна, але в моїй уяві Маленький принц поки що залишається саме таким, яким його створив автор. Можливо, колись, вже дорослою, я ризикну намалювати його сама…
Повість-притча «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері має дивовижну здатність щоразу, коли її читаєш, відкриватися новою гранню таланту автора і мудрості маленького героя. Про цю дивовижу справжніх творів, вартих того, щоб їх читали і перечитували, мені сказала мама. Цьогоріч вона пообіцяла перечитати зі мною «Дон Кіхота» Сервантеса, хоча вже двічі насолоджувалася цим твором. А бабуся зовсім недавно здивувала нас з мамою шокуючим відкриттям, процитувавши старого Сантьяго із повісті Хемінгуея: «Старики прокидаються дуже рано, бо їм не спиться, – тим самим вони ніби продовжують своє життя». Бабуся вміє дивувати нас несподіваними думками! Вона стверджує, що «довго живе серед людей і бачила їх зовсім близько, і від того думка про них не стала краща». А мені часто нагадує, що «діти повинні бути дуже поблажливими до дорослих». День у нашому домі розпочинається з правила: «прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету». І навіть в оцінці політичних лідерів і керівників держави бабуся притримується незмінного принципу: «Треба судити про все по вчинках, а не словах». Вона впевнена: «Основою влади має бути передусім розум». Як ви зрозуміли, бабуся – шанувальниця не тільки «Старого і моря», а й «Маленького принца». Це разом із нею, готуючись до уроків літератури у шостому класі, я читала повість «Маленький принц» і, дякуючи їй, зуміла полюбити героя цього твору так, що він став моїм другом. Саме завдячуючи бабусі я розуміла ті істини, що їх відкривав для себе і для нас Маленький принц. І з кожним роком мого життя вони стають доступнішими для усвідомлення їх простоти і величі: «Добре бачить тільки серце», «Найголовнішого очам не видно», «Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив».
Книга про Маленького принца проста і зрозуміла. Вона допомагає і вчить нас розуміти найскладнішу річ у світі – книгу людських взаємин. Стосунки між людьми, між дорослими і дітьми складні, заплутані, в них так мало тепла і взаєморозуміння, щирості, відвертості і доброти! Люди такі різні, з різними поглядами на життя, на світ, на події у ньому і на себе самих.
А Маленький принц нагадує нам, що всі ми живемо на одній планеті. І саме на ній кожен має виростити троянду, ту, одну-єдину, найкращу, знайти друга, за якого навіть можна вмерти, кожен має «колись відшукати свою зірку» і здолати пустелю, бо «у ній десь криється джерело», адже «вода буває потрібна і серцю».
Коли настає таємнича ніч, на небі з’являються зірки. Ці яскраві й незвичні квіти неба завжди притягують погляди й мрії землян. Одні довіряють їм найпотаємніше, інші – освідчуються під ними у коханні, хтось загадує бажання, а комусь вони служать дороговказами. Дивлячись на неосяжний простір зоряного неба, відчуваю себе маленькою і беззахисною, ще тендітнішою і ще безбороннішою. І хочеться захистити зірки, бо «порив вітру може погасити їх». А ще я люблю слухати зорі. Люблю мріяти про те, як там, на своїй планеті, живе мій друг, Маленький принц.
Російський письменник А.П. Чехов писав: «Ми нестримно йдемо до зірки, що горить удалині». А Рей Бредбері, американський фантаст, стверджував, що дотягнутися до зірки можна, якщо «твоя голова, руки і серце створені для зірок». На моє глибоке переконання, такі герої, як Маленький принц, допомагають нам замислитися і спонукають шукати сенс життя. Твір Антуана де Сент-Екзюпері пройнятий любов’ю до людини, прагненням достукатися до її душі, змусити очиститися від усього нещирого, повернути втрачену дитячу чистоту і безпосередність.
Мудра казка Екзюпері змушує замислитися над тим, чи правильно ми живемо, які цінності сповідуємо.
Шукати серцем означає прагнути пізнати істину, сенс буття через моральні принципи. Для цього, стверджує автор, треба бути чистим душею, як дитина, не забувати про свою «внутрішню батьківщину» – дитинство.
То ж чи такий він маленький, Маленький принц, якщо залишає такий великий і глибокий слід у душах і пам’яті читачів, стає їх другом?
Я переконана, що мій улюблений літературний герой по праву заслуговує на місце в почесному легіоні «вічних образів» світової літератури поряд з дивакуватим Дон Кіхотом, закоханими Ромео і Джульєттою, Фаустом, що вічно шукає істину!

Вам також має сподобатись...

3 Відповідей

  1. admin сказав:

    Ольга Чоловська: Я також дуже люблю “Маленького принца” Екзюпері, казку і водночас серйозний філософський твір. У світі літератури він не так вже й багато років, але ті питання, які він ставить перед дорослими, справді вічні, і тим і цікаві, що звучать з уст маленького наївного хлопчика з великим серцем, у якого є своя планета – душа, на якій він не дозволить вирости бур’янам, зі своєю відданою любов’ю до троянди і прагненням все зрозуміти і знайти відповіді на всі свої запитання.
    Твір мені дуже сподобався відвертістю думок, прагненням осягнути душу маленького принца так, як це зуміла зробити бабуся. Надіюсь, і тобі вдасться пронести цей образ через все своє життя. І колись таки намалювати його…

  2. admin сказав:

    Анна-Марія Богосвятська: Переконала! Маленький Принц – вічний герой (у іншій конкурсній роботі цей герой названий донкіхотським типом, що також надає цьому персонажу “вічного” прочитання).
    Така безпосередня, щира розповідь про своїх рідних, які приручили любити літературу, про свої бажання і мрії, про те, який слід у душі залишив герой А.Сент-Екзюпері. А цитати про зірки різних письменників!..
    Прекрасний твір!
    Хочу пригадати одну невеличку замальовку про дорослого Маленького Принца, яку написав відомий письменник Фелікс Крівін. Називається вона “Пам’яті Екзюпері”. Там є такі слова Маленького Принца: “Я прошел всю войну, побывал в таких местах, где жизнь совершенно невозможна. И всюду находился кто-то, кто умирал за меня. Вы думаете, один солдат из-за меня домой не вернулся? Я просил приговоренного к смерти: тебе это не нужно, а мне нужно, позволь мне за тебя умереть. Но он отвечал: мне будет легче умереть, зная, что ты живешь, чем жить, зная, что ты умер. Я просил мать умирающего ребенка позволить мне умереть за ее ребенка. Она мне сказала; если ты умрешь, его детство ему не понадобится”.

  3. admin сказав:

    Світлана Турчина: Дуже сподобався твір! Бабуся, мабуть, учитель літератури, або неперевершений поціновувач прекрасного! Але беззаперечно інтелектуал! Я сама люблю дуже і Хемінгуея і Екзюпері, бо вони пишуть про Вічне, неминуче, хоча старанно приховують усе це від “випадкового перехожого” на ниві літератури. Продовжуй і надалі творити! У тебе це гарно виходить!

Залишити відповідь