«Донкіхотство у сучасному світі»

Автор: Величко Мирослава, учениця 9 класу Ручківської ЗОШ І-ІІ ступенів, Гадяцького району, Полтавської області
Вчитель: Сирота Наталія Юріївна

Чи замислювались ви хоч раз, чи потрібно говорити про донкіхотів у нашому житті? Та й чи виникають такі типи у сьогоденні та яка ймовірність їх виникнення? Ну, що ж?
З одного боку, якби Алонсо перетворився на донкіхота у наше сторіччя індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як на мою думку, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, сучасний світ надто корисливий та приземлений, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Крім того, нема де й учитися цього: дитину від раннього віку привчають до прагматичності, практичності, сили, а слово «фантазер» надто часто вживається в негативному значенні. Наші часи просто створені для того, аби винищити донкіхотів…
Так може, коли нема, то й не треба? Може, психологічний феномен донкіхотства зник через те, що був непотрібний, був такою собі «психологічною мутацією»?
Ні, й ще раз ні! На мою думку, сьогоденню дуже не вистачає таких людей: енергійних, з благородною душею, які воюють проти кривди та зла, найбільшою цінністю яких є загальна справедливість та щастя людей. Хтось може заперечити, пригадавши, що, воюючи зі злом, Дон Кіхот воював з вітряками. Це сильний аргумент, було й таке, але і тут криється плутанина: «воювати з вітряками» – тепер це фразеологізм, який означає марну боротьбу, коли людина перебуває під владою власних ілюзій і не бачить реального становища. Якщо не враховувати варіанту, за якого людина воює зі справжніми вітряками, постає питання: а що ж називати марною боротьбою? Скільки разів ми стикалися з тим, коли боротьбу з реальним обманом заради справжньої справедливості люди називали «боротьбою з вітряками» тільки через те, що така боротьба забирає надто багато сил. Тобто марна через те, що складна!
Філософії Дон Кіхота багато хто протиставляє філософію пристосуванства та адаптації до всього, що б там не було: коли робити вибір між донкіхотством і пристосуванством до брехні, нечесності, приниження, то, звісно, краще йти воювати з таким вітряком! Отже, попри помилки Дон Кіхота, попри його відрив від реальності, його філософія виправдана і природна. Донкіхотство значно більше личить людині, ніж спроби адаптуватися до будь-якого життєвого бруду, спроби забути про будь-які безкорисливі вчинки, ніж індивідуалізм у гіршому розумінні цього слова.
Дон Кіхота вважали диваком. Сучасних донкіхотів, мабуть, ще більше вважають диваками. Але настільки важливо, щоб такі люди не зникли, бо тоді життя буде нецікавим, а серед ста «вітряків, які здаються велетнями», можливо, ховається як мінімум десять «велетнів, що прикидаються вітряками»…
Сучасне філософське переосмислення самої ідеї донкіхотства постає у творі М. та С. Дяченків. Проникливі фінальні слова героя української повісті співпадають і з моєю життєвою позицією: «Нехай будь-яка ілюзія рано чи пізно розбивається, а щирими побажаннями вимощена дорога до пекла… Але ж не означає це, що не можна вірити ні в що на світі, й не варто навіть намагатися бажати комусь добра?! Нехай наш світ неможливо змінити на краще… але якщо ми не спробуємо цього зробити — ми не варті й цього, недосконалого, світу! А доки Дон-Кіхот іде шляхом… є надія».

Вам також має сподобатись...

3 Відповідей

  1. admin сказав:

    Анна-Марія Богосвятська: Мирослава, ви така мудра, небайдужа і смілива – справжній Дон Кіхот нашого часу! Прочитала ваш твір із задоволенням. “Наші часи просто створені для того, аби винищити донкіхотів”, “Донкіхотство значно більше личить людині, ніж спроби адаптуватися до будь-якого життєвого бруду”, “Сучасних донкіхотів, мабуть, ще більше вважають диваками” – сильні та глибокі фрази.
    Подобається також, що ви вмієте порівнювати твори, читаєте сучасну літературу і оптимістично настроєні: “А доки Дон-Кіхот іде шляхом… є надія”
    Успіхів вам у боях з вітряками!

  2. admin сказав:

    Наталія Сирота: Цей твір з усіх сподобався найдужче. авторка серйозно підійшла до вирішення питання, а хто ж такі сучасні дон кіхоти. слова обрані зрозумілі, розповідь читається легко і переконливо. найвища оцінка! молодець!

  3. admin сказав:

    Наталія Вихрист: Сподобались роздуми про виховання прагматизму з дитинства, про те, що називають марною боротьбою. Гарна робота.

Залишити відповідь