Двоє закоханих

Автор: Юлія Климчук, учениця 11-Б класу ЗОШ 1-3 ступенів №1 м. Калинівки Вінницької області
Учитель: Олена Василівна Глуханюк

Заговори, щоб я тебе побачив, – сказав Горацій.
Справді, по-справжньому великими є письменники, якщо їх почули та побачили люди. Кожне прочитане слово закарбовується в нас у пам’яті, а хороше слово залишається з нами назавжди. Творчі люди не знають меж, коли вони пишуть. Особисто я захоплююсь творчістю Льва Толстого, Федора Достоєвського, Вільяма Шекспіра, Антона Чехова, Оскара Уайльда, Олександра Пушкіна, Михайла Шолохова. Твори, що виходять з-під їхнього пера, мають різні теми, проблеми, але ними зачитується весь світ.
Найбільше я полюбляю читати твори про кохання. Тема кохання – одна з вічних тем у лiтературi. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною. Кохання повністю змінює наш світогляд на прості речі. Напевно, у світі не було б красивих речей, адже для створення чогось незвичайно красивого кожного митця надихнуло кохання. Кожен письменник висвітлює цю тему по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. А деякі імена героїв викарбувалися в нас у пам’яті: Тристан та Ізольда, Ромео та Джульєтта, Ретт Батлер та Скарлет О’хара, Джен Ейр і Едвард Рочестер, Майстер і Маргарита.
Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують мiж собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв – Ромео i Джульєтту. Кохання та ворожнеча – дві одвiчнi протилежності. Їх зіткнення призводить до великих трагедій. Одну з них i зобразив славетний англійський драматург i поет Вільям Шекспір, великий майстер слова i гуманіст. Кохання Ромео i Джульєтти, світле, чисте та жертовне, розквітло у часи феодальної ворожнечі. За тих умов воно було викликом усьому суспільству, без перебільшень його можна назвати героїчним. Так, разом з величезним щастям кохання обдарувало Ромео і Джульєтту сумнівами і страхом, тому що було пов’язане з суперечностями: закохані були кровними ворогами. Так за них вирішила традиція, за якою дві найбільш шанованих сім’ї Верони вели жорстоку ворожнечу. Здавалося, ніхто й ніщо не в силах вирішити цю проблему: ні втрати рідних і близьких, ні влада. І ніхто не припускав, що примирити ворогів зможе кохання наймолодших членів родин, а потім і смерть.
На мою думку, якби головні герої залишилися живими, то їхнє подальше життя не склалося б щасливо, а навпаки – це прекрасне почуття принесло б їм лише страждання. Незважаючи на трагічну кінцівку твору, я їм заздрю, адже вони знайшли один одного, і хоча не довго, але відчули себе найщасливішими людьми у цілому світі.
Порівнюючи події давнини із сучасністю, я переконуюся, що людина ХХІ століття не вміє кохати. Чому я так вирішила? Тому, що з кожним днем усе більше і більше подружніх пар розлучається. Тоді виникає питання: навіщо ж одружуватися, якщо через кілька років розлучитесь? На це питання ніхто відповіді дати не може. Мені здається, що молоді люди просто плутають кохання із звичкою.
Наш світ змінюється в гіршу сторону. Дедалі менше стає романтичних людей, а коли ти кажеш, що плачеш при перегляді «Титаніка», з тебе сміються.
«Немає повiстi сумнішої на свiтi, ніж повість про Ромео i Джульєтту», – стверджує наприкiнцi п’єси Вільям Шекспір. Але цей сум – світлий, а трагедія в цілому – оптимістична. Обставини не знищили кохання, не роз’єднали Ромео i Джульєтту. Кохання – а кохання завжди символізувало саме життя – приходить у світ i утверджує нові цiнностi, хай настільки дорогою ціною, дарує надiю на краще. Попри все, життя перемагає смерть, а любов – ненависть.
Образи Ромео і Джульєтти залишаться в наших серцях назавжди. Їхня історія кохання – вічна. Нею захоплюється весь світ. І немає такої людини, яка б не чула про двох закоханих, яким не дозволяли правила вищого суспільства бути разом, але вони обіграли їх і залишились назавжди разом.
Усім людям потрібно повчитись у них сили волі, сміливості і головне – умінню кохати. Я вважаю, що всіх людей ця п’єса примусила замислитися над своїм життям.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь