Гамлет (за однойменною трагедією В.Шекспіра)

Автор: Огієвич Софія Вікторівна,  учениця 5(9)-В класу Сарненської гімназії Рівненська область
Вчитель: Наталія Григорівна Стахова

Що в сучасному світі можна назвати вічним? Одні народжуються, інші помирають. Ніч проходить і настає день. Час минає… Секунди… Хвилини… Роки… Що існує поза часом? Бог?… Душа?… Думка?… Слово?… А можливо, це і є пазли космічної картини під назвою Вічність, художник якої – людина. Людина, в чиєму серці живе віра; людина – душа, якої залишається химерним світлом; людина, чиї думки плетуть мереживо бажань, сподівань та мрій і втілюються у його величності – мистецтві. Тільки справжні Творці залишають у пам’яті незабутнє. Гомер, Данте, Шекспір, Сервантес… – художники слова, що створили образи героїв, до яких небайдужа людська душа. У них люди бачать власну силу чи слабкість, недаремно їх називають величним словом – Вічні. Кожен образ – це неймовірна історія, яка не лише цікава, а й містить у собі зерно мудрості.
Шекспір… Вимовляю і прислуховуюсь до тисячоголосся людства, яке на різних мовах світу повторює в унісон прізвище геніального письменника. Безсмертні його творіння, адже проблеми, які порушив автор – це вічні питання, над якими задумується людина кожної епохи. Гамлет з однойменної трагедії : ось чий біль, наче струна, бринить і відлунює у серцях людей. Його роздуми – це втілення філософських пошуків усього людства. Роздумуючи над питаннями, відповіді на які кожен для себе шукає і тепер, перед Гамлетом постає велике коло життєвих проблем – добра і зла, людської гідності і ницості, кохання і зради. Але сила його не у вчинках, а в почуттях, які близькі кожному з нас. Популярність цього твору не згасає навіть із плином століть. Майже триста років на сценах театрів усього світу звучать трагічні слова «Бути чи не бути ?». Зіграти неоднозначну, складну, але цікаву роль Гамлета – незабутня мрія будь-якого актора. Образ багатостраждального мислителя знаходить інтерпретацію в живописі, поезії і кіномистецтві. Але погляд сучасників різних епох на образ Гамлета неоднозначний, його по різному сприймають митці.
У XIXстолітті «відлуння голосу Шекспіра» постає скептичним, егоїстичним. Іван Тургенєв, російський письменник XIX століття, у статті «Гамлет і Дон Кіхот» пише: «Гамлеты всё только собою заняты; они одиноки, а потому бесплодны». Він зацікавлений лише собою і своїми думками, а відтак самотній. Стаття опублікована 1860 року, в той час, коли революційний рух пронизував навіть повітря, коли потрібен був не політ думки, а Діло, Справа, що може змінити світ. Французький поет Поль Верлен прагне теж бачити Гамлета дієвим. У поезії «Гамлет мовить», звертаючись до вірного друга Гораціо, пише:
То привид царствений! Очима він зове,
Хода, мов грім, гримить, рука вказує владно,
І мусиш діяти – негайно, невідкладно!
Роздуми про вибір життєвого шляху були близькими Лесі Українці. Українська поетеса 1896 року пише вірш «To be or not to be». Лірична героїня теж прислуховується до власного «я», міркує над поняттям істини, життєвого вибору:
Чи, може, кинутись туди, у пущу,
І в диких нетрях пробивать дорогу
З сокирою в руках і з тонкою пилою,
Поки який гнилий, великий стовбур
Впаде й задавить серед хащів темних?
Чи, може, злинути орлицею високо,
Геть понад кручі, у простор безмежний,
Вхопити з хмари ясну блискавицю,
Зірвати з зірки золотий вінець
І запалати світлом опівночі?
У XX столітті віковічний образ Гамлета дедалі частіше з’являється в поезії як російських, так і українських митців. Віддзеркалення власного світогляду бачить у трагічному героєві російський лірик – Олександр Блок.
Я — Гамлет. Холодеет кровь,
Когда плетет коварство сети,
И в сердце — первая любовь
Жива — к единственной на свете.
Почуття ліричного героя схожі на страждання принца Данського: зрада, підступність, трагічне кохання. Він, як і шекспірівський герой, гине «клинком отравленным задет». Гуманіст, що протестує цілому світу, але змінити його не в силі. Максим Рильський у вірші «Принц Данський» (1929) передає атмосферу, що панувала у суспільстві першої третини ХХ століття:
Ні! Що вже там! Однакові всі дні!
І марні всі слова, – і всі пісні даремно
Грудьми кривавими у мури б’ють нічні!
Як і в данському королівстві, талант і неповторність сприймаються вороже.
Радій зневажнику, бери мене на посміх,
На сірім стовпиську людському виставляй.
Сумно… І чомусь непрохана сльоза навертається на очі. Один проти всіх, благородство проти підлості, як переважити терези, щоб світ став кращим?
Це запитання спонукало до роздумів і сучасного поета Бориса Олійника:
Вийшов Гамлет з древнього туману,
Тихо і повільно, як журба,
Чорним знаком вічного питання
Перед ним схилилася верба.
Хвилює людство, постала з туману вічності, постать Гамлета. Хтось вважає його самотнім диваком, інші бачать його борцем, який вступив в одвічну боротьбу зі злом. Особисто для мене Гамлет – це втілення пошуків життєвого вибору. Я – художник власної картини від назвою Життя, тому в свою палітру фарб додам оптимізму добра, вірності друзів, світлого благородства та гідності. Ці поняття не відійдуть у забуття, не зітруться часом. Це те, що завжди було, є і буде, як і одвічне Гамлетівське питання «Бути чи не бути?»

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь