Рей Бредбері «Усмішка»

11 жовтня 2012 - Администратор

Сценарій уроку за технологією розвитку критичного мислення із застосуванням аналізу «слідом за автором»

Тема. Рей Бредбері «Усмішка» (6 клас)
Мета: навчити учнів давати виважену оцінку подіям, які відбуваються в новелі та у власному житті; розкрити цінності краси справжньої  й  потворної  у творі «Усмішка», поглиблювати навички аналізу прозового твору; розвивати навички вдумливого читання, критичного мислення, зв’язного мовлення, уміння висловлювати свої думки, обгрунтовувати їх; виховувати в них почуття відповідальності за свої вчинки,бажання зберегти надбання людства. 
Епіграф до уроку:                 Стільки в людині доброти, скільки в ній і життя
                                                                                                              Р. Емерсон
Обладнання: тексти твору Р. Бредбері «Усмішка», зразок карти персонажів
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу
Педагогічна технологія: технологія розвитку критичного мислення учнів
Хід уроку
І. Фаза актуалізації
Учитель.Кожна людина так чи інакше створює свої власні стосунки із оточуючим світом. І від того, яким вона його хоче бачити, які цінності сповідує, в такому світі людина буде жити.
Який світ створили навколо себе герої новели Р.Бредбері «Усмішка»? Носіями яких цінностей вони були? Чи гарантовані ми, що цей вигаданий світ, не стане світом реальності? Чи можливо цього уникнути? Відповіді на ці питання ми отримаємо на уроці. (слайд1).
 

Організація роботи за методом «Припущення на основі запропонованих слів»

Учитель.Зараз я вам пропоную чотири слова: свято, натовп, посмішка,картина. Спробуйте створити історію,казку, де б ці слова були використані. Подумайте про час, місце дії, героїв. На це даю вам 2-3 хв.
А тепер об’єднайтеся у групи та поєднайте свої думки у вигляді історії. Один учень із групи має підготуватися, щоб розповісти вашу історію. На це у вас є 5 хвилин. Час пішов.
Пропоную вам розказати історію.
 2-3 учня розповідають .
 
2. Фаза побудови знань
Організація   читання твору за методом «Спрямоване слухання та міркування» 
Учитель.Зараз я буду читати новелу «Усмішка», розподіливши її на певні смислові частини,в яких будуть речі, про які ми щойно говорили. Після кожного прочитаного уривку я буду робити зупинку і задавати вам запитання. (слайд2).
Читання                          Усмішка
На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.
Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.
– Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною.
– Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик.  
– Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі!
– Облиш хлопця, – втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.
– Я ж жартую, – задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це – дитина, так рано, а він не спить.
– Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло? – сказав захисник, його прізвище було Грігсбі. – А як тебе звуть, хлопче?
– Том.
– Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе?
– Авжеж!
Сміх покотився людською шеренгою.
Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував – мало кому дозволяла кишеня.
Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною.
– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
– Кажуть, їй чотириста років.
– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.
– Дві тисячі шістдесят перший!
– Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. А може, трьохтисячний. Чи п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки...
Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки.
– Скоро ми її побачимо? – сумовито протяг Том.
– Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І затям, Томе: жодного каміння, вони заборонили жбурляти в неї камінням.  
– Добре, сер.
Сонце піднімалось усе вище небосхилом, несучи тепло, і чоловіки скинули з себе вимазані рядна та брудні капелюхи.
– А навіщо ми усі тут зібралися? – спитав, поміркувавши, Том. – Чому ми повинні плювати?
 
Зупинка. Обговорення за запитаннями:
üНазвіть героїв твору? ( Черга, Грігсбі, Том).
üДе відбуваються події? (На міській площі).
üО котрій годині натовп зібрався на площі? ( П’ятій ранку).
üНавіщо люди зібралися так рано на площі? (Вони збиралися «плюнути сильно й влучно» на картину).
üЧи знали люди що-небудь про картину, в яку вони так прагнули плюнути? ( Вони навіть не знали назву картини і ніколи її не бачили. Лише в кінці твору один чоловік якось невпевнено сказав «Мона Ліза»).
üЯк ви гадаєте, чому люди прагнули плюнути на цю картину? ( Ніхто не знав, але це була одна із їхніх забав).
ü Про що розмовляє Том з Грігсбі? (– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
– Кажуть, їй чотириста років.
– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.
– Дві тисячі шістдесят перший!
 
І це люди стоять так довго для того, щоб лише плюнути?)
Читання і завдання Після того,як прочитаю слідуючий уривок, вам потрібно буде знайти у тексті відповіді ось на які запитання: Як проявляється ненависть людей до минулого, до цивілізації? Як вони розуміють у 2061 році слово «свято»? (слайд3).
Грігсбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, розмірковуючи, котра година.
– Е, Томе, причин безліч. – Він розгублено простягнув руку до кишені, якої вже давно не було, за неіснуючою цигаркою. Том бачив цей рух мільйон разів. – Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?
– Так, сер, звичайно.
– У тому-то й річ... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа.
– А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи? – мовив Том.
– Ось-ось! А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...
Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!
– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!
Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.
– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом! Уявляєш собі, Томе?
Том поміркував.  
– Еге ж.
Полудень. Пахощі зруйнованого міста отруювали спекотливе повітря, щось порпалося серед уламків будівель.
– Сер, це більше ніколи не повернеться?
– Що – цивілізація? А кому вона потрібна? Будь-кому, не мені!
– А от я готовий її терпіти, – мовив один з черги. – Не все, звичайно, але були й у ній свої добрі риси...
– Нащо марнословити! – гукнув Грігсбі. - Будь-що безсенсово.
– Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею.
– Не буде цього, – сказав Грігсбі.
– А я кажу, з'явиться. Людина, в якої душа горнеться до гарного. Він поверне нам – ні, не стару, а, так би мовити, органічну цивілізацію, таку, щоб ми могли жити мирно.
– Не встигнеш отямитись, як знову війна!
– Чому ж? Може, цього разу все буде інакше.
 
Зупинка. Знайти у тексті відповіді на запитання:
üЯк проявляється ненависть людей до минулого? 
Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?
... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа
üЯк вони розуміють у 2061 році слово «свято»?
  А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...
Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!
– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!
Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.
– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом!
 
Учитель.Святкувати – це знищити, зруйнувати, спалити… Людина стає потворою. Руйнівником. Немає любові, віри,надії . Безвихідь… Руїни навколо людей, а в їхніх душах –мертва пустеля. (слайд 4).
Обговорення за запитаннями:
üЧому люди впевнені, що цивілізація не повернеться? ( Бо змінилися самі люди і,на жаль, не в кращий бік).
üКого цікавить повернення минулого, цивілізації? Сер, це більше ніколи не повернеться?  – Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею»). Том мріє,а людина із черги сподівається на це.
 
Продовження читання. Знайдіть відповідь на запитання: чи є у новелі Людина з душею?
Кінець кінцем і вони ступили на головний майдан. Водночас до міста в'їхав вершник, тримаючи в руці аркуш паперу. Том, Грігсбі та всі інші, накопичуючи слину, просувалися вперед – ішли, приготувавшись, засмаковуючи, з розширеними зіницями. Серце Тома билось часто-часто, і земля палила його босі п'яти.
– Ну, Томе, зараз наша черга, не барися!
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв, четверо чоловіків із жовтим шнурком на зап'ястях – ознакою їхньої влади над іншими. Вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння.
– Це для того, – вже востаннє пояснив Грігсбі, – щоб кожному випало плюнути разок, зрозумів, Томе? Нумо!
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті.
– Томе, нумо! Спритніше!
– Але, – повільно мовив Том, – вона ж гарна!
– Гаразд, я плюну за тебе!
Плювок Грігсбі блиснув у сонячнім промінні. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як калатається його серце, а у вухах неначе лунала музика.
– Вона гарна, – повторив він.
– Іди вже, поки поліція...
– Увага!  
Черга принишкла. Тільки що вони сварили Тома – став як пень! – а тепер усі повернулися до вершника.
– Як її звати, сер? – тихо спитав Том.
– Картину? Здається, "Монна Ліза"... Точно "Монна Ліза".
– Слухайте оголошення, – мовив вершник. - Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. Том відчув, як його буквально кинули крізь розбиту раму. Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав, а поштовхи та стусани вибили його з натовпу на землю. Весь у саднах, одяг розірваний, він дивився, як стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття.
 
Зупинка. Обговорення за запитаннями. Робота з підручником.
üЯким було перше враження Тома від картини? Зачитайте.(Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті)
ü Чому Том не міг плюнути на картину? (вона ж гарна!).
üЩо люди зробили з картиною? (Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи; стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття).
üЩо зробив Том? (Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав).
üХто ж ця «людина з душею», на вашу думку? ( Том). (слайд 5).
 
Продовження читання.  
Лише Том стояв притихлий обіч цієї свистопляски. Він зиркнув на свою руку. Вона гарячково притиснула до грудей шматок полотна, ховаючи його.
– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.
Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть. За місто, на поранену воронками дорогу, через поле, через мілку річечку він біг, не обертаючись, і стиснута в кулак рука була захована під куртку.
Вже коли заходило сонце, він дістався маленького сільця та пробіг крізь нього. О дев'ятій годині він був біля розбитої ферми. За нею, у тому, що залишилося від силосної башти, під навісом, його зустріли звуки, які казали йому, що родина спить – спить мати, батько, брат. Тихесенько, мовчки, він ковзнув до вузьких дверей та ліг, часто дихаючи.
– Томе? – пролунав у темряві материн голос. -Що?
– Де ти вештався? – гримнув батько. - Постривай-но, ось я тобі вранці всиплю...
Хтось штовхнув його ногою. Його рідний брат, якому довелося сьогодні самому поратися на їхньому городі.
– Лягай! – стиха шикнула йому мати. Ще стусана.
Том дихав уже рівніше. Довкола панувала тиша. Рука його була щільно-щільно притиснута до грудей. Півгодини лежав він так, заплющивши   очі. Потім відчув щось: холодне біле світло. Високо в небі плив місяць, і маленький квадратик світла проповзав тілом Тома. Тільки тепер його рука послабила хватку. Тихо, обережно, прислухаючись до рухів сплячих, Том підняв її, він поквапився, глибоко-глибоко зітхнув, потім, весь охоплений чеканням, розтиснув пальці та розглядав клаптик зафарбованого полотна.
Світ спав, осяяний місяцем.
А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним - Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
 
üЯкі душевні муки пережив Том? (– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть).
Учитель.Але саме страждання приводять хлопця до вибору свого єдиного шляху в житті. З Томом трапилась незвичайна подія, яка повністю змінила його життя.
Картину знищено. Натовп розійшовся. Навкруги стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути лише тільки маленький хлопчик Том. «А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."
 
Учитель.І ви зараз побачите посмішку, яка лежала на долоні Тома. Посмішку жінки, котра ось уже більше чотирьох століть хвилює людство таємницю, яку ще ніхто не розгадав.
Творче завдання учнів. Розповідь про картину «Джоконда» Леонарда да Вінчі.        (слайд 6).
 
22                                   leonardo
 
 
 
Монолог Мони Лізи                             Джоконда – найзагадковіший твір.
Уже віки ви дивитесь на мене,            
Всі дивитесь на усмішку мою.    
Я ж перед вами стільки літ стою
- І мила, і проста, і незбагненна.    
Не думайте, що дуже легко це -   
Між поглядів захоплених і хтивих, 
І ніжних, і скорботних, і вразливих  
Ховати тільки душу, не лице.
                                   В.Даник 
 
Окрім численних загадок і ребусів, Леонардо створив геніальний і неймовірно загадковий портрет — портрет Джоконди (Мони Лізи). Глядачі, дивлячись на зображення, по-різному сприймають її відчуття, і неможливо однозначно охарактеризувати внутрішній стан цієї жінки. Незбагненним залишається те, що криється за незвичайною технікою, використаною в портреті — адже головна його загадка в непоясненному виразі обличчя, в незрозумілій усмішці, яка ніби вислизає.
Думки дослідників стосовно портрета Джоконди та її загадкової усмішки розбігаються. Одні вважають її піднесеним ідеалом жіночності й чарівності, іншим вона здається неприємною.
У Леонардо ж у цьому творі усмішка подана такою приємною, що здається, нібито споглядаєш скоріше божественну, ніж людську істоту; сам же портрет цінувався як твір надзвичайний, бо й саме життя не могло бути іншим.
 
 
ІІІ. Фаза консолідації
Учитель. Р.Бредбері назвав свій твір «Усмішка» і використав «Мону Лізу», а не іншу картину, розповідаючи про майбутнє.
 
Підсумкова бесіда за запитаннями
üЯк ви думаєте чому? ( Картина «Джоконда» стала символом вічної краси. Краса мистецтва має пробудити душу людини. Краса – відродження духовності ).
üЧому саме у хлопчика опинилася «Посмішка»? ( Хлопчик є символом майбутнього. А краса, добро – Посмішка – врятує світ майбутнього).
üЩо ще є символом майбутнього? (Ранок, який є надією на зміну на краще). (слайд 7).
 
«Усмішка, чарівна усмішка, що обіцяє ранок» Р.Бредбері.
 
Краса врятує світ, якщо світ врятує красу. (слайд 8).
 
Читання вірша Л. Костенко
 
 
 
     Копия (2) 1160339058              
        
 
 Домашнє завдання.
1.                    Скласти карту персонажів (Том, Грігсбі, натовп). Для цього потрібно вписати ім’я персонажа у відповідну комірку. Далі написати характеристики цього персонажа в колах, а у прямокутниках навести докази за текстом оповідання, що підтверджують ці характеристики.
2.                    Написати твір-роздум «Моє майбутнє…»
                                                  
 
Рейтинг: -7 Голосов: 29 11061
А.Bogosvyatska # 19 жовтня 2012 в 22:30 +1
Презентація - це якась магія! Не можна відвести очей, надзвичайно цікаво і виконано з високою технічною майстерністю. Та навіть не це важливо, а сама ІДЕЯ презентації, кожного слайду! Дуже сильний урок, глибоке прочитання новели, сучасні технології аналізу літературного твору. Отримала велике задоволення, дякую!
uchitel # 21 жовтня 2012 в 21:39 +2
Неперевершена презентація!
hala # 29 жовтня 2012 в 08:29 +1
Справжній урок, що відповідає сучасним вимогам.Презентація майстерна! Вона допомангає працювати на уроці, а не просто ілюструє матеріал. Учитель - фахівець!
deneiga # 7 листопада 2012 в 18:21 +2
неплохие урок и презентация, но презентация, как по мне, немного аляповатая
olgbela # 15 листопада 2012 в 22:46 +1
Дякую Вам всім, дорогі мої колегі, за гарні слова. Це спонукає до подальшої роботи і  її удосконалення
Ірина Хроменко # 1 грудня 2012 в 21:11 +1
Так, не можна не погодитися з Анною Богосвятською - презентація зачаровує. Майстерність автора - навіть не в технічних прийомах, а, дійсно, в ідеї, внутрішнй логіці кожного етапу аналізу, який знайшов відображення на слайдах.Нічого зайвого, що б відволікало. Все працює на якісний аналіз та інтерпретацію твору. Логічно завершено аналіз з'ясуванням символів твору. Унаочнені, вони стають ще більш зрозумілими і осягнутими школярами. Так, надія на порятунок є. Вона в посмішці Мони Лізи, мудрості, небайдужості, доброті і внутрішній красі хлопчика, ранку нового дня. Дякую за ретельну роботу з текстом! Успіхів і натхнення!
olgbela # 2 грудня 2012 в 00:10 +3
Ірино Анатоліївно! Дякую за теплі слова. Цей коментар для мене дуже важливий. Ще раз дякую.

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230