Моє щастя білого кольору

Не завжди відпустка – це відпочинок. Іноді доля ставить підніжки, і всі плани летять шкереберть. Правда, в нагороду за терпіння та боротьбу дарується нове бачення і розуміння життя в усіх його проявах. Літо 2013 року допомогло мені розгледіти кожну грань людського щастя.
Білий колір – символ чистоти і свіжості. Я люблю все біле, але ніколи не здогадувалася, що смерть теж має біле забарвлення. Що це? Я лечу серед білих стін. Шух! Шух! Цей звук ріже слух. Проте білизна довкола заспокоює. Не знаю, скільки часу тривав мій політ, аж раптом дуже знайомі і близькі звуки – інтонації, які завжди тішать душу, перервали політ. Голос чоловіка стурбований, боязкий, тихий. Де я? Лікарняна палата. Я жива. Хірургічна операція пройшла вдало. Тільки тепер я розумію, в чому насправді суть щастя. Щастя – це можливість жити.
Біла смуга, що ділить асфальтовану дорогу навпіл, нагадує проділ. Вона, ця біла лінія, весело підбадьорює мене і виспівує: «Додому! Додому!». Я, дійсно, їду додому, в оте, як думаю і часто повторюю, найкраще місце на землі, де все рідне, знайоме, де живуть саме ті очі, які мене люблять віддано, безкорисливо і без яких я не мислю себе.
Я думаю про них і роблю висновок: щастя – це гарна сім’я.
Подвір’я зустрічає п’янким ароматом. Троянди, лілії, дзвіночки радісно посміхаються, але мій погляд, перестрибнувши через різнобарв’я квітника, зупиняється на білому острівку ромашок. Мої найулюбленіші квіти приготували розкішний букет свого цвіту і з-під довгих білих пелюсток жовтими оченятами підглядають за моїми враженнями. В одну мить квіти подарували мені щастя, яке полягає в естетичній насолоді.
Скрипнули двері, гостинно запрошуючи до оселі. Переступаю поріг і одразу згадую Любов Андріївну Раневську – героїню «Вишневого саду» А.П.Чехова. Мені, як і їй, хочеться торкатися шафи, стільця, телевізора, комп’ютера.., адже це ті речі, з якими пов’язані гарні спогади. Як із близькими друзями, хочеться розмовляти з кожною деталлю інтер’єру. В кутку причаїлося крісло, яке приймає мене в свої обійми довгими зимовими вечорами. На стіні чистотою виграє велике дзеркало, поруч з яким згадується відоме з дитинства: «Свет мой, зеркальце, скажи, да всю правду доложи…» І воно завжди каже правду. Дивно, чому дзеркала не брешуть?.. А в сусідній кімнаті на мою увагу чекають картини, мною вишиті. Тільки одна із них сумує, бо не встигла я їй знайти затишне місце. Це остання робота. Цілий місяць я клала одну бісеринку до іншої, облюбовуючи відтінки та малюнок. І вже перед самою хворобою запалали червоно-рожевими кольорами маки. Пишна зелень листочків, блакитна прозорість неба і декілька ромашок додають їм особливого шарму. Яке щастя, що Бог дав мені шанс прилаштувати й цю картину!
Сонячні промінці, наче указка в руці колеги, спрямовують мій погляд на книжкову шафу. Цей книжковий будиночок завжди задовольняв усі забаганки моєї душі. Великий Вільям Шекспір, Йоганн Ґете, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Паоло Коельо залишив нам свою мудрість. Це саме роман Ф.Достоєвського «Злочин і кара» поклав у мої руки Біблію, а твір Елеонор Портер «Полліанна» розкрив євангельську ідею радості життя й відкриття світу. Як легко, коли душа чисто-біла, коли немає брудних плям злоби, заздрощів, ненависті… Я ще раз відправляю погляд у затишок оселі й повертаюся до гомону в сусідній кімнаті. Там сім’я раділа мені й чекала на мене. Я повернулася. Ось вона – Я! Я готова дарувати щастя кожному, бо тільки цього літа, нарешті, збагнула, яке воно.
Я люблю все біле, проте ніколи не здогадувалася, що щастя робить білою душу. А ви про це знаєте?!.

Автор: Валентина Буткалюк, вчитель вищої категорії ЗОШ І—ІІІ ступенів с. Дашківці Літинського району Вінницької обл.

Черговий номер

Зміст №6, 2018

Редакційна вітальня «Мене надихають діти». Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Горобченко. . . . . . .2 Фахові проблеми Практика роботи …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”