Король комедії Жан Батіст Мольєр – “зірка, яка ніколи не згасне”

25 жовтня 2011 - Администратор

Учитель. Жан Батіст Мольєр – французький драматург і актор ХVІІ століття. Уже за своє життя Мольєр став загальноєвропейським письменником і пізнав неабиякої слави. Його комедії йшли при переповнених залах, його акторська гра викликала бурхливе захоплення, йому аплодували сотні тисяч людей. Серед найбільших прихильників його таланту був король Франції Людовик ХІV, який не пропускав жодної прем’єри комедій Мольєра, а часто був навіть учасником його п’єс, танцюючи у балетних сценах.

Та життя цього геніального драматурга і актора не було безхмарним. Був тяжкий і довгий шлях до визнання; а на вершині слави Мольєр зазнавав численних нападок заздрісників і ображених.
Сьогодні ми перегорнемо окремі сторінки життя Жана-Батіста Мольєра. А допоможе нам створити образ великого короля комедій роман М.Булгакова “ Життя пана де Мольєра”.
1 ведучий. 13 січня 1622 року в Парижі в пана Жана Батіста Поклена і його дружини Марії з'явився кволий первісток. 15 січня його охрестили і назвали на честь батька Жаном Батістом. У цеху шпалерників стало відомо, що народився ще один шпалерник і торговець меблями.
Поклен-батько був комерсантом, видним і шановним представником цеху придворних шпалерників. З часом він домігся звання камердинера його величності короля Франції. І це звання не лише носив з честю, але і закріпив за своїм старшим сином.
2 ведучий. На першому поверсі будинку Покленів розміщалася крамниця. У ній пахло фарбою і вовною, у касі дзвеніли монети. В крамниці завжди було людно: численні покупці, серед яких були і буржуа і аристократи, вибирали килими та шпалери. А в майстерні біля крамниці вовтузилися, стукали молотками, кроїли ножицями покленівські майстри і підмайстри.
3 ведучий. У кімнатах другого поверху царювала мати. У її шафах лежали дорогі сукні і шматки флорентійських тканин, білизна з найтоншого полотна, у комодах зберігалися кольє, браслети з алмазами, золотий годинник і дороге столове срібло. Молячись, Марія перебирала перламутрові чітки. А поруч походжав білявий товстогубий хлопчик. Це був старший син Жан Батіст. Часом він сидів біля вікна і дивився, підперши щічки кулаками, на брудну вулицю, по якій снував народ. Мати, проходячи повз нього, плескала його по спині і казала:
- Ех ти, споглядальнику!..
І споглядальника в один прекрасний день віддали в парафіяльну школу.
Весною 1632 року в будинок Покленів прийшло лихо. Занедужала і померла добра ніжна мати. У будинку настали безупинні сутінки...
4 ведучий. Незабаром Жан Батіст закінчив курс парафіяльної школи. Поклен-батько вирішив, що первісток його досить розширив свій кругозір, і велів йому придивлятися до справи в крамниці. Жан Батіст став міряти тканину, прибивати щось цвяшками, точити ляси з працівниками.
Але ось у будинок до Покленів зачастив Луї Крессе, рідний дідусь Жана Батіста. Він звів дивну дружбу з онуком. Що могло пов’язувати старого з хлопчиськом? Спільні інтереси недовго були секретом для Поклена-батька. Виявилося, що дід і онук без пам'яті люблять театр!
У вільні вечори, коли дід бував у Парижі, обоє, і старий і малий, зговорившись і таємниче переглянувшись, йшли в театр.
5 ведучий. В один із вечорів Крессе й онук повернулися додому збуджені і, як завжди, трохи таємничі. Батько відпочивав у кріслі після трудового дня. Він запитав, куди дід водив свого улюбленця. Ну, звичайно, вони були в Бургонському театрі на виставі.
1 ведучий. Що це ви так зачастили з ним до театру?- запитав Поклен-батько. - Чи може збираєтесь зробити з нього комедіанта?
2 ведучий. Дід поклав капелюха, помовчав і сказав:
3 ведучий. Дай боже, щоб він став справжнім актором!
4 ведучий. Придворний шпалерник відкрив рота. Помовчав, потім довідався, чи серйозно говорить дід. Не дочекавшись відповіді, сам став розвивати тему. Що ж, син може починати валяти дурня, замість того, щоб займатися справою. Комедіант! Ось уже воістину чудесна кар'єра для старшого сина придворного шпалерника, якого знає, слава богу, весь Париж! От би пораділи сусіди, якби Батіст-молодший, пан Поклен, за яким закріплюється звання королівського лакея, з’явився б на підмостках сцени! У цеху шпалерників надірвали б животики!
5 ведучий. Незабаром батько помітив, що 14-літній хлопчик занедужав. Змарнілий, він сидів біля вікна, дивився на вулицю, їв без всякого апетиту...
Нарешті назріла розмова:
1 ведучий. Розповідай, що з тобою? Чи ти не занедужав бува?
2 ведучий. Батіст подивився на батька, потім на вікно і сказав:
“Мольєр”. Я не хочу бути шпалерником.
2 ведучий. Потім подумав і, очевидно зважившись розв'язати відразу цей вузол, додав:
“Мольєр”. Почуваю глибоку відразу.
2 ведучий. Ще подумав і додав:
“Мольєр”. Ненавиджу крамницю.
2 ведучий. І щоб зовсім доконати батька, ще додав:
“Мольєр”. Усім серцем і душею!
1 ведучий Чого ж ти хочеш? - запитав батько.
“Мольєр”. Учитися.
3 ведучий. Так Жан Батіст Поклен-молодший став вихованцем паризької Клермонської колегії. Поклен-батько ніяк не міг поскаржитися на те, що його син потрапив у погане товариство. Серед клермонських вихованців було безліч знатних прізвищ, кращі родини дворян посилали своїх дітей у Клермонський ліцей.
Отже, Поклен-молодший занурився у вивчення Плавта і Лукреція. Шпалерна крамниця оповилася туманом. Інший світ прийняв юнака.
1 ведучий. Видно, така вже доля, - бурмотів Поклен-батько, засинаючи, - ну що ж, передам справу іншому сину. А цей, можливо, стане адвокатом, чи нотаріусом, чи ще кимось.
4 ведучий. Та не судилося Жану Батісту стати адвокатом. Після закінчення ліцею він таємно від батька з'явився в одній із театральних труп і став проситися в неї на будь-яке амплуа! Юнак, закоханий у театр, вирішив, що настав його час, щоб здивувати світ.
У перших числах січня 1643 року рішуче Поклен рішуче оголосив батькові, що ні в які нотаріуси він не піде, ученим стати не має наміру, а найбільше не бажає мати справи зі шпалерною крамницею. Піде ж він туди, куди веде його з дитинства покликання, тобто в актори.
5 ведучий. Коли батько трохи опам'ятався, він усе ж спробував відговорити сина і сказав йому, що професія актора є всіма зневажувана професія. Що свята церква виганяє акторів зі свого лона. Що піти на таку справу може лише жебрак чи бурлака.
1ведучий. Май на увазі, що я позбавляю тебе звання королівського камердинера, повертай його мені.
 2 ведучий. Жан Батіст відповів, що він охоче відмовляється від звання і підписав своє зречення. Батько видав сину шістьсот тридцять ліврів, і з цими грошима син залишив батьківський дім.
3 ведучий. А уже влітку 1643 року був укладений урочистий договір про те, що компанія з десяти чоловік засновує новий театр. Ось куди пішли батьківські шістьсот тридцять ліврів! Без зайвої скромності трупа іменувала майбутній театр Блискучим Театром, а себе Дітьми Родини. З моменту виникнення Блискучого Театру Жан Батіст Поклен перестав існувати, і замість нього у світі з'явився Жан Батіст Мольєр.
Утворення нової трупи в Парижі справило велике враження. А актори Бургунського Готелю негайно назвали компанію Дітей Родини зграєю обшарпанців.
4 ведучий. Під новий 1644 рік Блискучий Театр відкривався трагедією. Просто страшно розповідати про те, що відбулося у той день. Не відомо, чи був ще такий провал у якогось театру в світі! Жодна карета у той день не під’їхала до Блискучого Театру. В залі сиділи лише матері, батьки акторів і нечисленні запрошені. Зал був пустим. Блискучий Театр у перший день свого існування в Парижі блискуче провалився!
5 ведучий. Восени 1645 року Блискучий Театр навіки припинив своє існування. Але Жан Батіст Мольєр з-під руїн театру вивів залишки вірної братерської гвардії, посадив на візки і вивіз із столиці. Прощавай, Париж! Немає слів, ти заслужено знехтував цими самовпевненими молодими людьми, але настане час, і вони доведуть, що гідні твоєї любові. Вони будуть мандрувати дорогами Франції тринадцять років, щоб знову повернутися до тебе, прекрасне місто.
1ведучий. Мандровані актори побували в багатьох містах і містечках Франції. Для того, щоб постійно поповнювати свій репертуар, Мольєр сам взявся за написання п’єс. Незважаючи на каторжну денну роботу, ночами він писав веселі, відчайдушні одноактні фарси. Фарси Мольєра – невеличкі, дуже веселі, а інколи і не дуже пристойні п’єси – йшли з величезним успіхом. Улюбленцем глядачів став сам Мольєр, який з надзвичайною майстерністю грав найсмішніші ролі у своїх п’єсах.
Отут виявилася одна обставина, що вразила актора до глибини душі: у трагічних ролях він мав у кращому випадку середній успіх, у гіршому - провалювався начисто. Але як тільки після трагедії давали фарс і Мольєр, переодягнувшись, перетворювався із Цезаря в Сганареля, все змінювалося в одну хвилину: публіка починала реготати, глядачі захоплено аплодували і з великим задоволенням йшли на наступні вистави трупи.
Мольєр, який вважав себе трагічним актором, дивувався: Чому трагік у трагічному провалювався, а в комічному мав успіх? Пояснення може бути лише одне і дуже просте: Мольєр був по природі своїй геніальним комічним актором, а трагіком бути не міг.
2 ведучий. Але підемо далі за мольєрівським караваном. На півдні Франції поширилась чутка про хлопчиська Мольєра, який разом зі своєю трупою чудово грає смішні п'єси. У цій чутці невірним було лише те, що Мольєр - хлопчисько. У той час, як про нього заговорили, Мольєру виповнилося тридцять років.
 Багато чого змінилося з того часу, як трупа залишила Париж. На акторах були вже гарні каптани, візки їхні розпухнули від театрального й особистого скарбу. Актори вже не тремтіли від думки про невідомість, що чекає їх у кожному новому містечку. Сила мольєрівських фарсів їм була відома.
3 ведучий. І ось настав час, коли Мольєр зібрав своїх акторів і урочисто оголосив їм:
“Мольєр”. Єдиний брат короля Людовика ХІ\/ Пилип Орлеанський, почувши про нашу трупу, хоче взяти її під своє заступництво і дуже можливо, що дасть нашій трупі своє ім'я. Він запрошує нас грати в Парижі.
3 ведучий. Серця акторів затріпотіли, руки їхні затремтіли, спалахнули очі, тільки-но вони почули слово Париж. Коли затихло хвилювання, Мольєр віддав наказ вантажити поклажу, зніматися з місця і їхати в Париж.
4 ведучий. Осіннього вечора 1658 року театральні фургони підійшли до столиці. Ось уже вдалині з’явилися гостроверхі дахи будинків, витягнуті вгору маківки соборів. Мольєр зупинив караван і вийшов з візка, щоб розім'яти ноги. Він почав вдивлятися в місто, що тринадцять років тому його, розореного й осоромленого, вигнало геть. Тяжкі спогади пронеслися в його голові. Йому стало страшно. Здалося, що він старий, що в його візку нічого, крім фарсів і двох перших комедій, немає. Але ж у Бургонському театрі грають найсильніші королівські актори! І його потягнуло в Ліон, на стару зимову квартиру...
“Мольєр”. Повернути назад? Так, поверну назад...
5 ведучий. Він рішуче підійшов до каравану, побачив голови акторів і акторок, що висунулися з усіх візків, і несподівано для самого себе вигукнув:
“Мольєр”. Ну, вперед!
 1 ведучий. І ось, чи не пожежа зайнялася в Старому Луврі? Ні, це тисячі свічок горять у люстрах Гвардійського залу, де ось-ось розпочнеться перший у Парижі виступ трупи Мольєра. Ставили трагедію Корнеля "Нікомед".
2 ведучий. Пан Мольєр у костюмі Нікомеда, хвилюючись, дивився в щілину у завісі і бачив, як наповнювався зал. Мольєру здавалося, що він сліпне від блиску золота та алмазів. У залі сидів весь двір і гвардія.
А попереду всіх, у кріслі, поруч з Пилипом Французьким, сидів молодий двадцятилітній чоловік, побачивши якого директор трупи відчув, що його серце зупинилося. Цей чоловік - єдиний серед усіх - сидів, не знявши свого капелюха.
Дали перший сигнал до початку, і директор відскочив від завіси. Дали другий сигнал, зал стих, упала завіса, вистава почалася.
3 ведучий. Чим далі йшла трагедія, тим більше здивування охоплювало зал. Спочатку хтось дозволив собі кашлянути, потім кашлянув другий, потім третій - артистам відомо, що це дуже кепський знак. Потім стали перешіптуватися, посилати один одному здивовані погляди. У чому справа? Два тижні Парижем літало прізвище - Мольєр!.. Мольєр тут, Мольєр там... Ви чули? Якийсь провінціал! Говорять, дивний! До того ж він начебто сам пише п’єси! Він даватиме виставу 24-го у Гвардійському залі. Ви запрошені?.. Мольєр, Мольєр, усюди Мольєр... У чому справа, добродії? У Бургунському Готелі Корнеля грають набагато краще!.. Нудьга стала виступати на придворних обличчях. Коли закінчився "Нікомед", у залі пролунали ріденькі оплески.
4 ведучий. Брат короля був убитий горем. Він не міг підняти очей і сидів у кріслі, втягнувши голову в плечі.
І ось у цей момент пан Мольєр з’явився біля рампи. Бісерний піт виступив на його чолі.
“Мольєр”. Можливо, ваша величність дозволить нам представити невеликий фарс? Це, звичайно, дрібниця, не варта уваги... Але провінція чомусь дуже сміялася!..
5 ведучий. Гордовитий молодий чоловік у капелюсі з перами уперше ворухнувся і зробив стверджувальний і ввічливий жест. І тоді в кілька хвилин робітники й актори переобладнали сцену і виставили фарс "Закоханий лікар", написаний самим паном Мольєром під час його безсонних ночей і мандрівок.
1ведучий. Урочисті і горді герої трагедії Корнеля пішли зі сцени, і їх замінили персонажі фарсу. Як тільки на сцену вибіг закоханий лікар, у якому непросто було впізнати недавнього Нікомеда, - у залі почали посміхатися. При першій його гримасі - засміялися. Після першої репліки - стали реготати. А через кілька хвилин - регіт перетворився в гуркіт. І видно було, як гордовитий чоловік відкинувся на спинку крісла і став, схлипуючи, витирати сльози. Раптом, зовсім зненацька для себе, поруч верескливо зареготав Пилип Орлеанський.
Мольєр подумав: "Перемога!" - і підбавив фортелів. Тоді останніми зареготали мушкетери, що чергували біля дверей. А їм сміятися не дозволялося ні за яких обставин.
Потім завіса упала, піднялася і ще упала. Ще піднялася, упала, упала. Мольєр стояв біля рампи, кланявся, і піт з чола падав на поміст.
2 ведучий. Відкіля він?.. Хто він?.. І всі інші теж? Хто їх учив?.. Вони грають краще за італійців!..
-           Я ж говорив вам, ваша величносте... - радісно вигукнув Пилип Орлеанський, звертаючись до Людовика ХІV. Але той не слухав Пилипа Орлеанського. Він витирав хусткою очі, ніби оплакував якусь близьку людину.
3 ведучий. О милий покійний дід Крессе! Як шкода, що тебе не було в залі Гвардії 24 жовтня 1658 року!
4 ведучий. “Надати акторам його високості герцога Орлеанського, Пилипа Французького, зал у Малому Бурбоні, затвердити їм пенсію, призначену герцогом Орлеанським. Грати їм у чергу з італійською трупою, день - італійцям, день - французам. І бути по цьому!- зазначалося в Указі короля Людовика ХІV.
5 ведучий. За трупою Мольєра була закріплена назва “Трупа Пана Єдиного Брата Короля”, і той негайно призначив акторам Мольєра по триста ліврів у рік кожному. Але, за свідченнями сучасників, з цих трьохсот ліврів ніколи жоден не був сплачений. Причиною цього можна вважати те, що каса королівського брата знаходилася в жалюгідному стані.
            “У всякому разі, шляхетним є і самий намір королівського брата”, - сумно говорили актори.
1 ведучий. Жан Батіст увійшов у будинок свого батька і ніжно обійняв старого. Той не зовсім розумів причину разючого життєвого успіху свого старшого сина, що відмовився від свого звання і залишив цех для того, щоб присвятити себе комедіантському мистецтву. Але блискуча шпага, дороге вбрання і та обставина, що Жан Батіст став директором трупи королівського брата, вразили старого і примирили із сином.
2 ведучий. Після успіху перших комедій "Шалий" і "Любовна досада", поставлених на сцені Малого Бурбона, золоті пістолі потекли в касу колишніх бродячих, а нині осілих комедіантів принца Орлеанського. Акторські паї збільшилися, а про Мольєра заговорили як про блискучого драматурга і актора.
У листопаді 1659 року рознеслися чутки, що пан Мольєр випускає в Бурбоні свою нову одноактну комедію. Заголовок її надзвичайно зацікавив публіку - п'єса називалася "Кумедні манірниці". 18 листопада Мольєр показав свою новинку.
3 ведучий. З перших же слів комедії партер радісно насторожився. Починаючи з п'ятої яви, дами в ложах витріщили очі. У восьмій яві здивувалися маркізи, що сиділи за звичаєм того часу на сцені, з боків її, а партер став реготати і реготав до самого кінця п'єси.
4 ведучий. Зміст п'єси був такий. Дві нерозумні панянки Като і Мадлон прогнали своїх наречених з тієї причини, що вони здалися їм недостатньо витонченими людьми. Наречені помстилися. Вони нарядили двох своїх лакеїв маркізами, і ці пройдисвіти з'явилися до манірних панянок у гості. Ті прийняли шахраїв-слуг з розпростертими обіймами. Нахабний Маскариль биту годину ніс дурним панянкам усяку нісенітницю, а інший шахрай, лакей Жодле, брехав про свої військові подвиги. Маскариль з нахабною пикою декламував свої власні вірші в такому приблизно роді:
 Поки, не спускаючи з вас погляду,
Я милувався вами в сяйві дня,
Ваше око викрало серце в мене.
Тримайте злодія, злодія, злодія!
-           Злодія! Злодія!! - завивав лакей під ревіння партеру.
5 ведучий. Осміяними виявилися і автори віршів, і салони, у яких складаються подібні вірші, і відвідувачі цих салонів. На сцені висміювали уподобання і звичаї Парижа, а власники цих уподобань і творці цих звичаїв сиділи у ложах і на сцені. Партер реготав і тикав у них пальцями. Маркізи на сцені сиділи багряні. Висміяв! Висміяв! Висміяв до останньої стрічки костюму, і ці вірші, і пихату мову, і манірність, і фальш, і брутальність у поводженні з нижчими!
1 ведучий. Завітаймо і ми до салону панянок Мадлон та Като, манірність яких незрозуміла навіть батькові Мадлон Горжибюсу.
 

 

Сценка із п’єси “Кумедні манірниці”

Горжибюс. Негідниці зі своєю помадою, їй-богу, пустять мене по світу! Тільки й бачиш, що яєчні білки, дівоче молоко і всяка всячина, - розуму не прикладу, на що їм уся ця негідь? За той час, що ми в Парижі, вони перевели на сало принаймні дюжину поросят. Що там говорити, це варто переводити стільки добра на те, щоб вилиснити собі пику?! Скажіть-но краще, як ви обійшлися з цими панами? Чому вони пішли з такими надутими обличчями? Я ж вам сказав, що ладжу їх вам у чоловіки, і велів прийняти як можна люб'язніше.
Мадлон. Помилуйте, батьку! Як могли ми люб'язно поставитися до нечем, які так неввічливо з нами обійшлися?
Като. Ах, дядечко! Невже хоч скільки-небудь розважлива дівчина може примиритися з їхніми дурними манерами?
Горжибюс. А чим же вони вам не догодили?
Мадлон. Справжня витонченість поводження з панянками! Починати прямо з законного шлюбу!
Горжибюс. З чого ж накажеш починати? З незаконного співжиття? Уже якщо вони пропонують священні узи, значить їхні наміри чесні.
Мадлон. Фі, батьку! Що ви говорите? Це таке міщанство! Мені соромно за вас, - вам необхідно хоч трішки повчитися гарному тону.
Като. І дійсно, дядечко: сестриця розумно про речі судить. Чи личить нам приймати людей, які рівно нічого не розуміють у гарному тоні? Я готова об заставу побитися, що ці неучі ніколи не бачили карти Країни Ніжності, що селища Любовні Послання, Люб'язні Послуги, Галантні Пояснення і Віршовані Красоти - це для них невідомі краї. З'явитися на любовне побачення в панчохах і панталонах одного кольору, без перуки, у капелюсі без пер, у каптані без стрічок! Ну і спокусники!
Горжибюс. Невже в них і справді розум помутився? Скрекочуть, скрекочуть – ніяк не розторопаю, про що вони базікають?
Входить служниця Маротта.
Маротта. Чийсь лакей прийшов, запитує, чи удома ви, говорить, що його пан бажає вас бачити.
Мадлон. Дурна! Залиш свою мужицьку мову! Скажи: з'явився, мовляв, гонець і бажає запитувати, чи дозволено буде його пану вас лицезріти.
Маротта. Чого захотіли! Я не дуже сильна в латині і не учила цю, як її, філософію по великому Сіріусу.
Мадлон. Яка зухвалість! Просто нестерпно! Одначе хто ж пан цього лакея?
Маротта. Він його назвав маркізом де Маскариль.
Мадлон. Ах, дорога моя! Маркіз! Іди ж скажи, що ми приймаємо. Звичайно, це якийсь салонний гострослов, до якого дійшли чутки про нас.
Като. Натурально, душенька.
Мадлон. Приймемо його отут, у залі. Підемо опорядимо злегка зачіску і підтримаємо нашу репутацію. Скоріше подай нам наперсника Грацій!
Маротта. Не розберу, що це за звір. Коли хочете, щоб я вас зрозуміла, говоріть по-людськи.
Като. Принеси нам дзеркало, неуку, та дивися не забрудни скла відображенням своєї пики!
 

 

Усі ідуть

1 ведучий. Наступного дня після прем’єри пан Мольєр одержав офіційне повідомлення від паризької влади про те, що його п’єса "Кумедні манірниці" до подальших представлень забороняється. У Парижі відбувалося щось нечуване. Усюди тільки і говорили, що про "Кумедних манірниць". Слава постукала в двері пана Мольєра. Проте дорого йому доведеться розплачуватися за цей безсумнівний успіх. Ніщо не зможе захистити його від ненависті виведених ним на загальне осміяння манірниць і лицемірів, маркіз і маркізів.
2 ведучий. З 1661 року трупа Мольєра стала грати в Пале-Роялі. Публіка захоплено приймала мольєрівські п'єси, причому з'ясувалося остаточно, що вони забивають п'єси всіх інших авторів.
Навесні 1664 року Мольєр повідомив короля, що пише велику комедію про святенника і лицеміра. У той час була закінчена перебудова Версальського палацу і почалися грандіозні версальські свята. Шістьсот гостей з’їхалися 5 травня 1664 року до Версалю, щоб взяти участь у святі, яке носило назву “Задоволення чарівного острова”.
3 ведучий. 12 травня Мольєр запропонував королю і придворним переглянути таємничу п'єсу про ханжу, що називалася "Тартюф". У цій п'єсі був зображений цілковитий і закінчений шахрай, брехун, негідник, донощик і шпигун, лицемір, розпусник і спокусник чужих дружин. Цей персонаж, явно небезпечний для навколишнього суспільства, був не ким іншим, як священнослужителем. Мова його була сповнена солодкими благочестивими зворотами, і - більш того - свої капосні дії герой на кожнім кроці супроводжував цитатами зі Священного писання! Ця вистава була розіграна в присутності короля, королеви-матері, дуже релігійної жінки, і численних придворних.
4 ведучий. Комедія про Тартюфа почалася при загальній захопленій і прихильній увазі, яка відразу ж змінилася найбільшим здивуванням. До кінця ж третьої дії публіка не знала вже, що і думати, і навіть у декого з присутніх промайнула думка, що, можливо, пан Мольєр збожеволів. У "Тартюфі" Мольєр вторгся в таку область, у яку вторгатися було надто небезпечно.
Обурення визріло з надзвичайною швидкістю і виражалося в гробовому мовчанні. Трапилася нечувана річ. Комедіант із Пале-Рояля одним змахом свого пера зіпсував і припинив версальські свята: королева-мати демонстративно залишила Версаль.
І ось настав момент, коли Мольєр залишився наодинці з Людовиком ХІV.
“Мольєр”. Ваша величносте, я хотів всепідданіше попросити дозволу на те, щоб дати "Тартюфа" у Пале-Роялі.
4 ведучий. Король був здивований.
5 ведучий. Але ж усі одностайно стверджують, що у вашій п'єсі, Мольєре, містяться глузування над релігією і благочестям... Ви гостро пишете. Але потрібно знати, що є теми, торкатися яких потрібно з обережністю. А у вашому “Тартюфі” ви були, погодьтесь, необережні. Духовних осіб належить поважати. Я сподіваюся, що мій письменник не може бути безбожником? Так що я вже вас попрошу цю п'єсу не грати.
1 ведучий. Так, п'єса була заборонена, але не було жодної можливості зупинити її поширення, і вона в списках почала з надзвичайною швидкістю розходитися Францією. Обурення церковників не мало меж. Архієпископ паризький звернувся до пастви з посланням, спрямованим безпосередньо проти “Тартюфа” та його автора. Він характеризував комедію як ту, яка підриває релігію. Він стверджував, що Мольєр піддає осміянню всіх щиро і глибоко віруючих людей.
“Мольєр”. Найбільше у своїх комедіях я осміював маркізів, манірниць, рогоносців, лікарів. Усі вони стримано перетерпіли свою участь, коли їх виводили на сцену. Але лицеміри не бажають терпіти осміяння. Вони ополчилися гуртом на мою комедію із несамовитою люттю. Якщо задача комедії взагалі у тому, щоб бичувати пороки, то я не бачу, чому в числі цих пороків допускати виключення. Порок лицемірства з державної точки зору уявляється одним із самих небезпечних за своїми наслідками. А ми знаємо, що театр має протидіяти пороку…
2 ведучий. Варто було б очікувати, що автор, який потерпів тяжкий удар у зв'язку з "Тартюфом", негайно покається і запропонує публіці цілком прийнятну для всіх п’єсу. Але цього не трапилося. 15 лютого 1665 року відбулася прем'єра нової комедії Мольєра "Дон-Жуан", яка викликала скандал не менший, якщо не більший, ніж із приводу "Тартюфа".
3 ведучий. Комедія була написана у прозі. В ній поряд із смішними були і дуже страшні речі: оживали надгробні статуї, з’являлися привиди, мертві приходили в гості до живих, а в кінці п’єси герой провалювався крізь землю прямо в пекло.
 Святоші зустріли п’єсу з надзвичайним озлобленням, побачивши в ній рідну сестру забороненої комедії “Тартюф”. Побажання про те, щоб директора Пале-Рояля вразив небесний грім, лунали все частіше й частіше. "Дон-Жуан" прожив на сцені недовго і після п'ятнадцятої вистави був заборонений.
 Наживши собі нових ворогів, Мольєр вступив у глухий сезон.
4 ведучий. Та ось зовсім несподівано 14 серпня 1665 року король оголосив пану Мольєру свою найвищу волю: відтепер трупа переходить у власне ведення короля і буде зватися “Трупою Короля в Пале-Роялі”. У зв'язку з цим трупі призначається утримання в розмірі шести тисяч ліврів у рік.
5 ведучий. Радість акторів була надзвичайно великою. На королівську милість треба було відповісти як належно. Мольєр і відповів би негайно, якби не одна обставина: він дуже хворів. Весь організм його розладнався. У нього з'явилися якісь виснажливі болі в шлунку, очевидно, нервового походження, що майже ніколи не відпускали його. Крім того, він усе сильніше і сильніше кашляв, а один раз відбулося кровохаркання.
Але як тільки Мольєру полегшало, він здійснив такий експеримент в драматургії, який, можна ручатися, не удасться жодному драматургу в світі. Протягом п'яти днів він написав, прорепетирував і зіграв трьохактну комедію-балет із прологом. Ця п’єса, що називалася "Любов-цілителька", показана 15 вересня 1665 року у Версалі, доставила королю велике задоволення. Але все ж і навколо неї розігрався звичайний для Мольєра скандал.
1 ведучий. Цього разу був серйозно ображений весь французький медичний факультет, тому що в п'єсі були виведені чотири лікарі, і всі вони являли собою чистокровних шарлатанів.
Що привело Мольєра до сварки з лікарями? Ми вже знаємо, що Мольєр увесь час хворів. Він шукав допомоги і кидався до лікарів, але допомоги від них не одержав. І, мабуть, він був правий у своїх нападках на лікарів, тому що час Мольєра було одним із сумніших часів в історії медицини.
2 ведучий. У "Любові-цілительці" Мольєр вивів на сцену чотирьох лікарів. Вони носили імена, які для Мольєра за веселою вечерею вигадав Буало, скориставшись грецькою мовою. Перший лікар називався Дефонандрес, що значить убивця людей. Другий - Баїс, що значить гавкаючий. Третій - Макротон, що значить той, що повільно говорить, і, нарешті, четвертий - Томес - кровопускатель.
3 ведучий. Скандал вийшов великий, тому що публіка негайно ж упізнала в них чотирьох придворних лікарів. Через чотири роки після прем’єри комедії один з цих лікарів Вало звів зі світу дружину королівського брата Генрієтту, але не кровопусканням, а призначивши їй настойку опіуму, яку призначати не можна було ні в якому разі.
Консиліум чотирьох шарлатанів на сцені йшов під дружний сміх публіки, і, зрозуміло, що ненависть до Мольєра серед лікарів досягла після цієї вистави найвищого ступеня.
4 ведучий. 1670 рік мав пройти під знаком безупинних звеселянь і свят у короля в різних його резиденціях. Мольєр і Люллі - композитор, який все більше входив у славу і силу при дворі, - одержали королівський наказ написати до свят смішну комедію з музикою, але з неодмінною умовою, щоб у п'єсі були виведені турки.
5 ведучий. Справа в тому, що за рік до описаних подій король приймав у Версалі турецьке посольство, на чолі якого був Солиман-Ага. Прийом був організований у такий спосіб: по-перше, турків змусили дуже довго чекати, а по-друге, прийняли їх у Галереї Нового Палацу, прибраній з надзвичайною пишністю. Король сидів на троні. Костюм Людовіка був прикрашений на 14 мільйонів ліврів. Але досвідчений дипломат Ага здивував французький двір набагато більше, ніж французи розраховували здивувати його самого. У Солимана був такий вираз обличчя, начебто у Туреччині всі носять костюми, на яких діамантів на 14 ліврів. Узагалі хитрі турки анітрошки не розгубилися.
Така поведінка турецької делегації не сподобалася королю, і придворні цілий рік висміювали турків, як могли. Тому і композитору і драматургу було наказано неодмінно ввести в п'єсу блазнівську турецьку сцену. Так створювався "Міщанин - шляхтич”.
1 ведучий. Прем’єра комедії "Міщанин-шляхтич" відбулася 14 жовтня 1670 року. У залі постійно лунав сміх, віртуозну гру акторів глядачі щедро нагороджували аплодисментами. Та ось вистава закінчилася, і Мольєра охопив жах: король не вимовив жодного слова з приводу п'єси. Мовчання короля негайно дало пишні результати. Вельможі один перед одним поспішали вилаяти п’єсу Мольєра.
2 ведучий. Поясніть мені, заради Бога, панове, що означають усі ці “галаба”,“балаба”, які вигукують турки? Що це таке? Що він хоче усім цим сказати? Наш Мольєр списався зовсім, у нього потрібно відняти театр!
3 ведучий. Мольєр приймає нас за дурнів, якщо думає розважити такою дурницею!
4 ведучий. 16 жовтня актори знову грали цю виставу, і знову серед глядачів був король. По закінченні вистави він покликав до себе драматурга.
5 ведучий. Я хотів вам сказати про вашу п'єсу, Мольєре...
4 ведучий. "Ну, убий мене!"- прочитали всі в очах у комедіанта.
5 ведучий. Я нічого не сказав вам після прем'єри, тому що ще не міг скласти про неї судження. Ваші актори занадто добре грають. Але тепер я бачу, що ви написали чудову комедію, і жодна з ваших п'єс не принесла мені такого задоволення, як ця.
1 ведучий. Тільки-но король відпустив Мольєра, як його оточили всі придворні і почали обсипати п'єсу похвалами. Помічено було, що більше всіх його хвалив той, хто напередодні говорив, що Мольєр списався. Ось буквальні його слова:
2 ведучий. Мольєр винятковий! Їй-богу, незвичайна комічна сила є в усьому, що б він не писав! Він, добродії, набагато сильніший від усіх давніх і сучасних авторів!
3 ведучий. Узимку 1672 року Мольєр замкнувся в квартирі і став писати смішну комедію під назвою "Хворий, та й годі!”. У цій комедії ненависть Мольєра до лікарів досягла найвищого ступеня. Вони були виведені дійсними виродками - неосвіченими, відсталими, корисливими.
Зараз ми станемо свідками сцени зустрічі абсолютно здорового Аргана, якому лікарі навіяли страх різноманітних захворювань, із лікарем Туанетою.
 

 

Сценка із комедії “Хворий, та й годі!”

Туанета. Я мандруючий лікар – розшукую заслуговуючих на мою увагу хворих, на яких можна було б випробувати всі ті великі і прекрасні відкриття, які я зробив у медицині. Я шукаю серйозних хвороб: добру лихоманку з мозковими явищами, доброго плямистого тифу, доброї чуми, доброї водяночки, доброго плеврита із запаленням легенів- ось це мені по душі, ось тут я можу розвернутися. Я хотів би, пане, щоб у вас були всі ці хвороби, щоб ви втратили всяку надію і дійшли до агонії, тоді я довів би вам перевагу моїх засобів, а також і моє бажання бути вам корисним.
Арган. Я безмежно вдячний вам, пане, за вашу доброту.
Туанета. Дайте-но ваш пульс. Ну-ну, бийся як потрібно! О, я тебе приведу до порядку! Який зухвалий пульс! Відразу видно, що він ще зі мною не знайомий. Хто ваш лікар?
Арган. Пан Пургон.
Туанета. У моєму списку знаменитих лікарів цього імені немає. Якухворобу він у вас знайшов?
Арган. Він говорить, що у мене хвороба печінки, а інші думають – що селезінки.
Туанета. Всі вони неуки! У вас хворі легені.
Арган. Легені?
Туанета. Так. Що ви почуваєте?
Арган. У мене час від часу болить голова.
Туанета. Ну звичайно, легені.
Арган. Іноді болить серце.
Туанета. Легені!
Арган. Інколи я почуваю слабкість у всьому тілі.
Туанета. Легені!
Арган. А іноді буває біль у животі, ніби коліки.
Туанета. Легені! Апетит у вас є?
Арган. Є, пане.
Туанета. Легені! Ви любите винце?
Арган. Люблю, пане.
Туанета. Легені! Вас злегка знемагає сон після обіду? Вам приємно буває поспати?
Арган. Так, пане.
Туанета. Легені, легені, говорять вам! На якого біса вам ця рука?
Арган. Що?
Туанета. Я б на вашому місці зараз же її відрізав.
Арган. Чому?
Туанета. Хіба ви не бачите, що вона відтягує до себе всю їжу і заважає тому боці отримувати живлення?
Арган. Так, але мені потрібна ця рука.
Туанета. Так само, будь я на вашому місці, я виколов би собі праве око.
Арган. Виколоти око?
Туанета. Хіба ви не бачите, що воно заважає іншому оку і віднімає у нього живлення? Послухайте мене, виколіть його якомога скоріше, і тоді у вас ліве око буде бачити значно краще.
Арган. Це не терміново.
Туанета. Ну, прощавайте! Мені шкода так рано йти від вас, але я поспішаю на один дуже важливий консиліум з приводу чоловіка, який вчора помер.
Арган. Чоловіка, який вчора помер?
Туанета. Так. Необхідно обговорити і вирішить, що треба було робити, щоб вилікувати його. До побачення!
Арган. Хворі, як ви знаєте, ніколи не проводжають.
3 ведучий. Прем'єра комедії "Хворий, та й годі!" відбулася 10 лютого 1673 року і пройшла з великим успіхом. Те ж було на другій і третій виставі. Четверта була призначена на 17 лютого.
4 ведучий. У той вечір Мольєр почував себе дуже погано. До того ж у його будинку попросили пристановище черниці - усього лише на ніч. Поки Мольєр готувався до від'їзду в театр, вони співали свої псалми, заважаючи йому зосередитися...
І ось знову піднялася завіса в театрі Поле-Рояль, і знову звучні голоси, музика, танці звеселили похмурі стіни стародавнього залу. Лікарі в чорних ковпаках та аптекарі танцювали навколо Аргана, посвячуючи його в лікарі. Мольєр, який грав Аргана, перемагаючи страшний біль, весело кричав їм у відповідь слова безглуздої клятви, складеної з забавної тарабарщини латинських та французьких слів. Два рази клявся бакалавр у вірності медичному факультету, а коли президент зажадав третьої клятви, нічого не відповівши, Мольєр зненацька застогнав і повалився в крісло. Актори на сцені здригнулися: цього трюку вони не чекали, та й стогін здався натуральним. Але ось Мольєр піднявся, розсміявся і крикнув латинською: "Юро! - Клянуся!"
У партері нічого не помітили, і лише деякі актори побачили, що Мольєр дуже зблід, а на чолі його виступив піт.
5 ведучий. Він не чув гучних оплесків, якими глядачі проводжали зі сцени аптекарів і лікарів, які веселим танцем закінчували виставу. Закутаний і притихлий, він сидів у портшезі, який носії швидко несли в напрямку до його будинку.
Мольєра уклали в постіль. Послали за лікарем і священником. Та жоден лікар, жоден священник не прийшли до помираючого актора...
Учитель. Вони відмовилися прийти до помираючого Мольєра, і грішний комедіант помер без покаяння. Церква не дозволила ховати Мольєра за християнськими обрядами, і лише після втручання Людовика ХІV тіло короля комедії знайшло своє заспокоєння на цвинтарі Святого Йосифа, де ховали самовбивць та нехрещених дітей.
Довго не могли простити Мольєру вельможні сучасники “смішних зображень” їхніх пороків. Лише через 119 років останки драматурга з почестями були перенесені із неосвяченої землі цвинтаря Святого Йосифа до мавзолею. Сьогодні в залі урочистих засідань Французької академії знаходиться пам’ятник Жану Батісту Мольєру. На ньому напис: “Для його слави нічого не потрібно, але для нашої потрібен – ВІН”. І це дійсно так. Говорять, коли Людовик ХІV запитав Буало, хто прославить його епоху, той відповів: “Мольєр”.
Жан Батіст Мольєр, автор геніальних комедій, які стали надбанням усього людства, навічно залишиться на небосхилі всесвітньої літератури “зіркою, яка ніколи не згасне”, як говорив про нього Н.Буало.
 
 

 

 Ірина Хроменко, вчитель-методист, Черкаська обл.

Рейтинг: +4 Голосов: 4 5063
А.Bogosvyatska # 7 листопада 2011 в 07:58 +2
Давно замечено, что "Слава - всегда вдова". Талант работает не на сегодняшний день, а на вечность. И Мольер - только подтверждение этого правила.
Театральные постановки-вкрапления в общий сценарий внеклассного мероприятия - отличная иллюстрация к жизни драматурга.

"Жизнь господина де Мольера" Михаила Булгакова - замечательная книга. Для того, чтобы поразить воображение личностью творца, жанр художественной биографии просто необходим: Андре Моруа, Стефан Цвейг, Ромен Роллан, Ирвинг Стоун, Михайло Слабошпицький, серия "ЖЗЛ". Это искусство биографии.

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230