Роберт Бернс – великий пісняр Шотландії

25 жовтня 2011 - Администратор

Обладнання: портрет Роберта Бернса, виставка збірок віршів поета та книг про нього, музичне оформлення

 
Учитель. Роберт Бернс… Мабуть немає у світі поета, якого б так знали, так любили протягом двох століть у його рідній Шотландії! Рядки його віршів стали крилатими висловами. Вони увійшли в приказки, прислів’я та пісні, які і досі співаються народом.
Бернс прийшов у шотландську літературу наприкінці ХVІІІ століття. Країна, яка ще у ХV столітті мала чудові поетичні твори, в 1707 р. остаточно втратила свою незалежність, свій парламент, навіть свою літературну мову. Офіційною мовою стала англійська. І народу, що, як і раніше, розмовляв шотландською, залишилися лише старі пісні, легенди і казки.
Шотландці чекали на свого поета – і він народився у самій гущині народу, і став його голосом, його совістю, його серцем. У селищі Алловей збереглася глиняна мазанка під солом’яною стріхою, де 25 січня 1759 року народився Роберт Бернс.
Читець.
В деревне парень был рожден,
Но день, когда родился он,
В календари не занесен.
Кому был нужен Робин?..
 
Зато отметил календарь,
Что был такой-то государь,
И в щели дома дул январь,
Когда родился Робин.
 
Разжав младенческий кулак,
Гадалка говорила так:
-         Мальчишка будет не дурак!
Пускай зовется Робин!
 
Немало ждет его обид,
Но сердцем все он победит.
Парнишка будет знаменит,
Семью прославит Робин…
 (Пер. С.Маршака)
1 ведучий. Стара сусідка сказала гарні слова про міцного чорноокого малюка, що народився у Бернсів. І дійсно, січневий вітер дув з такою силою, що вночі знесло дах будинку і матері з новонародженим довелося рятуватися у сусідів.
Батько Роберта, Вільям, сам відремонтував дах, і ось вже пішло третє століття, як будиночок Бернсів стоїть на тому ж місці. За тогочасними мірками це був чудовий будинок: у ньому було навіть вікно, що вважалося розкішшю, оскільки за вікно сплачували окремий податок. У новому будинку Роберт Бернс зробив полицю для книжок. Довгими зимовими вечорами він щось ретельно записував на вузеньких клаптиках паперу. Це було “повчання у вірі і благочесті” для його первістка Роберта. Вільям навіть і не уявляв, що той, кому він це писав, сам знайде для людей свої слова про щастя і свободу, свою правду, яка проб’ється крізь каміння батьківських повчань, як молода трава навесні.
2 ведучий. Вільям Бернс розумів, що тільки освіта допоможе його дітям “вибитись у люди”. Спочатку він сам навчав синів арифметики та читання. Коли Роберту виповнилося сім, а його брату Гільберту шість років, батько запросив у дім молодого вчителя Джона Мердока.
На фермі Оліфант, орендованій Бернсами у поміщика, було тяжке сільське життя. Хлопчики допомагали батькові орати, сіяти і збирати небагаті врожаї – земля на фермі виявилася дуже поганою. Але вечорами “всі Бернси сиділи за книжками”, - згадували сусіди.
Учитель. Так минали роки. Одного року врожай був гарний, і на жнива довелося запросити помічників із сусідніх ферм. За сільським звичаєм на допомогу юнаку завжди давали дівчину. Помічницею Роберта була маленька Неллі – гарненька дівчинка, завжди охайно одягнена. Про цю дівчину Роберт писав:
Роберт Бернс. ”Багато що в ній могло викликати кохання, до того ж вона гарно співала. На її улюблений мотив я і спробував вперше висловити свої почуття у римах. Так для мене почалися Кохання і Поезія”.
Дівчина.
Он меня поцеловал
И ушел по склонам гор.
На уступы серых скал
Все гляжу я с этих пор.
 
Пощади его в пути,
Дробный дождь, трескучий град.
Горных троп не замети
На вершинах, снегопад!
 
В бледном сумраке ночном
Не кружись, метель, над ним, -
Пусть он спит спокойным сном
И проснется невредим.
 
Пусть меня он назовет
И в долину кинет взгляд.
Путь ведет его вперед,
А любовь зовет назад.
 (Пер. С.Маршака)
3 ведучий. Батько Роберта не полишав думки дати старшому синові гарну освіту. Спочатку Роберт закінчив землемірну школу. А у 1781 році батько відправив сина для продовження навчання у місто Ервін. З собою Роберт взяв дерев’яну скриньку з нехитрим скарбом: батьківською Біблією та саморобним зошитом із віршами.
1 ведучий. Хлопець поселився в маленькій мансарді з круглим віконцем. Звідти було видно, як в гавань заходили великі океанські пароплави, а вітер приносив незвичні запахи просмолених канатів, винних діжок та заморських прянощів.
Для сина фермера, що вперше потрапив у приморське місто, ервінський порт здавався воротами в інший, величезний світ.
Роберт Бернс.
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщино, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.
 
Прощавайте, сині гори, білії сніги,
Прощавайте, темні звори й світлії луги!
Прощавайте пущі дикі й тіняві гаї,
Прощавайте буйні ріки й бистрі ручаї!
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
 (Пер. М.Лукаша)
 
2 ведучий. Тієї весни біля моря Роберт вперше прочитав вірші Роберта Фергюсона – молодого поета, який загинув у 1774 році на 24 році життя. Від нього залишилася невеличка збырка віршів, прочитав яку, Бернс уперше побачив, що його рідна шотландська мова існує не тільки як мова старовинних балад, але і як справжня літературна мова, якою можна створювати чудові поезії.
3 ведучий. Бернс був у захопленні від книги Фергюсона. Тепер ніщо не зіб’є його з обраного шляху; він “хоче вдарити по струнах своєї дикої сільської ліри у почесному змаганні з ним”, - так записав Роберт у своєму зошиті. Пізніше Бернс увічнив пам’ять великого поета, поставивши на його могилі плиту коричневато-червоного кольору з викарбуваними на ній чотирма рядками:
Ни урны, ни торжественного слова,
Ни статуи в его ограде нет.
Лишь голый камень говорит сурово:
Шотландия! Под камнем – твой поэт!
Учитель. Увесь свій вільний час Бернс самовіддано та безкорисливо віддавав збиранню старовинних шотландських пісень та балад. Він став одним із безпосередніх учасників відродження багатого фольклору Шотландії не тільки як її кращий поет, але і як учений, як великий знавець історії своєї батьківщини.
Після смерті батька двадцятип’ятирічний Роберт узяв на себе обов’язок піклуватися про сім’ю. Він стає господарем ферми Мосгі. Робом Мосгілом кличуть його сусіди.
1 ведучий. Цей рік був багато в чому вирішальним для Бернса. У містечку Мохліні він став зустрічатися з людьми освіченими, впливовими. Адвокат Гамільтон, нотаріус Ейкен, лікар Маккензі цікавилися його віршами і піснями.
 Роберт, як і раніше, невтомно працював на фермі. Вечорами він частенько ходив у Мохлін потанцювати з місцевими красунями. Каблучки відбивають ритм, співає скрипка, і в голові чітко карбуються рядки. Ллється старовинна народна мелодія, їй у такт б’ється серце, пульсує кров у всьому тілі, і в такт серцю, в такт музиці народжуються слова…
(Звучить шотланська мелодія, у супроводі якої виконується народний танець шотландців.)
2 ведучий. Роберт Бернс ще не знає, що так будуть приходити до нього найкращі його вірші. Але він уже щасливий від того, що вони приходять.
Інсценізація “Розмова на вечірці” (одна пара відділяється від кола танцюючих і веде бесіду).
Хлопець.
Ты спишь ли, друг мой дорогой?
Проснись и двери мне открой.
Нет ни звезды во мгле сырой.
Позволь в твой дом войти!
 
Впусти меня на эту ночь,
На эту ночь, на эту ночь.
Из жалости на эту ночь
В свой дом меня впусти!
 
Я так устал и так продрог,
Я под собой не чую ног.
Пусти меня на свой порог
И на ночь приюти.
 
Как ветер с градом и дождем
Шумит напрасно за окном,
Так я стучусь в твой тихий дом.
Дай мне приют в пути!
 
Впусти меня на эту ночь
На эту, эту, эту ночь.
Из жалости на эту ночь
В свой дом меня впусти
 (Пер. С.Маршака)
 
Дівчина
Тебе ни дождь, ни снег, ни град
Не помешал попасть в мой сад.
И значит, можешь путь назад
Ты без труда найти.
 
Еще кругом глухая ночь,
Глухая ночь, глухая ночь.
Тебя впустить на эту ночь
Я не могу – прости!
 
Пусть на ветру ты весь продрог,
От худших бед помилуй Бог
Ту, что тебе через порог
Позволит перейти!
 
В саду раскрывшийся цветок
Лежит, растоптан, одинок.
И это девушке урок,
Как ей себя вести.
 
Птенца, не знавшего тревог,
В кустах охотник подстерег.
И это девушке урок,
Как ей себя вести.
 
Стоит кругом глухая ночь,
Глухая ночь, глухая ночь.
Тебя впустить на эту ночь
Я не могу – прости!
 (Пер. С.Маршака)
1 ведучий. У маленькому залі таверни вже догорають сальні свічки. Пізно. Потемніло нічне літнє небо, зірки зазирають у вікно на другому поверсі, де танцює мохлінська молодь. Чорна шотландська вівчарка Роберта раптом вривається до зали, з розмаху кидається на груди своєму господареві і, трохи не збивши його з ніг, зі скавчанням облизує йому обличчя і руки. Роберт насилу заспокоює величезного пса, погладжуючи його блискучу шерсть: «Лежати, Люат, лежати !» І, повернувшись до дівчат, говорить: «Ось би мені знайти подружку, яка покохала б мене так само віддано, як мій пес!»
 Всі радісно сміються, а голосніше за всіх темноока смаглява Джин, донька багатого підрядчика Армора. Джин недавно виповнилося 17 років, і суворий батько сьогодні вперше дозволив їй піти на танці. Весь вечір вона без утоми танцювала і тепер зашарілася. Не вперше вона бачить молодого господаря Мосгіла, але ніколи не розмовляла з ним.
2 ведучий. Того вечора Роберт двічі пройшовся з Джин у танці, а потім вона весь тиждень згадувала його великі дбайливі руки, серйозну усмішку і загадкові очі, в яких сяяли золотисті вогники, коли він на неї дивився.
У неділю вона бачила його у церкві, але не наважувалася дивитися у його бік. А вранці у понеділок Джин побачила, як по дорозі з ферми в місто крокує Роберт. Вона здалеку впізнала його і, не стримавшись, крикнула, коли він проходив повз неї:
-Ну як, Мосгіл, знайшов подружку, яка покохала б тебе, як твій пес?
3 ведучий. Роберт зупинився. Темні очі Джин дивилися на нього з ніжністю і викликом . Він бачив дитячі смагляві щічки, залиті рум’янцем, маленькі босі ніжки в невисокій свіжій траві і, мабуть, уперше в житті не знав, що сказати. Можливо, в ту хвилину на зеленому лузі, де цвіли квіти глоду і заливалися вільшанки, обоє відчули, що зустрілися на все життя, щоб “ділити горе і радість, біду і удачу”, як говориться при вінчанні у церкві.
Роберт Бернс.
Об этой девушке босой
Я позабыть никак не мог.
Казалось, камни мостовой
Терзают кожу нежных ног.
 
Такие ножки бы одеть
В цветной сафьян или атлас.
Такой бы девушке сидеть
В карете, обогнавшей нас!
 
Бежит ручей ее кудрей
Льняными кольцами на грудь.
А блеск очей во тьме ночей
Пловцам указывал бы путь.
 
Красавиц всех затмит она,
Хотя ее не знает свет.
Она достойна и скромна,
Ее милее в мире нет.
 (Пер. С.Маршака)
Учитель. У це літо – перше літо їхнього кохання – Роберт написав багато кращих своїх творів, і, здається, він навіть розучився говорити прозою – він ніби дихає віршами. Він пише листи у віршах. І в них немає жодного пустого рядка, жодного зайвого слова, надуманого образу. І ті, хто читає ці рядки, вже розуміють, що в Шотландію прийшов великий поет.
Роберт Бернс (пише листа до Джин Армор)
Из всех ветров, какие есть,
Мне западный милей,
Он о тебе приносит весть,
О девушке моей.
 
Люблю твои поля, ручьи,
Леса твоих долин.
Но мне милей лесов, полей
Ты, ласковая Джин.
 
Тебя напоминает мне
В лесу цветок любой.
И лес в вечерней тишине
Заворожен тобой.
 
Бубенчик ландыша в росе, -
Да и не он один,
И все цветы и птицы все
Поют о милой Джин…
 (Пер. С.Маршака)
Джин Армор (читає лист від Роберта Бернса)
Любовь, как роза, роза красная,
Цветет в моем саду.
Любовь моя – как песенка,
С которой в путь иду.
 
Сильнее красоты твоей
Моя любовь одна.
Она с тобой. Пока моря
Не высохнут до дна.
 
Не высохнут моря, мой друг,
Не рушится гранит,
Не остановится песок,
А он, как жизнь, бежит…
 
Будь счастлива, моя любовь,
Прощай и не грусти.
Вернусь к тебе, хоть целый свет
Пришлось бы мне пройти!
 (Пер.С.Маршака)
1 ведучий. За старовинним шотландським звичаєм Джин і Роберт уклали таємний шлюб. Для цього потрібно було тільки підписати «шлюбний контракт», згідно з яким двоє закоханих «визнають себе навіки чоловіком і дружиною». Все менше сподівався Роберт, що батько Джин дозволить їй стати законною господинею в його домі «перед Богом та людьми».
Роберт Бернс.
Моя любов – рожевий квіт
В весінньому саду,
Моя любов – веселий спів,
Що з ним я в світ іду.
 
О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.
 
Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік любов моя, -
Аж згасне сонця пал.
 
Прощай, прощай, мій рідний край,
Прощай, моя любов,
Та де б не був я, мила, знай –
Прийду до тебе знов!
 (Пер. М.Лукаша)
Учитель. Улітку 1786 року в шотландському містечку Кілмарноці вийшов невеличкий збірник віршів Роберта Бернса. До цієї збірки Бернс відібрав 44 поезії. 600 примірників розійшлися серед передплатників, а решта 200 – були розпродані в той же день: їх купували у складчину селяни та батраки, гончарі та шевці, вірші читали вголос у тавернах, переписували в десятках примірниках.
2 ведучий. Велика народна слава прийшла до Роберта Бернса, а він у цей час змушений був ховатися від гніву містера Армора, який, дізнавшись про те, що Джин чекає дитину, силою вирвав у дочки та знищив шлюбний контракт, у який так вірили Роберт і Джин, і подав на поета скаргу у церковну раду та в суд.
3 ведучий.А незабаром Джин народила близнят – хлопчика і дівчинку, яких назвали Робертом і Джин.
Не дивно, що, дізнавшись про народження близнюків, Роберт був у нестямі від радості. Він прибіг до Джин, приніс їй завітний золотий, що зберігався у матері від дня його народження. Але стара Армор дозволила йому лише поглянути на малюків і вигнала з кімнати, навіть не дозволивши поцілувати усміхнену Джин.
1 ведучий. Примчавсшись на фериу, він обійняв матір, перецілував сестричок, ляснув брата Гільберта по спині і кинувся на своє горище писати листи.
Роберт Бернс. “Поздоров мене, дорогий Річмонде! Армор єдиним махом принесла мені чудових хлопчика та дівчинку! Боже, благослови дорогих крихіток”.
1 ведучий. Бернс був у захопленні, але в листах до друзів додавав, що Армори, як і раніше, проти шлюбу і всі друзі радять йому поїхати у столицю, де його вже знають і чекають, де, можливо, пощастить видати велику збірку віршів.
Учитель. 27-го листопада 1786 року Бернс від’їздить до Едінбурга. Багато хто із сучасників Роберта Бернса писали про те, що в самих вишуканих салонах столиці з’явився красивий, високий, трохи сутулий чоловік, елегантно, але просто одягнений, з ненапудреною головою та прекрасними чорними очима. Усі вже знали про поета-орача, “самородка”, про “Богом даний талант”. Але ніхто не чекав зустріти людину такої високої культури, такої вільної, гідної, цілком світської манери триматися.
 Законодавиця мод, прекрасна герцогиня Гордон, наказала влаштувати бал на честь поета. Їй неодмінно хотілося самій перевірити: який він, цей Бернс?
2 ведучий. І ось він стоїть перед нею, чемно схиливши красиву темну голову. Виявляється, ненапудрене волосся набагато гарніше від перуки, особливо коли воно ось так природно в’ється. Герцогиня задає гостю якесь незначне запитання, і він відповідає прирємним голосом, з бездоганною вимовою, невимушено і разом з тим шанобливо, дуже доречно вставляє якесь французьке слово. “Ось так неосвіченість!” – думає герцогиня і зі сліпучою усмішкою, перед якою танули королі та міністри, подає руку “його поетичній величності” – бідному йоркширському фермеру.
3 ведучий. Усю ніч герцогиня танцювала з поетом. Прощаючись, Бернс нахилився до її руки і шанобливо поцілував рукавичку. Це вже була недозволена фамільярність. Герцогиня ледь підняла брови, але орач подивився на неї таким спокійним, лагідним і вдячним поглядом, що вона, спалахнувши, опустила очі.
-Ваш орач зовсім закрутив мені голову! – голосно сказала вона. Ці слова пробігли по натовпу, неначе електричний струм. І двері великого світу столиці навстіж відчинилися перед Робертом Бернсом.
 Роберт Бернс.
Кто честной бедности своей
Стыдится и все прочее,
Тот самый жалкий из людей,
Трусливый раб и прочее.
 
При всем при том,
При всем при том,
Пускай бедны мы с вами,
Богатство –
Штамп на золотом,
А золотой –
Мы сами!
Мы хлеб едим и воду пьем,
Мы укрываемся тряпьм
И все такое прочее,
А между тем дурак и плут
Одеты в шелк и вина пьют
И все такое прочее.
При всем при том,
При всем при том,
Судите не по платью.
Кто честным кормится трудом, -
Таких зову я знатью!
(Пер. С.Маршака)
 
Учень виконує пісню під акомпанемент гітари:
I hae a wife o’my ain –
I’ll partake wi’naebody;
I’ll tat cuckold frae nane,
I’ll gie cuckold to naebody.
Ihae a penny to spend,
There – thanks to naebody
I hae naething to lend –
I’ll borrow frae naebody.
 
Iam naebody’s iord –
I’ll be slave to naebody;
I hae a quid braid sword,
I’ll tak dunts frae naebody.
I’ll be merry and free,
I’ll be sad for naebody;
If naebody care for me,
I’ll care for naebody.
 
 
Учитель. У квітні 1787 року вийшло едінбурзьке видання віршів та поем Бернса. Півтори тисячі примірників розійшлися серед передплатників, решта 500 були розпродані за 2 дні.
Треба було вирішувати долю сім’ї і свою подальшу творчу долю.
 “Чи зможе поет, повернувшись до свого знайомця – плуга, все ж зберегти у цілості свою просту ліру?” – писав Бернс. Він розумів, що його голос слухає вся Шотландія.
У своїх листах та віршах поет сам детально розповів про те, як, приїхавши додому, він зрозумів, що повинен повернутися до життя простого фермера і що кращої подруги, ніж Джин, у нього не було і не буде.
1 ведучий. Після того, як церква офіційно визнала їх шлюб, Роберт і Джин побудували будинок на новій фермі, де вони разом з дітьми прожили два роки. Звичайно, вільного часу у Бернса було обмаль: крім занять господарством, він ще виконував обов’язки акцизного інспектора. Нарешті йому пощастило по протекції отримати це місце. Але все ж таки, незважаючи на злидні, хвороби, тяжку працю, Бернс був щасливий: він писав вірші, радів дітям (Джин народила ще одного чорноокого хлопчика), кохав і був щасливим у коханні.
2 ведучий. У 1791 році поет переїхав разом з сім’єю в невеличке містечко Дамфріз. Ці останні роки були дуже тяжкими. Тоді лікарі не розуміли, що Бернс давно і важко хворий, що його непритомності і напади болю у всіх суглобах – наслідки ревмокардиту. Його лікували холодними ваннами, міцними винами, чим тільки ускладнювали хворобу.
3 ведучий. Остання весна Бернса прийшла холодна, зла, з мокрим снігом, вологими вітрами, нудними затяжними дощами. Через хворобу Бернс ніяк не міг повернутися до своїх службових обов’язків. Вечорами він заходив до брата і сестри Льюарс, що жили по сусідству, і довго слухав, як Джессі грала на клавікордах і співала сумні пісні.
1 ведучий. Одного разу Роберт запитав, яка мелодія їй подобається найбільше, - хай вона заспіває, а він напише для неї нові слова. Джессі заспівала сумну пісеньку про те, як вільшанка зазирала у гніздо горобця. Бернс примусив її декілька разів повторити мелодію і пішов додому.
Джин бачила, що того вечора Роберт довго сидів біля столу, щось наспівуючи. Джин не заважала йому і раділа, що у Бернса таке спокійне світле обличчя, якого вона давно вже не бачила.
 …Вірші виникали із сумної мелодії, із сирого вітру за вікном, із відданих дівочих очей, із невгасимого бажання захистити, закрити собою від бур і бід все слабке, безпорадне, беззахисне.
Роберт Бернс.
В полях, под снегом и дождем,
Мой милый друг,
Мой бедный друг,
Тебя укрыл бы я плащом
От зимних вьюг,
От зимних вьюг.
 
И если мука суждена
Тебе судьбой,
Тебе судьбой,
Готов я скорбь твою до дна
Делить с тобой,
Делить с тобой.
 
Пускай сойду я в мрачный дол,
Где ночь кругом,
Где тьма кругом, -
Во тьме я солнце бы нашел
С тобой вдвоем,
С тобой вдвоем…
 (Пер. С.Маршака)
2 ведучий. Майже через півстоліття після того, як були написані ці рядки, біля підніжжя пам’ятника Бернсу поховали на 78 році життя шановану матір сімейства місіс Томпсон, уроджену Джессі Льюарс. Якось перехожі помітили, що над могилою Джессі навіть у сильний дощ мармурова плита залишається сухою. Бернс немов би закрив собою від негоди свого вірного друга.
3 ведучий. Останній місяць свого життя Бернс провів біля моря. Лікарі, не відаючи, що вбивають поета, призначили йому холодні морські купання.
Кожного ранку, задихаючись, Бернс пірнав у солону воду затоки і, ледь зігрівшись, довго сидів на сонці і думав, думав без кінця.
1 ведучий. Якось він сказав Джин, що через 100 років його вірші будуть знати і читати більше, ніж за його життя. Він відчував силу кожного слова, його чарівність, його звучання. Але не тільки музикою ставала в його вустах рідна мова, вона вражала, як меч, захищаючи правду і свободу, свистіла, як хлист, в епіграмі та сатирі.
Яке прекрасне життя і як важко жити!.. Але він ніколи не скиглив, не жалівся. Ніколи не бачив майбутнє у рожевих барвах. Він точно і впевнено пророкував:
Настанет день, и час пробьет,
Когда уму и чести
На всей земле придет черед
Стоять на первом месте.
Він зробив для народу все, що міг. Він прагнув зберегти його мову, його пісню, розповісти про його землю, найкращих синів і дочок.
Читець
Пробираясь до калитки
Полем вдоль межи,
Дженни вымокла до нитки
Вечером во ржи.
 
Очень холодно девчонке,
Бьет девчонку дрожь:
Замочила все юбчонки,
Идя через рожь.
 
Если кто-то звал кого-то
Сквозь густую рожь
И кого-то обнял кто-то,
Что с него возьмешь?
 
И какая нам забота,
 Если у межи
Целовался с кем-то кто-то
Вечером во ржи!
 (Пер. С.Маршака)
2 ведучий. Можливо, йому ставало легше від думки, що на цій прекрасній землі завжди будуть жити дівчата, дзвінкоголосі, як Джин Армор, і хлопці, відчайдушні, як Роб Мосгіл. Будуть працювати, цілуватися, співати його пісні. А отже, смерть не владна перемогти життя.
Учитель. Бернса ховали помпезно: військові, відтиснувши від труни простий люд, ішли церемоніальним кроком до цвинтаря. Грали тріскучий і бездушний марш.
Джин не змогла провести Роберта в останню путь: того дня вона народила йому п’ятого сина.
Брат Гільберт приїхав до виносу. Він попрощався з братом, разом з друзями ніс його труну на руках і перший кинув у могилу жменю землі.
Перед від’їздом у Мосгіл він запитав у Джин, чи їй не треба чого. Джин відповіла не відразу. Їй було боляче і соромно зізнатися, що в домі не було жодного пенні.
Проковтнувши сльози, вона попросила у Гільберта трохи грошей у борг. Гільберт дістав один шилінг, подав його Джин і, попрощавшись із нею дуже сердечно, вийшов. На порозі він зупинився, витягнув записник і записав: “Один шилінг – у борг удові брата”.
На щастя, це був останній шилінг, який взяла Джин у борг. Друзі Роберта зібрали для неї значну суму, і з цього часу ні Джин, ні діти не знали злиднів. А через багато років, коли слава Бернса нарешті знайшла дорогу в придворні кола Лондона і навіть сам прем’єр – міністр поблажливо заявив, що вірші шотландського барда “солоденько-співучі”, король призначив удові Бернса пенсію.
А Джин, вірна пам’яті Роберта, від цієї пенсії відмовилась.
 
 

 Ірина Хроменко, вчитель-методист, Черкаська обл.



 
 
 
Рейтинг: +6 Голосов: 6 11694
А.Bogosvyatska # 28 жовтня 2011 в 08:09 +3
І знов сумна, але натхнення історія!..
Ірина, я не знаю, як вам це вдається, але завжди, коли дочитую ваш наступний сценарій позакласного заходу, мені хочеться плакати. Ви вмієте так добирати факти, що виводите на рівень катарсису, злету. Здається, знаєш все про того ж Лермонтова, Цвєтаєву, Байрона, Бернса, але - немов читаєш невідому історію.
Ірина Хроменко # 29 жовтня 2011 в 21:32 +3
Дуже вдячна за тонкі відчуття і сльози. Я сама плачу,коли перечитую свої сценарії. Це від усвідомлення трагізму життя митців. У кожного своя доля і своя трагедія!Мої сценарії не про життя митців взагалі; вони про ту трагедію, якою означилося їхнє життя і творчість. Це дійсно сумні і натхненні історії.
silvestrivna # 20 листопада 2011 в 22:35 +2
Кожна нова історія у вас - це історія душі, історія особистоті, історія переконань а не сухий набір дат. "Уроки-портрети" - книжка, яку я переглядаю досить часто. Напевно тому, що в кожному героєві ви прагнете розгледіти людину: її болі і радощі, переживання і тривоги, сподівання і розчарування. Спасибі вам за це!
Ірина Хроменко # 23 листопада 2011 в 19:47 0
Дякую! Це справді так: "розгледіти людину". Мабуть, тому у багатьох моїх сценаріїв "душевні" назви: "А душу твою люблю...", "Душа уставщая моя...", "Я сердцем, сердем одинок..." Мої сценарії не стільки про зовнішні події в житті митців, скільки про душевні стани. Гірко і боляче, що абсолютна більшість геніїв були людьми складної долі. Дякую Вам за добрі відгуки про "Уроки-портрети"! Це моя перша і найулюбленіша книжечка. З неї все і почалося. Дуже рада, що нею користуються і вона подобається.

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230