Літературна вітальня, присвячена М.В.Гоголю «У пошуках світла»

5 грудня 2011 - Администратор
Мета:формувати знання учнів про основні етапи життєвого і творчого шляхів М.В.Гоголя, зацікавити особистістю письменника і його творчою спадщиною, сприяти створенню в уяві школярів живого яскравого образа Гоголя – геніального письменника, великої людини; розвивати навички художнього читання, акторської майстерності; виховувати почуття прекрасного, високі моральні якості: любов до Батьківщини, відданість своїй справі, прагнення до високих ідеалів
 
Обладнання: фотографії, виставка творів Гоголя, музичне оформлення
 
Епіграф. Гірким словом моїм посміюся
 Напис на надгробному пам'ятнику Гоголя
 
                   
1 ведучий. 20 березня 1809 року в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в родині поміщиків середнього статку народився Микола Васильович Гоголь.
2 ведучий. Він народився навесні й потім усе життя любив весну, весною весь його організм прокидався, напружувався; весною йому й писалося, і мріялося, і жилося.
Гоголь. Сильно люблю весну. …Мені здається, ніхто у світі не любить її так, як я. З нею приходить до мене моя юність...
3 ведучий. Так судилося, щоб він народився тут, у серці України. Шести тижнів Гоголь був перевезений із Сорочинців у Василівку. Тут – з татусем Василем Опанасовичем і матусею Марією Іванівною, з бабусями й няньками, сестрами й братом – прожив він дев'ять років.
4 ведучий. Незважаючи на те, що за Гоголями значилося чотириста душ селян і тисяча десятин землі, жили бідно. Це була не та бідність, коли їсти нема чого – їжі саме вистачало, і їли вдосталь, – а бідність безгрішшя, відсутності готівки, коли не вистачає на те, щоб вчасно сплатити подушні, внести відсотки в Опікунську раду, причепуритися як треба, купити замість сальних свічок воскові.
5 ведучий. Гоголі ходили в церкву, молилися, читали Євангеліє. Але вірили й у прикмети, у гадання, у пророцтва снів, у голоси, що лунають із піднебесся й пророкують майбутнє. То була віра в долю – у суд божий.
Хлопчик Гоголь уже в ті роки почував, як дорослий, і це підтверджує історія, що записала з його слів близький друг його Олександра Осипівна Смирнова.
1 ведучий. Гоголь розповів їй, як одного разу батьки поїхали й залишили його вдома. Він був зовсім один – слуги вляглися спати, сестри теж розійшлися по своїх кімнатах. Він сидів на дивані у вітальні й похмуро дивився у вікно. За вікном було темно. Дивна тиша раптом торкнулася його вуха, а потім і свідомості, і йому зробилося страшно. Зненацька пролунав бій старовинного годинника.
Гоголь. У вухах шуміло, щось находило й ішло кудись. Мені вже тоді здавалося, що стукіт маятника був стукотом часу, що йде у вічність. Раптом пролунало слабке нявкання кішки... Я ніколи не забуду, як вона йшла, потягуючись, і м'які лапи слабко постукували об підлогу пазурами, зелені очі іскрилися недобрим світлом... Мені стало моторошно. Я виліз на диван і притулився до стіни...
2 ведучий. Кішку цю Нікоша утопив у ставку. Він відніс її туди по нічному парку й, коли через хмари виглянув місяць, кинув її у воду в місячний слід. Вода рівно зімкнулася над бідною твариною. І тоді йому стало ще страшніше.
Гоголь. Мені здавалося, я утопив людину!
3 ведучий. Йому стало жаль кішку, жаль себе, він заплакав, плач перейшов у ридання. Батьки, що повернулися, знайшли його на підлозі знівеченого й усього в сльозах. Довідавшись у чому справа, Василь Опанасович боляче висік сина, і біль покарання звільнила його – істерика припинилася.
4 ведучий. Цей випадок глибоко запав Гоголю в пам’яті. Справа була не в покаранні, не у фізичному болі покарання, а в тім болі душі, що він, здавалося, тілом почував. Каяття, думка про страшний і непоправний злочин, який він вчинив, про власну жорстокість, що принижувала його, були болячими. Вони й були відплатою за зроблене.
5 ведучий. Придивляючись до хлопчика Гоголя, ми бачимо в ньому здатність до жалю, до розуміння болю іншої істоти, до участі. Він поспішає назустріч заклику близького, будь то батько, мати, бабуся, дідусь, брат, сестри або чужі люди, що просять про допомогу.
1 ведучий. Свої почуття Гоголь рано навчився довіряти паперу. Мати називала його вірші карлючками, він писав їх у наслідування тим, які чув. Його художня фантазія вилилася й у талант передражнювання, що помітили в ньому змалку.
Хто б з нових осіб не з'явився у Василівці, він був відразу відтворений і повторений у своїх звичках, жестах, міміці. Гоголь уже тоді вмів ловити людину, уловлювати її по двох-трьох рисах і із цих рис, відібраних його спостережливим оком, ліпити образ.
2 ведучий. Полтавське повітове училище, у яке влаштував синів Василь Опанасович, майже не залишило спогадів у Гоголя. Немиті вікна, темні класи, холод у класах, холод в очах учителів, що знехотя піднімалися на кафедру, щоб вимовити черговий урок, – ось що запам'ятав Гоголь про це навчання.
Страх покарання висів над усіма в училищі. Або «книга за успіхи», або різка – середнього між заохоченням і карою не було, і очікування розправи було навіть страшніше, ніж сама розправа.
3 ведучий. Василь Опанасович забрав сина з Полтави. Нікоші призначалася інша дорога, і лежала вона на північ, у Чернігівську губернію, у Ніжин, де була відкрита Гімназія вищих наук.
4 ведучий. Прибуття Нікоші в Ніжинську гімназію запам'яталося однокласникам його як явище комічне. Якийсь слуга або дядько привіз його, загорненого в безліч фуфайок і курток, чи ледве не в кожух, і зав'язаного поверх голови теплою матусиною хусткою. Дядько довго розгортав його й розперізував, усі із цікавістю дивилися на ці його зусилля, поки з одежинок не виглянуло худеньке личко хлопчика з довгим носом, що лякливо озирається по різних боках. Він відразу насупився, і сльози видавилися в нього з очей, коли гімназисти, які зібралися навколо нього, стали відпускати на його адресу жарти.
5 ведучий. Переляк Гоголя по приїзду в далеке місто зрозумілий. Його розгубленість серед безлічі однолітків теж. Це була не Полтава, де в батька було півміста знайомих, і не повітове училище, де вчителі й учні розміщалися в трьох невеликих класах. Ще під'їжджаючи до гімназії, він уразився її білим колонам, висоті будинку, великим вікнам. Нікоша хапався за рукав дядька, який привіз його у своїй кареті, і погляд його говорив: «Візьміть мене назад».
1 ведучий. Такі ж були його перші листи до «Татуся й Матусі»:
Гоголь. О! якби Найдорожчі батьки приїхали в нинішньому місяці, тоді б ви почули, що із мною робиться. Мені зробилося так сумно, що всякий божий день сльози рікою ллються й сам не знаю від чого, а особливо, коли згадаю про вас, то градом так і ллються...
2 ведучий. Успіхів не було. Гоголь учився погано, особливо не встигав із мов, він цурався товариства, жив самотньо й усе просив у татуся про повернення.
Пізніше Гоголь зізнавався матері, що виніс у стінах гімназії багато образ, багато несправедливостей з боку його товаришів. Фізична слабість завжди принижує хлопчика в очах однолітків, а Нікоша постійно хворів, не заліковувалися його вуха, якими він страждав після перенесеної в дитинстві золотухи. Потім він занедужав скарлатиною, і запалення вух відновилося.
3 ведучий. Спочатку в пансіоні Гоголь – мішень для глузувань, ізгой. Ніяких здібностей він не виявляє, навпаки, його сварять як неслухняного, невстигаючого. Неслухняність – прояв характеру, гордості, про яку поки ще ніхто не знає, але яка спалахує раптом, виявляючи, як здається педагогам, упертість і нешанобливість. Його прозивали «таємничим карлою», «плюгавкою», «мертвою думкою». Він умів на них відповідати мовчанням, що коштувало йому схованих сліз.
4 ведучий. Нарешті в гімназії дозволили театр. Час понісся, як у ярмарковому веселому кружлянні, що захопило Нікошу.Гоголя прийняли в трупу й запропонували роль. Він грав старого у веселій українській комедії, що надіслав йому батько. Збереглися спогади учнів гімназії про театральний дебют Гоголя.
5 ведучий. «П’єса складалася із двох дій. Гоголь повинен був з'явитися в другій. Публіка тоді ще не знала Гоголя, але ми добре знали й з нетерпінням очікували виходу його на сцену. В другій дії представлена на сцені проста українська хата. Біля хати лавочка; на сцені нікого немає. Ось з’являється старезний дід у простому кожусі, у баранячій шапці й чоботах. Опираючись на ціпок, він ледь пересувається, доходить крекчучи до лави й сідає. Сидить, трясеться, крекче, хіхікає й кашляє, так нарешті захіхікав і закашляв таким ядушливим і сильним старечим кашлем, з несподіваним додатком, що вся публіка вибухнула нестримним сміхом. А старий преспокійно піднявся з ослона й поплівся зі сцени, вморивши всіх зі сміху.... Із цього вечора публіка довідалася й зацікавилася Гоголем як чудовим коміком...»
1 ведучий. Гімназія «відкрила» нового Гоголя. На місце замисленого «карли» з'явився пересмішник і комік, гострого ока якого тепер побоювалися. Він завжди міг «зобразити», і це не забувалося, приклеювалося до того, кого він зображував, як і прізвисько або кличка, на які він теж був майстер.
Його тепер уже просять як про послугу про участь у вечірці, у літературному читанні. Ледь у класі вимовляється прізвище Гоголя, як голови відразу повертаються, чекаючи жарту.
2 ведучий. У ті роки він починає цікавитися літературою, переписує в зошит вірші й просить татуся надіслати все нові й нові книги. Навколо рукописних журналів «Зірка», «Метеор літератури» об’єднуються всі, хто пробує себе в красному письменстві. Серед них Гоголь. Хлопчики наслідували тих письменників, яких читали: Вальтера Скотта, Шиллера, Байрона й Пушкіна. Повість і трагедія Гоголя, що друкувалися в гімназичних виданнях, були написані в тому ж дусі. Назва його трагедії «Розбійники» прямо повторює назву трагедії Шиллера, якого Гоголь вивчав. Він купив зібрання творів німецького поета й не розставався з ним.
3 ведучий. Перші досвіди Гоголя не одержали схвалення його товаришів. Як гірко озивалися в ньому глузування над його «тягучою прозою». Гоголеві був вручений приз за твір на історичну тему. Товариші піднесли йому фунт медяників.
Гоголь жбурнув їм подарунок в обличчя й два тижні не ходив у класи.
4 ведучий. 1825 рік виявився в долі Гоголя переломним і приніс йому багато горя.Про страшну новину - смерть батька - Гоголь довідався від свого однокласника, який їздив додому на канікули. Гоголь написав матері листа:
Гоголь. «Не турбуйтеся, найдорожча матусю! Я цей удар переніс із твердістю щирого християнина. Правда, я спершу був уражений жахливо цією звісткою, однак же не дав нікому помітити, що я був засмучений. Залишившись же наодинці, я віддався всій силі божевільного розпачу... Ви одні тепер предмет моєї прихильності. Вам присвячую все життя своє...»
4 ведучий. Тепер вся його любов і співчуття звертаються до матері, сестер, до рідних і близьких. Смерть батька як би розбудила його душу, відімкнула її для виливів щиросердечних, котрих він соромився дотепер.
5 ведучий. Із цієї пори починається внутрішня перебудова в Гоголеві. Немає вже хлопчика, є юнак, що заглядає у своє майбутнє, є людина, що уже готова до вибору.Після гімназії на Гоголя чекало три шляхи: шлях військовий, шлях служби цивільної й повернення додому.
1 ведучий. Але що він став би робити вдома? Хазяювати? Цього не могло винести ані самолюбство Гоголя, ані його характер.
 Служба військова завжди була для нього фанфаронством. Він, можливо, і не проти переодягнутися у військовий мундир (все-таки гарно!), але який з нього офіцер? Офіцер – це зріст, це статність, постава, гармонія форм, у нього ж ні того, ні іншого: довгий ніс, худорба, вихляста хода.
Він думав про кар'єру літератора. Усі готували себе до справ серйозних, а він до химери й мрії, що не дасть ні доходу, ні положення в суспільстві. У Ніжині Гоголь усе більше почуває себе як у «в'язниці» і чекає-не дочекається, коли настане мить звільнення.
2 ведучий. У цьому стані він пише поему «Ганц Кюхельгартен». Це книжкова фантазія юного поета, змішана з його глибоко особистими почуттями. Ганц, як і Гоголь, стоїть на порозі життя. Бунтівний дух Ганца кличе його далі від обжитого місця. Навіть прекрасна Луїза, з якою він заручений, не може зупинити його. Як усякий романтичний герой, герой Гоголя пускається в подорож.
3 ведучий. А сам Гоголь готувався до від'їзду в Петербург. Його чекало випробовування пристрастей суперництва, боротьби за місце під сонцем, його чекав закордон і ті країни, про які він марив разом зі своїм героєм. Що з ним буде? Чи витримає він, здолає? Чи означить ім'ям своїм слід або загине в пилу?
4 ведучий. У Петербург Гоголь їхав разом зі своїм товаришем Олександром Данилевським. Сани винесли їх на Петербурзький тракт, на знайому дорогу, що веде повз Диканьку, повз ті місця, де розіграються події його перших малоросійських повістей.
Чи думав він тоді, що виявиться автором їх? Навряд чи. На дні його валізи лежав романтичний «Ганц» – ним хотів він завоювати столицю! До першої петербурзької застави під'їхали пізно ввечері. У застави Гоголь і Данилевський зовсім поклякли, вискочили із саней розім'ятися. На стовпі при неясному світлі ліхтаря вони прочитали оголошення про здачу квартири. Ямщик порадив вибрати подешевше. Зупинилися на Гороховій, і трійка рушила в глиб міста.
5 ведучий. Перший вихід із квартири був безрадісним. Горохова вразила його своєю вузькістю – вона була схожа на коридор між суцільних будинків. У цьому вузькому кам'яному горлі все кипіло й гриміло голосами, рухом, шумом людського круговороту й поспіху.
Він, звичайно, відразу кинувся напомаджуватися й одягатися, купувати рукавички й чоботи, і неодмінно в кращих кравців і шевців, і просадив безліч грошей, про що повинен був з винуватим виглядом доповідати матусі, просячи грошей і обіцяючи винагородити її за витрати. Перші дні зневіри змінилися азартом блиснути, взяти своє, перетворитися на петербурзького франта, перед яким самі собою розкриються двері департаментів і редакцій.
1 ведучий. Навіщо думати про майбутнє, коли життя прекрасне! Добре бродити по вулицях, штовхатися серед народу, заглядати у вітрини магазинів, ласувати тістечками в кондитерських, видивлятися на публіку. Петербурзький день короткий, але скільки всього можна побачити, довідатися, зрозуміти!
Він ще не знав, що ці два місяці, які він провештався без справи, уже відкладалися в його свідомості майбутнім багатством, майбутніми сторінками повістей. Він стихійно жив, не думаючи про це, хоча око його працювало, уява насичувалася, а вухо вловлювало слова й інтонації мешканців прилеглих будинків.
2 ведучий. Коли Гоголь, що вперше приїхав у Петербург, поспішив відвідати Пушкіна, він у самих його дверей так злякався, що втік у кондитерську й випив там для хоробрості чарку лікеру. Знову з'явившись і довідавшись від слуги, що Пушкін «почиває», Гоголь турботливо запитав: «Вірно, всю ніч працював?» - «Як же, працював, – відповідав слуга, – у карти грав».Юному авторові довелося ретируватися.
3 ведучий. Не було для Гоголя вже в ті роки нічого вище Пушкіна й прекрасніше Пушкіна, тому що всі інші зразки були в книгах або далеко за морями. Пушкін жив у Росії, він був сонцем, що освітлювало цю скупу на сонце країну. І Петербург мав для Гоголя значення лише тому, що там був Пушкін.Із чим же йшов Гоголь до Пушкіна?
4 ведучий. Йому не було чого показати поету, крім «Ганца Кюхельгартена». Отже, він ішов з «Ганцем», написаним під впливом Пушкіна. Щастя Гоголя, що він не потрапив Пушкіну під гарячу руку, тому що той навряд чи заохотив би його писання. Доля, мабуть, не хотіла цієї передчасної зустрічі й відстрочила її.
5 ведучий. Він починає накидати уривки з життя українців, сценки, що нагадують п'єси його батька, перекази чутих їм у дитинстві історій. Щось неясне вимальовується із цих його, здавалося б, марних праць, щось увижається в них – поки нікому не потрібних задумах; але що? Він і сам не знає.
1 ведучий. Але казки казками, а справа справою. Все-таки турбує його доля поеми, і він вирішує видати її на власні гроші. «Ганц Кюхельгартен» вийшов з друку під вигаданим прізвищем В.Алов – псевдонімом цілком романтичним.
2 ведучий. Алов - це червоний ранок, зоря, світанок, що натякає на торжество дня. Але торжества не було. Поема була розкритикована в журналах.
3 ведучий. Треба було замітати сліди, терміново вживати заходів, щоб ніхто не довідався, хто автор безрадісного твору. Гоголь кинувся по крамницях скуповувати злощасну поему. Два важких мішки зі свіженькою книжкою скупив він протягом дня.
Гоголь найняв номер у готелі на Вознесенському проспекті, розпалив у номері камін й спалив усе, що було в мішках. Слуга, що прийшов наступного ранку прибирати номер (у якому ніхто не ночував), із здивуванням виявив добре натоплений камін (був травень) і гору попелу біля нього. Так загинуло у вогні перше творіння Гоголя.
4 ведучий. Зустрічаючись із Гоголем пізніше, ніхто не знав, що він В.Алов. Це ім'я жодного разу не згадувалося, сам Гоголь зберігав про поему мовчання. Але провал її обійшовся дорого. Насамперед він дорого обійшовся матусі: її улюблений син просадив останні півтори тисячі рублів, які повинен був сплатити за закладений маєток в Опікунську раду. То була плата за цілий рік. Але він не міг міркувати в ті дні тверезо. Він рвав і метав, він горював, він не міг знайти собі місця.
5 ведучий. Матуся все запитувала його про чини й посаду – у нього не було ні чина, ні посади. Доводилося починати з нуля. І ось Гоголь поступає на службу в Департамент уділів на посаду переписувача із платнею 600 рублів у рік. Рік служби в Департаменті уділів – це рік смиренності самолюбства. Гоголь змушений кланятися, терпіти неповагу швейцара, мерзнути на морозі й вистрибом перетинати заповітний Невський, по якому не поспішаючи прогулюються багатії в хутряних шубах і валяних чоботах.
1 ведучий. Незабаром Гоголь із рядового переписувача став раптом помічником начальника стола, на півсходинки вище піднявся над своїми товаришами по службі. Він вірно служить удень, кланяючись столоначальникові, а в нічні години його думка гордо витає над сірою громадою міста.
2 ведучий. Він залишається один на один зі свічкою, аркушем паперу, уявою і своїми зошитами. У ці години воля й терпіння Гоголя вступають у дію, і на його місці виявляється вже не переписувач паперів, не помічник начальника третього стола другого відділення Департаменту уділів, а не знайомий ще нікому Рудий Панько. Хоча Диканька отут зовсім ні до чого, і хутора при ній немає ніякого, бреше він все, бреше з початку й до кінця, від першого й до останнього рядка, але як бреше: сам почуває – бреше красиво й сильно!
3 ведучий. Василівка поставляла матеріал для «Вечорів біля Диканьки». Понеслися в Петербург листи й посилки, у яких матуся й сестра Марія слали йому списки пісень, казок, повір'їв, комедії батька й українські костюми. Все це йшло у діло.
4 ведучий. «Вечора біля Диканьки» писалися ввечері й уночі. Може, тому в них так натхненно описана ніч, тиша ночі й заворожливих нічних снів. Гоголь – поет ночі: «Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч, або утоплениця». На ніч падають фантастичні події «Сорочинскої ярмарки», уночі відбувається вбивство в «Вечорі напередодні Івана Купали», помста в «Страшній помсті». По ночах морочать чорти героїв в «Зниклій грамоті» і «Зачарованому місці».
Гоголь. Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно-душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь! Недвижно, вдохновенно стали леса, полные мрака, и кинули огромную тень от себя. Тихи и покойны эти пруды; холод и мрак вод их угрюмо заключен в темно-зеленые стены садов.
 Девственные чащи черемух и черешен пугливо протянули свои корни в ключевой холод и изредка лепечут листьями, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный ветреник – ночной ветер, подкравшись мгновенно, целует их. Весь ландшафт спит. А вверху все дышит, все дивно, все торжественно. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в ее глубине. Божественная ночь! Очаровательная ночь!...
5 ведучий. В 1830 році в журналі «Вітчизняні записки» з'являється перша повість «Вечорів на хуторі біля Диканьки» «Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купали». Успіх цієї повісті в читачів надихає Гоголя, і він залишає службу в департаменті, щоб віддатися літературній роботі.
14 вересня 1831 року в бібліографічних додатках про книги, що вийшли під рубрикою «романи», повідомлялося: «Повісті покійного І.П.Бєлкіна (у прозі), видані О.Пушкіним» «Вечора на хуторі біля Диканьки». Повісті, видані Пасічником Рудим Паньком.
1 ведучий. Гоголь і Пушкін виявилися поруч. І не тільки на газетній сторінці. Починалася нова пора в російській літературі – пора прози, і відкрили її два поети, Пушкін –близький до завершення свого шляху, і Гоголь, який починав його. Думка про книгу Гоголя була сприятливою. Молодого автора хвалили, заохочували. Пушкін оголосив публіці про явище «незвичайне в нашій нинішній літературі».
2 ведучий. «…прочитав «Вечора біля Диканьки», – писав він. – Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена…А місцями яка поезія! яка чутливість!». Пушкін єдиний відгадав природу таланта Гоголя: щира веселість і усередині її поезія й чутливість.
3 ведучий. Стихія казки, переказу, народної пісні вільно почуває себе в цій, мабуть, єдино гармонійній, світлій і святковій книзі Гоголя.
4 ведучий. «Тодішній захват від Гоголя ні з чим не зрівняємо. Його всюди читали запоєм. Незвичайність змісту, типів, небувала, нечувана по природності мова, ще невідомий нікому гумор, – все це діяло просто оп'яняюче», – згадує сучасник Гоголя.
5 ведучий. Гоголь щасливий. Він пише другу частину «Вечорів». Настрій у нього веселий, у нього навіть злегка паморочиться голова. Уперше в житті у нього завелися гроші, і він поспішає до Ручу (кращий петербурзький кравець) замовляти фрак, у Пеля залишає замовлення на кращі в столиці чоботи, їздить тільки на візнику.
1 ведучий. І він уже не дрібний чиновник у департаменті, а молодший учитель історії. Він обирає кафедру в Патріотичному інституті. У ньому навчаються дівиці – діти військових. Заклад перебуває під заступництвом імператриці. Він не тільки автор, але й учитель, перед ним не безлика публіка, не безіменний і невидимий читач, а два десятки живих очей, та ще й жіночих.
2 ведучий. Він починає друкувати в журналах історичні статті, сідає за вивчення джерел, літописів. Він обирає історію як область, споріднену літературі. Пушкін повірив в історичне покликання Гоголя. Його стараннями Гоголь був зведений на кафедру в Санкт-Петербурзькому університеті, де став читати курс лекцій з історії середніх віків.
3 ведучий. Гоголь щасливий. Вихід «Вечорів», знайомство з Пушкіним, вступ у світ журнальної боротьби і її інтересів, перші гонорари й похвали в газетах.Він повний свідомості, що йому все вдається й удасться.
 У паперах Гоголя збереглася клятва без усякої назви. Угорі аркуша стоїть тільки дата: 1834-й рік.
Гоголь. Велика врочиста хвилина. У ніг моїх шумить моє минуле, наді мною крізь туман світлішає нерозгадане майбутнє. Молю тебе, життя душі моєї, мій геній!... Я на колінах, я у ніг твоїх! О, не розлучайся із мною! Живи на землі із мною хоч дві година щодня, як прекрасний брат мій. Я здійсню…Я здійсню! Життя кипить у мені. Праці мої будуть натхненні. Над ними буде віяти недоступне землі божество! Я здійсню...»
4 ведучий. 1835-й рік удався на славу! Гоголь створює «Тараса Бульбу», «Старосвітських поміщиків», «Портрет», «Невський проспект», «Вія», «Наречених», статті.
5 ведучий. Стільки про Гоголя ще не говорили й не писали, стільки він ще ніколи не друкував, і так щасливо йому ще не жилося й не писалося!
1 ведучий. Пушкін, розповівши Гоголю життєві історії із сучасного побуту, наштовхнув його на думку писати роман про Росію. Гоголь був вдячний йому й у листі від 7 жовтня 1835 року повідомляв:
Гоголь. Почав писати «Мертвих душ». Сюжет розтягнувся на довжелезний роман і, здається, буде сильно смішний. Але тепер залишив його на третьому розділі... Мені хочеться в цьому романі показати хоча з одному боку всю Русь.
1 ведучий. А далі Гоголь просив Пушкіна:
Гоголь. Зробіть милість, дайте який-небудь сюжет, хоч який-небудь, смішний або не смішний, але російський чисто анекдот. Рука тремтить написати комедію.
2 ведучий. І Пушкін розповів йому «чисто російський анекдот» – як у Нижньому Новгороді його прийняли за ревізора; розповів і про те, як один його знайомий видавав себе в Бессарабії за важливого петербурзького чиновника. Гоголь запалився думкою написати «Ревізор».
Гоголь. Я вирішив зібрати все дурне, яке тільки я знав, і за одним разом над усім посміятися – ось усе походження «Ревізора». Але я зібрав в «Ревізорі» і все краще в собі, щоб, як тільки можна на цьому етапі, до кінця висловитися.
 3 ведучий. Як у лихоманці пише Гоголь першу редакцію комедії «Ревізор», потім другу, вона знову доробляється й переробляється, дописується й переписується. 13 березня 1836 року «Ревізор» був дозволений до друку й прийнятий до постановки в петербурзькому Олександрійському театрі, і Гоголь всі сили віддає режисерській роботі.
4 ведучий. Він вибирає акторів, піклується про костюми, декорації, про манеру гри. Його зауваження до акторів точні, вимоги дуже визначені. Гоголь не хоче, щоб комедія виглядала як забавна подія, веселенька дрібничка. Не розважати публіку, а тривожити її їдким і гострим сміхом, який оголює каліцтва дійсності, – ось мета Гоголя. Актори не завжди розуміють його. Вони вперше у своїй роботі зштовхнулися із зухвалим сміхом, сміхом, що переходить у потрясіння.
19 квітня «Ревізора» дивився в Олександрійському театрі весь Петербург на чолі з Миколою І.
5 ведучий. У вечір прем'єри в залі сиділа вибрана публіка. Партер був посипаний зірками, ложі блискали від дорогоцінних каменів. Гоголь втискався у своє крісло. Фрак стирчав на ньому колом, чуб вибивався й загинався набік, руки в рукавичках потіли, сильно накрохмалена манішка різала шию.
Ліворуч був генерал, праворуч генерал, позаду міністр, спереду член Державної ради. Гоголеві було не по собі. А вгорі десь, у позолоченій ложі, підносився цар.
 Тім'я Гоголя горіло, сором і незручність палили й душили, а від вибухів дурного й грубого сміху він підстрибував, начебто його кололи чимось гострим. Вуси, вуси, вуси... бакенбарди, дамські віяла, і позіхи, і роздратування, що наростає від репліки до репліки, і знову сміх, сміх і сміх...
1 ведучий. Чотири години мук виніс Гоголь у той вечір. То були ганьба й образа нерозуміння, глухоти публіки, глухоти акторів, глухоти театру. Усе збивалося на забавну пригоду, де сам сміх і діючі особи були забавні, приємні, смішні, і тільки жаху положення героїв ніхто не помітив. Він чекав, що завалиться стеля, – не завалилася. Він чекав катарсису, покаяння, осяяння істиною.
 Але нічого не трапилося. Цар зааплодував – і всі зааплодували. Цар засміявся – і всі засміялися. Цар зробив вигляд, що нічого не відбулося – і всі зробили вигляд.
2 ведучий. Ось тоді-то він і втік – втік, не дочекавшись кінця, вихопивши у швейцара шинель і не знаючи, куди бігти, кому повідати своє лихо. Хіба такою він готував свою п'єсу, хіба так він уявляв її торжество? «Ніхто, ніхто, ніхто не зрозумів!!!» – повторював у розпачі Гоголь.
3 ведучий. Він чекав якогось єдиного пориву, якогось об'єднання й переживання. Йому здавалося, що «Ревізор» об'єднає Росію. Але відбулося навпаки. Він майже пересварив усіх своєю п’єсою. Міністр обурювався на одне, чиновник на друге, літератор на третє, купець на четверте. Та й ті, кому п'єса подобалася, розуміли її зовсім не так. У громі сміху тонула ідея – той заклик до очищення, що ховався в глибині комедії.
 І це був удар не лише по самолюбству Гоголя-письменника. Це була поразка Гоголя-учителя, Гоголя-пророка, Гоголя-проповідника.
Гоголь. Всі проти мене. Чиновники літні і поважні кричать, що для мене немає нічого святого; поліцейські проти мене; купці проти мене; літератори проти мене... Тепер я бачу, що значить бути комічним письменником. Найменша примара істини – проти тебе повстають, і не одна людина, а цілі стани.
Я втомився і душею, і тілом. Клянуся, ніхто не знає й не чує моїх страждань. Бог з ними з усіма! Мені остогидла моя п'єса. Я хотів би втекти зараз бог знає куди.
4 ведучий. В 1836 році хворий і втомлений Гоголь вирушає за кордон. Він починає мандрувати по Європі. Париж здається йому метушливим, Німеччина лякає буденністю існування.
5 ведучий. Тільки в Римі, тихому сонячному Римі знаходить він заспокоєння. Саме тут, на вуличці, що зветься «Щасливою», знайде він дві кімнатки, що виходять на південну сторону, де в рівновазі й забутті завершить свою велику працю.
Гоголь. Клянуся, що я щось зроблю, чого не робить звичайна людина. Левову силу почуваю в душі своїй. … Тепер я занурений весь у «Мертві душі». Надзвичайно великий мій витвір, і не швидко закінчу я його. Ще повстануть проти мене нові стани й багато різних панів; але що ж мені робити? Це доля моя ворогувати з моїми земляками. Терпіння. Хтось незримий пише переді мною могутнім жезлом.
1 ведучий. 1837 рік. Страшну звістку одержав Гоголь у дні великого поста: Пушкін помер!
Гоголь. Моє життя, моя вища насолода вмерла з ним. Коли я творив, я бачив перед собою тільки Пушкіна. Ніщо мені були всі плітки, я плював на знехтувану чернь, відому під ім'ям публіки; мені дорого було його вічне й непорушне слово.
2 ведучий. Тепер він це відчував. Пушкін заглянув у його дитячу душу, як світлий промінь, коли він, тільки-но розбираючи склади, став читати. Пушкін обігрівав своїми віршами його юність. Пушкін змушував тягтися нагору, вірити у велике, прекрасне, у мистецтво, красу.
Пушкін був усе для самотнього Гоголя, що не мав ні світу, ні жінки, ні інших життєвих насолод. Усе віддав він єдиній дружині своєї – Музі, і вона призвала їх обох і поставила поруч.
3 ведучий. Зі смертю Пушкіна Гоголь залишався один. Ось коли відчув він повну самотність свою в літературі й у світі! Ось коли утворилася навколо пустеля, яку не було чим заповнити!Пушкін не тільки заповів йому сюжет «Мертвих душ», але й сюжет долі, що була не тільки особисто його, гоголівською долею, але й долею його батьківщини.
4 ведучий. Тридцяті роки канули у вічність. Усе змінилося – наступали сорокові, і Гоголь інстинктивно відчував, що змінюється не просто десятиліття, але міняється епоха. Прийдешні сорокові роки вже вдивляються в Гоголя, у його вигляд, шукаючи в ньому спадкоємця Пушкіна. Панування гоголівського стилю, гоголівської мови – це торжество його способу мислення, його розуміння російського характеру й Росії.
Гоголь. «Русь! Чого ж ти хочеш від мене?.. Що дивишся ти так, і навіщо все, що не є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі?»
5 ведучий. Завершивши перший том «Мертвих душ», Гоголь приїхав у Росію і з великими зусиллями домігся права друкувати поему.
1 ведучий. Мабуть, не було із часу тріумфу знаменитих пушкінських ранніх поем такого успіху в книги на Русі. Рішуче не можна було знайти грамотну людину, яка б не прочитала її. Навіть цар погортав піднесений йому екземпляр. «Мертві душі» викликали небувале збудження й у читацьких колах, і в критиці – від самих піднесених похвал до обвинувачень у наклепі на дійсність.
2 ведучий. Гоголь будував у думках свою поему, як Данте – «Божественну комедію». Створивши перший том, він написав своє «Пекло», створюючи другий – він наближався до «Чистилища», за яким відкривався в далекій далечині світлий «Рай».
3 ведучий. Так, ідеєю чистилища бачиться йому другий том «Мертвих душ». І Чічіков чекає свого часу спокути провини й гріха перед людьми й перед богом, і вже рука Гоголя піднімається, щоб підняти його з «бруду», щоб змусити його озирнутися навколо себе й оглянути власне життя.
4 ведучий. Але друга частина поеми, у якій Гоголь намагався «просвітлити» своїх героїв, писалася в'яло, під натиском, під суворим наглядом автора, що і не хотів, а писав. Гоголь знемагав. Він думав, що позитивні особи не даються йому через особисту його недосконалість. Шукаючи духовного спокою, умиротворення, Гоголь звертається до релігії.
Гоголь. Чистіше гірського снігу й світліша небес повинна бути душа моя, і тоді тільки я знайду сили почати... велике поприще.
5 ведучий. Подальше писання не мислиться йому без «очищення» у горнилі любові й віри. «Безмежна, нескінченна любов бога до людини», – пише він. Саме такої любові він жадає й такої любові не знаходить у собі.
1 ведучий. У таку-то хвилину усвідомлення, що все ним за ці три роки написане «погано» і негідно його нового вірування, і спалює він другу частину поеми. Чи всю, чи не всю – ми не знаємо. Лише крайній ступінь розпачу може змусити його це зробити. Караючий вогонь максималізму спопеляв ні в чому не винний папір. Раз написане погано, міркував він, то і я дурний, а якщо я дурний, то й написане погано: із цього кола не було виходу.
2 ведучий. Гоголь почував у собі вгасання сил. Частково це походило від зневіри, від самотності, добровільного віддалення від батьківщини й від людей, від постійного завищення цілей, які він ставив собі. Але він знаходить у собі сили відновити роботу над другим томом «Мертвих душ».
3 ведучий. Усюди – у політичне, сімейне, господарське, релігійне життя Росії –намагається внести він своїм другим томом спокій. Усвідомлюючи часом нездійсненність цього завдання, він все-таки працює над ним, усе більше розширюючи коло тем і проблем, намагаючись відгадати загадку російського феномена, а можливо, і феномена всесвітнього.
4 ведучий. Він знову повернувся в Росію. Тривалий час втечі закінчився. Мандри по чужих землях привели його нарешті в рідну гавань, де чекали його дім, мати, робота й ... смерть. Страхи в останні роки життя оточують Гоголя. Він живе з думкою, що йому не закінчити праці, що, якщо він і закінчить її, створить не те.
5 ведучий. Він продовжував працювати над другим томом «Мертвих душ». Кожний рядок давався через силу. Якщо іноді й накочувало натхнення, то він поспішав упіймати його, не упустити. Знав, що швидко воно не повернеться.
Гоголь сам зізнавався знайомим, що інші місця переписував до восьми разів. Але інші й більше. Траплялося, цілі шматки летіли в піч, і безповоротно. Відновлювати, воскрешати спалене було все складніше і складніше.
Гоголь. Здоров'я моє... гірше нинішньої російської літератури. Невже для мене в сорок років старість? Мені важко будити струни, що іржавіють у глибині мого серця... важко опинитися старим ще у молоді роки. Жахливо знайти в собі попіл замість полум'я.
1 ведучий. Другий том «Мертвих душ» складався в душі як прощальна книга, як останнє слово Гоголя, що почував наближення смерті.
Гоголь. Я впевнений, коли послужу свою службу й закінчу те, на що я покликаний, то вмру.
2 ведучий. І ось другий том закінчений. Гоголь дає собі слово більше нічого не переробляти. Але не витримує й починає знову переписувати окремі місця.
3 ведучий. Почавши переписувати слово, фразу, перекреслив сторінку, потім далі, далі, і чистовик знову перетворився в чернетку – уже не аркуші, а глави пішли в переробку, і часом він усвідомлював: більше не зможу.
4 ведучий. Боротьба із собою й болісне переписування висмоктували його душу, і Гоголь на очах змінювався, здавалося, ще вчора здоровий, молодий, він ранком дивився старим, ніс загострювався, блідість виступала на щоках, і біг він знову від себе й від людей, перебігав з місця на місце, але нікуди вже було зникнути.
5 ведучий. 10 лютого 1852 року Гоголь пише листа матері:
Гоголь. «Дякую вам, безцінна моя матінко, що ви про мене молитеся. О, як багато робить молитва матері!.. У здоров'ї моєму усе ще чогось бракує, щоб йому зміцнитися. Дотепер не можу взятися, як треба, ані за працю, ані за звичайні справи, які тому призупинилися...
 Ваш весь, вас люблячий син
 Микола».
1 ведучий. Останній лист Гоголя – останній із усіх, писаних ним, – був лист до матері. Відтепер поштовий папір і конверти більше не знадобляться йому. Лише обривки й клаптики зошитових аркушів стануть його записними книжками й тим, на чому він запише самі останні свої слова.
2 ведучий. У ніч із 11 на 12-е лютого Гоголь молився до трьох годин на колінах перед іконою. Потім він розбудив свого хлопчика Семена. Одягнувся в теплий плащ, взяв свічку й пішов у кабінет, велів хлопчикові іти за ним, зупинявся у всіх кімнатах і хрестився. Коли прийшов у кабінет, велів хлопчикові відкрити трубу. Тим часом перебирав свої папери: деякі складав у портфель, інші відкладав. Ці останні велів хлопчикові покласти в камін. Семен кинувся на коліна й слізно переконував його не палити їх, говорячи, що він буде шкодувати про це, коли видужає. «Не твоя справа!» – відповідав Гоголь. Сам запалив папери. У продовження всього спалення він хрестився.
По закінченні справи від знемоги опустився в крісло. Хлопчик плакав і говорив: «Що це ви зробили?» – «Тобі жаль мене», – сказав йому Гоголь, обійняв, поцілував і заплакав сам. Хрестячись, як і раніше, повернувся він у спальню, ліг на постіль і гірко заплакав.
 Це був розрахунок з письменством і з життям. Більше ні жити, ні писати він не міг.
Гоголь. Потрібно вже вмирати, я вже готовий і вмру.
3 ведучий. Він виглядав як людина, для якої всі завдання виконані.
Навколо його постелі валялися розкидані обривки паперу з незакінченими записами. На одному з них був малюнок: книга захлопує людину, що нагадує особу Гоголя Що хотів сказати він цим малюнком?
4 ведучий. Мабуть, те, щожиття закінчене, і це його доля – бути закритим обкладинкою недописаної книги, книги, яку тепер уже ніхто не прочитає, книги, яка забрала його життя й відпустила його душу на волю.
5 ведучий. Його лікували. Йому лили на голову холодну воду, обліпили гірчичниками, до носа ставили п'явки («матінко, що вони зі мною роблять?»), він просив не чіпати його, говорив, що йому добре і він хоче скоріше вмерти. Жити, щоб просто жити, щоб повторюватися, щоб тягти дні й очікувати старості, він не міг. Жити й не писати (а писати він був більше не в силах), жити й стояти на місці значило для нього при житті стати мерцем.
Вірний своїй вірі в те, що життя дається людині для того, щоб зробити свою справу й піти, він і пішов від них, від тих, які ще думали, що мають владу над ним.
1 ведучий. Муки Гоголя перед смертю були муками людини, яку не розуміли, яку знову оточували здивовані люди, які вважали, що він з глузду з’їхав, що він голодом себе морить, що він мало не задумав покінчити із собою. Вони не могли повірити в те, що дух настільки керував ним, що його розпорядження було досить, щоб тіло беззаперечно підкорилося.
2 ведучий. О восьмій годині ранку 21 лютого 1852 року Гоголя не стало.
Обличчя покійного, як пише очевидець, «виражало не страждання, а спокій, ясну думку». Поруч із диваном, на якому він помер, ще йшов годинник – він відраховував час, що тепер належав іншим, і ці інші зрозуміли, кого вони втратили. Гірким словом відгукнувся на цю смерть Тургенєв: «Так, він помер, ця людина, яку ми тепер маємо право, гірке право, дане нам смертю, назвати великою».
3 ведучий. Горювала Москва, горював Петербург, горювала й вся Росія, яка раптом зрозуміла, що залишилася без Гоголя. Вона заполонила в ці дні Москву, затопила її вулиці і на руках винесла труну його з квартири. Засипану квітами труну поставили в церкві Московського університету. День і ніч чергували біля неї студенти й професори. День і ніч текли юрби народу – такого похорону не бачила древня столиця, не знала за всю свою історію.
4 ведучий. Ранком 24 лютого труну підняли на руки й понесли. І так до самого Данилового монастиря, де вирита була могила, несли його на руках вісім верст по глибокому сирому снігу, що випав напередодні. Ішли мужики й пани, генерали й торговці, слуги й студенти, письменники, простий народ, приїжджі, і не було між ними в цю хвилину відмінностей. Світ зімкнувся над могилою Гоголя. Збулася його мрія: мить миру, возз’єднання, єдиного зітхання пронеслася в ту хвилину над Росією.
 
 
 
Література
1.     Гоголь Н.В. Избранные сочинения. В 2-х томах. Т. 1-й. Вступит. статья П.А.Николаева. Примеч. Н.Л. Степанова, А.С. Бушмина, Г.М.Фридлендера. М., «Худож.лит.», 1978.
2.     Вересаев В.В. Гоголь в жизни: Сист. свод подлин.свидетельств современников / Предисл. Ю.Манна; Коммент. Э.Безносова. – Х.: Прапор, 1990. – 680 с.
3.     Золотусский И.П. Гоголь – М.: Мол. Гвардия, 1979. – 511 с.
4.     Маранцман В.Г. Художественная литература: Кн. Для учащихся 9 кл. – М.: Просвещение, 1991. – 319 с.
 
Ірина Хроменко, Черкаська область

Рейтинг: +7 Голосов: 7 2713
А.Bogosvyatska # 18 грудня 2011 в 08:03 +2
Постать Гоголя розкривається різнобічно і з усіма його пошуками, сподіваннями. Сценарій дуже гарний!

Гоголь - людина-міфотворець. Пише: "Чистіше гірського снігу й світліша небес повинна бути душа моя", - а у своїх творах розглядає безодню людського падіння, її темряву... Це від Гоголя - Ф.Сологуб, М.Достоєвський, М.Булгаков, від його геніального, але й отруйного слова. До речі, філософ Василь Розанов звинувачував Миколу Васильовича навіть у російській революції! (щось у цьому є...)
Був період у житті, коли дуже багато статей писала про Гоголя. Думала, більше ніколи не звернусь до його творчості, настільки втомилась і була висушена.
Djachok # 22 грудня 2011 в 20:41 +1
Гоголь "оживає" під час цього дійства. Він - реальна особа, сучасник. Це завжди подобається учням. Цікавий матеріал!

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230