Мистецький вечір - Світло Людвіга ван Бетховена

10 липня 2011 - Администратор


 

Епіграфи:

“Через ніч – до світла”(девіз Бетховена).
 
“… він, звичайно, більше, ніж перший із музикантів. Він найбільший друг усіх, хто страждає і бореться” (Ромен Ролан).
 
Обладнання: портрет Бетховена, портрет Моцарта, музичне оформлення, на столиках, за якими сидять ведучі, свічки у свічниках, нотні збірки.
 

 

1 ведучий (біля портрета Моцарта). Весною 1787 року в двері бідного маленького будинку в передмісті Відня, де жив знаменитий композитор Моцарт, постукав підліток, зовсім ще хлопчик. Невисокий на зріст, широкоплечий, коренастий, з досить непривабливим загорілим обличчям. Він був одягнений в довгий каптан зеленого кольору. На ногах - білі панчохи і черевики з пряжками, на голові - перука з локонами і смішною короткою кіскою. Костюм придворного музиканта додавав незграбному підлітку кумедного вигляду. Хлопчик пояснив, що він з Бонна; до Відня приїхав спеціально для того, щоб маестро послухав його гру.
 

2 ведучий.В гостях у Моцарта було декілька друзів. Композитор попросив їх пройти в іншу кімнату і почекати. А сам витягнув з-під рояля стілець і запросив юнака до інструменту.

“Бетховен”. Що мені зіграти? Я знаю дещо із звичайного концертного репертуару.
3 ведучий. Будь ласка! Грайте, що вам хочеться. Ви принесете мені велике задоволення.
2 ведучий. Хлопець рішуче опустив руки на клавіші. Він обрав для виконання один з найважчих творів Баха. Коли відлунали останні акорди, Моцарт злегка кивнув головою.
3 ведучий. Ви дійсно граєте дуже добре. Відмінна техніка! Це, поза сумнівом, результат неабиякої праці.
2 ведучий. У глибині душі Моцарта з’явилася підозра: «Цей хлопчина зіграв свій заучений урок!» На обличчі великого композитора застигнув байдужий, чемний вираз.
А в очах юного музиканта відобразилося гірке розчарування. Значить, віра в доброту Моцарта була помилкою? Поїздка до Відня була помилкою?..
Губи його тремтіли.
“Бетховен”. Маестро, благаю вас, дозвольте мені зіграти ще... фантазію на будь-яку тему, яку ви мені дасте!
2 ведучий. Моцарт здивовано дивився на нього. Цей незграбний здоров'як, здається, готовий розплакатися!
Ну добре”, - композитор відступив і пропустив юнака до рояля. Задумався: чи не дати настирному піаністу зовсім незнайому тему? Можливо, ось це? Моцарт стоячи програв декілька тактів із своєї нової опери «Дон-Жуан» і звернувся до хлопця:
3 ведучий. Мені здалося, що, коли ви грали, моя присутність вам заважала. Я вийду в сусідню кімнату, до друзів. Усі вони дуже досвідчені музиканти.
На фоні музики Бетховена (Варіації до-мінор)
 

4 ведучий.Двері залишалися відкритими, і піаніст тепер був один, віч-на-віч з інструментом. Йому він тепер ввіряв свою долю.

Музичні фрази, які народжувалися під м'якими торканнями пальців юного музиканта, були химерні, як гірлянди кольорів, несхожих один на одного. То ніби птах співав про щастя, то раптом завивала завірюха, потім хтось радісно засміявся, і ось забили барабани атаки, озвалася героїчна пісня, а через мить ясно і безтурботно засвистіла пастуша сопілка... Біль і надія, блаженство і мрія сяяли, гаснули, сплітаючись у чудовій імпровізації, що виникла з декількох моцартівських тактів!
5 ведучий. Піаніст був так захоплений грою, що не помітив, як навколо все змінилося. Він не бачив, як у дверях з'явився Моцарт. Уражений натхненною мелодією, він завмер на порозі кімнати, а за ним виглядали здивовані друзі.
П'ять пар допитливих очей здивовано розглядали схвильоване обличчя музиканта. Звідки ж узялася така дивна сила в цьому підлітку?
3 ведучий. Це було щось зовсім інше, мій друже! - вигукнув Моцарт. - Такої гри я давно не чув. Дякую вам!
1 ведучий. Хлопець озирався в розгубленості. За що Моцарт дякує йому? Навколо вже звучав хор похвальних слів. Друзі композитора поспішали привітати з успіхом молодого музиканта. Моцарт поклав на його плече свою м'яку білу руку.
3 ведучий. Друзі, зверніть увагу на цього хлопця. Колись він примусить говорити про себе весь світ!
1 ведучий (біля портрета Бетховена). Ім'я молодого музиканта було Людвіг ван Бетховен.
2 ведучий. Знайомство двох музикантів, що почалося так незвичайно, обірвалося не відразу. Молодий Бетховен ще кілька разів зустрічався з Моцартом і навіть брав у нього уроки музики. Несподівана звістка про важку хворобу матері перервала перебування Бетховена у Відні. Він був змушений спішно повернутися в рідне місто Бонн.
Трясучись в поштовій кареті, що везла його з Відня, про який він так довго мріяв, Бетховен з болем думав про матір.
3 ведучий. Мама! Мало любові він знав у дитинстві, але ту, що випала на його долю, подарувала йому мама...
 Спогади відносили його в минуле...
4 ведучий. Із смертю діда Людвіга Бетховена, поважаного капельмейстера, талановитого музиканта, в сім'ю Бетховенів прийшли справжні злидні. Батько, придворний співак з досить посередніми музичними здібностями, часто засиджувався з друзями - товаришами по чарці в кабачку, забуваючи про дружину і дітей.
5 ведучий. Музичні здібності маленького Людвіга, що виявилися досить рано, навели його батька на думку зробити сина джерелом доходу. Дитині вже п'ятий рік; якщо його почати серйозно учити грі на фортепіано і на скрипці та примушувати цілими днями вправлятися, то через 2-3 роки з нього вийде маленький віртуоз, чудо-дитина, яким не так давно був Моцарт.
...Бетховен закриває очі, і болісні картини виникають в його пам'яті.
На фоні музики Бетховена (Соната № 24 Фа-дієз мажор)
І ведучий. Людвігу, зараз же сідай за рояль! - гнівно наказав батько.
2 ведучий. У вікні виднілися освітлені дахи будинків, іскриста гладінь Рейну. Там, на вулиці, сонце світило однаково яскраво всім дітям - звичайним і незвичайним.
“Бетховен”. Тато, я хотів би піти на вулицю.
3 ведучий. Пусти його хоч на хвилину, - взмолилась матір. - Вечір такий хороший! Він працював дуже старанно. У нього все виходить чудово, краще неможливо, а сонце скоро сяде.
1 ведучий. Йди попрацюй ще небагато, після вечері прийду послухати тебе. Якщо зіграєш без помилочки, так і бути, відпущу тебе. Інакше - ні!
2 ведучий. Батько з великим задоволенням повечеряв холодною рибою з хлібом і неабияким келихом вина. Потім встав, допив вино і попрямував до сина. Мати сиділа зі своїм шиттям біля вікна і з хвилюванням стежила за ним. Такі огляди майстерності початківця віртуоза нерідко кінчалися ляпасами і плачем.
1 ведучий. Так! А зараз починай, - сказав батько і присунув свій стілець до рояля.
2 ведучий. Смугляве обличчя Людвіга від страху почервоніло. Пальці нескінченно пробігали по клавішах, але він жодного разу не поглянув в ноти, Та все ж в одному, особливо важкому місці, батько угледів помилку.
1 ведучий. Стій! - закричав він. - Ось звідси, - показав пальцем в ноти.
2 ведучий.Людвіг знову програв важкий пасаж. Йому здавалося, що без помилок.
1 ведучий. Чому в середині прискорив? - суворо запитав батько.
“Бетховен”. Я не прискорював.
1 ведучий. Ах ні? Так програй знову.
2 ведучий. Від страху спіткнутися у важких тактах хлопчик і справді дещо перевищив темп. Батько схопився.
1 ведучий. Так от що називається добре вивчити! Нічого, я навчу тебе вправлятися сумлінно!
2 ведучий. Хлопчик втягнув голову в плечі, чекаючи удару. Але батько поступив інакше. Він кинувся до дверей, загримівши ключами.
1 ведучий. Так і знай, не вийдеш звідси до опівночі. Вправлятимешся до тих пір, поки не буде жодної помилки.
3 ведучий. Він грюкнув дверима, ключ обернувся в замку, і хлопчик залишився один. Мить Людвіг сидів в заціпенінні. Потім з очей хлинули сльози. Він прагнув утримати їх: адже батько міг повернутися будь-якої хвилини! Він плакав і грав. З відчаєм і завзятістю. Адже лише бездоганна гра могла принести позбавлення.
Тим часом батько йшов з дому. Він нікому не сказав, коли повернеться. Ключ від кімнати, де сидів Людвіг, він поклав до кишені свого жилета...
4 ведучий. Йому було 12 років, коли до Бонна приїхав композитор Крістіан Неефе, що зайняв у капелі місце художнього керівника і органіста. Тепер юний Бетховен брав уроки фортепіанної гри і композиції у цього високоосвіченого і талановитого музиканта. До нього хлопчик прив'язався так, як міг би бути прив'язаний до батька, якби Йоганн Бетховен сам не відштовхнув сина.
5 ведучий. Музика! Так! У ній краса, велич, щастя. Говорять, що в болотистих місцях блукають вогники, здатні заманити людину в згубну трясовину. Я не вірю в ці небилиці. Але знаю, що мистецтво - це великий вогонь, що піднімає людину до невимовних висот. Хто одного разу пов'язав свою долю з мистецтвом, уже ніколи не зможе жити без нього.
“Бетховен” (задумливо). Я взнав ноти раніше, ніж азбуку
5 ведучий. Так, але мені потрібно навчити тебе не лише музики, але і багато чому іншому, щоб ти бачив трохи далі за свої клавіші.
“Бетховен”. А що я повинен бачити?
5 ведучий. Ну, наприклад, чим відрізняється княжий музикант від мисливського собаки його милості.
“Бетховен”. Музикант від собаки?
5 ведучий (похмуро).Різниця ось яка: собака завжди нагодований, хоча не дуже надривається, адже пани їздять на полювання нечасто. А княжий музикант навпаки: добре нагодований рідко, проте трудиться невпинно. Ми раби. Захочеться пану, і повзатимемо перед ним на колінях.
“Бетховен” (рішуче). Я не буду!
5 ведучий. Наші господарі тримають бідняків за ошийник. А художники, творці краси, бродять від двору до двору як бездомні пси. Підставляють свій ошийник і просять: зробіть милість, візьміть мене в служіння!
“Бетховен”. А я не хочу бути панським лакеєм! Маестро, скажіть ради бога, що мені робити?
5 ведучий. Людвігу, міцно запам'ятай те, що я скажу тобі зараз. У тебе є єдиний шлях вийти з приниженого стану: ти повинен стати художником, таким великим, що не ти будеш кланятися князям, а вони тобі! Ти маєш примусити світ слухати твою музику з трепетом, а кожне твоє слово з повагою!
 

1 ведучий. Після смерті матері Людвіг у 17 років став главою сім'ї, всі турботи про молодших братів лягли на його плечі. Крім роботи в капелі, він вечорами грав на альті в оркестрі оперного театру, давав уроки музики. Але думка про справжнє мистецтво, про Відень ні на секунду не полишала Бетховена.

І ось восени 1792 року 22-річний Бетховен знову у Відні.
 

2 ведучий. Відень! Столиця імперії, населена різними народами. Людвіга час від часу лихоманило. Ніколи він не страждав від недоліку хоробрості, але місто з населенням в четверть мільйона пригнічувало його.

Він приїхав, щоб завоювати столицю своїм мистецтвом. І не сумнівався аніскільки, що зуміє зробити це. Але що чекає його у Відні? Як зуміє він прожити в цьому великому місті? Давати уроки? Але йому самому треба ще удосконалювати свою майстерність. Він хотів би вчитися композиції у Гайдна, вокалу у когось іншого, він ще не знав у кого.
Значить, йому дуже багато доведеться працювати!
Було б незайвим записатися ще на курси танців, хороших манер, зайнятися верховою їздою, оволодіти мистецтвом фехтування. Він не дозволить, щоб хтось із панів, у жилах яких тече голуба кров, перевершував у чомусь його, художника! Так, але тоді вже не залишатиметься ні хвилини вільного часу і не буде зайвого гроша!
3 ведучий. Кого ж відвідати першим у Відні? Мабуть розпочати потрібно з глави віденських музикантів - старого Майстра Йосипа Гайдна!
Але, почувши, що на башті найближчої церкви годинник пробив дев'ять разів, Людвіг зупинився. Правила хорошого тону свідчили, що в таку ранню годину робити візити не годиться. І раптом Бетховен зрозумів: не Гайдна, а першого свого вчителя він повинен відвідати! Його ранній візит не образить. Він вже там, де земний час не значить нічого...
На фоні музики Бетховена (Скрипічна сонатаСоль-мажор)
3 ведучий. Бетховен попрямував на кладовище святого Марка. Із сумом він озирався навкруги. Як знайти місце, де почило серце Моцарта?
4 ведучий. Кого ви шукайте? - запитав могильник.
“Бетховен”. Моцарта. Творця музики. Він був капельмейстером. Його опера «Чарівна флейта» йде у Відні вже другий рік. Він помер минулого року на початку грудня.
4 ведучий. Так-так. Ну, цей похований тут. Лише навряд чи знайдеш. Цього капельмейстера ми поховали в загальній могилі. В таких могилах закопують тих, у кого нічим платити за місце. А вже кого отак ховають, я про ім'я не питаю.
3 ведучий. Бетховен дивився на могильника приголомшений.
“Бетховен”. Але ж... це була людина, відома всій Європі!
3 ведучий. Він попрощався з могильником і сумно побрів до виходу.Свідомість Людвіга відмовлялася сприймати жахливу правду. Ледве стримуючи сльози, він згадував молодого композитора, такого доброго до нього, непоказного хлопчини, що приїхав з берегів Рейну. Ах, як його окрилили тоді слова Моцарта: «Цей юнак одного разу примусить світ говорити про себе!»
“Бетховен”. А чи не буде і мій кінець таким же? В безіменній могилі серед бродяг і жебраків.
 

5 ведучий. Пройшло 4 роки. Бетховен придбав у Відні репутацію блискучого віртуоза. Музично освічена знать охоче запрошувала його на музичні вечори.

Одного непогожого грудневого вечора гості князя Ліхновського чекали обіцяного господарем сюрпризу.
1 ведучий. Я дозволив собі запросити вас бути присутніми при змаганні. Не турбуйтеся, битва буде безкровною. Йдеться про зустріч двох музикантів. Ви вирішуватимете, пані та панове, хто є кращим піаністом у нашому місті.
2 ведучий. Звичайно, абат Елінек, - пролунали голоси.
1 ведучий. А я вважаю, Людвіг ван Бетховен, - упевнено вимовив Ліхновській.
2 ведучий. Але він ще зовсім молодий!
1 ведучий. Двадцять п'ять років - це немало, - наполягав князь. - Моцарт був великим майстром уже в п'ятнадцять!
2 ведучий. Бетховен не Моцарт!
1 ведучий. Він рівний йому! Але про майбутнє змагання Бетховен нічого не знає. Він ненавидить такі речі.
2 ведучий. Ви, як його меценат, могли б йому просто наказати, - заявив одного із знатних гостей.
1 ведучий. Наказати Бетховену? Це те ж саме, що наказати морю котити свої хвилі назад!
 

5 ведучий. Нарешті запрошені музиканти зібралися. Коли абата попросили зіграти один із своїх творів, Бетховен нарешті зрозумів, для якої мети запрошений сьогодні. Як бути? Піти? Але тоді скажуть, що він, Бетховен, злякався змагання.

1 ведучий. Абата високо цінував Моцарт. Вічно всім незадоволений Сальері, і той говорив про нього шанобливо. Елінек був відомий як музикант-віртуоз. Особливо славилися його варіації на теми Моцарта.
Якраз одну з них він розігрував зараз - ніжно, старанно, без єдиної помилки.
2 ведучий. Потім у рояля його змінив Бетховен. Він заграв одну із своїх фортепіанних сонат, яка рік тому була надрукована з присвяченням Гайдну. Він вибрав для виконання найскладнішу сонату, твір віртуозний.
Очі слухачів питально перебігали від одного піаніста до іншого. Всі знали, що справжня боротьба попереду. Обидва повинні були зіграти імпровізацію на тему, задану слухачами.
3 ведучий. Елінек рішуче підійшов до рояля. В його усмішці відчувалася впевненість у легкій перемозі. Композиція абата на задану тему зазвучала в різних тональностях, у різному забарвленні і регістрах. Проте в грі піаніста не було своєрідності. Він не вніс у виконання нічого свого. Коли він закінчив, оплески були доброзичливими, але не дуже тривалими.
4 ведучий. Настала черга молодого піаніста. Йому запропонували для імпровізації декілька акордів з квартету Гайдна.
Людвіг сів до рояля і почекав тиші. Потім рояль заговорив. Бетховен уразив присутніх глибиною музичної теми, пристрасним прочитанням кожного такту, надзвичайною силою відчуттів. Він поводився з почуттями присутніх як чарівник, даруючи їм на свій розсуд то зворушливу ніжність, то героїчний підйом духу.
5 ведучий. Бетховен грав, ніби охоплений лихоманкою. Його смугляве обличчя ще більше потемніло, на скронях билися жили, очі розширилися.
Коли піаніст відняв нарешті від клавіш втомлені руки, в залі наступила тиша. Вона була красномовнішою за овації. Але через декілька митей грім аплодисментів вибухнув несподівано, як град, і продовжувався довго, здавалося, що йому не буде кінця. Перемога Бетховена не викликала сумнівів.
 

1 ведучий. Успіх не оп'янив молодого музиканта. Як і раніше, головне для нього - творчість, безперервне прагнення удосконалюватися в своєму мистецтві. Бетховен не цілком задоволений тим, що виходить з-під його пера. Він шукає нових виразних засобів для втілення тих несподіваних образів, ідей, що тісняться в його уяві. Знаменитий вчитель Гайдн не розуміє його прагнень.

2 ведучий. Правила забороняють таку послідовність акордів. Ви атеїст і революціонер. У ваших творах знаходитимуть багато прекрасного, але дещо здасться темним і дивним, тому що ви людина дивна і похмура, а стиль композитора – це він сам.
3 ведучий. Близько десяти років проходить у пошуках свого «я», в кристалізації оригінальної музичної мови, в боротьбі за героїчний, монументальний стиль.
На фоні «Патетичної сонати» (Соната № 8 до-минор)
4 ведучий. Бетховену було близько тридцяти років. Доля принесла йому славу, гроші, популярність. А він з кожним днем ставав все похмурішим і похмурішим. Людвіг відчував, що поступово втрачає слух. Але ні, це ж неможливо! Це всього лише тимчасова хвороба. Не може він, насправді, позбавитися того, що складає суть його існування, його життя.
 Глухий музикант! Що може бути більш трагічним?!
5 ведучий. Того дня в будинку Бетховена зібралися близькі друзі. З подивом придивлялися вони до Людвіга. Ніхто навіть не здогадувався, яке горе, яка страшна мука терзає музиканта, що відчуває підступаючу глухоту.
Він різко піднявся, підійшов до старого піаніно в кутку.
Струни глухо заспівали скорботну мелодію. Це була глибоко драматична «Патетична соната».
1 ведучий. Фортепіано співало. Воно співало без слів, та все ж такими зримими були відчуття, виражені в музиці, що слухачам часом здавалося, ніби вони сидять у театрі і слухають повну драматизму оперу.
Твір був виконаний у глибокому смутку. У музиці чулася печаль, мужнє страждання високої душі. Лише в третій, заключній частині як би пробивалося радісне світло.Смуток звучав приглушено, чулася надія і навіть радість.
2 ведучий. Відзвучали останні акорди. Бетховен склав руки.Він утамував свій біль музикою. Струсонув головою, ніби відгонячи від себе відгомони пережитого горя. Ні, він не піддасться печалі!
“Бетховен”. І глухий я зможу допомагати людям. Моя музика повинна бути такою, щоб найнещасніша людина, слухаючи її, забувала про свій біль.
2 ведучий. Людвіг ван Бетховен відчував, що він знову, не дивлячись ні на що, стане тим, ким був раніше, - борцем, який не відступає, не складає зброю.
Воскресла сила прагнула утілитися в музиці. Бетховен почав писати свою Третю симфонію. Композитор присвятив її Наполеону і навіть дав назву у його честь - “Бонапарт”. Наполеон був для Бетховена героєм Французької революції, гарантом ідей свободи і демократії. Коли ж Наполеон оголосив себе імператором, Бетховен у гніві викреслив посвячення, а симфонію назвав “Героїчною”.
 

Звучить уривок з Третьої симфонії, далі на фоні музики

 

3 ведучий. Чи думав він, що відкриває цим твором нову епоху в симфонічній музиці? “Героїчна симфонія” ознаменувала кінець класичного стилю, характерного Гайдну і Моцарту, і розпочала період романтизму. Донині музика симфоній у дусі класицизму була гладкою, розважальною, не містила глибоких думок. Бетховен вкладав в своє нове творіння абсолютно певний зміст – це боротьба за щастя, битву людини проти долі. Композитор створює музику найвищої мужності, зображаючи в ній боротьбу могутнього героя за свободу і його загибель . В героїчному творі, створюваному Бетховеном, за героєм ідуть маси. Весь народ підіймається на відважний бій.

В цьому бою він несе втрати, убитий герой падає, і траурний марш проводжає його.
4 ведучий. Людина може загинути. Але не це головна думка твору. В оркестрі звучать нові голоси. Молодість вторгається на історичну арену і підхоплює прапор з рук полеглих героїв. На зміну гіркоти втрати приходить рішучість.
У завершальній частині симфонії чується перемога. Урочистий дзвін малює нам безмежну радість народу, що переміг. Ніби крокує військо під покровом прапорів, і вслід за ним народні маси. Тріумфування все зростає. Суворий бій не був марний. Радість повернулася в світ.
Все це скаже «Героїчна» симфонія кожній вразливій душі.
5 ведучий. Завершивши «Героїчну» симфонію, Бетховен створив дві фортепіанні сонати, які вразили всіх новою, несподіваною красою.
Одну – ясну, як літній ранок в полях, - всі називали «Авророю». Друга – похмура, повна блискавок і нелюдської боротьби проти долі. Її назвали – «Апасіоната» - «Пристрасна».
Майже одночасно він пише концерт для фортепіано, скрипки і віолончелі. І зразу ж приступає до роботи над оперою, названої пізнє «Фіделіо».
1 ведучий. Але і це ще не все. Цей же період подарував світові сонату для скрипки і фортепіано. В майбутньому вона називатиметься «Крейцеровою сонатою» – композитор присвятив її скромному скрипалю, що приїхав до Відня разом з першим французьким посольством.
Він довів, що художник, позбавлений слуху, не став німим. Він подарував людям творіння такої краси і сили, рівним яким ще не створював ніхто.
2 ведучий. Тим часом слух невблаганно слабшав. Своє горе він знову і знову повіряє роялю. Той ніколи не одурює його. Він говорить йому страхітливу правду. Кількість тонів, доступних його слуху, все зменшується. Високих він уже не чує, низькі ще доступні йому, але потрібен сильний удар по клавішах.
Та прийде день, коли не допоможуть вже і сильні удари пальців. Бетховен – цей вражаючий сплав сили і відваги - готовий уже зігнутися!
.А життя тим часом посилало композитору нові випробування. Скільки надій він мав на публічне виконання «Героїчної» симфонії. І яке розчарування спіткало його!
3 ведучий. У квітні 1805 року в новому музичному залі вперше прозвучала «Героїчна» симфонія. Більшість публіки була не задоволена: хіба це музика? Це нестерпно довга і груба симфонія! Якби всі інструменти не гуркотіли так, що стіни того і дивися могли звалитися, можна було б заснути.
Бетховен йшов додому з опущеною головою. До яких пір доля гратиме з ним, як кішка із спійманою мишею? Ах, якби була у нього близька душа, яка ділила б з ним радість і горе!
“Бетховен”. Лише кохання – так, лише воно може зробити моє життя щасливим. Боже, допоможи мені! Зроби так, щоб я нарешті знайшов ту, яка зробить мене щасливим і буде моєю назавжди!
4 ведучий. Незабаром Бетховен покинув Відень. Він їхав в Коромпу – родовий маєток його друзів Брункськвіків.
5 ведучий. В Коромпі він знайшов усе таким же, як раніше. Речі залишалися на своїх колишніх місцях, але мешканців будинку доля розкидала по світу. Не дзвенів уже сміх сестер Жозефіни і Шарлоти. У великому будинку жили разом з матір'ю лише Франц і старша з сестер Тереза. Тепер його супроводжувала садовими алеями тільки вона.
1 ведучий.Одного разу, коли вони йшли удвох під деревами, що ледве покрилися зеленню, Бетховен сказав своїй супутниці:
“Бетховен”. Я радий, що знайшов тут хоча б одну близьку душу.
2 ведучий. Знайшов? – з докором перепитала вона. – Знаходять те, чого не знали раніше. Ця близька душа була тут завжди. Проте ви її забули.

„Апасіоната”

1 ведучий (на фоні „Апасіонати”).Голос у Терези був м'який, музичний. Бетховен поглянув на неї. Йому здалося, що він і справді бачить її вперше. Невже вона завжди була такою? Чисті, благородні риси обличчя, очі, повні вогню, але при цьому мрійливі, задумливі…Ввечері Бетховен увійшов до вітальні з нотами улюбленої сонати, відомої світу під назвою «Апасіоната».
“Бетховен”. Цю сонату я ще не давав грати нікому. І нікому не грав сам. Чекав, що прийде людина – єдина з мільйонів… Тереза, хочете, щоб я зіграв її вам?
2        ведучий. Дуже прошу вас!
1 ведучий. І ось струни рояля заспівали чудову мелодію, в якій мечеться Душа і Зло нападає на людину, і та волає про допомогу, передчуваючи сумний кінець. Чи загине людина в хвилях, які розбурхалися? А може врешті-решт її могутній дух переможе? Відповідь на це запитання має дати сам слухач – в міру своїх сил і відваги.
Тереза піднялася з крісла, схвильована і горда тим, що саме вона стала першою слухачкою цієї дивної сонати.
 

2 ведучий. Ви дуже страждали!

“Бетховен”. Все, що хоче вижити під небесами, змушено боротися проти долі: трава, людина, все людство. Але мало кому доводиться вести таку важку боротьбу, як мені.
2 ведучий. Я знаю. Але Бетховен не може програти бій.
“Бетховен”. Не може? А якщо у нього зв'язані руки? Якщо він осуджений на жахливу кару – глухоту?
2 ведучий. Луїджі! Я віддала б все своє життя, щоб звільнити вас від вашої біди.
1 ведучий. Незабаром вони повідали липам в парку, що вирішили поєднати свої долї навіки.
3 ведучий. Після стількох тяжких битв, після безлічі розчарувань Бетховен відчув подих радості. Нарешті, він знайшов ту, про яку просив долю! Того дня він записав в щоденнику:
“Бетховен”. Моя глухота тепер уже ні для кого не таємниця! Якщо Тереза знає про нещастя і її не лякає майбутнє, що мені до іншого?..
ведучий. Але як після спокійного очікування в «Апасіонаті» виникають похмурі акорди, так і в його душі зародилися темні передчуття.
“Бетховен”. Що скажуть люди, і в першу чергу мати Терези? Божевільний! Проти тебе озброїться вся сім'я! Мати, сестри, дядьки, тітки і двоюрідні брати – всі повстануть проти тебе! Хіба можуть вони віддати графську дочку людині простої крові?! Щоб вона перетворилася на звичайну Терезу Бетховен!
4 ведучий. Те, що передбачав і чого боявся великий композитор, відбулося. Брат Терези Франц повідомив Бетховена, що знадобиться немало часу, щоб підготувати родичів і одержати їх згоду на шлюб Терези.
“Бетховен”. Передай своїм поважним родичам, що людина на ім'я Бетховен наважилася претендувати на руку твоєї сестри. І розтлумач їм, що його ім'я значить більше, ніж знатне походження. Я почекаю вашого рішення. Почекаю з любові до Терези, любові, яку не зламає ані час, ані відстань!
 

На фоні мелодії до «Пісні Міньони»

5 ведучий. Уже давно Бетховена захоплює поезія великого сучасника Вольфганга Іоганна Гете. Вірші поета невідступно живуть у його пам'яті і вимагають, щоб їх красу він утілив у музиці.
Ось і зараз Бетховен закінчує музику на “Пісню Міньони”. Це сумна скарга італійської дівчини, розлученої з батьківщиною. Як пристрасно звучать її спогади про щасливе дитинство!
1 ведучий.
Ты знаешь край лимонных рощ в цвету,
Где пурпур королька прильнул к листу,
Где негой Юга дышит небосклон,
Где дремлет мирт, где лавр заворожен?
Ты там бывал?
 Туда, туда,
Возлюбленный, нам скрыться б навсегда.
 
Ты видел дом? Великолепный фриз
С высот колонн у входа смотрит вниз,
И изваянья задают вопрос:
Кто эту боль, дитя, тебе нанес?
Ты там бывал?
 Туда, туда
Уйти б, мой покровитель, навсегда!
 
Ты с гор на облака у ног взглянул?
Взбирается сквозь них с усильем мул,
Драконы в глубине пещер шипят,
Гремит обвал, и плещет водопад.
Ты там бывал?
 Туда, туда
 Давай уйдем, отец мой, навсегда!
 (Гете «Міньона»)
 
“Бетховен”. Вірші Гете сильно захоплюють мене не лише своїм змістом, але і ритмом. Його мова мене хвилює і буквально примушує творити. З цього хвилювання виникає мелодія, і я повинен розробляти її.
 Музика – це як би перекладач між духовним життям і нашими відчуттями. Я хотів би поговорити про це з Гете..
2 ведучий. У 1810 році Бетховен написав музику до трагедії Гете «Егмонт», присвяченої одній із знаменних сторінок визвольної боротьби нідерландського народу з жорстоким іспанським владицтвом у ХVІ столітті.
Свій твір Бетховен послав Гете. В 1812 році відбулася зустріч двох великих майстрів у курортному містечку Теплиці.
 

3 ведучий. Поїздка на курорт не була вже пов'язана для нього з надією на одужання. Зате Бетховен сподівався зустрітися у Теплиці з поетом, який був такий дорогий йому.

І ось вона, довгоочікувана звістка: разом з герцогом Веймарським у Теплиці приїжджає Гете.
“Бетховен”. Як я чекаю його! Скільки років я не читаю нічого, окрім Гете. Коли ж він приїде? Я пришлю йому запрошення! Або спочатку я повинен нанести йому візит? Це неважливо. Важливе те, що ми, нарешті, зможемо з ним поговорити по душах.
4 ведучий.Великий майстер слова прийшов до нього незабаром після приїзду. Елегантний, вражаюче моложавий для своїх шістдесяти трьох років. У поета було красиве обличчя з правильними рисами, очі, повні розуму, дивно високе, чисте чоло, над яким вилося довге, з сивиною волосся.
Бетховен поспішив назустріч дорогому гостеві.
“Бетховен( з хвилюванням). О, я знаю вас вже давно, ваша вельможносте! З дитячих років. Останнім часом ви витіснили з мого серця всіх поетів. Лише Гомер зберіг частинку моєї любові. Прошу вас, сядьте.
5 ведучий. Я мав задоволення чути деякі з ваших фортепіанних творів, але не знаю майже нічого про ваші симфонії. Хотілося б почути що-небудь про них безпосередньо від вас.
“Бетховен”. На світі немає людини, якій я б з більшим бажанням розповів про свою роботу.
Вам, можливо, буде важко повірити, що свою першу симфонію я виношував цілі дев'ять років. Не відчував себе в силах завершити такий серйозний твір. Врешті-решт я зважився зіграти її в 1800 році – і вона мала успіх! Тоді я ще йшов слідами своїх учителів, Моцарта і Гайдна. Але коли в Другій симфонії я заговорив власним голосом, усе було інакше.
Це було два роки опісля. Я дотепер пам'ятаю, що писала тоді віденська преса: «Ця симфонія – спіймане галасливе чудовисько, яке дико звивається. Воно не може померти і б'є навкруги себе піднятим хвостом, який вже кровоточить».
Те ж відбулося і з моєю Третьою симфонією, «Героїчною»! Не хочу згадувати про те, як вона була обсвистана. Якщо дозволите, я розкажу вам ще дещо про П'яту симфонію, названу мною симфонією Долі. Вже на початку чується, як стукає в двері доля. (Звучить початок П'ятої симфонії).
5 ведучий. Доля наздоганяє, і доля недобра. Як я це розумію!
“Бетховен”. Зло насправді ломилося в мої двері – і зараз ломиться невпинно. Я глухну – поволі і невідворотно. Але людина не повинна піддаватися. Моя симфонія долі – симфонія войовнича. Людина веде битву з долею і не поступається їй.
5 ведучий. Ви сильна і благородна людина. А як ваша Шоста симфонія? Ви написали їх шість, чи не так?
“Бетховен”. Шоста? «Пасторальна»? Я полегшив суспільству її розуміння тим, що окремі частини позначив точними найменуваннями. Зараз я працюю над Сьомою і Восьмою симфоніями.
5 ведучий (здивовано). Одночасно?
“Бетховен”. Так-так! Адже все моє життя в нотах, і тільки одна річ готова, інша вже розпочинається. Часто я працюю над трьома-чотирма творами одночасно.
5 ведучий. Сподіваюся, що з часом ми почуємо у Веймаре всі ваші симфонії. Але особливо хвалять ваші імпровізації. Ви надали б мені велику люб'язність, якби зіграли мені що-небудь. Дуже прошу вас про це.
 

На фоні «Крейцерової сонати»

1 ведучий. Композитор охоче сів до інструменту. Стареньке фортепіано під його руками виливало потік захоплення і любові великому поету.
Гете сидів, відкинувшися на спинку крісла. Він слухав, і його душа теж полум'яніла. Він ще ніколи не чув такої натхненної гри і не міг відірвати погляду від піаніста. Ось художник, здатний з такою пристрасною силою віддаватися своєму мистецтву!
 Коли Гете пішов, Бетховен з особливою гіркотою знову відчув свою самотність. «І знову один! Як і завжди !» – зітхнув музикант.
2 ведучий. Скажіть нам, маестро, чому ви, власне, не одружилися? У вашому серці вже немає місця для кохання, це відомо. Воно цілком належить музиці. Але одружіться хоча б з розрахунку! Адже вам уже скоро п'ятдесят!»- якось звернулися до Бетховена його молоді друзі. За звичкою він хотів відбутися жартами, але потім провів долонею по обличчю, ніби хотів відігнати гіркі роздуми, і насилу вимовив:
“Бетховен”. На жаль, я не зустрів такої жінки. Я знав лише одну, яку мріяв мати своєю дружиною, але це виявилося нездійсненним…
3 ведучий. Одинадцять років пройшло з часу заручення під липами Коромпи, і це були гіркі одинадцять років! Пройшло немало часу, поки утихнула образа. Ніч змінюється днем, дощ ясною погодою. Так і з людськими долями.
4 ведучий. Бетховен був у гостях, коли принесли записку. Декілька митей він читав її, потім схвильовано піднявся.
“Бетховен”. Я повинен йти!
5 ведучий. Тереза прийшла до нього! Припущення тіснилися в його голові, то радуючи, то лякаючи. Можливо, Тереза знайшла спосіб, як помирити з ним свою сім'ю? Або вона вирішила піти наперекір їй?
1 ведучий. Бетховен біг так, що стрічні люди озиралися на нього з усмішкою. Чи бачено, щоб немолодий пан так мчався?Але він нічого не помічав і в свою квартиру влетів радісний, з розчервонілим обличчям. Тереза сиділа за столом, красива, збентежена. Перш ніж вона встигла піднятися, він нахилився і поцілував її складені руки.
 

На фоні «Місячної сонати»( Соната № 14 до-дієз мінор)

“Бетховен”. Як довго я не бачив вас, Терезо, як нестерпно довго! Я не вірю, що ви тут, зі мною!
2 ведучий (дуже тихо). Мій милий Луїджі, мій славний, нещасний Луїджі!
“Бетховен”. Я тепер уже так погано чую, Тереза! Напишіть мені все! (Подає листок і олівець)
2 ведучий (пише і поволі вимовляє). Я люблю вас, мій дорогий, добрий Луїджі. Я полюбила вас з першого дня нашої зустрічі.
“Бетховен”(тихо). Як і я. Всі ці роки ви були зі мною, в моєму серці. Тисячі разів я відчував ясно, що ви поряд і допомагаєте мені.
2 ведучий (пише і вимовляє). Так, Луїджі, я постійно стежу за тим, що ви робите. Радію вашим успіхам, страждаю, коли вас переслідують невдачі. Ваша музика складна, тому її не завжди розуміють. Зате той, хто зрозуміє, знаходить у ній підтримку для себе. Мені здається, що ви невпинно говорите світу: «Боріться за своє щастя, люди! Будьте мужні, долю можна здолати!» А я нарешті вирішила…
“Бетховен”(радісно). Нарешті! Ви будете зі мною, Тереза! Як мені дякувати вам? Я чекав вас так довго! Тереза! Єдина!..
2 ведучий. Мені так шкода, що ви неправильно зрозуміли мене, Луїджі. Я вирішила трудитися на благо людей так само гаряче і безкорисливо, як ви. Я хочу бути схожою на вас. Я присвячу все своє життя покинутим дітям.
 

“Бетховен”. А як же я? Як я? Я не розумію!

2 ведучий. Милий Луїджі, я не думатиму про своє майбутнє. Нам не дано з'єднати свої долі. А зараз це вже і надто пізно. Трудитимемося кожний на своєму терені. З часом ми побачимо, що нам вдалося.
“Бетховен” (болісно). Це значить…
2 ведучий. Прощайте, Луїджі! Прощайте, мій безсмертний коханий! (Йде)
“Бетховен” (пошепки). Тереза, ти хочеш віддати свою любов нещасним! Але хто ж нещасніше за мене на всьому світі? (Закриває обличчя руками)
3 ведучий. Глухий композитор Людвіг Бетховен залишився один, як вирваний із землі дуб.
Тереза добровільно пішла з його життя, з його мріянь! Що ж далі? Глухота, старість, хвороба, самотність!
Розлука з Терезою надломила могутню натуру Бетховена. Він підвів підсумок своїм втратам: їх було так багато! Крок за кроком наближалася старість. Хто знає, можливо, пройде ще небагато часу, і люди розшукуватимуть його безіменну могилу?
Музика – ось те єдине і головне, що ще його утримувало в житті, не даючи потонути в пучині бід.
“Бетховен”. Ну, моя доле, покажи, на що ти ще здатна? Ти відняла у мене Терезу, і день за днем віднімала мій слух. Ну добре! Я вже не можу більше диригувати. Але кожний тон звучить у мені, як і раніше, ясно. Я ще можу писати! Я можу утішати своєю музикою нещасних і додавати мужність малодушним. Я не здамся без боротьби. Я присягнувся, що візьму тебе за глотку, проклята доле! І я зроблю це!Я самотній і глухотою відторгнутий від світу. Але все ж я здатний зробити більше, ніж інші, кого не спіткали жалі і недуги. Я – Людина. Можливо, я загину, але не здамся!
4 ведучий. У ньому прокидався зовсім інший Бетховен. Дехто з друзів вже помітив це. Він став ще більш замкнутий, але просвітлений душею. Може він складає Дев'яту симфонію, про яку не раз згадував?
 

На фоні Дев'ятої симфонії Бетховена

5 ведучий.Так, Бетховен створював Дев'яту симфонію, яка стала одним з найбільших і найграндіозніших творінь світової симфонічної музики. Небувалою новиною виявилося введення у фінал симфонії хору з солістами-співаками на слова оди Шиллера «До радості», що оспівує свободу.
Навіть кращий друг і учень Шендлер був стурбований цією ідеєю Бетховена. Чи чувана справа?! Вставити хор і вокальні партії в тканину симфонії!
1 ведучий. Я говорив про вашу симфонію з багатьма відомими музикантами. Вони всі дивуються, чому ви хочете включити спів у симфонію?
“Бетховен”. Я хочу сказати людям, що всі ми народилися для страждань і радості, але найкращі з нас ті, хто уміє і в стражданні черпати радість.
1 ведучий. Але все це ви повинні виразити тільки за допомогою музичних інструментів!
“Бетховен”. А хіба людський голос – це не кращий інструмент? Я включаю в симфонію оду Шиллера, тому що мені самому свою ідею не виразити з такою ясністю. Чому ж поет не може об'єднатися з музикантом?
1 ведучий. Може, але в опері або пісні!
“Бетховен”. А я вставлю пісню в тканину симфонії.
1 ведучий. Ви всіх насмішите!
“Бетховен”. Майбутні покоління мене зрозуміють.І моя музика допоможе людям здолати нещастя, що випадають на їх долю. Я хочу довести всім: немає такої прірви, з якої не вела б вгору хоча б маленька стежина.
Ви тільки послухайте, як закликає Шиллер:
Обнимитесь, миллионы!
Слейтесь в радости одной!..
..Це саме те, що я хочу сказати. Всі люди будуть братами. Мова, віросповідання, колір шкіри – всі ці дурні забобони, які обвивають нас століттями, повинні зникнути.
2 ведучий. Ця дивна симфонія визрівала в душі Бетховена протягом усього життя. Ода «До радості» Шиллера захопила його ще в Бонні, коли він був зовсім юним.
З кожним твором Бетховен як би підіймався в своєму мистецтві все вище, і ось настала мить, коли він відчув, що наблизився до вершини. І тоді його совість сказала йому: «Настав час! Покажи, що ти можеш здійснити!»
3 ведучий.Почалися репетиції, друзі допомогли орендувати зал, знайти музикантів, співаків.
Незабаром на вулицях з'явилися афіші, які повідомляли, що сьомого травня 1824 року о сьомій годині вечора Людвіг ван Бетховен в палацовому театрі представить публіці свій останній твір – велику симфонію з хором на слова оди «До радості» Шиллера.
4 ведучий. І ось день прем'єри наступив. До початку залишалося декілька хвилин. Через куліси Бетховен виглянув у зал. Він був повний! Жодного вільного місця.
Бетховен посміхнувся: значить, його ім'я ще здатне притягати людей! Та зразу ж виникли побоювання.
“Бетховен”. Можливо, всі ці люди прийшли просто з цікавості? На афішах написано, що я беру участь у концерті. Глухий диригент – це ж цирковий номер!
5 ведучий. Бетховен хвилювався. Та чи могло бути інакше? Дев'ята симфонія – підсумок усього життя! Як прийме світ його сповідь? Як сприйме його послання до радості?
Він зробив знак, і музиканти заграли. Дев'ята симфонія почалася.
 

На фоні Дев’ятої симфонії.

1 ведучий.Перші такти її нагадували невпевнені кроки дитини. Ніби думка ще блукала десь у туманній далечині. Але поступово головна ідея ставала більш зримою. Скорбота і відчайдушна боротьба з долею. Душа рветься до щастя, проте воно не приходить. Людина ще не знайшла до нього дорогу.
І ось голос, глибокий і глухий, двічі звернувся:
-   Freude! Freude!
Він закликав Радість. Хвилювання охопило людей у залі як електрична іскра.
Хор мовчав. Його час ще не прийшов. Той же чоловічий голос спокійним речитативом виспівував слова оди Шиллера:
Радость, чудный отблеск рая,
Дочерь, милая богам,
Мы вступаем, неземная,
Огнехмельные, в твой храм
2 ведучий.Могутньо і наполегливо кликав він до братерського об'єднання людей, без чого життя не може бути щасливим. І закликав радість!
Власть твоя связует свято
Всё, что в мире врозь живёт,
Каждый в каждом видит брата
Там, где веет твой полёт!
І тут залунав могутній гімн хору, гімн братерства людей. Хор звав усіх у радісне і тісне коло:
Обнимитесь, миллионы,
В поцелуе слейся свет!
3 ведучий. Бетховен дивився прямо перед собою. В його непотривожений слух не проникло жодного слова з цієї пісні про радість. Він бачив хор, вуста співаків відкривалися, але беззвучно. Беззвучними для нього були і скрипки, флейти, литаври.
Глухий маестро давно вже поборов відчай у своєму німому царстві. Але зараз його терзав сумнів. Що буде, коли відзвучить остання нота? Схвалення чи насмішки? Свист? Обурений тупіт ніг?
І ось доспівана пісня про Радість. Симфонія закінчилася. Тепер слово за слухачами.
4 ведучий. Бетховен продовжував стояти спиною до залу. Він, пройшовши через стільки випробувань, не наважувався поглянути на своїх слухачів. Що ж там? Овація чи гнів? Можливо, лунає сміх? Нарешті до нього підійшла одна із співачок. Вона поклала йому руки на плечі і повернула обличчям до залу.
5 ведучий. Те, що він побачив, уразило його. Сотні захоплених облич, безліч рук, що вітали його, безперервна овація охопила партер, балкон, ложі!
Ні, він не чув, як гримів зал, хвилі захоплення ударялися об стіни! Але він бачив людей, що закривали обличчя, ридаючи. А він стояв розгублений у самого краю сцени.
1 ведучий. Композитор розумів у ці хвилини: зараз йому аплодує не тільки Відень, йому аплодують, виражаючи вдячність, далекі покоління. І не лише за Дев'яту, але і за «Героїчну», за «Апасіонату», за «Місячну», за всі його пісні про мужність, про відвагу, про боротьбу за свободу і радість, яку потрібно дістати з глибини страждань.
 
Хроменко Ірина,
вчитель-методист, тренер консультативно-тренінгового центру «Педагог»,
Черкаська обл.

 

А.Bogosvyatska # 6 жовтня 2011 в 07:35 +3
Багато почуттів піднялося зсередини по ходу читання сценарію: щем, біль, натхнення, бажання втішитися сльозами. І так чудово на прикладі аналізу музики ви розкрили визначальні риси романтизму. Знаєте, я люблю колишні епохи за те, що життя МАЙСТРА вирізнялося з-поміж життів інших людей, як сила та сяйво СОНЦЯ. Не було газет, теленовин, Інтернету... Та весь світ знав про свого генія - чи то музиканта, чи то художника, поета... Талант накриває собою весь простір.
А наш час... Може, і є зараз люди, чий талант та життя мають рівну силу вираження трагічної долі та повного спектру переживань, але з-поміж мільйонів тих, про кого кричать з телевізора, газет, всесвітньої мережі (або хто сам себе прославляє) так важко почути та розрізнити те тонке, справжнє, високе, про яке йдеться мова у вашій публікації, Ірина.

Щиро дякую за миті високих почуттів!
А.

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230