Мистецький вечір “Ти, Моцарте, бог…”

22 вересня 2011 - Администратор
Мистецький вечір
 
“Ти, Моцарте, бог…”
 
Епіграф: Моцарте, не слід забувати одне: хоч музика, яку ви складаєте, чиста і піднесена, світ, вас оточуючий, суєтний і грішний (Д.Вейс).
 
Обладнання: портрет Вольфганга Амадея Моцарта, запис дати народження і смерті (1756 – 1791), музичне оформлення
 
Звучить “Лакримоза” В.-А. Моцарта (невеличкий фрагмент). Ведучі на фоні мелодії повільно виходять на сцену. В руках одного з ведучих запалена свічка; він ставить свічник із свічкою на фортепіано або на своєму столі. Інший розкладає ноти на столі “Моцарта”, всі займають місця за столиками.
 
1 ведучий. (на фоні мелодії).Ти, Моцарте, бог…” Так, на “ти”, звернувся до Моцарта Сальєрі в знаменитій “маленькій трагедії” Пушкіна “Моцарт і Сальєрі”.
2 ведучий.
… Какая глубина!
Какая смелость и какая стройность!
Ты, Моцарт, бог, и сам того не знаешь,
Я знаю, я.
Музику виключити.
3 ведучий. … Моцарт відчував прихильність Сальєрі. Антоніо завжди так усміхався, голосніше всіх кричав: “Браво, Моцарте!”
Дружина Моцарта Констанца не любила Сальєрі. Вона стверджувала, що перший імператорський капельмейстер злий, нещирий і заздрісний чоловік. А цей важкий, невідступний, гіпнотичний погляд темних очей!.. Сальєрі завжди ревниво слідкував за Моцартом…
4 ведучий. Моцарте, твоя опера “Дон Жуан” сповнена болю і мороку. Твій герой лиходій, розпусник і вбивця. Нічого собі - «весела драма»! Де вони, ці веселощі? Яка складна, виснажлива музика…
5 ведучий. Моцарт сміявся у відповідь:
“Моцарт”. А все ж ти плакав, Антоніо Сальєрі, ти плакав на репетиції «Дон Жуана». Усі бачили твої сльози. Значить, опера і справді гарна.
1 ведучий. Імператорський Відень шокувало мистецтво справжнього горя і справжньої пристрасті. В оперній музиці Моцарта віденці відчули лякаючу глибину – чекаєш розваги, а відчуваєш велику печаль. А всі, згідно імператорському указу, повинні насолоджуватися життям. Театр – “храм задоволень”, вистава – приємна гра…
2 ведучий. Як це не дивно, але Відень відвернувся від Моцарта. Як не дивно, знаменитого, увінчаного лаврами Моцарта більше не запрошують в імператорський палац і в будинкивіденської знаті.
“Моцарт”(на фоні “Лакримози”пише листа). Дорогий друже! Я наважуюся потривожити вас знову, мені нізвідки більше чекати допомоги. Через хворобу моєї дружини Констанци і після смерті нашої маленької Терезії справи повернулися на гірше, і я благаю вас позичити мені, якщо це можливо, двісті гульденів. Домовласник знову загрожує мене виселити. А чекати винагород нізвідки. Я все ще вірю, що твори мої знову завоюють прихильність публіки. Тільки що я закінчив нову симфонію і сподіваюся написати ще не одну. Якби ви допомогли мені, я знову відчував би себе людиною і зміг би жити без постійного страху, приниження і відчаю. Мене терзають зловісні передчуття. Я відганяю їх лише величезним зусиллям волі…»
3 ведучий. Не запалюючи свічок, Моцарт бере у руки нотні аркуші. Ноти у напівтемряві ніби чекають знаку, щоб взлетіти в задушливу тишу крилатою, переможною музикою. Тією прекрасною і величною музикою, якій він присвятив усе своє життя…
Звучить “Лакримоза” Моцарта (до кінця).
4 ведучий. Першим спогадом дворічного Вольферля був звук органу. Це трапилося під час церковної служби. Пролунали громоподібні, оглушливі звуки, від яких у нього заболіли вуха. Хлопчик зблід і розплакався.
Мама зніяковіла, а Тато прикрив синові вуха руками, і він заспокоївся. Тато шепнув:
-          Він правий, Анно Маріє, орган понад міру гучний.
-          Ти не сердишся на Вольферля?
-          Я пишаюся ним.
5 ведучий. Дуже рано хлопчик почав захоплюватися звуками. Бджоли дзижчали над головою, і він намагався зрозуміти, про що вони розмовляють. Цвірчали коники, і йому хотілося наслідувати їх скрекоту. Він почув спів вільшанки і з насолодою слухав його. Коли ж Вольферль вперше почув церковний дзвін, то забув про все.
“Це музика”, - сказав йому Тато.
1 ведучий. З тих пір музика заповнила всі дні Вольферля. Тато, зальцбурзький придворний віце-капельмейстер Леопольд Моцарт, часто працював удома. Удома він давав приватні уроки гри на скрипці, складав музику, виконував разом з приятелями тріо і квартети і, нарешті, навчав грі на клавесині та скрипці доньку Наннерль, яка була на п’ять років старшою від Вольферля.
Маленький Вольферль годинами слухав музику, сидячи іноді прямо на підлозі під клавесином. Хлопчик не знав, як сказати Татові, що кожного разу, слухаючи гру на цьому ящику, він відчував приємне хвилювання.
Звучить соната №4 Мі-бемоль мажор
2 ведучий. Якось увечері Тато грав таку чарівну музику, що Вольферлю нестерпно захотілося утримати її в собі. Він не зміг заснути, поки не “програв” усю мелодію в собі до кінця. Вранці, пригадавши її, хлопчик невимовно зрадів. Йому здавалося, що ця музика може перенести його у прекрасні світи, варто лише побажати цього.
3 ведучий. Того дня він вперше зумів дотягнутися до клавіш клавесина. Тріумфуюча радість охопила його. Він запам'ятав кожний свій рух: ось він пнеться все вище і вище, і раптом його пальці торкаються клавіш, він натискує одну – лунає приємний звук. Але тон наступної погано поєднується з першою. Його пальці рухаються по клавіатурі, і скоро він знаходить клавішу, тоном якої залишається задоволений. Він відкрив для себе інтервал терції, і їх гармонійне співзвуччя наповнило його величезною радістю. Клавіші стали його друзями, добрими і надійними. І тому, що він їх так полюбив, він торкався до них з ніжністю.
4 ведучий. Уроки розпочалися наступного дня в музичній кімнаті. Тато сидів поряд з сином і старанно показував, що треба робити. Вольферль любив наслідувати і з радістю повторював усе за татом. Він йшов від ноти до ноти з дивною точністю. По виразу обличчя Анни Марії Леопольд бачив, що для неї Вольферль все ще нетямуще дитя. Сам же він не міг більше ставитися до сина, як до дитини. Він вів облік кожній музичній п'єсі, розученій Вольферлем, і все більше відчував, що його дитина відзначена богом.
5 ведучий. Одного разу Леопольд і його друг музикант Шахтнер увійшли до музичної кімнати і побачили, як чотирирічний Вольферль щось старанно виводить пером. Хлопчик був такий захоплений своїм заняттям, що, коли на папір падали бризки, він просто розмазував їх долонею і продовжував роботу.
1 ведучий. Ти чим це займаєшся? – запитав Леопольд.
Моцарт”. Пишу концерт для клавесина. Зараз закінчу.
1 ведучий. Нумо, дай нам подивитися.
“Моцарт”. Ні, ні, він ще не готовий.
1 ведучий. Дозволь вже нам вирішувати, Вольферлю, дай сюди!
2 ведучий. Спочатку Леопольд і Шахтнер побачили одні плями, але поступово розібрали ноти, музичну побудову і форму концерту.
1 ведучий. Задумано абсолютно правильно! Тільки що з цим твором робити? Він такий складний, ніхто не візьметься його зіграти.
Моцарт”. Тато, але ж це ж концерт. Треба спочатку розучити, а потім уже виконувати.
1 ведучий. А ти можеш його зіграти?
2 ведучий. Хлопчик почав грати, але грав невпевнено і раптом зупинився, розсерджений своїм невмінням виразити те, що йому хотілося. Проте Тато гаряче поцілував сина. Він написав на його творі «Вольфганг Моцарт» і знав, що до кінця життя як зіницю ока берегтиме цей концерт. Бог послав йому чудо, тепер вже ніхто не заперечуватиме цього. І від нього залежить, щоб талант сина не був заритий в землю.
3 ведучий. Леопольд розумів, що Вольферль здатний досягти висот, для нього самого неприступних. І шлях до цих висот лежав через столицю Баварії - Відень.
Анну Марію долали сумніви. Для Леопольда діти – це шлях до слави, думала вона. Але ж поїздка до Відня – справа нелегка, а тут, у Зальцбурзі, вони оточені друзями.
1 ведучий. Тобі сумно, Анно Маріє? – раптом запитав Леопольд.
4 ведучий. Вольферль зовсім ще дитина. А до Відня так далеко.
1 ведучий. Ми не можемо відкладати поїздку. Ти ж знаєш: чим менша дитина, тим більше вона вражає. Треба якнайшвидше показати світові видатний талант Вольферля. Та й Наннерль ось-ось виповниться одинадцять. Скоро її вже не назвеш чудо-дитиною.
4 ведучий. А перед ким виступатимуть діти у Відні?
1 ведучий. Перед імператором. Імператрицею. Ерцгерцогами і ерцгерцогинями. Князями і графами. Французькими і англійськими послами. Уява захоплювала Леопольда все далі і далі.
5 ведучий. Відень. Це була любов з першого погляду.
Вольферль був заворожений звуками і видом цього міста. Його привела в захоплення весела метушня міських вулиць, йому подобалися ритм і темп життя міста, його багатоликість, пожвавлення і натовпи людей всюди.
2 ведучий. Увечері Леопольд повів сина на оперу Глюка «Орфей і Еврідіка». Вольферль слухав як зачарований. Ніколи він не чув таких мелодійних і ніжних звуків. Коли Тато укладав Вольферля спати, він запитав:
“Моцарт”. А я зможу коли-небудь написати оперу?
1 ведучий. Може трапитися.
Моцарт”. Скоро?
1 ведучий. Коли навчишся. Глюку було під п'ятдесят.
3 ведучий. Якби Моцарт міг заглянути у майбутнє, він би здивувався: свою першу оперу він напише і поставить в 12 років.
4 ведучий.А поки що схвильований почутим, шестирічний Вольферль не міг заснути до ранку. В його пам'яті знову і знову виникали мелодії опери, і він був щасливий.
5 ведучий. Невдовзі Вольферль та його сестра Наннрель отримали запрошення виступити перед імператрицею.
2 ведучий. Марія Терезія і імператор Франц І сиділи посередині залу, інші стояли. Леопольд низько поклонився. Діти зробили імператриці реверанс, і вона, звернувшися до Леопольда, сказала:
3 ведучий. Хлопчик зовсім ще маленький. Моцарте, скільки, ви сказали, йому років?
1 ведучий. Шість, ваша величносте. Шість з невеликим.
3 ведучий. Починайте! – наказала імператриця.
2 ведучий. Несподівано для себе Вольферль посміхнувся Марії Терезії, і вона мимовільно посміхнулася у відповідь.
4 ведучий. Тато посадив сина на табурет біля клавесина, поряд з Наннерль. Вольферлю це не сподобалося. Він уже достатньо великий, щоб самому залізти, - просто Татові треба показати, який він маленький. Тато нервував, у нього тряслися руки. А я спокійний, так і хотілося викрикнути Вольферлю. Я ніколи не хвилююся, коли граю.
Дует всім сподобався. Та ось настала черга Вольферля грати соло. Марія Терезія уважно слухала. З увагою слухали і всі інші.
Звучить фантазія До-мінор
4 ведучий. Коли хлопчик закінчив гру, придворний музикант Вагензейль вигукнув: “Ваша величносте, хлопчик чудовий музикант!”
Але тут в розмову вступив імператор:
5 ведучий. Моцарте, і це все, на що здатна дитина?
1 ведучий. Вольфганг ще уміє імпровізувати, ваша величносте.
4 ведучий. Імператор підійшов до клавесина.
5 ведучий. Хлопчик, - сказав він, - грати, коли бачиш клавіатуру, простіше простого, а ти ось спробуй на неї не дивитися.
“Моцарт”. Добре, ваша величносте. Що ви хочете, щоб я зіграв?
4 ведучий. Імператор накинув мереживну хустину на клавіатуру і сказав:
5 ведучий. Зіграй те ж, що грав.
1 ведучий. Ваша величносте! Але ж це не буде імпровізацією!
“Моцарт”. Нічого, Тато, я зіграю!
4 ведучий. І, перш ніж його зупинили, юний Моцарт зіграв усю річ від початку до кінця, не знімаючи хустки.
“Все, як по нотах, - підтвердив Вагензейль. – Вражаюче!”
5 ведучий.Тепер зіграй одним пальцем!
4 ведучий.Вольферль зіграв.
5 ведучий. А зараз імпровізуй.
“Моцарт”. В чиїй манері, ваша величносте?
5 ведучий. Імпровізуй, і більше нічого.
“Моцарт”. Це дуже просто, ваша величносте. Чию манеру ви вважаєте за краще – Телемана чи Гассе?
4 ведучий. Не знаючи, що сказати, імператор безпорадно озирнувся на Вагензейля, і той попросив: “Якщо можеш, зіграй мою сонату в манері Телемана”.
Проте Вольферль не обмежився одним Телеманом і перейшов на Гассе.
5 ведучий. Може, ти знаєш ще якісь фокуси, хлопчику? – запитав імператор.
3 ведучий.Він не маг, - сказала імператриця. – Він просто дитина, хай навіть мила і талановита, яка виконала всі ваші прохання, хоча деякі з них не мали нічого спільного з музикою.
2 ведучий. Чутка про те, що Марії Терезії сподобалася гра дітей, миттєво розповсюдилася у Відні. Тепер Моцарти одержували стільки запрошень, що їм часом доводилося виступати з концертами в будинках знаті і вдень і увечері.
1 ведучий. Насміхайтеся, називайте мене честолюбцем, але хіба ви здогадаєтесь, про що я мрію? Всемогутній боже, зроби мого сина своїм рупором, звернися через нього до сердець людей. Боже милостивий, відпусти йому час – хай зуміє зворушити їх серця. Зворушити своєю музикою.
4 ведучий. Моцарте! Не слід покладатися на королівську милість. Рано чи пізно все приїдається і знаходяться нові фаворити. Ваші діти на мить зачарували всіх, стали головною сенсацією Відня, а зараз їх змінив цирк, найзвичайніший цирк з маріонетками, фокусниками, музичними іграшками і великим звіринцем.
5 ведучий. Вони виїжджали з Відня. Вольферль з тугою дивився на зникаючі вдалині стіни міста. Він було зовсім засмутився, але Тато запевнив його, що вони ще повернуться. Спогади про Відень перетворилися на звуки різних голосів. Голоси – що кличуть, співають, заколисують. Він чув їх, не дивлячись на гуркіт важкої карети. Ці звуки кликали його назад.
1 ведучий. А через рік Моцарти знову покидали Зальцбург. Вони їхали до Парижа і, можливо, навіть Лондона. Вони їхали підкоряти світ. Наннерль не було ще і дванадцяти, а Вольферлю – семи з половиною.
2 ведучий. Кращі музичні вечори в Парижі влаштовував у себе принц Конті, улюблений кузен короля. Щоб послухати юних вундеркіндів, він запросив до себе найвідоміших вельмож і найзнаменитіших музикантів. Ніхто з музикантів не підійшов до Моцартів. Може, вони налаштовані вороже? Може, їм неприємна сама думка про суперництво з дітьми?
3 ведучий. Леопольда представили як капельмейстера його високопреосвященства князя-архієпископа зальцбурзького, але Леопольду було ясно – цікавить їх не він сам, а Вольферль. Вони не дуже-то довіряють чуткам про його талант і приголомшені його юним віком. Відомий музикант Шоберт сказав:
4 ведучий.Ми розуміємо, Моцарте, що ви керуєтеся кращими намірами, але…
5 ведучий. Леопольд тут же насторожився.
1 ведучий. Що ви хочете сказати?
4 ведучий. Ваш син зовсім маленький. Йому не даси більше п'яти.
1 ведучий. Йому сім років.
4 ведучий. Хай навіть сім, все одно він дуже малий! – Шоберт говорив з роздратуванням.
1 ведучий.Яке відношення це має до гри?
4 ведучий. Дуже велике. Без сумніву, нам доведеться враховувати його дитячий вік.
1 ведучий.У жодному випадку! Він грає як дорослий музикант.
5 ведучий. Шоберт глузливо посміхнувся.
2 ведучий. Пане Моцарте, - сказав принц, - нехай ваш син грає імпровізації Шоберта і Екхерда, адже, говорять, він може імпровізувати на будь-яку тему. Ви згодні?
3 ведучий. Це було швидше наказ, ніж прохання, і Леопольд був змушений погодитися, хоча в душі побоювався, чи виявляться подібні імпровізації під силу Вольферлю.
5 ведучий. У мертвій тиші хлопчик наблизився до клавесина. Добре ще, що Тато цього разу не став підсаджувати його на табурет. Пора залишити цю звичку, адже йому вже майже вісім років. Потім він почав імпровізувати на тему сонати Екхарда і забув про все. Звуки народжувалися без жодного зусилля. Він насолоджувався відчуттям свободи.
Звучить Соната Ре-мажор
5 ведучий. Побачивши, з якою легкістю Вольферль наслідує манері Екхарда, Леопольд заспокоївся, а упевнена імпровізація Вольферля на тему Шоберта привела його в таке захоплення, немов він сам її складав. Це було чудо.
Коли Вольферль закінчив гру, Шоберт видавив з себе декілька слів нещирої похвали і додав:
4 ведучий. Якщо він дійсно такий геніальний, то повинен писати музику сам.
5 ведучий. Леопольд вигукнув:
1 ведучий. Йому не було і шести, коли він написав концерт. Та він і зараз пише!
5 ведучий.Можливо, він складе сонату і для мене? – запитав принц Конті.
1 ведучий. Ми визнаємо це за честь, - відповів Леопольд і, помітивши єхидну усмішку Шоберта, додав: - Сонати будуть не для клавесина, а для клавесина і скрипки.
2 ведучий. Мелодійні співзвуччя носилися в повітрі. Вольферль слухав їх з насолодою. Він примусив свою сонату яскріти і виблискувати, і сам був зачарований привабливою музикою.
3 ведучий. Тато уважно подивився сонату і сказав:
1 ведучий. Соната годиться для виконання. Вони залишаться задоволені. І полегшено зітхнув.
4 ведучий. Принц Конті запросив кращих музикантів прослухати сонати Вольферля. Принца вразила правильність їх композиції: “ Ви мали рацію, це незвичайна дитина. Без сумніву, він композитор і справжній віртуоз, незважаючи на свій вік”.
5 ведучий. Переписувач зробив декілька копій сонат. Вольферлю особливо сподобалося, що Тато велів йому розписатися на них “Іоганн Вольфганг Моцарт” і з тих пір став називати його Вольфгангом.
Звучить фортепіанний концерт “На коронацію”(невеличкий фрагмент)
1 ведучий (на фоні мелодії фортепіанного концерту “На коронацію”). Скоро у багатьох європейських газетах з’явилися сенсаційні повідомлення:“Зальцбурзький придворний віце-капельмейстер Леопольд Моцарт доставив усім величезну насолоду. Він зміг представити світу дівчинку 11 років і, що здається неймовірним, хлопчика семи років, чудо як нашого часу, так і минулих літ у грі на клавесині…”
2 ведучий. Кореспондент паризької газети писав: “Вперше у житті я бачив чудо – і це чудо діти Моцарта!”
3 ведучий. А через декілька років у Римі люди кидали квіти до ніг Вольфганга. Матері піднімали вгору немовлят, щоб показати їм чудо природи і щоб на них розповсюдилася хоч частинка його благодаті. Кожен концерт юного музиканта закінчувався бурхливими оваціями і криками: “Браво, Моцарте!”
4 ведучий. Болонська музична академія вирішила випробувати Вольфганга. Йому дали дуже складну задачу, гідну Баха, – розібрати тему для фуги. Моцарт зробив усе за півгодини замість трьох годин. І, порушивши своє ж правило – не вибирати в члени академії нікого молодшого двадцяти років, - Болонська академія назвала чотирнадцятирічного Моцарта академіком.
5 ведучий. Казковий світ: дороги, карети, палаци, розкішні зали у золоті і гобеленах. Імператори і королі, принци і принцеси, герцоги і князі. Вони аплодують йому, захоплюються ним у Відні, Мюнхені, Брюселі, Парижі, Лондоні, Римі…
Звучить фрагмент із фортепіанного концерта “На коронацію”.
5 ведучий.
Але скільки б і де б вони не подорожували, доводиться повертатися у Зальцбург. Додому – як у в’язницю. На службу до архієпископа Зальцбурга Ієроніма Колоредо.
1 ведучий. Як вони безнадійно однакові у своїй тупій і ненависній травлі геніїв – усі ці курфюрсти, князі, архієпископи і суперінтенданти, які переслідували Баха, Гайдна і ось тепер – Моцарта… Одні і ті ж повчання, одні і ті ж заборони, одна і та ж лайка, одна і та ж помста…
Легкий, поступливий Моцарт – і раптом стільки ворогів! І перший серед них – архієпископ Колоредо. Вольфганг називав його “великий муфтій”.
2 ведучий. “Великий муфтій” завжди роздратований і незадоволений: “Ваша “Концертна симфонія” занадто довга і нудна, Моцарте. Адажіо в останньому скрипічному концерті занадто повільне, його треба переписати, зробити швидшим і більш легким. Ви погано засвоїли італійську манеру… Ви завжди у розїздах. Не забувайте, ви служите мені, і розважати інших я вам не дозволю!”
“Моцарт”. Я постійно змушений пристосовуватися до смаків архієпископа! Зі всіх творів, написаних мною за останні півтора року, я найбільше люблю «Урочисту вечерню». А його світлість вважає, що вона занадто драматична, занадто світська. Чесне слово, Тато, не знаю, чи довго я зможу терпіти Зальцбург.
1 ведучий. Я терплю його вже більше сорока років – і нічого, поки що при повному розумі.
“Моцарт”. Але я зовсім інший. Тато любить викладати, а я не люблю. Тато покинув писати музику, а я відчуваю, що тільки починаю. Мені так багато треба сказати; чим глибше я пізнаю музику, тим більше в мені народжується мелодій. Будь у мене попереду всього лише десять років спокійного, забезпеченого життя, скільки б я створив! Особливо для театру. Якщо я не одержу замовлення на оперу незабаром, то збожеволію. Саме тепер, коли я вчуся писати справжню вокальну музику, мені доводиться задовольнятися огидними голосовими зв'язками зальцбурзьких співаків. Весь цей час я прагнув зменшити наші борги, і як образливо, що ми дотепер не можемо з них вилізти. Але це ще півбіди, набагато важче жити без прекрасної музики. А справжня музика у Зальцбурзі приречена на смерть.
3 ведучий. Замовлення від курфюрста баварського на італійську оперу для мюнхенського карнавалу здалося Вольфгангу даром зверху. Колоредо не посмів перешкоджати цьому замовленню: Карл Теодор був сусідом дуже могутнім, і відмовити йому значило йти на ризик. Тому для виконання замовлення Вольфгангу дали шеститижневу відпустку.
Він відчував себе окриленим і завіряв тата:
“Моцарт”. Ця опера принесе нам славу. Я постараюся, щоб «Ідоменея» мала гучний успіх. Мені хочеться написати музику героїчну і величну.
1 ведучий. Труднощів виявиться немало, - попередив Леопольд.
4 ведучий. Пройшов місяць з початку репетицій, а Вольфганг все ще складав музику в голові, але записати не міг. Це здавалося йому безглуздим. Що б він не написав, співаки тут же вимагали змін. Більшість арій не була закінчена через постійні поправки, що вносилися на вимогу співаків. Пізно увечері Вольфганг сидів при світлі свічок над партитурою і не в силах був зібратися з думками і подолати тяжкий стан духу.
5 ведучий. Він створив величезну кількість творів. Люди завжди дивувалися, з якою легкістю він творить, дивувалися його вражаючій плідності, немов ставили йому це у провину, але якби вони лише знали, як тяжко все це дається. Музика несла з собою звільнення, а нескінченні переробки немов ланцюгами обвивали його. Він так хотів скоріше звільнитися! Він втомився догоджати смакам натовпу. Як тяжко бути рабом, якому доводиться творити для глухих, для неуків, для посередностей.
1 ведучий.
Та ось одну із репетицій відвідав Карл Теодор.
Курфюрст, присутній інкогніто в кімнаті поряд із залом для репетицій, ввійшов після першого акту в зал і крикнув: «Браво!» Він наказав перервати репетицію і подав знак Вольфгангу підійти і поцілувати руку.
2 ведучий. Пане Моцарте, - сказав він, - опера прекрасна і, поза сумнівом, робить вам честь. Музика виразна і благородна. Хто б міг подумати, що в такій маленькій голові можуть таїтися такі великі думки!
3 ведучий. Та візиту Моцарта до Мюнхена несподівано був покладений кінець. Архієпископ Колоредо дізнався, що придворний органіст без його відома розтягнув свою шеститижневу відпустку до чотирьох місяців. Колоредо наказав музиканту негайно з'явитися до Відня, куди він приїхав зі своєю свитою.
4 ведучий. Пройшло декілька годин, перш ніж Вольфганг був допущений перед ясні очі архієпископа.
5 ведучий. Що вам потрібно, Моцарте?
Моцарт”. Ви просили мене з'явитися, ваша світлосте.
5 ведучий. Ах так. Ви прострочили свою відпустку.
“Моцарт”. Ваша світлосте, щоб скласти оперу, мені було потрібно шість тижнів і ще шість тижнів, щоб поставити її.
5 ведучий. Вам дозволили шість тижнів відпустки, не більше.
“Моцарт”. Ваша світлість давали згоду відпускати мене із Зальцбурга писати оперу, коли мені буде потрібно.
5 ведучий. Згода?! Я не укладаю угод зі своїми слугами! Завтра я даю концерт на честь російського посла. Брунетті повідомить вас, яку програму належить підготувати, а обер-камергер визначить квартиру.
1 ведучий. Камерний оркестр під управлінням Бонно грав «Концертну симфонію» мі-бемоль мажор Моцарта з великою майстерністю і смаком.
Звучить фрагмент із “Концертної симфонії” мі-бемоль мажор.
1 ведучий (на фоні мелодії) Вольфганг не признавався нікому, навіть Татові, навіть самому собі – дуже вже це було болісно, - як багато особистого вклав він у «Концертну симфонію». Лише тепер, слухаючи її в чудовому виконанні, він ще раз і ще раз переконувався, які гіркі роздуми терзали його, поки він працював над цією річчю.
Друга частина Andante була настільки насичена його особистими переживаннями, що Вольфганг, граючи, не підіймав очей. Все тьмяніло в порівнянні з основною елегійною темою – вона звучала надзвичайно виразно. В очах Вольфганга блищали сльози, але він не плакав. Ніхто не повинен здогадуватися, як багато значить для нього ця частина. Того, що він сказав музикою, цілком достатньо. Ті, кому доводилося страждати, зрозуміють його.
2 ведучий. Графиня Тун сиділа приголомшена. Моцарт, якого вона слухала зараз, - це зовсім не той Моцарт, якого вона знала багато років тому. Під час виконання другої частини графиня трохи не розплакалася. Які глибокі переживання приховуються у цьому творі! Вона бачила, як музика Моцарта зворушила серця всіх присутніх у залі. Не приховував нудьги лише один Колоредо. Архієпископ хотів піти з другої частини – графиня це помітила, - але його утримав інтерес, з яким слухали музику всі присутні.
Звучить фрагмент із “Концертної симфонії” мі-бемоль мажор.
3 ведучий. Пролунали останні акорди, і Вольфганга оточили захоплені шанувальники, поздоровляючи з прекрасною симфонією і чудовим виконанням. І лише Колоредо продовжував сидіти оддалік від усіх, в оточенні своєї свити. Він не приховував свого презирливого ставлення до Моцарта.
“Моцарт”. Любий Тато, можливо, Ви і маєте рацію, коли пишете, що тримати мене на службі лестить самолюбності Колоредо, але мені-то від цього яка користь? І потім, подумати тільки, як він зі мною поводиться! Я чотири рази був запрошений на обід до графині Тун і буваю у неї майже щодня; я був гостем графа Кобенцла, а наш муфтій до цього дня примушує мене сидіти за одним столом з камердинерами і кухарями.
Всі мої милі віденські друзі сходяться на одному: мені слід заручитися прихильністю імператора. Йосип гаряче аплодував моїй симфонії, якою диригував Бонно. Оркестр складався із ста вісімдесяти музикантів і грав прекрасно! Чого б я міг досягти з таким оркестром! А в Зальцбурзі камерний оркестр з дванадцяти чоловік нездатний виконати навіть мій найпростіший дивертисмент.
Любий Тато, або мені доведеться пожертвувати своїми високими прагненнями і стати низьким прислужником, або якось відстоювати честь музиканта.
Повірте, я знаю, що вслід за здоров'ям гроші – найважливіша річ на світі. Але ж Відень – саме те місто, де я зможу їх заробити! Не турбуйтеся, якщо мені доведеться розлучитися з муфтієм. А якщо він схоче зігнати зло на Вас, Ви разом з моєю дорогою сестрою завжди зможете приїхати сюди, я зумію потурбуватися про вас обох. Цілую Ваші руки і від щирого серця обіймаю мою милу сестру і залишаюся Вашим люблячим і покірним сином».
4 ведучий. Написавши прохання, Вольфганг вирішив подати його негайно. Колоредо зустрів його гнівною лайкою.
5 ведучий. Ви найнедбаліший лакей у мене на службі! Ніхто мені так погано не служить, як ви, блазень гороховий! Я і так дуже довго терпів вашу зухвалість!
Моцарт”.Отже, ваша світлосте, ви мною незадоволені?
5 ведучий. Ти смієш ще говорити зі мною в такому тоні, брехливий негіднику?!
4 ведучий. Вольфганг прагнув тримати себе в руках і відповідати якомога спокійніше, хоча все в ньому кипіло: хотілося гідно відпарирувати цю лайку.
“Моцарт”.Я прагну говорити правду, ваша світлосте!
5 ведучий. Остерігайся, або я надалі не побажаю мати справи з тобою, паршивий брехунець.
Моцарт”. А я з вами!
5 ведучий. Якщо ти не бажаєш служити мені як належить, геть звідси!
“Моцарт”. З великим задоволенням. Ось моє прохання про звільнення.
5 ведучий. Мерзотник! Брудний лакей! Брехун! Ти провалишся у Відні, як провалився в Зальцбурзі. Арко, Арко, виведіть цього паршивця!
4 ведучий. Але Вольфганг, відчуваючи себе переможцем, вийшов перш, ніж настигнув граф Арко. Прагнення відстояти свою незалежність стало для нього життєвою необхідністю.
“Моцарт”. Я зберіг свою гідність. Ніхто більше не посміє мені наказувати, що писати і коли. Це вже чимала перемога.
1 ведучий. Зловісні пророкування Ієроніма Колоредо не збулися. За декілька місяців Моцарт здобув у Відні надзвичайну славу як композитор і музикант-віртуоз. Немов усі колишні досягнення були лише підготовкою до бурхливого розквіту його таланту. Відвідувати концерти Моцарта, аплодувати його грі, слухати виконання нових фортепіанних концертів Вольфганга стало надзвичайно модно.. Здавалося, публіці ніколи не приїсться Моцарт і його музика.
2 ведучий. Вольфганг надзвичайно багато працював, і, щоб не заплутатися, йому довелося завести тематичний каталог своїх творів. У організаційному запалі він навіть став вести облік своїх виступів і склав список усіх підписчиків на свої концерти. Татові він писав:
“Моцарт”. …До цього додаю список із ста семидесяти чотирьох підписчиків, регулярно відвідуючих мої концерти. Сумніваюся, чи зумієте Ви відшукати хоч одне знамените у Відні ім'я, якого немає в цьому списку. Я тепер у моді, і той, хто не підписується на мої концерти, ризикує уславитися неосвіченою людиною.
...Я згоден, Глюк мені заздрить і Сальері за інших обставин міг би бути небезпечним, але ніхто з них не наважиться плямувати мене тепер, тому що найбільші вельможі імперії раді назвати себе моїми друзями.
3 ведучий. Усі квитки на концерти були розпродані, і Моцарт одержав багато гульденів. Він радів, а його дружину Констанцу турбувало те, що Вольфганг виглядав абсолютно виснаженим. Вона благала Ветцлара, до думки якого Моцарт завжди прислухався, умовити його зменшити темп.
4 ведучий. Не розумію, як ви витримуєте, Вольфганге? Раніше півночі ніколи не лягаєте, а в шість вже на ногах і починаєте готуватися до трудового дня: весь ранок викладаєте, весь вечір граєте і ще якось умудряєтеся створювати одну річ за іншою. Скільки фортепіанних концертів ви написали за останні два місяці? Три?
Моцарт”. Чотири. Але це не такий вже фокус. Головна трудність – правильно їх виконати. Вам вони сподобалися?
4 ведучий. Надзвичайно. А чи не дуже ви балуєте публіку новими концертами?
“Моцарт”. Їй швидко все приїдається. Для кожного публічного виступу я повинен складати принаймні одну нову річ. Інакше аудиторія буде обдуреною.
4 ведучий. І як ви тільки витримуєте такий напружений ритм?
5 ведучий. Ветцлар дуже проникливий. Бували дні, коли, не дивлячись на радісне збудження, незважаючи на захоплення і поклоніння публіки, він прокидався на ранок жахливо втомлений. Його єдиним бажанням було повернутися на інший бік і знову поринути у сон. Але хіба зізнаєшся у цьому комусь? Його піднімуть на сміх. Скажуть: він ще дуже молодий, щоб піддаватися втомі. Нагадають, йому немає ще і тридцяти. Але ж бували хвилини, коли він відчував себе столітнім. Проте щось змінити у своєму житті він уже не міг. Музика переповнювала його. Не вистачало часу записувати всю музику, яку він у собі чув. У голові вже звучали мелодії нового фортепіанного концерту. І концерт цей не залишить його у спокої, поки не буде записаний, навіть якщо не доведеться лягати всю ніч.
4 ведучий. Ваша плідність, Вольфганге, дивує мене, - сказав Ветцлар, - але, чи можна витримати подібне напруження? Недалекий той день, коли ви одержите нове замовлення на оперу, а сил узятися за неї у вас не буде.
5 ведучий. Вольфганг розсміявся. Вже на що, на що, а на оперу сил у нього вистачить!
1 ведучий. Незабаром Моцарт одержав замовлення на написання італійської комічної опери-буфа. Вольфганг перечитував безліч лібретто, так і не знайшовши серед них жодного, яке прийшлося б йому до душі. І ось в його руках опинилося французьке видання комедії Бомарше «Божевільний день, або Одруження Фігаро». Після того, як Вольфганг прочитав комедію, заснути він уже не міг.
2 ведучий. У комедії Бомарше їдко висміювалися існуючі порядки. П'єса була дотепна, повна комізму і отруйної сатири. Фігаро, уміючий, коли треба, обвести навкруги пальця гордовитого аристократа графа Альмавіву, зворушив серце Вольфганга. В руках графа була необмежена влада, але Фігаро вдавалося перехитрити його завдяки своєму природному розуму і кмітливості. Їх зіткнення нагадували Вольфгангу його власні сутички з Колоредо. І потім, п'єса ця чудово лягала на музику.
3 ведучий. Він сидів у своїй музичній кімнаті в темряві, щоб нікого не тривожити, і складав арію Фігаро. Його абсолютно підкорив уїдливий монолог Фігаро про гірку солдатську долю; слова «Хлопчик жвавий, кучерявий, закоханий» вібрували в нього у вухах, народжуючи бадьору, бравурну мелодію, одночасно і веселу і сумну. Він схопився на ноги. Мелодія знайдена!..
4 ведучий. У день премєри Моцарт з'явився за диригентським пультом. Він був всього п'яти футів зросту, але коли змахнув руками, даючи знак оркестру починати, то немов виріс, піднявся і над оркестром і над клавесином, що стояв перед ним.
Звучить фрагмент із увертюри до опери “Весілля Фігаро”.
4 ведучий (на фоні цієї ж мелодії). Вольфганг, здавалося, пританцьовував, диригуючи оркестром. Разом з ним танцювала і музика, з перших же тактів налаштовуючи учасників вистави на веселий лад. Вольфганг своїм натхненним диригуванням розкривав красу музики. Він тримав усіх у своїй владі – оркестр під його управлінням акомпанував співакам, надихав їх, збільшуючи виразність співу. До кінця опери друзі Моцарта вже не сумнівалися в її успіху. Проте, коли завіса впала, серед криків «браво» і аплодисментів виразно лунали свистіння і шикання.
5 ведучий.Численні друзі оточили Вольфганга, бажаючи привітати його з успіхом.
Йосип прийняв композитора в королівській ложі.
1 ведучий. Браво, Моцарте! Ви принесли всім задоволення. Сподіваюся, ви не надали значення окремим свисткам?
“Моцарт”. Зрозуміло, ні, ваша величносте. Чим більше заздрощів викликає твір, тим сильніше сам починаєш вірити в його достоїнства.
1 ведучий. Моцарте, тепер ви бачите, що італійська мова більш підходить для опери, ніж німецька.
“Моцарт”. Ваша величносте, я перш за все бачу, що опера заслужила вашу похвалу, і це найважливіше.
 1 ведучий. О, це гідний уваги твір, але навряд чи його запам'ятають надовго.
2 ведучий. Опера Моцарта «Весілля Фігаро» за наказом імператора була включена до репертуару Національної італійської опери, але, як і передбачав Йосип, недовго користувалася успіхом у публіки. Віденські меломани стверджували, що музика опери занадто німецька по духу і їй не вистачає завзяття і жвавості італійської опери-буфа. Музика Моцарта не пробуджує у слухачів бурхливих почуттів, як їм того хотілося б.
3 ведучий. Немає більше замовлень на опери, і підписка на його концерти зовсім припинилася. Останні два концерти пройшли при наполовину порожньому залі, і Вольфганг втратив багато грошей. Тому він написав лише два концерти для фортепіано – попит на його виконання сильно впав.
4 ведучий. Так було у Відні. А в столиці Богемії Празі «Весілля Фігаро» мало галасливий успіх. Вольфганг і Констанца були запрошені відвідати Прагу. Де б Моцарт не з'являвся, всюди говорили тільки про «Фігаро». Нічого іншого не виконували, не співали і не насвистували, окрім мотивів з його опери.
Звучить арія Фігаро із опери “Весілля Фігаро”
4 ведучий. Він дізнався, що опера йшла у Празі безперервно весь зимовий сезон і врятувала Національний театр від загрожуючого йому банкрутства.
Директор театру Бондіні звернувся до Моцарта з пропозицією написати нову оперу.
5 ведучий. У Відні багато хто знав, який тріумф супроводжував Моцарта в Празі. Але удома його зустріла та ж щоденна боротьба за існування. Багато часу і зусиль йшло на те, щоб заробити на прожиток сім'ї, доводилося напружувати всі сили, щоб не заплутатися в боргах. Боротьба за існування ставала дедалі важчою, грошей не прибувало, а убувало, і сили не зростали, а, навпаки, танули з лякаючою швидкістю.
1 ведучий. Проте Вольфганг, як завжди, багато і пристрасно працював. Ним заволоділа ідея написати і поставити нову оперу - «Дон-Жуан». Чим більше він заглиблювався в драму Дон-Жуана, тим сильніше працювала його уява. Ціла скарбниця прекрасних мелодій жила в ньому. Весь досвід, накопичений у світі музики, приносив зараз свої плоди. Для трагічних ситуацій він писав трагічну музику, для комічних – комічну, і його мало хвилювало, якою за жанром буде опера: всі його зусилля були спрямовані на те, щоб музика вдихнула життя в характери героїв.
2 ведучий. І ось нарешті - генеральна репетиція. Все готово, за винятком увертюри. Директор празького Національного театру Бондіні відчував себе як на голках – ні єдиного такту увертюри Моцартом не написано, а прем'єра призначена на завтра!
Після генеральної репетиції він сказав композитору, що прем'єру доведеться відкласти. Як міг Моцарт так ризикувати і затягнути з увертюрою до останнього моменту?!
“Моцарт”. Вона у мене повністю в голові вже декілька тижнів, але мені необхідно було прослухати всю оперу з початку до кінця, лише тепер я можу узятися за увертюру. В ній повинні знайти віддзеркалення всі головні теми опери. Не хвилюйтеся, я встигну. Напишу її сьогодні вночі.
3 ведучий. Але ж вже майже північ! Навіть якщо ви пропрацюєте до ранку, де узяти час, щоб зробити копії для оркестру?
“Моцарт”.Накажіть переписувачам прийти в готель рівно о сьомій годині ранку, і вони її одержать.
4 ведучий. Повернувшися в готель, Вольфганг сів за письмовий стіл і став швидко покривати нотними знаками аркуш за аркушем.. Коли рівно о сьомій прийшли переписувачі, увертюра була готова.
5 ведучий. Але у переписувачів справа не пішла так швидко, як у композитора, і до початку премєри у музикантів ще не було нот – ніхто в очі не бачив увертюру і свою партію не програвав. Бондіні був у відчаї. Переповнений зал хвилювався, і лише поява капельмейстера Моцарта за диригентським пультом, того Моцарта, який створив «Весілля Фігаро», заспокоїло публіку. Вольфганг сказав оркестрантам, що ноти зараз принесуть, вони вже в дорозі, і висловив упевненість, що музиканти зможуть зіграти увертюру без репетиції. Через декілька хвилин оркестрові партії були роздані музикантам. Жодного разу не репетирувана увертюра «Дон Жуана» почалася.
Звучить фрагмент із увертюри до опери “Дон Жуан”
1 ведучий. У залі стояла напружена тиша, а після закінчення увертюри пролунали гучні оплески. Піднялася завіса, і почалася дія. Коли закінчився останній акт і завіса впала, зал сколихнула бурхлива овація. Публіка довго не відпускала артистів, аплодисменти все наростали. Тоді співаки, узявши Моцарта під руки, вивели його на авансцену. На величезній сцені він виглядав таким маленьким. Як могло бути, що таке багатство музики зародилося в такому крихітному тілі? Ніхто і уявити собі не міг, яких титанічних зусиль коштувала йому ця опера.
Моцарт”. З часом складати мені стає не легше, а, навпаки, важче. Я роблюся все вимогливішим. Це сильніше мене. Мабуть, навряд чи хто так багато працював над вивченням композиції, як я. Я простудіював творчість всіх великих композиторів: Гайдна, Генделя, Іоганна Себастьяна Баха, всіх його синів, Глюка, Гассе. О, я міг би скласти список, не коротший за донжуанівський…
2 ведучий. У Празі «Дон Жуан» пережив тріумф. Газети писали: “Опера подобається всім…”, “Дон Жуан” – це щось велике…”, “Навряд чи після смерті Моцарта хтось створить щось подібне…”.
3 ведучий. У Відні опера провалилася. Імператор після премєри висловив своє враження: “Опера божественна, але цей шматок не по зубам моїм віденцям”.
І справді, «Дон Жуан» Моцарта.увірвався, як ураган, на оперну сцену, звиклу до очищених почуттів і пристрастей, до холодного мистецтва італійських примадонн. Увірвався і викликав нерозуміння і байдужість віденської публіки…
Звучить фрагмент із ІІІ симфонії До-мажор
4 ведучий. …У той чудовий липневий день, коли Моцарт у відчаї відіслав листа з проханням про допомогу купцю Пухбергу, він вийшов з дому і несподівано зустрів свого видавця Паскуале.
5 ведучий. Моцарте, ти здоровий?
“Моцарт”. Останні тижні були найжахливішими у моєму житті, Паскуале.
5 ведучий. Ти нічого не писав?
“Моцарт”. Я написав фортепіанний концерт, закінчив симфонію в мі-бемоль мажорі і зараз пишу ще одну – в соль мінорі. У мене є задум створити три симфонії, в яких я хочу розповісти про все своє життя з його мріями, пристастями, любовю і болем…
5 ведучий. Моцарте, ти ж знаєш, зараз нікому не потрібні симфонії. На складі лежить партитура “Дон Жуана”, перекладена для фортепіано, - її ніхто не бере. Пиши побільше танців, зараз попит на контраданси. Вони йдуть по гульдену три крейцера за екземпляр…
 1 ведучий. Третю симфонію до-мажор Моцарт писав з усією ретельністю, на яку був здатний. Стиль її був бездоганно витриманий, в музиці стільки грації і мужності, гідності і величі. Коли Вольфганг закінчив симфонію до мажор – з того дня, як він сів за першу з трьох симфоній, пройшло рівно шість тижнів, - йому здалося, ніби з душі у нього зник величезний тягар. Яка б не була доля цих трьох симфоній, він досяг мети, яку перед собою поставив. Ось вони, його дітища, - і це найголовніше. Як би байдуже не зустрів їх світ, Вольфганг знав лише одне: він висловився до кінця і абсолютно знесилів. Але і в найтяжчі для Моцарта хвилини ніхто не посмів би дорікнути його в тому, ніби в своїй музиці він скаржиться на долю. Симфонія до мажор звучить торжествуюче. Ні, життя без надії немислиме!
2 ведучий. І надія ожила у серці Моцарта, коли він отримав замовлення на написання нової опери. Сюжет «Чарівної флейти» все більше захоплював композитора. Він багато працював і поступово задум і структура всієї речі починали приймати ясні контури. Тепер він міг обійняти оперу уявним поглядом усю цілком, як прекрасну картину або статую. І це додавало сил. Він усе більше переконувався: його музика буде єдиною по духу і стилю – вона буде моцартівською.
3 ведучий. Вольфганг працював над новою оперою, коли до нього в двері постукав незнайомець. Високий худорлявий чоловік подивився на нього суворим поглядом і запитав: ” Ви пан Моцарт?”
“Моцарт”. Так. Що вам потрібно?
3 ведучий. Не могли б ви написати реквієм?
Моцарт”. Для кого?
3 ведучий. Ім'я повинне залишитися невідомим. Це має бути меса по покійному. Заупокійна меса.
4 ведучий. Вольфгангу стало страшно. Йому раптом уявилася власна смерть і промайнула думка, що незнайомець з'явився попередити про її наближення. Чоловік пішов, а Вольфганг ще довго роздумував про цю зустріч. Сьогодні він почував себе недобре. Напередодні багато годин підряд сидів за фортепіано, програючи окремі теми своєї нової опери, і на ранок прокинувся з опухлими руками. Вольфганг тривожився - із здоров'ям щось негаразд. Чим більше він думав про таємничого незнайомця, тим більш вірогідним здавалося, що ця зловісна фігура – передвісник смерті.
5 ведучий. Прем’єра опери “Чарівна флейта” відбулася у назначений час. Але для цього Вольфгангу довелося докласти титанічні зусилля.
“Моцарт”. Вистава має пройти з успіхом. Я не пожалкував для цієї речі ані досвіду, ані таланту. Опера доведе, що Моцарт залишився Моцартом, незважаючи на всі негоди, які звалилися на нього.
Звучить увертюра із опери „Чарівна флейта”
1 ведучий. Моцарт сам диригував прем’єрою і напередодні її перевіряв готовність трупи. Він постукав у двері убиральні співачки Анни Готліб. Якось вона подарувала Моцарту червону гвоздику у маленькому горщику. Він поставив її на столі, за яким останні тижні безупинно працював над “Чарівною флейтою”. На стеблі був пупянок, готовий, здавалося, ось-ось розпуститися, і Вольфганг ретельно поливав квітку і переставляв весь час до світла. Але гвоздика все ж зів’яла і засохла, а пупянок так і не розпустився. Любов і відданість Анни допомогли йому писати музику. Він купив по дорозі до театру гвоздику і приніс її Анні.
“Моцарт”. Це той самий пупянок. Ось він, таки розпустився…
1 ведучий. Господь простить йому цю маленьку брехню,- думав Вольфганг, - такий щасливий вигляд був у Анни, коли вона брала гвоздику у нього із рук.
Анна притисла квітку до губ і, здавалося, готова була розридатися від щастя.
“Моцарт”. Анно, Ви приносите мені щастя.. Так уже було із “Весіллям Фігаро”. Ви надихали мене і цього разу, коли я писав “Чарівну флейту”. Сьогодні на сцені ви маєте бути особливо чарівною і викликати захоплення публіки.
2 ведучий. Ваша музика так зворушлива, так прекрасна, маестро. Я молю бога, щоб він дав мені сили виправдати Ваші сподівання.
1 ведучий. Анна поставила квітку в маленьку вазочку.
2 ведучий. Спасибі Вам, маестро. Ви сказали, ніби я приношу вам щастя. Я запам’ятаю ваші слова і збережу їх у своєму серці, як і цю гвоздику, на все життя…
3 ведучий. Наступного дня Вольфганг знову прийнявся за реквієм. Замовлення це тривожило і пригнічувало його. Часто йому здавалося, що він створює реквієм для самого себе, і перша частина звучала не як молитва, а скоріше як упокорення перед неминучим.
4 ведучий. Через тиждень, дізнавшись, що Сальєрі бажає послухати його оперу, Вольфганг запросив композитора в театр. І хоча він заздалегідь вирішив бути із Сальєрі гранично люб’язним, його вразило захоплення, з яким Сальєрі поставився до “Чарівної флейти”.Темпераментний Сальєрі стверджував, що у цій виставі його зачарувало буквально все. Він слухав музику як заворожений і після кожного номера кричав: “Браво!”
5 ведучий. Після вистави Сальєрі подякував Моцарта і запросив повечеряти разом з ним. Сальєрі взявся сам приготувати вечерю – він пишався своїми кулінарними здібностями, - але сам майже нічого не їв і лише припрошував Моцарта обов’язково всього скуштувати.
1 ведучий. Вольфганг повернувся додому дуже пізно і у піднесеному настрої. Вечір пройшов прекрасно! Можливо, Сальєрі вже не такий лиходій, як здається? І раптом йому стало зле: закрутилася голова, його знудило. Всю ніч він не міг заснути, біль у шлунку не припинявся. Моцарта не полишала думка, що Сальєрі зіграв з ним поганий жарт.
2 ведучий. Більше він не міг ходити в театр. Страшні болі терзали його. Надзвичайно важко було не перетворити реквієм у жалібний плач, але він закликав на допомогу всю свою волю і роботу не припиняв.
Звучить “Реквієм”(фрагмент)
“Моцарт”(на фоні мелодії “Реквієма”). Попереду я бачу лише морок та могилу. Примара смерті преслідує мене скрізь. Я відчуваю в собі таку тяжкість, що знаю – час мій ось-ось проб’є. Смерть не за горами. Я кінчаю рахунки з життям, не встигнувши насолодитися своїм талантом. І все ж, життя було прекрасне! Але ніхто не владен над своєю долею, ніхто не знає, скільки часу йому відпущено. Треба упокоритись. Чому бути, того не минути. Так ось, мені залишається лише закінчити свою поховальну пісню, залишити її незавершеною я не можу…
Звучить фрагмент із “Реквієму”
3 ведучий.(на фоні мелодії “Реквієма”). Поховання Вольфганга відбулося на другий день після його смерті. За труною йшло лише декілька чоловік і серед них Сальєрі. В каплиці знаходилося багато монахів і монахинь, але ніхто з них навіть голови не повернув, коли занесли труну. Поховання – звичайне явище, а тут, судячи з усього, ховають якогось невідомого бідняка. Нефарбована соснова труна на жалюгідних брудних дрогах дісталася міської межі. Всі вже давно відстали. Лише Сальєрі, один, поспішав за труною. Потім і він повернув назад.
Моцарта поховали у загальній могилі, серед бідняків, бродяг і самовбивць.
Музику виключить.
4 ведучий. Анна Готліб дісталася до кладовища святого Марка увечері, як стемніло. Вона запитала у наглядача, де знаходиться могила Моцарта. Той відповів: “Ваш приятель похований у загальній могилі. А де? Хто скаже? Його ж ховали за третім розрядом. Це на великій ділянці, ось там, за хрестом. Там сьогодні немало народу поховано”.
5 ведучий. Анна стояла на свіжоскопаній смужці землі, яка тягнулася на велику відстань. Хіба визначиш тепер, де опустили в землю останню труну?.. Анна кохала Моцарта і знала, що завжди кохатиме, як би він не ставився до неї за життя. Як же багато він знав про музику і людські почуття! Чи усвідомлюють люди, кого вони втратили?
Звучить “Лакриза” Моцарта.
5 ведучий (на фоні цієї мелодії). На небі вже висипали зірки, стільки зірок – не перерахувати. Тепер вони будуть світити над Моцартом, світити над його музикою, яка приносить їй стільки радості і щастя. І тут Анна заплакала. Вона плакала над Вольфгангом, плакала над собою, плакала над усіма, хто жив і помер, хто назавжди зник з обличчя землі. І раптом її сльози висохли. Ні, він не зник. Він не може зникнути, як не зникне ніколи його піднесена музика. Музика, яка завжди хвилюватиме серця мільйонів людей, даруватиме радість натхнення, примножуватиме сили, очищатиме і возвеличуватиме кожного, хто відкриє для себе її могутній, щедрий і божественний потік.
Звучить “Лакриза”
 
 
Використані джерела
1.      Вейс Д. Возвышенное и земное: Роман о жизни Моцарта и его времени / Пер. с англ. Н.Ветошкиной, Э.Питерской; Авт. послесл. и науч. консультант И.Бэлза. – К.: Муз. Україна. 1983. – 701 с.
 
2.      Мархасев Л. С. Любимые и другие. Научно-художественная книга. Л., “Дет. лит.”, 1978. – 224 с.
 
3.      Мерике Э. Моцарт на пути в Прагу / Блюз Сонни: Повести и рассказы зарубежных писателей о музыке и музыкантах / Сост.Р.Рыбкин. – М.: Музыка, 1991. – 320 с.
 
Хроменко Ірина,
вчитель-методист, тренер консультативно-тренінгового центру «Педагог»,
Черкаська обл.
 
 
А.Bogosvyatska # 2 жовтня 2011 в 17:58 +2
Красивый, струящийся, как тихая река, сценарий. Упомянуты все важные моменты личной и творческой судьбы Моцарта, затронута проблема природы гениальности, противопоставление "талант и толпа". Читала, как драматическое произведение, - легко, на одном дыхании. Хотелось бы увидеть такую постановку. Спасибо, Ирина!

Передплата на журнал "Зарубіжна література в школах України" - найкращий подарунок для вчителя! Індекс видання 90230