Романтика подорожей

Світ – це книга.
І хто не подорожував ним, той прочитав у ній лише одну сторінку.
Св. Августин

Мене з дитинства ваблять подорожі. Ще у школі я завжди любила вирушати в походи та відвідувати нові місця. Останніми роками намагаюсь за будь-якої можливості змінювати буденну суєту і рутину романтикою пригод.
Відвідуючи сусідні країни, я дізналась багато цікавого. Та цього літа мені спало на думку, що не так уже багато я знаю про свою неньку Україну. І тут мені на очі потрапила реклама: «Перший східноєвропейський клуб «Київська Дружина кінних лучників» проведе тренування 31 червня у парку «Київська Русь». Усі бажаючі запрошуються до передмістя Києва!» А я навіть і не знала, що у нас є такий парк, хоча в Києві буваю щороку! Одразу зателефонувала подрузі-киянці, запитала про парк. Та вона теж нічого не чула. Рішення визріло саме собою – їду!

Моя подруга зустрічала мене на Київському вокзалі. Коли ми прибули до парку, у нас просто перехопило дух! На великій території перед нашими очима оживала старовинна Русь з її дерев’яними будівлями, захисними спорудами і привітними людьми, що з добродушними посмішками зустріли нас біля входу словами: «Вітаємо у Київській Русі! Ласкаво просимо!» Ми пройшли далі і з цікавістю та захопленням дивились на всі боки.
Тут ми познайомились зі старим писарем, що допоміг нам підписати гостьові грамоти слов’янською мовою. Зустріли змореного воїна, що плив додому та зупинився поповнити свої запаси. Пройшлися вулицею майстрів, котрі пропонували нам свої вироби. І навіть навчились самостійно виготовляти прикраси! Стомившись, ми забрели до хатини, де нас нагодували смачними традиційними стравами. Та найцікавіше все ще залишалось попереду. Кульмінацією нашої подорожі став виступ Дружини кінних лучників. Ці сміливі воїни мужньо змагались за перемогу у поєдинках. А глядачі були в захваті від шаленого драйву! Всі, хто споглядав змагання, просто не могли залишатись байдужими. Ми щиро вболівали за учасників і дуже переживали, коли двох лучників було поранено. Адже рани були справжніми! Всі учасники не просто грали, вони жили своїми героями.
Після виступів можна було постріляти з лука або покидати ножі у ціль. Звісно, ми не пропустили такої нагоди. Та час невблаганно спливав, і нам слід було повертатись додому.
Ввечері я вже сиділа у вагоні і дивилась на пейзажі, що швидко змінювались за вікном потяга. Я сиділа і думала: «Наскільки мало ми ще знаємо прекрасні місцини своєї країни. А ще жаліємось, що нам погано живеться, воліємо все змінити.» Слушними є слова з кінофільму «Мандрівник»: «Щоб змінити світ, треба його побачити». А я б додала – І ПОЛЮБИТИ! Можливо, це нам і допоможе у майбутньому. І не буде більше людей, котрі живучи поруч, не помічають того, заради чого приїжджають іноземці з різних куточків світу. І гордо звучатиме з вуст кожного: «Я – патріот!»
Тож ми з подругою чітко визначили: наш план на найближчі роки – пізнати Україну і ще більше полюбити її!


Автор: Тетяна Пономаренко,
вчитель світової літератури та англійської мови Радсадівської ЗОШ І—ІІІ ст., Миколаївського району Миколаївської обл.

Черговий номер

Зміст №6, 2018

Редакційна вітальня «Мене надихають діти». Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Горобченко. . . . . . .2 Фахові проблеми Практика роботи …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”