Романтика подорожей

Світ – це книга.
І хто не подорожував ним, той прочитав у ній лише одну сторінку.
Св. Августин

Мене з дитинства ваблять подорожі. Ще у школі я завжди любила вирушати в походи та відвідувати нові місця. Останніми роками намагаюсь за будь-якої можливості змінювати буденну суєту і рутину романтикою пригод.
Відвідуючи сусідні країни, я дізналась багато цікавого. Та цього літа мені спало на думку, що не так уже багато я знаю про свою неньку Україну. І тут мені на очі потрапила реклама: «Перший східноєвропейський клуб «Київська Дружина кінних лучників» проведе тренування 31 червня у парку «Київська Русь». Усі бажаючі запрошуються до передмістя Києва!» А я навіть і не знала, що у нас є такий парк, хоча в Києві буваю щороку! Одразу зателефонувала подрузі-киянці, запитала про парк. Та вона теж нічого не чула. Рішення визріло саме собою – їду!

(більше…)

Так хочеться побути наодинці зі своїми думками… Щоб ніхто тебе не шарпав, не смикав. Просто хочеться тиші, бо лише вона є справжнім простором і глибиною. Можливо, так тільки здається, а насправді й тиша пустота, бо ж і вона втомлює. Тому Бог і створив світ контрастним, швидкоплинним, мінливим, багатогранним і не пізнаваним до кінця.

(більше…)

Літо набрало обертів, а я вже в нього завоювала симпатію — можу прикрити очі — і одразу ж поринути у спекотну Аланію, де швидко промайнули сім днів незабутнього відпочинку. Для мене все було вперше: зеленувато?блакитне Середземне море із білосніжними гребенями хвиль, саме місто із віковічною історією, пам’ятки архітектури та культури, усміхнені обличчя власників невеличких магазинчиків, кав’ярень та ресторанів.

(більше…)

Інколи дуже важко наважитись почати щось нове або відкинути всі сумніви пересічного громадянина і поринути в мандри. Зі мною все сталося навпаки. Це літо мені подарувало ще одну незабутню подорож –автобусний тур Європою.
Вражаюча картина сервісу на європейських автобанах та сама дорога залишили приємне враження. Зближення із європейським стилем життя зробило нас кращими, хочеться і в своїй оселі трохи щось змінити. Хіба ми гірші? Чи не можемо до блиску прибрати свій ганок чи свою вулицю, ціле місто? Але це не буде той європейський глянець. Та назвати згаяним цей час було б вже занадто!

(більше…)

Вдихаю бажаний, п’янкий аромат свободи. Ось вона – жадана відпустка. Поспішаю додому. Назустріч вибігає п’ятирічне кучеряве янголятко з ромашкою для мами. Я радію і забираю його в свої обійми. Мама не буде вже ходити на роботу. Однією рукою затуляє очі від сонця, другою тримає мене за руку. Куточки губ ледь-ледь піднімаються, а на щоці утворюється ямочка. «Не розумію, – запитує недовірливо. — Хіба тепер щодня буде неділя?» Телефонний дзвінок. «Мам, ти вже у відпустці? — лунає в трубці лагідний голосочок моєї донечки. — Ура-а-а!»

(більше…)

Якісь дивні пропорції у вчительському житті-бутті: 10 місяців віддаєш себе школі та учням і лише 2 – своїм рідним. І це може бути тільки влітку. От і віддавала я себе сповна квітам, дітям і онукам, що приїхали до мене з міста.
Як у хоку Мацуо Басьо:
Старий ставок
Жабка стрибне –
Сплеск пролунає.
(більше…)

Чи знаєте Ви Африку? Її прекрасну рослинність, пальми, що є візиткою цієї країни, Середземне море, яке має всі відтінки бірюзи, освіжаючий подорожнього свіжий морський бриз, завдяки якому спека відступає? Якщо хоч раз Ви опинитесь у Туніському місті Хаммаметі, запевняю Вас, полюбите цю країну назавжди.
Недаремно сюди, у це прекрасне місто-курорт, приїздили Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, Оскар Уайльд, Андре Жид, Франсуаза Саган, Черчілль, Георг VI, Пол Маккартні, Софі Лорен…

(більше…)

Я вважаю, що людина, яка вигадала інтернет, зробила таке ж важливе відкриття, як і, наприклад, відкриття пеніциліну. Для мене і для багатьох моїх друзів і знайомих соціальні мережі – це і вікно у світ, і спосіб спілкування, і можливість почерпнути «нові теми для розмов»: хто з ким одружився, а хто розлучився, у кого скільки дітей і т.д. Це при тому, що у мене не такий «поважний» вік, а поводжу я себе доволі поважно, як моя бабуся.

(більше…)

Жителям села Івонівка, що на Вінниччині, присвячую

03.45. Механічний голос будильника вимагає: “Пора вставати!” Підкоряюсь. В автобусі ранньої години двоє: водій та я. Удвох і їдемо до села, що спускається пагорбом до шумливої Мурафи. Водієві, мабуть, знайомий кожний камінчик на шляху: сорок років возить ним пасажирів, і увесь цей час він для них — Сьома, Сьомочка, дядя Сьома… Рідкісної чуйності людина.

(більше…)

Не завжди відпустка – це відпочинок. Іноді доля ставить підніжки, і всі плани летять шкереберть. Правда, в нагороду за терпіння та боротьбу дарується нове бачення і розуміння життя в усіх його проявах. Літо 2013 року допомогло мені розгледіти кожну грань людського щастя.
(більше…)

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”