Вічні образи…

Автор: Матушевська Аліна, учениця 11 класу ЗОШ І-ІІІ ст.с.Лемешівка Калинівського району Вінницької області
Вчитель: Данилюк В.С.

І знову приходить осінь… Вже вкотре… Так само несподівано, тихенько підкравшись у тебе за спиною, війнувши прохолодою, сипнувши дрібним дощем, заглядаючи у твої сумні очі. Так само, як і минулого року, і позаминулого, і десять років тому… Скільки їх промайнуло у тебе перед очима, куди вони відлетіли, звідки приходять у твої сни? Немає відповіді. І не буде. Мовчить старезний пожовклий клен, мовчить холодна сіра річка, мовчить захмарене небо… Чому саме зараз з’являється у душі незрозумілий сум? Ти марно намагаєшся втамувати тривогу у своєму серці, відчути, що відбувається.
Зрідка падає з дерева листя. Воно повільно кружляє в повітрі, намагаючись привернути до себе увагу своїм танком, і, зрештою, лягає на землю. Ти спостерігаєш за його марним «супротивом долі», і тобі до болю стає шкода цього красивого кленового листка, по якому вже пройшлась не одна пара ніг…
А ми… Хто ми у цьому світі? Чи не те саме листя, яке марно бореться за своє існування? Хіба що часу нам відпущено більше. Думка про те, що все в цьому світі тлінне, змушує замислитись над речами, про які раніше зовсім не думав. Що таке життя, в чому його суть, чи варто жити взагалі, якщо прийде пора помирати?
Мимоволі приходить на думку шекспірівський Гамлет і його монолог. Бути чи не бути, зважитись на відчайдушний крок чи остерегтися, зрозуміти і простити чи мстити, надіятись і вірити чи впасти у відчай? Сотні таких «чи» сидять у твоїй голові, не дають спокою, доводять до істерики, врешті-решт спонукають тебе до життя, а не існування.
Ти пам’ятаєш, коли ти почав ставити перед собою ці кляті запитання? Чи не після знайомства з героєм Шекспіра? Мабуть, саме він змусив тебе страждати, перед тим  як прийняти єдине правильне рішення. «Для чого все так ускладнювати, живи простіше», – намагаєшся переконати саму себе, але нічого не виходить. Навіщо він зважився на помсту, вона ж ніколи не приводить до добра? Чому він приносить страждання коханій? Чому…, чому…, чому…?
Як важко бути Людиною! Та чи варто взагалі так страждати? «Роби не думаючи і не жалій про те, що зробив», – за таким принципом живуть сьогодні тисячі людей. Живуть чи існують? Знову це кляте «чи». Невже не можна без нього?! Мабуть, не можна. Тому всі ми такі різні, і долі наші різні. Хтось вміє любити так, як любили Ромео і Джульєтта, а хтось шукає вигоди у коханні (але тоді це вже не кохання), хтось готовий пожертвувати собою ради інших як Прометей, а хтось переступить через найближчих друзів задля досягнення корисливих цілей. «Але ж Гамлет, Джульєтта, Прометей – всього-навсього художній витвір автора», – скажуть вам ті, хто звик плисти за течією. Так воно і є. Але придивіться уважніше до людей, і ви обов’язково впізнаєте в комусь із них того ж таки Гамлета чи Дон Кіхота, Ромео чи Прометея.
Вічне питання людського буття… Вічні цінності… Вічні образи… Тобі вирішувати, ким бути: Дон Кіхотом чи байдужим негідником, Прометеєм чи Гобсеком… Людина вільна у своєму виборі. Але саме від нього залежить доля кожного з нас.
І буде все в порядку в світі доти,
Поки живуть у ньому Дон Кіхоти,
Ромео вірний і Джульєтта мила,
Бо позабуть про них уже не сила.
І знову тихо падає листя, барабанить по підвіконню свою симфонію дощ, виспівує сумну мелодію осінній вітер. Життя іде своїм ходом. І хай воно не вічне для конкретної людини, але воно не буде марним та існуватиме доти, поки існуватиме в серцях людей кохання Ромео і Джульєтти, поки живуть серед нас Дон Кіхоти, поки будемо задаватись питанням «Бути чи не бути?»

Вам також має сподобатись...

1 Відповідь

  1. admin сказав:

    Наталія Вихрист: Хорошая работа. Побольше бы таких сочинений в школу на урок.
    Особенно понравился абзац “Як важко бути Людиною!..”

Залишити відповідь