в школах України

Зауваження до мовно-літературної галузі в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти

У стандарті є такий момент, коли автори подають поняття текст/медіатекст (через навскісну риску). Загалом так позначається опозиція, дихотомія. Що мали на увазі автори: текст і медіатекст – синоніми, чи медіатекст як одну із форм тексту?!

З цього приводу Олена Романенко, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, написала:

  1. Поняття «текст» справді є широким і доречним у документі такого рівня, але компетентності, описані в Стандарті, на жаль, не розрізняють того, що здобувач середньої освіти повинен уміти працювати (аналізувати, систематизувати, створювати та ін.) із структурно різними текстами – науковими, художніми, медіатекстами та ін.
  2. Важливо! Системно в усьому Стандарті прописати вміння аналізувати, інтерпретувати, створювати та ін. різні тексти – наукові, художні, медіатексти. Це дасть змогу формувати і розвивати читацьку компетентність здобувача середньої освіти – як у межах навчальних дисциплін математично-природничого циклу, де важливим є уміння працювати із науковими текстами, так і формувати вміння аналізувати, інтерпретувати, створювати художні тексти різних жанрів у межах навчальних дисциплін – українська мова, українська література, зарубіжна література, мистецтво та ін., віддаючи належне при цьому такій важливі складовій сучасного світу, як медіатекст.

 Ольга Харлан, доктор філологічних наук, професор Бердянського університету, зауважує: «Дивує майже повня відсутність у Проєкті поняття «художня література». Використання терміну «текст/медіатекст» свідчить про можливу підміну понять. Текст – будь-яке висловлювання мовця незалежно від жанру, медіатекст – повідомлення медійного типу (кінематограф, телебачення, відео, інтернет тощо). Де «художній твір», «мистецтво слова»? Можливо, більш логічним було би поєднання «художній твір/медіатекст»? Таким чином урівноважулося би використання вербальних і невербальних текстів, фіксувалася різниця між художнім твором і медіатекстом».

Я поділяю цю думку глибоко поважаних літературних авторитетів. Медіатекст не може включати усі різновиди текстів, бо це текст журналіста, він функціонує у засобах масової інформації. Художній текст належить до художньої комунікації й виконує комунікативну, кумулятивну та естетичну функції. В основу Держстандарту покладено лінгвістичне трактування тексту, але не враховано літературознавчий аспект: художній текст. Залежно від підходів до його вивчення – літературознавчого чи лінгвістичного – текст розкривається різними своїми гранями. У першому випадку постає як продукт соціальних та естетичних категорій, у другому – як прояв лінгвістичних категорій, реалізація мовного коду, сукупність когнітивно-емотивних образів, закодованих автором у певних сполученнях засобів мовного вираження. У стандарті подано визначення тексту з погляду лінгвістики, а цього робити не можна, оскільки втрачається поняття художності як такої.

Текст є множинним. Це певна логічна послідовність знаків. Етимологічно текст є тканина. Елементами тексту слід вважати рубрики, основний текстовий блок (корпус тексту), автор тексту, абзац, виноску, рядок, графічне слово, графічне речення, літеру та пунктуаційний знак. Є такі тексти, як художній, медіатекст. Та й вся культура і мистецтво складаються із знаків, а отже є текстом.

Твір і текст не одне й те саме. Твір є матеріальним, його тримають у руці, а текст міститься на язиці: він існує лише у висловленні. Текст не елемент твору, він випробовується тільки в роботі, в процесі виробництва. Це форма існування твору. Твір найчастіше закріплений у тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Не все, що є у творі, може бути виражене письмовими чи друкованими знаками. Художній твір це «текст в його інтерпретаційному вимірі».

«Медіатекст — це усний чи писемний твір масовоінформаційної діяльності та масової комунікації. Сутність медіатексту — конкретна інформація, що виражена мовленням з метою впливу та переконання. За медіатекстом стоїть мовна особистість журналіста, його світосприйняття, інтелектуальний рівень, когнітивна здатність».

Лідія Кавун, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

15 червня 2020 р.

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”