в школах України

Анна Ахматова. Поема «Реквієм» – пам’ятка доби сталінського терору. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії ліричної героїні і країни, пр

Автор: Гінгіна Олена Дмитрівна, вчитель зарубіжної літератури ЗОШ І – ІІІ ступеня с. Новий Двір Турійського району Волинської обл.
Презентація до уроку

Gingina_Ahmatova

Gingina_Dodatki

Мета: повторити основні етапи життя і творчості А. Ахматової, її роль в російській літературі; ознайомити учнів з історією створення поеми «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи народної трагедії; визначити художні особли­вості поеми, розвивати навички виразного читання, аналізу тексту, самостійного мислення; виховувати свідоме ставлення до світу, його протиріч і розмаїття.
Тип уроку: урок-семінар, комбінований.
Обладнання: мультимедійна презентація життєвого шляху поетеси (вчительська); тексти поеми «Реквієм», грамзапис романсу на слова Ахматової «Сжала руки под черной вуалью», віршів та окремих частин поеми «Реквієм», «Реквієм» Моцарта, мультимедійні презентації «Сталінські репресії» (учнівська), «Лев Гумільов» (учнівська), «Хрести» (вчительська).
Епіграф: Нет, и нет под чуждым небосводом,
 И не под защитой чуждых крыл, –
 Я была тогда с моим народом,
 Там, где мой народ, к несчастью, был.
А. Ахматова «Реквием»

Хід уроку
 
Учитель. В то время я гостила на земле.
Мне дали имя при крещенье – Анна,
Сладчайшее для губ людских и слуха.
Так дивно знала я земную радость,
И праздников считала не двенадцать,
А столько, сколько было дней в году.
Ці прекрасні слова належать Анні Ахматовій, російській поетесі українсько-татарського походження, чию поезію називають «щоденником жіночої душі». І це справді так, тому що вона показала епоху глибоких криз через чутливе сприйняття жінки. Душа ахматівської героїні – це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз’єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але житиме всупереч смерті. Усе своє життя Анна Ахматова прагнула через чутливі рухи жіночої душі показати загальний стан навколишньої дійсності.
Майже сто років тому, зовсім юною, в 1913 році Анна Ахматова писала:

Слишком сладко земное питье,
Слишком плотны любовные сети.

Пусть когда-нибудь имя мое
Прочитают в учебнике дети…»
Слова поетеси виявились пророчими. Її поезію сьогодні знають і вивчають не тільки школярі Росії, ім’я Ахматової відоме в багатьох країнах світу. На минулому уроці ми з вами теж познайомилися з життєвим шляхом та ранніми віршами цієї поетеси.
Сьогодні ми продовжуємо знайомство із творчістю Анни Ахматової. Давайте разом з вами прослухаємо один із романсів на слова поетеси «Сжала руки под черной вуалью» у виконанні Євгена Гузєєва та перегорнемо сторінки її життєвого шляху, використовуючи для цього мультимедійну презентацію, яку ми готували до минулого уроку.
Прослуховування романсу «Сжала руки под черной вуалью» та перегляд Слайдів (мультимедійна презентація «Анна Ахматова»).
Учитель. На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так:

Быть поэтессой в России –
труднее, чем быть поэтом:
единица женской силы
в русской поэзии – 1 ахмацвет.

Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX століття – дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою найкращих її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.

Она связала эти времена
В туманно-теневое средоточье,
И если Пушкин – солнце, то она
В поэзизи пребудет белой ночью…
И ты, распад всемирный, не убий
Ту связь времен. – она еще поможет.
Ведь просто быть не может двух Россий,
Как быть и двух Ахматовых не может.

Так сказав про роль поетеси Євген Євтушенко у вірші «Пам’яті Ахматової.
Що ж відомо вам про поетесу?

І. Актуалізація опорних знань.
Бесіда з учнями.
Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому? (Її називали російською Сапфо).
Як справжнє прізвище Анни Ахматової? (Анна Андріївна Горенко).
Як Анна Ахматова пов’язана з Україною? (Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів).
Які збірки поетеси ви знаєте? («Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Аnno Domini», «Біг часу»).
Коли написала перший вірш? Перші свої кроки у ліриці Ахматова починала у якому літературному напрямі, якій мистецькій течії? Чому? (У річищі акмеїзму, видатним теоретиком і засновником якого був її перший чоловік Микола Гумільов).
Метод «Мікрофон» Які вірші Анни Ахматової вам запам’яталися найбільше? (діти відповідають по черзі одним-двома реченнями).

ІІ. Вивчення нового матеріалу.
Слово вчителя. Сьогодні ми продовжимо розмову про трагічне, але надзвичайно прекрасне життя російської поете­си А. Ахматової, познайомимося з одним із найвидатніших її творінь – поемою «Реквієм»
(Учні дивляться на екран, записують тему уроку, епіграф)
Оскільки у нас сьогодні урок не звичайний, а урок-семінар, то допомагатимуть нам його проводити юні історики, біографи та літературні критики, які отримали випереджувальні завдання і готували окремі повідомлення до цієї теми та невеличкі презентації.
– Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння за кордон, аби врятувати духовну свободу?
(Ні, вона не залишила рідний край, не стала прислуговувати новій владі, а вибрала найважчий шлях – «внутрішню еміграцію»)
– Про це сама поетеса писала в 1917 році у вірші «Мне голос был». Давайте послухаємо цей вірш у виконанні автора, самої Анни Ахматової.
– Прослуховування вірша Ахматової «Мне голос был»
– Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки? Повідомить нам про це група істориків.
Історик. Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові.
Найстрашнішими стали для країни після штучно створеного голодомору 32-33 років роки сталінських репресій, особливо «Єжовщина», 1937-1938 роки.
(Демонструються Слайди мультимелійної презентації «Сталінські репресії»).
Слово вчителя. Як же переживає все це Анна Ахматова? Про це повідомить нам літературний критик.
Літературний критик 1. Анна Ахматова пережи­ває трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і про­тиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов’язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією ду­шею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю».
Прослуховування вірша «Не с теми я, кто бросил землю» (виконує Алла Демидова).
Слово вчителя. А що ви можете сказати відносно особистого життя Анни Ахматової і тої епохи? Попросимо наших біографів.
Біограф 1. Поетеса страждала разом зі своїм на­родом, жила його турботами. Страшне горе торкну­лося крилом її особистого життя. У 1921 році було розстріляно як «ворога народу» її першого чоловіка, поета Миколу Гумільова. У 1935 році заарештували її сина Лева Гумільва та чоловіка Пуніна як учасників «антирадянської терористичної групи». Звісно, то було абсурдне звинувачення. А. Ахматова особисто звер­талась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л. Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 5 років концта­борів.
(демонструються Слайди мультимедійної презентації «Лев Гумільов»)
Учитель. Чи пам’ятала тоді А. Ахматова свою рокову «Молитву», яку написала у 1915 р. ?
Дай мне годы недуга,
Задыханья, бессоницу, жар.
Отыми и ребенка, и друга,
И таинственный песенный дар –
Так молюсь за твоей литургией
После стольких томительных дней,
Чтобы туча над темной Россией
Стала облаком в славе лучей.
Учитель. Саме в роки арешту сина і чоловіка цю молитву нагадала їй при зустрічі Марина Цвєтасва: «Анна, я розумію, що над усе Ви лю­бите свою батьківщину. Але як Ви могли написати: «Отыми и ребенка, и друга, и таинственный песенный дар..»? Хіба Ви не знаєте, що у віршах все збувається? Але не знала Анна Ахматова, що її «Молитва» стане пророчою у її особистому житті. Тоталітарний режим забирає у неї все: у серпні 1921 року Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільва, якого було звинувачено у змові проти радянської влади; у 1935 році заарештовано її сина, другого чоловіка; постраждала Ахматова і як поетеса: більше п’ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк, це переслідування цензури вона сприймала як катування. Сама Ахматова не вірила, що все це відбувається з нею, веселою і безтурботною «царськосільською насмішницею»…
Прослуховування вірша «Показать бы тебе, насмешнице…»
Власні страждання і переживання, що були виявом страждань всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» – найвидатніший поетичний пам’ятник жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років.
– Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? Знову звернемось до наших літературних критиків.
Літературний критик. Головним джерелом поеми «Реквієм» став досвід, особистий, і досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя. А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.
– Отож, давайте послухаємо.
Прослуховування «Вместо предисловия» у виконанні Ахматової.
(Перегляд Слайдів мультимедійної презентації «Хрести» з зображенням в’язниці).
Слово учителя
Так… Хоч серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати про бачене у тюремних чергах вона не могла.
Ось як поетеса пише в «Посвящении»
Виразне читання «Посвящения» та прослуховування «Вступления»
– А яка ж історія створення поеми? Звернемось до наших біографів.
Біограф 2. Над своєю поемою поетеса працювала з 1935 по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надруко­ваний за сталінських часів, його вчили напам’ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А. Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське ви­давництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії..
Учитель. Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема “Реквієм” уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940. Ахматова згадувала, що до цього часу напам’ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п’ятою тоталітаризму. Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Більше 50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою.
Яка ж композиція поеми?
Літературний критик 2. Композиція. Поема скла­дається з окремих 12 віршів, різних за своєю темати­кою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.
Робота з підручником. (Учні називають вірші).
Літературний критик 1. Усі вірші поеми пов’язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під на­звою «Розп’яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з’являються також і біблійні образи Христа, матері Марії Магдалини,
А. Ахматова вважала, що причини сталінщини слід шукати в духов­ній нестямі людства, у забутті християнських за­повідей.
Слово вчителя. Хоча “Реквієм” і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. “Реквієм” – це узагальнений портрет всенародного страждання.
Поема, на перший погляд, відображає лише уривчасті картини, епізоди, але вони складаються у велику панораму часу і простору. Не випадково вірші тяжіють до узагальнення:
Звезды смерти стоят над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных марусь.
Це був крок громадянської мужності – сказати відверту правду про страшний злочин проти свого народу, який чинила влада. Кожне слово вивірене, кожне поняття до болю знайоме тим, хто пережив ці роки, змучений страхом за себе й близьких людей. Не випадково строфа “Уводили тебя на рассвете” дуже нагадує плач. А образ-порівняння “буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть” підкреслює історичний зв’язок подій і ніби приєднує історію до трагічних емоцій свого часу.
Прослуховування «Уводили тебя на рассвете»
Сама Ахматова зазначала, що її поема – це ніби відплата, пам’ятник тим, хто стояв разом із нею “возле тюрем твоих, Ленинград”:
Для них соткала я широкий покров
Из бедных, у них же подслушанных слов.
Це крик душі, це море страшних емоцій, зазнати яких не побажав би нікому. Але, на жаль, це трагічна сторінка нашої історії, відтворена рукою майстра слова.
– А чому саме таку назву дала Ахматова своїй поемі?
Біограф 1. Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо, що реквієм — це като­лицьке богослужіння по померлому, а також траур­ний музичний твір. У своїх «Записних книгах» А. Ах­матова назвала «Поему без героя» симфонією. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса сер­йозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму». Її поема – це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством.
(Учні записують визначення у словник)
Звучить «Реквієм» Моцарта.
Слово вчителя. Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений із-за загадкової смерті, став одним із найгеніальніших музичних творів.
Ахматівський «Реквієм», як почули ми з вуст поетеси у «Передмові», теж був написаний ніби на замовлення тих, хто місяцями стояв з нею під тюремними стінами. Ахматівський «Реквієм» – це пісня-плач, це молитва-плач за тисячами загиблих та знівечених сталінським режимом.
– А які ще мотиви звучать у поемі ?
Літературний критик 2. У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо:
«Перед этим горем гнутся горы,
Не течет великая река,
Но крепки тюремньїе затворы,
А за ними «каторжные» норы
И смертельная тоска».
Саме ці роздуми нагадують нам відомий вірш О. Пушкіна «Послання в Сибір», присвячене декаб­ристам:
«Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы.
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободньїй глас».
Учитель. В епілозі поеми А. Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам’ятника». Давайте нагадаємо стрічки пушкінського «Памятнника».
Я памятник себе воздвиг нерукотворний,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столба…
…И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я свободу
И милость к падшим призывал.
Як бачимо, у Пушкіна пам’ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів.
А ось уривок з епілогу поеми Ахмато­вої:
А если когда-нибудь в этой стране
Воздвигнуть задумают памятник мне,
Согласье на это даю торжество,
Но только с условьем – не ставить его
Ни около моря, где я родилась:
Последняя с морем разорвана связь,
Ни в царском саду у заветного пня,
Где тень безутешная ищет меня,
А здесь, где стояла я триста часов
И где для меня не открыли засов.
Затем, что и в смерти блаженной боюсь
Забыть громыхание черных марусь,
Забыть, как постылая хлопала дверь
И выла старуха, как раненый зверь.
И пусть с неподвижных и бронзовых век,
Как слезы, струится подтаявший снег,
И голубь тюремный пусть гулит вдали,
И тихо идут по Неве корабли.
Слово вчителя. Де ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців).
Слово вчителя. Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси. В 1995 році на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті. А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой. На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:
И я молюсь не о себе одной,
А обо всех, кто там стоял со мною
И в лютый холод, и в июльский зной,
Под красною, ослепшею стеною.
(демонструються Слайди мультимедійної презентації «Хрести»)
Учитель. Хто ще з відомих вам письменників звертається до теми «Пам’ятника», теми «Заповіту»?
Учень. Т. Г. Шевченко. «Заповіт». (Виразне читання)
– А кого з письменників ви знаєте, хто подібно Ахматовій яскраво зобразив тоталітарну систему, великий терор, концтабори?
(Солженицин «Архіпелаг ГУЛАГ», Іван Багряний «Тигролови», «Сад Гетсиманський»)

ІІІ. Підсумок уроку.
– Чи ж вдалося Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії? (відповіді учнів).
Слово вчителя. Усім своїм життям А. Ахматова нама­галася довести, що трагедія жінки і матері є части­ною національної трагедії. Незважаючи на всі свої особисті негаразди, Ахматова була разом зі своїм народом, разом з ним страждала. Ось як про її по­езію пише відомий російський поет Л. Озеров:
«Как многозвездно, как дзеркально
Ее душа воплощена.
В строках, звучащих изначально
Желчно, медленно, хрустально.
Но то не строки — письмена».

Поезія Ахматової, її «Реквієм» – це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті.
Моральна позиція Ахматової – мужній вибір власної долі, її самовідданість країні, яку спіткала страшна історична кара, готовність йти разом зі своїм народом хресним шляхом, стоїчно витримуючи всі випробування та зберігаючи гідність, людяність, пам’ятаючи християнські заповіді.
Повинні пам’ятати про ті страшні часи і ми. Пам’ятати для того, щоб такі страхіття ніколи не повторилися.
Давайте ж ми сьогодні запалимо поминальну свічу і хвилиною мовчання вшануємо тисячі, мільйони тих, хто загинув безневинно від жорстокої тоталітарної системи, всіх жертв сталінських репресій, всіх закатованих, замордованих, жертв усіх тюрем та таборів…
(хвилина мовчання)
І пам’ятаймо про це…Бо про це забути неможливо. Вам творити майбутнє України. Не повторіть гірких уроків історії. Пам’ятайте про них. Пам’ятайте про Божі заповіді і завжди живіть згідно них.

ІV. Оцінювання.
V. Домашнє завдання. Виразне читання поеми.

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”