в школах України

Гостини Діда Тобуля

Автор: Вікарчук Володимир, учень 8-го класу СЗШ І-ІІІ ступенів с. Дашківці Літинського району Вінницької області
Захоплення: література, шахи, футбол
Вчитель: Буткалюк Валентина Іванівна

Настав час, коли східна красуня Шахерезада ладнувалася до розповіді нових казок. Темна ніч накривала землю чорною ковдрою. Натрудилися, натомилися люди. Треба відпочити.
Я пірнув у тепле пухке ліжко, думаючи про Діда Тобуля, адже він один у цей пізній час не відпочиває. Він приходить за неслухняними дітьми і карає їх за збитки.
Моя старенька прабабця Фросина, розповідаючи про Діда Тобуля, вчила бути доброю, чемною, вихованою дитиною.
Скільки себе пам’ятаю, стільки й знаю цього Діда. Я й досі чую, як він дихає біля вікна, як «чапає» і прислухається, чи не збиткуємося ми з братом.
Малим я не всі звуки вимовляв і свою прабабусю Фросину називав Сина. Так от, приходив Дід Тобуль ще й до баби Сини, як та була маленькою. То вже й старенький Дід Тобуль, а все ходить, непосидючий.
Як я здивувався, коли прочитав книгу Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка»!
Виявляється, у Діда Тобуля є помічниця Чакалка. Тільки вона молодша та ще й дипломована.
Повість Івана Андрусяка я не прочитав, а ковтнув. Бо ж дуже ми із Стефою, головною героїнею книги, схожі. Вона-татійка, а я-татій. Вона вірить у Чакалку, а я –у Діда Тобуля. Ми добре знаємо, що в торбу потрапляють лише неслухняні діти. А непослухів вистачає. Скільки таких друзів назбиралося у Стефи! Та й у мене знайдеться чималенький мішечок.
Сюжет твору простий і захоплюючий. Події відбуваються на Слобожанщині. Головна героїня Стефа дивує своєю непосидючістю і вередливістю. Через погану поведінку вночі по дівчинку прийшла Чакалка і забрала її до темного лісу на перевиховання. Було нелегко, бо Стефа і її нові друзі-непослухи зіткнулися з багатьма проблемами. Вони-то добре тепер знають, що буває з акулою, котра проковтнула шльопанці, від чого шаліє український мореплавець Миклухо-Маклай, якою гидотою Чакалка годує поцуплених дітлахів, тих, хто не любив ходити до школи, як зле без родини.
Читається книга дуже легко. Все чітко і зрозуміло, ніби списано з нашого дитячого життя. Мова яскрава, багата. У книзі немало малюнків, які краще допомагають уявити Стефу і її друзів. А Чакалка яка прикольна! Сучасна! Модна! Мабуть, Іван Андрусяк і справді добряче здитинів, поки написав цю повість.
Книга вчить дітей бути слухняними. Нагадує, що пустощі завжди погано закінчуються. Наполягає. що в усьому має бути міра.
Твір варто прочитати й дорослим. Може, тоді батьки більше уваги приділяли б дітям! А то їм все ніколи, у них завжди якісь справи. От і робляться діти шибениками. Хочеться, щоб з нами гралися, спілкувалися, бачили… А чуємо: відстань, немає часу, потім.
Як добре, що я не у темному-темному лісі, а під м’якенькою ковдрою у власній кімнаті. Завтра познайомлю свою Сину із Чакалкою і пообіцяю їм обом ніколи не бешкетувати. Але це буде завтра…

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”


×
Exit mobile version