Хто чим пахне

Автор: Швець Тетяна, 16 років, учениця 11 класу Навчально-виховного комплексу «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 – ліцей з юридичним та економічним профілям навчання» м. Могилева–Подільського Вінницької області
Захоплення: література, історія, психологія
Куратор: Бушакова Оксана Валеріївна

Слово вчителя. Впродовж семи років спостерігаю за цим дивом: перетворенням пухкенького допитливого дитинчати у струнку розумницю-красуню. Досконале домашнє виховання зробило з Тетяни реаліста і стриманого оптиміста, цілеспрямовану працелюбну людину. Вона настільки природна й справжня, що має повне право так гостро висловитись про збудований нами світ. Вкотре думаю: поряд з такою дитиною вчителі розквітають…

ХХІ сторіччя також смердить. І куди гірше за ХVІІІ. Від найбідніших вулиць чути не затхлістю і гнилизною, а холодом, як від погребної ями, порожнечею та кістлявими тілами, що туляться одне до одного. Цих тіл стає усе більше. Їх викидають із квартир, бо вони неспроможні заплатити за них. Все, що їм залишається, – блукати вулицями в надії знайти їжу. Але знаходять вони лише смерть.
Від вулиць, де живуть багатії, несе дорогими парфумами, через цей аромат пробивається запах їхніх тіл, що гниють уже багато років. А в оселях стоїть затхлий запах споживацтва. Він настільки нестерпний, що, вдихнувши його, миттєво відчуваєш нудоту, запаморочення і бажання якнайшвидше піти геть. Та власники помешкань настільки звикли до нього, що плутають з ароматом величі й слави.
Є й такі місця, де Гренуй почувався би серед своїх. Там нічим не пахнуть, бо жертвують усім заради новизни: найідеальніших парфумів, найдосконалішої зброї, найновітніших ліків… Люди у цих краях – лише піддослідні миші. Їхнє життя не має вартості. Так, тут Гренуя ніхто б не звинуватив. Життя покладено на олтар сумнівного прогресу.
«Господи мій, Боже, зеленоокий мій…»