Інформація про круглий стіл на тему «Філологи як читачі: рецепція та інтерпретація творчого доробку письменників – ювілярів 2011 року»

Дев’ятого грудня 2011 року у Гуманітарному інституті Київського університету імені Бориса Грінченка відбулося засідання літературознавчого круглого столу. Третій рік поспіль кафедра теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури Гуманітарного інституту організовує подібний захід, святкуючи у такий спосіб день народження славетного українського вчителя-просвітника, письменника і перекладача, укладача словника української мови, Бориса Дмитровича Грінченка, чиє ім’я носить університет. Темою круглого літературознавчого столу була обрана наступна – «Філологи як читачі: рецепція та інтерпретація творчого доробку письменників – ювілярів 2011 року».

Зв’язок з нашими випускниками – запорука розвитку і подальшої плідної роботи кафедри.

Дев’ятого грудня 2011 року у Гуманітарному інституті Київського університету імені Бориса Грінченка відбулося засідання літературознавчого круглого столу. Третій рік поспіль кафедра теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури Гуманітарного інституту організовує подібний захід, святкуючи у такий спосіб день народження славетного українського вчителя-просвітника, письменника і перекладача, укладача словника української мови, Бориса Дмитровича Грінченка, чиє ім’я носить університет. Темою круглого літературознавчого столу була обрана наступна – «Філологи як читачі: рецепція та інтерпретація творчого доробку письменників – ювілярів 2011 року».
У цьогорічному літературознавчому круглому столі наголос було зроблено на роботі з випускниками нашого університету, які працюють вчителями київських шкіл. Сім молодих вчителів – випускників кафедри теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури зі своїми учнями взяли участь у роботі круглого столу. Разом зі своїми учнями-старшокласниками до роботи круглого столу приєдналася вчитель-методист СШ №29 Оболонського району м. Києва, аспірантка Гуманітарного інституту К.Н. Баліна.
Роботу круглого столу відкрив завідувач кафедри теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури, професор, президент української асоціації вчителів зарубіжної літератури Ю.І. Ковбасенко, який зауважив, що кафедра бачить сенс своєї роботи саме у підготовці професійних філологів, нового покоління вчителів столичних шкіл. З вітальним словом до учасників звернулася директор київського дому-музею Михайла Булгакова Л.В. Губіанурі, випускниця Тартуського університету, учениця відомого філолога-структураліста Ю.М. Лотмана.
Протягом засідання були обговорені різноманітні проблеми, пов’язані з рецепцією художніх текстів, особливостями сприйняття художніх творів різними типами читацької аудиторії, інтерпретацією класичних та сучасних творів. Всі доповіді були відзначені високим рівнем науковості, емоційністю, особистим зацікавленням доповідачів в обраній темі дослідження. Більшість доповідей були стендовими, тобто виступ супроводжувався презентаціями мультимедійних проектів на комп’ютерній дошці. Засідання круглого столу традиційно відбувалося у приміщенні читальної зали університетської бібліотеки.
Першою виступила студентка ІV курсу Лідія Цененко зі стендовою доповіддю на тему «Читання як спосіб життя філолога. Погляд скрізь призму мережі Інтернету» (науковий керівник – к.ф.н., доцент Г.Є. Шовкопляс). Доповідь студентки мала метою розкриття такого нового інтернет–явища, як мем. Мем (англ.meme) – одиниця передавання культурної інформації, яку користувачі Інтернету добровільно пересилають один одному. Зазвичай, це робиться заради розваги, але інколи однодумці перекидають важливі посилання, які створені у вигляді вербально-графічних схем. Означені схеми повинні бути оптимальними для запам’ятовування, бо «мем» – продукт мнемотичних технік. Пам’ятаєте, що богиню Пам’яті, яка була матір’ю Муз, звали Мнемозина? Здебільшого меми являють собою поєднання малюнка (фото, портрета тощо), який зветься на слензі форумчегів макросами (англ. macro, image macro, thread bomb), і текстової частини (слогана). В іміджбордах (картинкові форуми) зародилася традиція публікувати такі меми з метою висловлення своєї точки зору, демонстрації емоцій або заклику до дії. У стендовій доповіді студентки були проаналізовані матеріали мемо-сайту філологів з мережі «Вконтакті» «Філологічна діва. Maiden The Philolоgist», де обговорюється спосіб життя «філологічних дів» як процесу безперервного читання. Кожен макрос має константний символ у вигляді портрета англійської письменниці Вірджініі Вулф (вона визнається покровителькою «філологічних дів») і низку текстових слоганів з приводу читання як способу життя. Тексти мемо–сайту філологів побудовані за структурою парадоксу, коли в межах одного висловлювання поєднується непоєднуване і руйнується стереотип логіки побутово-некритичного твердження: «В женской сумочке должны помещаться – Восемь томов Тургенева», «Вечером повторяла латынь – Случайно вызвала дьявола». Макроси мемо-сайту мають професійно- філологічну лексику, яка недосяжна для «непосвячених», передбачає знання іноземних мов: «Я изменяла Фердинанду де Соссюру – С Бодуэном де Куртинэ», «Две полоски – Сказуемое», «Good spelling – Is sexy”. Новий формат інтернет-спілкування філологів привернув загальну увагу. Доповідь викликала гарячу дискусію учасників, які обговорювали позитивні і негативні сторони мемів або зі сміхом повторювали текст останнього слайду : «Если филолог мужского пола – литературовед, то девушка-филолог – литературоведьма?»
Продовжили засідання круглого столу студентки IV курсу Аліна Василенко та Інна Карпенко з доповіддю на тему «Поетика художніх текстів Михайла Ломоносова: метафоричні моделі та система епітетів» (науковий керівник – к.ф.н., доцент Ю.В. Вишницька). Доповідачки розглянули поетику художніх текстів Ломоносова через метафоричні моделі та систему епітетів, які висловлюють світосприйняття автора. Для доби Ломоносова є характерною наявність боротьби між «старою» та «новою» естетичною нормою. У доповіді наголошено на особливому інтересі Ломоносова- поета до синонімів та епітетів. Синоніми у ломоносовській поетиці існують у дворядному порядку, де кожен з рядів є градацією одного загального поняття, яке набуває різних конкретних значень у певному контексті. Прикладом цього є метафора «тишина» з ломоносовської «Оды на день восшествия на всероссийский престол Ея Величества Государыни Императрицы Елисаветы Петровны, 1747 года». Іменник «тишина» у контексті оди являє синонім, що конкретизує загальне поняття «мир»:
Царей и царств земных отрада,
Возлюбленная тишина,
Блаженство сел, градов отрада,
Коль ты полезна и красна!

Поетична сміливість Ломоносова, яку піддали критиці ломоносовські сучасники, пізніше стане джерелом подальшого розвитку російської поезії. Новації російського вченого, поета, просвітника Михайла Ломоносова торкнулися не тільки системи віршування, а й були спрямовані на збагачення лексичного та образотворчого потенціалу тогочасної російської літератури. Набагато років вперед виразні рядки поезій Ломоносова стануть прикладом для подальших поколінь поетів:
Открылась бездна звезд полна,
Звездам числа нет, бездне дна.

Випускниця 2011 року, магістрантка, теперішня вчителька ССЗШ № 226 Оболонського району А.О. Ковальова виступила з доповіддю на тему «Творчість Жермени де Сталь: «проти норм і правил». Письменниця, якій 22 квітня виповнилося 245 років з дня народження, яка на початку ХІХ століття була однією з найвідоміших жінок в Європі, що зробила вагомий внесок в розвиток літератури французького романтизму, вона була першою, хто заговорив про жінку як духовну особистість та про необхідність емансипації. І в теорії, і в художній практиці Ж. де Сталь заклала основу нового типу роману, який включав в себе наступні елементи: моралістичний, психологічний і побутовий. Аналіз поетики романів “Дельфіна” та “Корінна” давав підставу для висновків щодо її розуміння принципів нового роману XIX століття: це, по-перше, творча оригінальність, повна відсутність наслідування; по-друге, відтворення національного колориту, який проявляється в історії народу, його звичаях та культурних традиціях, а також у специфіці національної психології; і, по-третє, увага до духовної сфери життя, до внутрішнього світу людини. Завдяки цим принципам відкривалася перспектива розвитку літератури наступного покоління французьких романтиків.
Творчості Гюстава Флобера, якому в цьому році виповнилося 190 років з дня народження, була присвячена доповідь студентки ІІІ курсу Катерини Тимошенко ( науковий керівник – к.ф.н., доцент Т.І.Тверітінова). Наскрізною темою в творчості письменника є «виховання почуттів». Це простежується і в «Мадам Боварі», і в «Лексиконі прописних істин», і у «Вихованні почуттів», де письменник показує духовну спустошеність сучасної йому молоді. В той же час це романи про втрачені ілюзії, але герої, на відміну від своїх попередників, не мають ані яскравих характерів, ані справжніх талантів; революція 1848 р., під час якої відбуваються події, залишається на периферії як роману, так і свідомості персонажів.
Викладач кафедри Л.В. Анісімова проаналізувала феміністичні та постколоніальні рецепції класичного роману англійської письменниці Шарлоти Бронте «Джейн Ейр». Доповідачка зробила огляд особливостей американської феміністичної і постколоніальної школи 70-х років минулого століття в їх сприйнятті художніх текстів та проаналізувала славетний роман Шарлоти Бронте з позицій феміністичної та постколоніальної рецептивної школи, продемонструвавши пріквел домініканської письменниці Джін Ріс «Широке Саргасове море» (1966 р.), написаний на матеріалі роману Шарлоти Бронте. У пріквелі Джін Ріс описане життя першої дружини містера Рочестера, креолки Антуанети, яка відома нам з роману Бронте як «божевільна Берта Мейсон». У своїй доповіді молода дослідниця зазначила, що літературне життя романів сестер Бронте продовжується й у ХХІ столітті, про що свідчать їх численні екранізації і увага з боку літературознавців різних літературно-критичних шкіл. (Хіткліф із «Буреверхів» Емілі Бронте, на думку представників літературознавчої школи постколоніалізму, є уособленням колоній Великобританії, котрі своєю буремністю, мстивістю та нестриманістю становили небезпеку для самих «господарів» – колонізаторів.
П’єсі «Дім, де розбиваються серця» в контексті творчості Дж. Бернарда Шоу, якому виповнилося 155 років із дня народження, була присвячена доповідь учениці 11 класу ССЗШ № 277 Вікторії Самусенко (педагогічний керівник – вчитель А.М. Пасічник). Доповідачка зазначила, що ця п’єса відкриває новий період в творчості письменника, який ще називають другою епохою його творчості. У підзаголовку Б. Шоу, наслідуючи традиції А.П. Чехова та Л.М. Толстого, назвав свою п’єсу «фантазією в російській манері на англійські теми». Основною темою твору, як пояснював драматург, «повинна була стати трагедія бездіяльної Європи перед Першою світовою війною». Відповідальність за трагічні події сучасності Шоу поклав на англійську інтелігенцію. На підтвердження цієї думки наприкінці п’єси виникає символічний образ корабля, що збився з курсу і пливе в невідомість з капітаном і командою, що байдуже очікує на страшну катастрофу. До речі, в Англії п’єса була поставлена 18 жовтня 1921 року, тож в цьому році вона відзначає свій 90-літній сценічний ювілей.
Зі стендовою доповіддю на тему «Розкриття біблійного коду створення людини при прочитанні повісті Михайла Булгакова «Собаче серце»» виступили студентки IV курсу Анастасія Галаджій та Катерина Пархоменко
(науковий керівник – к.ф.н., доцент Г.Є. Шовкопляс), котрі розкрили семантичний ланцюг біблійного коду в тексті відомої повісті Михайла Булгакова «Собаче серце». Основу сюжету «Собачого серця» становить перетворення або створення людини із тварини (собаки) і потім зворотне перетворення людини на собаку. Перше перетворення явно асоціюється з інкарнацією: зі свого «собачого раю» (так пес Шарик називає розкішну квартиру, в якій панує всемогутній Філіп Філіпович) розумний, симпатичний Шарик виявляється зведений до дуже жалюгідної людської істоти, яку постійно спокушає «нечиста сила» – голова домкому Швондер. Згадаймо про постійний мотив Булгакова: представники радянської адміністрації як інфернальна сила.
Таким чином, експеримент професора Преображенського є парафразою або пародією на творення Богом людини. Саме про це свідчить низка семантичних знаків, що складає код біблійної притчі про створення людини: прізвище професора, що проводив цю операцію – Преображенський – натякає на містичний характер події; експеримент відбувається в квартирі професора на Пречистенці – ще одна значуща назва, що включає в коло асоціацій образ Пречистої Божої матері. Значущим є також час операції – вона відбувається в ніч з 23 на 24 грудня, тобто на Різдво. За чудовим перетворенням стежить доктор Борменталь, який фіксує події, подібно до апостолів-євангелістів. Зворотня операція, після якої Шарик повертається в початковий стан, тобто знову опиняється в «собачому раю», біля ніг свого всемогутнього покровителя, не має фіксованої дати, проте відомо, що це відбувається в період «березневих туманів», тобто напередодні Великодня .
Знаковим є і те, що перше слово, яке виголосив Шарик після свого «втілення» в людину, – «абирвалг» – це прочитана у зворотному напрямку вивіска «Главриба». Читання Шариком справа наліво іронічно натякає на семітське письмо; саме ж слово «риба» є поширеним ранньохристиянським символом Христа. В основі цього символу лежить той факт, що перші літери грецького слова «риба» є ініціалами Ісуса Христа. У повісті цей мотив спливає ще один раз – в описі тростини Філіпа Філіповича з ювілейною монограмою, на якій було викарбувана римська цифра Х. Таким чином, «главриба» і римська цифра є двома криптограмами імені Христа. Екстатичний вигук однієї з присутніх жінок на демонстрації Шарикова перед медичною спільнотою: «Професор Преображенський, ви творець!» заперечується похмурим фіналом твору, де показана поразка професора-експериментатора, свідченням того, що Булгаков створив пародію, заперечуючи будь-які експерименти над перетворенням людської природи і над людиною взагалі. Боже творіння (тварина – собака) за втручання людини стало жахливою, нежиттєздатною істотою, поразкою експериментатора. Експериментатор не може стати Творцем, що і зрозумів сам професор Преображенський, який чудового пса перетворив на гомункула.
Експеримент професора, яким так захоплюється його вірний учень Борменталь , є не творінням, а небезпечним пародіюванням Божого творіння. Тому й інші біблійні події в тексті повісті Булгакова подані у зниженому варіанті: потоп – лише затоплена квартира, коли Шариков зірвав винтель крану, а «яблуком спокуси», забороненим плодом, яким Швондер – змій-спокусник наділяє Шарикова, є книга «Переписка Енгельса з Каутським». Книга зеленого кольору («зелена, як жаба. У піч її!») тобто плід є зеленим, недозрілим.
Завершила пленарне засідання круглого столу к.ф.н., доцент Г.Є. Шовкопляс доповіддю на тему «Книжкова шафа як предмет, символ та універсальна форма в європейській культурі».
Книжкова шафа, цей прямий нащадок скрині-сундука, з’являється в Європі у ХУ сторіччі разом з початком доби книгодрукування. До того книги зберігали у скринях, про що писав у своїй Третій сатирі пізній римський поет Ювенал : «Старый ларь бережет сочинения греков на свитках. Мыши – невежды грызут эти дивные стихотворенья». Вже у ХУІІІ столітті книжкова шафа стає неодмінним атрибутом палацу чи котеджу англійського джентльмена як ознака наявності великої кількості книг. Читання входить до каталогу занять денді – заможного і освіченого молодого джентльмена. Бібліотека з книжковими шафами, за словами одного з героїв роману Джейн Остен «Почуття і чутливість», є «місцем роздумів і усамітнення, де розміщені старі книжні шафи, що заповнені запиленими книгами; місце затишне і потаємне, де можна сховатися від будь – чого, навіть від життя».
З роками європейська культура перетворює книжкову шафу, цей вельми важкий і матеріальний предмет, в універсальну літературну форму: метафору, що тяжіє до символу.
Так у монолозі Гаєва з чеховської трагікомедії «Вишневий сад» оплакування сторічної книжкової шафи (у ремарці вказано «крізь сльози») перетворює «вельмишановну книжкову шафу» в труну, в якій ховають всі «ідеали добра і суспільної самосвідомості» покоління російських шестидесятників ХІХ сторіччя.
Уважний до матеріального світу Михайло Булгаков не обійшов увагою в своєму «київському романі» «Біла гвардія» книжкову шафу, зарахувавши її у каталог речей «абсолютно бессмертных» поруч з «партитурою Фауста» та «бронзовой лампой под абажуром».
Найзагадковіший письменник ХХ століття, «наглядач вавилонської бібліотеки», попередник постмодерністів Хорхе Луїс Борхес зобразив жахливу метаморфозу звичної і звичайної книжкової шафи: книжкова шафа перетворюється на шестикутник книжкових полиць Бібліотеки, яка і є Всесвіт. Всесвіт є вміщеним у Бібліотеку, що складається з незліченної кількості книжок. Все загине – лишаться книги: «Можливо, мене обманюють старість і страх, але підозрюю, що людський рід – єдиний і унікальний – близький до вимирання, а Бібліотека збережеться: освітлена, ніким не заселена, нескінченна, досконало нерухома, наповнена дорогоцінними томами, нікому не потрібна, нетлінна і таємнича».
Доповідачка завершила виступ іронічним пасажем про те, що наляканий апокаліптичним прогнозом «наглядача вавилонської бібліотеки» його італійський учень Умберто Еко вбив «сліпого старця Хорхе» в своєму романі «Ім’я Рози», а потім спалив монастирську бібліотеку.
Після перерви на каву-брейк круглий стіл продовжився у двох секціях.
У першій секції з доповідями виступили: студентка ІІ курсу Богдана Денисюк з доповіддю «О. Білецький про інтерпретацію образ Прометея в оді М.В.Ломоносова «Лист про користь скла» (науковий керівник – старший викладач Т.А. Динниченко); студентка IV курсу Софія Сидоренко з доповіддю «Образ землі і селянина в парадигмі творчості Е.Золя і В.Стефаника»(науковий керівник – викладач В.В. Хоменко); студентка ІІ курсу Олеся Левчук з доповіддю «Герберт Джордж Уеллс та його погляди на роман як на метажанр» (науковий керівник – викладач С.О. Євтушенко); студентка IV курсу Юлія Федотова з доповіддю на тему «Рецепція роману У. Голдінга «Володар мух» Соломією Павличко» (науковий керівник – к.п.н., доцент Г.В. Бітківська); студентка ІІІ курсу Галина Сухомудь з доповіддю на тему «Ознаки поетики Ф.М.Достоєвського у романі Хуліо Кортасара «Гра в класики» (науковий керівник – викладач Л.В. Анісімова); магістрантка Ольга Лопатинська з доповіддю на тему «Особливості комунікації головних персонажів роману Ч. Паланика «Бійцівський клуб» ( науковий керівник – к.ф.н., доцент Ю.В. Вишницька); магістрантка Ірина Юзькова з доповіддю на тему «Творчість Г. Мюллер в інтерпретації Марка Білорусця» (науковий керівник – к.п.н., доцент Г.В. Бітківська). Завершила роботу секції викладач кафедри теорії,історії та методики викладання зарубіжної літератури Хоменко В.В. з виступом-роздумом на тему «Афектація розуму, або Деякі роздуми про таїнства художнього слова».
Високим науковим рівнем були відзначені виступи магістранток Ольги Лопатинської та Ірини Юзькової, але і студентки молодших курсів, другокурсниці Олеся Левчук та Богдана Денисюк також приготували цікаві й змістові доповіді. Третьокурсниця Галина Сухомудь, яка з першого курсу бере участь у наукових заходах кафедри, привертаючи увагу зрілістю висновків і ґрунтовністю філологічної підготовки, у своїй доповіді аналізувала поетику роман Хуліо Кортасара «Гра в класики». Студентка у своїй роботі, спираючись на працю М.М. Бахтіна «Проблеми поетики Достоєвського», прийшла до висновків, що доробок Ф.М. Достоєвського мав неабиякий вплив на творчість Хуліо Кортасара зокрема, і на становлення нового латиноамериканського роману в цілому. Роману «Гра в класики» притаманна поліфонічність, двійництво персонажів, персонажі-двійники, карнавалізація, гра з хронотопом, сміхова культура тощо.
Приємною несподіванкою у виборі теми став виступ студентки Софії Сидоренко, яка почала доповідь словами Івана Франка про «владу землі над людиною». Питанням «людина–земля» цікавились і цікавляться багато письменників. Відомим українським письменником, який тематично не виходив за межі рідного села, був покутянин Василь Стефаник. Художньо- психологічний образ землі виступає визначальним чинником новелістичної творчості Стефаника, розглядається ним всебічно. Доповідь Софії Сидоренко містить компаративістський аналіз «феномену землі» українського майстра новели Василя Стефаника і однойменного роману французького письменника Еміля Золя. Слід зазначити, що подібні доповіді мають особливе значення, оскільки вводять українську літературу в контекст еволюції і зрушень літератури загальноєвропейської на основі спільних для європейського континенту закономірностей літературного розвитку і водночас відмінностей, породжених місцевими умовами і національною специфікою.
Робота в другій секції продовжила обговорення творчості письменників-ювілярів 2011 року. Ф.М. Достоєвському, якому в цьому році виповнилося 190 років із дня народження, та його безсмертному роману «Злочин і кара», було присвячено три доповіді. Першою виступила А.М. Пасічник, вчитель ССЗШ № 277 Деснянського району м. Києва, випускниця Гуманітарного інституту 2010 року, яка успішно захистила дипломну роботу з творчості письменника і має наукову публікацію в фаховому журналі. Тема її доповіді – «Ф.М. Достоєвський і Б. Акунін: роман «Ф.М.» – пов’язана з співставленням романів класика Достоєвського «Злочин і кара» і сучасника Б. Акуніна «Ф.М.». Роман „Ф.М.” (2006 р.) – монопастиш, тому що побудований на одному основному „чужому” тексті (роман Ф.М. Достоєвського „Злочин і кара”), апелює до його пам’яті, смислового потенціалу. За способом та особливостями перенесення тексту до нового історичного, літературного, естетичного контексту – це пастиш-рімейк, тобто твір, в якому класичний зразок переводиться в сучасний регістр. Б. Акунін пропонує не наслідування, а стилістичний натяк на неповторну манеру, створює стилістичну ауру, природну до стилю Ф.М. Достоєвського, й, головне, непомітно для читача залучає його в обговорення, приручення й переосмислення образів і ідей класичного твору. То ж, на думку доповідачки, не можна погодитися зі ствердженням на кшталт “тим, хто здатний прочитати Ф.М. Достоєвського, Акунін, як каталізатор інтересу до класика, не потрібен.“ Врахування особливостей сучасного літературного процесу і спрямованості читацьких інтересів дозволяє констатувати, що не тільки Акуніну потрібен Ф.М., а й Достоєвському потрібен Акунін.
Із своїми читацькими враженнями про роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара» виступила Маріамі Губіанурі, учениця 10 класу СШ № 137 Дніпровського району м. Києва. В своїй доповіді «Сучасний погляд на роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» вона висловила складність сприйняття твору, специфіки головного героя, суперечливість почуттів і висновків після прочитання. Доповідь старшокласниці стала маніфестом молодого читача, філолога – початківця , емоційного і водночас вдумливого, у сприйнятті творів Достоєвського.
К.ф.н., доцент Т.І. Тверітінова зробила своєрідний підсумок попередніх виступів у своїй доповіді «Роман Ф.М.Достоєвського «Злочин і кара» в середній і вищій школі: pro et contra». Проаналізувавши сучасні літературознавчі, методичні та публіцистичні роботи, доповідачка зауважила, що в сучасній школі десятикласники з багатьох причин «не відчувають» роман Достоєвського (перевантаженість програмних творів, через що школярі не встигають їх читати в повному обсязі, юний вік, недостатність життєвого досвіду тощо). Тож варто прислухатися до побажання дослідника Ю.Ф. Карякіна, який ще в 80-х роках ХХ століття запропонував інший роман письменника – «Підліток» як альтернативу до програмного «Злочину і кари». Щодо вивчення творчості Достоєвського в вищій школі, то вже третій рік поспіль на заняттях із зарубіжної літератури студенти разом із «Злочином і карою» Достоєвського читають роман Б. Акуніна «Ф.М.», зауважуючи, що це набагато розширює враження від класичного роману і що саме зараз (у 19-20 років!) роман Достоєвського їм відкрився по-справжньому.
Олександра Присяжнюк, учениця 11 класу ССЗШ № 277 виступила з доповіддю «Цінність людських стосунків у романі Е.М. Ремарка «Три товариші», присвяченій 75-річчю роману. Ідеєю твору, яким зачитувались і будуть зачитуватися багато поколінь, є непереможність дружби та кохання за будь-яких історичних, політичних та соціальних умов. Герої роману – фронтові друзі Роберт Локамп, Готфрід Ленц та Отто Кестер – типові представники покоління, чиє дитинство було обірвано Першою світовою війною, а юність залишена на теренах фронту. Проте, незважаючи на тягар минулого, в серцях героїв поступово оживали паростки надії на краще життя, в якому високі почуття дружби і кохання мають бути найвищими цінностями для кожного.
В своїй доповіді «Як читати японські казки?» випускниця 2010 року, вчитель ССЗШ № 43 Солом’янського району м. Києва А.П. Якубенко, спираючись на теоретичні праці Дж. Фрейзера, О. Веселовського, В. Проппа, зазначила, що казки різних народів світу схожі між собою, тому що всі народи однаково розуміють те, що вважається за істину і неправду, справедливість і облуду, злочин і кару, геройство і боягузтво, велич і ницість. В той же час японські казки вражають своєю надзвичайною своєрідністю. Це пояснюється географічним та суспільно-політичним положенням країни (довгий час, особливо в ХУІІ-ХІХ століттях була відгороджена від зовнішнього світу як морем, так і свавіллям її правителів). Багато сюжетів пов’язані з морем («Як острови розсердилися», «Флейтист Сайту»), а також з горами («Про що розповіли птахи»), давні японці обожествляли й обожнювали сили природи. Один з улюблених образів японського мистецтва та казок – равлик (бог води на рисових полях зображується у вигляді равлика, але це специфіка японської самовідстороненості). Порівнюючи українські та японські казки, доповідачка виявила спільні сюжети («Момотаро, або Хлопчик-персик» – «Котигорошко», «Іссумбосі» – «Хлопчик-мізинчик», «Суниця під снігом» – «Дванадцять місяців»), спільні образи (видра, що провчила брехливу лисицю, порадивши їй ловити рибу хвостом у ополонці, журавка, що перетворилася на дівчину-чарівницю, як Василиса Прекрасна з казки «Царівна-жаба» та інші). Як вважає японський літературознавець Кавай Хаяо, «У європейських казках герой, зазвичай, приборкує потвору і рятує захоплену нею дівчину – це головний їхній зміст. У японських казках такого не трапляється. У японців з самого початку наявний потяг до «жіночої свідомості». Саме цим можна пояснити те, що у японських казках дійові особи, спираючись на таку жіночу свідомість, зазнають становлення своєї особистості у зв’язку з іншими людьми.
Магістрантка Гуманітарного інституту Марина Семенок виступила з доповіддю на тему «Символи та міфопоетичні парадигми у романі Т. Гарді «Тесс із роду д’Ербервіллів» (науковий керівник – к.ф.н., доцент Т.І. Тверітінова). Було зауважено, що роман «Тесс із роду д’Ербервіллів» довгий час розглядався крізь призму реалістичного бачення, однак виявляються виразні міфологічні тенденції, що власне й дозволяє говорити про міфопоетичні парадигми. Має місце в романі й певний символізм: протиставлення героїні та паровоза – протиставлення світу природи й міської цивілізації, стукіт коліс примарної карети д’Ербервіллів, пташиний спів тощо. В напівміфічному Уессексі Т. Гарді є принципово поєднаними язичницька й біблійна традиції, які магістрантка простежує в характеристиці головної героїні в оточенні двох чоловіків: Енджела Клера та Алека Сток-д’Ербервілля. Таким чином, беззаперечна заслуга письменника в тому, що ніби й через звичайні речі він передає глибину навколишнього та внутрішнього світу.
Підводячи підсумки роботи круглого літературознавчого столу, заступник завідувача кафедри, доцент Т.І. Тверітінова зауважила, що головною метою таких заходів є поєднання всіх однодумців – людей, закоханих у літературу, і виховання гідної зміни вчителів літератури, наступного покоління філологів – літературознавців.
Випускниця університету , вчитель СШ № 89 Печерського району м. Києва О.А. Чернишенко підкреслила важливість такого роду заходів, які збагачують всіх учасників, надають змогу професійного філологічного спілкування, а також нагоду відвідати університет, яким пишаються всі його випускники.
Організаційний комітет круглого літературознавчого столу у складі професора Ю.І. Ковбасенка, доцентів Т.І. Тверітінової і Г.Є. Шовкопляс, викладачів Л.В. Анісімової та В.В. Хоменко щиро дякує всім філологам – викладачам, студентам, вчителям і учням, які взяли участь у заході.

Т.І. Тверітінова, Г.Є. Шовкопляс,
кандидати філологічних наук, доценти кафедри теорії, історії та
методики викладання зарубіжної літератури
Гуманітарного інституту Київського університету
імені Бориса Грінченка