Кай і Герда (фанфік)

Автор: Чорнобай Софія, учениця 7–Б класу НВК «ЗОШ І–ІІ ст. № 1 – Покровська гімназія» Покровського району, Дніпропетровської області.
Захоплення: музика, танці, поезія.
Учитель: Сухаревська Ірина Миколаївна

З тієї історії, як Снігова королева зачарувала Кая, а Герда його врятувала, минуло багато часу. Кай був дуже вдячний його вірній супутниці Герді. Вони повиростали, трішки змінилися, але й далі їхнім символом були троянди: біла та червона. Зараз Кай і Герда сидять на своєму балконі та милуються своїми трояндами.
– Які вони гарні, – сказала Герда – а як виблискує та, що ти подарував, – то й справді гарна пурпурова троянда. Кай подарував її Герді на її останній тринадцятий День народження. Просто перед цим зів’яла її троянда, і Герда дуже засмутилася.
– Пішли до бабусі, у неї велика бібліотека, та ще й вона купила безліч нових книжок, – сказав Кай, коли вони заносили квіти до будинку Герди. До бабусі йти не далеко і тому діти дібралися за мить.
– Доброго ранку, – сказали вони разом, ледь переступивши поріг. – Бабусю ми в бібліотеку! – викрикнув Кай.
– Добре, будьте лиш обережні, і не баріться, книголюби, – сказала бабуся, не відволікаючись від приготування обіду.
Сьогодні на дворі сухий літній сонячний день, а в такий день Кай та Герда люблять переховуватись від спеки в прохолодній бібліотеці. Іноді там так холодно, що треба виходити на двір, аби зігрітись.
– За те й люблю бібліотеку, що в ній прохолодно, та є чим зайнятися,- сказав Кай, лягаючи на лежанку.
– В твоєї бабусі хороші книги,- говорить Герда, роздивляючись книги та ходячи між рядами,- вони в неї на диво чисті, ними дуже часто користуються?
– Ні, просто ми з бабусею кожну суботу їх протираємо. Мені подобається допомагати їй з книжками. Іноді буває,витираючи якусь цікаву книгу, я її випадково починаю читати, от бабуся й називає мене книголюбом.
– А ви точно всі книги витираєте?- погляд та рука Герди зупинилися біля однієї книги.
– Так, всі,- спантеличено сказав Кай, – а, що?
– А ось цю? Таке враження, що її років десять не протирали.
– Покажи,- сказав Кай підходячи до Герди. – Ось цю? То ми її ніколи не витираємо, бабуся завжди переводить розмову, або взагалі вдає, що зовсім не розуміє про що мова, коли я її запитую. І каже, щоб я її не чіпав. Я її і не чіпаю. А брудна вона й справді дуже.
– Давай її візьмемо, подивимось, – запропонувала Герда.
– Ти що, сліди залишимо ж і до бібліотеки більше не зайдемо, – відрізав Кай.
– Нині неділя, за тиждень припаде пилюкою. Тільки подивимося і все.
– Ну, добре. Бабусі ні слова.
– Вони взяли книжку середнього розміру, з коричневою обкладинкою, яка була геть в пилюці. Герда дмухнула щосили на обкладинку, біля них тепер стовбурчився клубок пилу. Вони закашлялися.
– «Чарівна книга країн, яких не знайдеш на карті» (кахи), енциклопедія!? – здивовано прочитала Герда.
– Й справді « енциклопедія», написано в самому низу маленькими чорними буквами, а не золотими, як назва,- ще трохи давлячись від пилу сказав Кай. Вони відкрили книгу і прогорнули декілька сторінок, зупинившись на цікавій назві країни «Монолазія».
– Монолазія – це чарівна країна, жителями якої є люди, і все в ній схоже на звичайний світ, а тільки чарівним в цій країні є те, що люди вірять в чародійні сили – магію. Тому й прихована ця країна від інших людей, бо магія в наш час заборонена, – сказала Герда.- А щоб потрапити в цю країну, треба сказати «лазімона».
Це слово діти промовили разом…І раптом із книжки з’явилося дивне сліпуче сяйво. Кай і Герда примружили очі, а коли їх відкрили – зрозуміли, що вони потрапили в країну Монолазія.
– Де ми ? – здивовано запитав Кай. Адже вони стояли серед широкої вулиці з книгою в руках, а до них наближали лося двоє незнайомих людей. Один із них був багато одягнений, його руки сяяли коштовностями, а голову прикрашала корона. Це був король цієї країни. Скромніший вигляд мав другий чоловік, це був паж, ліпший товариш короля.
– Скажіть, будь ласка, де ми знаходимося ?- запитала Герда. – Ми читали в бібліотеці ось цю книжку, вимивили якесь чудернацьке слово і потрапили сюди.
– Ви знаходитесь в моїй країні – Монолазія. А я – король цієї країни, звуть мене Грифан І. це мій найкращий друг та паж Асмян. Ви…
– Ми Кай та Герда, – відповіла Герда, показуючи рукою на себе і на свого друга.
– А ви потрапили сюди, я так розумію, за допомогою порталу книги?
– Так, ми були в бібліотеці моєї бабусі …,- Кай не скінчив ще речення, як король його перебив. Його це дуже обурило, адже всі слухали його до кінця, а тут якийсь мудрий король перебив його.
– Знаю її, тож думаю на кого ти схожий, Каю? Тепер я пригадав, що ти був у полоні Снігової королеви, а Герда тебе врятувала . Ну, добре, ви на території мого палацу, і, певне, дуже стомилися, тож, Асмяне, накажи нехай їм подадуть їжу, а ввечері ми ще поговоримо.
З самого ранку діти ще нічого не їли, а годинник показував вже 13.00, тому вони з радістю поласували королівською їжею.
За вечерею Кай і Герда розповіли про себе, а король повідав їм цікаві історії з свого життя. Грифант І виявився молодим, в Мополазі дозволялося правити королю з 15 років, для свого віку він виявися дуже мудрим . Герді він здався милим, а Каєві – хвальковитим.
– У вас добре, але нам потрібно додому, – сказав Кай, підводячись.
– Але ви не можете потрапити додому, портал працює 1 раз на день, тож заночуєте, а завтра вранці повернетесь.
– Дякую, – радісно вигукнула Герда.
Кай дуже пильно подивився на неї, неначе вона видала якусь дурницю.
– Відведіть їх до кімнат, – наказав Грифант І.
Кімнати виявилися сусідніми, тому, перед сном Кай вирішив зайти до Герди, щоб поговорити.
– Тепер я розумію, чого не можна було чіпати цю книгу, адже бабуся думала, що зі мною може щось трапитись. А я хвилююся, цей дурень може будь – що витворити, – з тривогою в голосі промовив Кай.
– Не кажи так, бо нас ще виставлять за двері, – сказала Герда.
– Ну, добре, завтра додому, думай, що будемо говорити мамі і татові .
Він пішов в свою кімнату, і Герда швидко заснула.
Вранці король подарував їм подарунки, вивів на поляну та попрощався .
– Треба прочитати це слово назад, щоб потрапити назад додому, давай «аномізал».
– Гердо, подарунок, – вигукнув король. Вона побігла до нього і …..портал закрився. Герда зосталася.

Кай з’явився у бібліотеці і вигукнув :
– Гердо, вийшло! Гердо???!!! Невже вона залишилася там, от дурнуватий король.
Тут до бібліотеки зайшла бабуся, Кай швидко сховав книжку.
– Каю, ти що тут спав ? А де Герда ?
– Так, я зачитався і заснув, а Герда пішла ще о 9.00. Мені треба до неї.
Кай пішов до неї додому . він сказав її батькам, що та пішла додому о 9.00, а прийшла о 5.00. Хотіла бабусі сюрприз зробити. Цілий день він промаявся у бібліотеці, читаючи про Малазію.

Герда цілий день провела з королем. Він їй розповідав про походи, водив по замку, показував королівський двір.

В цей час Кай чекав ранку, навіть нічого не їв. Заснув ледве під ранок. Вранці, прокинувшись, він сказав бабусі, що пробуде в бібліотеці довго, перед цим бабуся сказала, щоб хлопчик поснідав. А о 10.00 він вирушив у путь, взявши тільки книгу. Кай сказав заклинання і потрапив…

– Де я ?, – здивувався він,- це чий дім, агов, хто тут є???
– А, це ти, Каю. Я – Робеті Лора, – почувся неприємний голос літньої жінки. До нього підійшла кістлява, худорлява зігнута бабуся.
– Хто ви, Лобетта Лора?, спитав Кай.
– Ха,ха,ха. Який ти наляканий!!! Я Робета Лора, повтори.
– Робета Лора. Слухайте, звідки ви і як ви знаєте, як мене звуть.
– Я найсильніша відьма, це я тебе сюди викликала. Що, ти читав книгу і не зустрічав моє ім’я?
– Ні, а звід…, – не встиг Кай договорити, як його знов перебили в цій країні.
– Якщо хтось бере до рук оцю книгу, то я приймаю сигнал, і моє велике дзеркало автоматично вмикається, давай подивимося в нього, – вони подивилися і пробачили там Герду і Грифана І, вони гуляли парком.
– Вона в нього закохалася, – з досадою сказав Кай.
– Мозок паралізований, хоч серце кохає не його, – сказала відьма.
– Кого ?
– Тебе.
Кай почервонів.
– ЇЇ причарували, а розчарувати можуть її тільки троянди та ти.
– Я, як ?
– Я чула, що король наказав знищити в королівстві всі троянди, але ти маєш дві троянди: білу та червону. Все просто, бери ось цю книгу « Про всяк випадок», та йди в королівство. Тільки будь обережним, – застерегла його Лора.
– До побачення, – вигукнув Кай, пішовши до замку короля.
Ішов він години зо три, сонце пекло над головою, хотілося пити, але він намагався про це не думати, треба було якомога швидше дістатися королівства, щоб визволити Герду.
Аж ось стала виднітися верхівка замка, і … раптом вилетів дракон, у якого з рота палахкотів вогонь.
Він сів на землю і почав жувати траву . Кай, поки його не помітив дракон, відкрив книгу, розділ «Що потрібно для бійки», і почав швидко читати.
– Ага, треба сказати 3 рази « я маю меч» і його уявити і меч з’явиться . Він так і зробив. Але окрім меча з’явився ще лицарський костюм, а на рукаві висвітився напис « Від Робети Лори. Удачі .»
– Дякую, Робето Лоро.
І тут хлопець помітив, що дракон пристально спостерігає за ним. Не роздумуючи, він вступив у боротьбу з ним. Довгою й запеклою була ця боротьба, і невідомо чим би закінчилася, якби не з’явився слідуючий напис на його рукаві « Залізь на нього зі сторони хвоста Р.Л.». Так, він зрозумів, що це знову допомогла Лора. Він зробив, як було сказано, дракон, зашипів і зник, битва скінчилася.
– Замок близько, троянди в мене, – радісно вигукнув Кай.
Він зайшов в замок. Серед великої кількості кімнат він знайшов ту, в якій була Герда. Вона сиділа і дивилася в вікно.
– Гердо, Гердо, привіт, швидше пішли додому.
– Ні, чому, мені тут добре.
– Невже ти не пам’ятаєш мене, а … троянди білу та червону, – він дістав квіти.
– Каю, ти, я все згадала! – вигукнула Герда, ніби прокинувшись від сну.
– Гердо, Каю, – голосно сказав король, зайшовши до кімнати.
– Розумієш, ти повинен не причаровувати її, а всім серцем і душею любити. Відпусти нас.
– Але…
– Ти думаєш, що ти нікому не подобаєшся, а ти спробуй покохати просто, без магії, – сказав Кай.
– Бувай, – мовила Герда, – удачі.
Вони мовили заклинання і потрапили в бібліотеку, де і починалася ця пригода.
– Ой, я Робеті Лорі не віддав книгу, – сказав кай.
– Якій Лорі, – поцікавилася Герда.
– Одній відмочці.
Тут з’явився напис: « Я її прочитала, нехай буде в тебе».
– Дякую тобі, за все!
– Треба покласти бабусину книгу, – Герда поклала книгу на полицю шафи.
– Пішли поллємо кущі троянд, – мовив Кай.
– З радістю, – весело відповіла Герда.
От ми і повернулися туди, де починалася ця історія.