Літо, квіти, діти, література …

Якісь дивні пропорції у вчительському житті-бутті: 10 місяців віддаєш себе школі та учням і лише 2 – своїм рідним. І це може бути тільки влітку. От і віддавала я себе сповна квітам, дітям і онукам, що приїхали до мене з міста.
Як у хоку Мацуо Басьо:
Старий ставок
Жабка стрибне –
Сплеск пролунає.
Так сплеснуло моє серце з приїздом 9-річного внучка Владика і піврічного Вані. Це була цілодобова радість, позитив, піднесеність, відчуття потрібності і захищеності.
Ми працювали, відпочивали, розмовляли, гралися, спілкувалися з квітами. Спостерігали за життям троянд: від вповитих у зелені пеленки пуп’янків-немовлят до пишнозрілих панночок. А потім вони віддавали світові пелюстку за пелюсткою, які, мов листівки, несли інформацію про щось величне і сокровенне. Піврічний Ваня біля троянд був Маленьким принцом, і перше знайомство з квітами в нього було через смак і дотик.
Радіє дитина. Видно, сподобалось. Я посміхаюсь внучкові, він посміхається троянді, троянда – сонечку, а воно зібрало всі наші посмішки і послало натомість промінчики світла і тепла. Від них будуть буяти квіти, підростати діти і набиратиметься сил бабуся.
У день Святої Євхаристії в церкві освячували віночки із польових квітів: волошок, маків, маруни, розхідника, ромашок…
Їм, простим і разом з тим магічним, сьогодні вся увага та пошана. Навіть самі по собі народжувались поетичні рядки про ромашки:
Вони зі мною в полі розмовляли,
Ці вічні наречені, білі-білі.
Своїм коханим вітер називали,
А він їм плаття поправляв на тілі.
Виготовляючи віночки, я вплітала у них не тільки квіти, а й сподівання та прохання до Бога здоров’я та доброї долі моїм рідним та моїм учням.
Старший внучок 9-річний Владик разом із своїм татом зловили велику рибу (16 кг).
Якраз вчасно і доречно розказати йому про старого Сантьяго із повісті Е. Хемінгуея «Старий і море». Він уважно та захоплено слухав, а потім дійшов дорослого висновку про те, що герой зробив найголовніше – переміг сам себе: свій біль, слабкість, невпевненість. Такий приклад стоїцизму знадобиться кожному хлопчикові. Довго не прийшлось чекати – через декілька днів Владик упав і поламав руку, але так мужньо все терпів, що не кожен дорослий зміг би.
А квіти цвіли собі, заглядали в наші сумні очі і ставало зрозуміло, що це треба терпеливо пережити.
Літо – це особливий простір – теплий, чистий, чесний, щирий, доброзичливий, а головне – вільний. Це була територія власної свободи і незалежності, аж поки не зацвіли айстри та жоржини – провісники осені та початку навчального року.
Яким він буде?…

Автор: Марія Юрчишина,
вчитель світової літератури Кудринецької ЗОШ І—ІІІ ст. Борщівського р-ну Тернопільської обл.