Моя новорічна пригода

Автор: Місюра Максим, учень 5-А класу ЗОШ I-III ступенів №28 м. Рівне.
Учитель: Мазур Оксана Леонідівна

Одного зимового дня, напередодні Нового року, я пішов по ялинку до лісу та заблукав. Шукаючи вихід, я зрозумів, що опинився в чарівному лісі: він був схожий на країну Снігової королеви. Все навколо було вкрите білим, сріблястим снігом. І раптом я почув тонкий голосочок двох пташечок. Вони розповіли мені сумну звістку, що Снігова Королева вирішила заморозити всіх. Щоб перешкодити цьому, я побіг до її палацу. Він був весь зі сліпучо-іскристої криги.
Я увійшов і помандрував по просторих та зовсім не привітних кімнатах. Раптом потрапив у великий зал, посеред якого стояв трон, а на ньому сиділа сама Снігова Королева. На вигляд вона дуже гарна й могутня, проте я не злякався її. Вона розповіла мені, що хоче засипати снігом весь світ, заморозити усе навколо, але найстрашніше – зробити серця крижаними і жорстокими, тому що не визнає веселощів та радості у житті. І я зрозумів, що повинен разтопити її крижане серце і показати, що жити в радості набагато цікавіше та краще.
Я запропонував Королеві провести новорічне свято у її самотніх, величних, просторих залах. Вона погодилась лише за такої умови: якщо їй не сподобається, то вона все ж таки зробить по – своєму.
Повернувшись до лісу, я звернувся до своїх друзів пташечок по допомогу. А вони облетіли увесь ліс і запросили усіх мешканців на Новий рік у палац Королеви. Всі звірята радісно відгукнулись, адже у лісі давно не було свята.
Увечері з усіх куточків палацу долинав радісний сміх, всюди лунали веселі пісні. Снігова королева, поглянувши на це чудове свято, зрозуміла, наскільки краще бути доброю та милосердною і мати багато друзів. Серце її розтануло і вона пішла у танок зі своїми гостями.
Після закінчення свята Королева покликала мене до себе і сповістила про своє рішення: відтепер у лісі завжди буде гамірно і весело, а всі свята будуть проходити у палаці. А ще вона пообіцяла мені, що ніколи не буде заморожувати чужі серця, адже жити в самотності та смутку дуже важко.