Щоб не згас вогонь Прометея

Автор: Онищук Аліна, учениця 8-Б класу Черкаської ЗОШ № 21.
Керівник: учитель зарубіжної літератури Романенко Л. І.

О, не один нащадок Прометея
Блискучу іскру з неба здобував,
І безліч рук до неї простягалось,
Мов до зорі, що вказує дорогу.
Леся Українка «Fiat nox!»

Історія людства – це переважно історія війн та жорстокої боротьби. За все, що ми називаємо нашими великими здобутками, – за незалежність, свободу, демократію, науково-технічний прогрес – щедро заплачено кров’ю і стражданнями мільйонів людей. Здається, що такий безжальний поступ історії мав би викоренити з наших душ добро і людяність, та, на щастя, цього не сталося. Чому? На мою думку, не в останню чергу завдяки мистецтву.
Саме мистецтво найбільш успішно і могутньо пробуджує в нашій душі її добрі начала. Це його сила дозволяє нам долати мерзенність життя і невтомно прагнути справедливості, краси і свободи, духовно очищуватися і зростати. Створені мистецтвом образи, які ми називаємо вічними, не дають все новим і новим поколінням людей зневіритися в одвічних людських цінностях: Любові, Справедливості, Милосерді…
І найпершим з таких вічних образів світового мистецтва і літератури, ніби сповитий у променях сонця, здіймається з глибин тисячоліть величний образ Прометея.
Безсмертного титана Прометея, який заради безпомічних смертних не побоявся повстати проти волі всевладного Зевса, правителя світу.
Мудрого провидця Прометея, який наділив людей, «дітей нетямущих» (Есхіл), розумом, навчив їх всім ремеслам, наукам і мистецтвам, озброївши проти стихійних сил природи і перетворивши з жалюгідних істот на вільних людей.
Гордого Прометея, який викрав у богів іскру священного вогню і віддав людям. Ця іскра осяяла людство духом благородства, мужності та величним прагненням до високих ідеалів.
Могутній титан дав людям поняття гідності й незламної сили духу. Прометей знав, що мало викрасти божественний вогонь, за право смертних володіти ним доведеться розплачуватися тисячоліттями пекельних мук і катувань. Та він не скорився невблаганному Зевсові, бо знав, що на його боці – правда і справедливість. Ні на мить не пожалкував прикутий до скелі Прометей, щодня долаючи нестерпний біль від пазурів зевсова орла, що «понад міру» (Есхіл) полюбив людей.
Нескорений Прометей став для нас вічно живим символом борця за прогрес, за вільну і горду Людину, за щастя всього людства. Більш ніж дві з половиною тисячі років образ Прометея продовжує жити в творах митців різних країн. Він промовляє до нас словами Гете і Байрона, дивиться з полотен Рубенса і Тиціана, його горде слово лунає в музиці Бетховена, Листа, Скрябіна та багатьох інших поетів, художників, композиторів…
Особливе місце образ Прометея посідає в українській літературі. Для нашого народу шлях до незалежності, до гідного життя тривав довгі століття, і не дати українцям занепасти духом, зберегти свою національну самосвідомість і підняти на боротьбу за волю і справедливість могло тільки полум’яне Слово. Тому і роль поета в Україні споконвіку була особливою, бо поет – це, перш за все, пророк, носій вищої правди, а голос його – то голос поневоленого, але нескореного народу. Іван Франко казав, що поезія — «вогонь в одежі слова», який несе людству «правдиві іскри Прометея». Недаремно ж Тарас Григорович Шевченко в поемі «Кавказ» звертається до образу Прометея як символу стійкості народу, який бореться і пере­магає. Прометеїв незламний дух чутно у словах Великого Кобзаря: «Караюсь, мучуся… Але не каюсь!». А Леся Українка, яку за мужність і служіння народові всупереч хворобі та стражданням називають «дочкою Прометея», звертається до всіх нас: «Брати мої, нащадки Прометея!».
Та чи гідні ми носити горде ім’я «нащадків Прометея»? Сьогодні розвиток науки і техніки сягнув нечуваних для попередніх епох висот, але що маємо замість величних ідеалів? В наш час усе, здається, вимірюється грошима: успіх, шлюб, талант… Чи не перетворили ми, люди ХХІ століття, пересичені благами цивілізації, прометеїв вогонь на сліпуче сяяння рекламних вогнів, які пропагують шалену славу і шалені гроші? Часом здається, що сучасне покоління понад усе цінує власний комфорт, і єдине полум’я, яке палає в серцях – це жага до збагачення чи до влади. Але цей вогонь зігріває тіло – не душу. Він засліплює, однак не очищує. Страшно подумати, дороговказом до якого майбуття є це сяйво.
Де ж ті, хто здатен, кажучи словами Лесі Українки, здобути «блискучу іскру з неба» і нагадати всім, що шлях наш – це шлях до висот духу, а не до солідного банківського рахунку? Невже залишилися в минулому?
Ні! Іскра незгасимого вогню Прометея палає в серці кожного, хто хоч раз, не рахуючись з власними справами, прийшов на допомогу ближньому; хто допоміг нужденним не задля реклами, а за покликом душі; хто витратив час і сили на облаштування рідного міста чи села; хто не побоявся підняти свій голос на захист справедливості та виступив проти беззаконня, нехтуючи погрозами і залякуваннями; хто творить красу просто заради того, щоб світ став хоч трішечки кращим … Хіба кожен з нас не здатен на це? Варто лише підтримувати ці іскорки людяності, не давати їм згаснути, живити своєю любов’ю, і їхнє сяйво розжене морок байдужості, хоча б навколо тебе. А в найменшій іскрі, як відомо, сховано велике полум’я.
Тож не потрібно ставати титаном чи богом, достатньо бути Людиною!
Чи не про це, зрештою, нагадують нам вічні образи світової літератури?