Сніжинка

Автор: Чайковський Владислав, учень 6 –А класу Миколаївської спеціалізованої І- ІІІ ступенів школи №22 з поглибленим вивченням англійської мови з 1 класу
Мої захоплення: читаю художню та науково- популярну літературу, пишу невеличкі замальовки та вірші, малюю, займаюся плаванням та веслуванням, подорожую з батьками та вивчаю цікаві куточки України
Вчитель: Спиридонова Лариса Дмитрівна

Перші Промені Сонця впали на Землю. Вони полоскотали гілочки дерев, вершини гір, зазирнули в глибокі ущелини і у водяне дзеркало: «Які ж ми гарні!» І побігли, виграваючи, далі.
Над поверхнею води жила Крапелька. Вона то опускалася в воду, щоб скупатися, то підіймалася над водою. Прозора красуня дивилася вгору: їй так хотілося до Сонця, яке останнім часом закривали Хмари, але вона ніяк не могла стрибнути вище. Після того, як над водою погралися Сонячні Промені, стало тепло і хороше. Раптом Крапелька відірвалася від води і полетіла все вище і вище. Вона стала такою легкою, що Вітерець, який гуляв неподалік, поніс її аж до самих Хмар. Хмари виявилися дуже гостинними і запросили приєднатися до них. Крапелька потрапила у справжні пригоди: вона то стрімко летіла над Землею, дивуючись усьому, то спокійно пливла, вивчаючи світ.
Якось Сонце віддалилося від Землі. Прийшов холодний Вітер. Крапельці не було холодно, але з нею почало відбуватися щось дивне: спочатку в неї з’явилися справжні ніжки, потім голівка, а ще пізніше – білосніжне вбрання, якого раніше ніколи не було. Вона оглядала себе і не могла повірити своїм очам: «Невже це я?!» Це й справді була та сама Крапелька, яка, мов Попелюшка, перетворилася на тендітну та ніжну Сніжинку. Тепер вона стрибала з Хмарки на Хмарку, кружляла у веселому танку з вітром, зазирала у вікна до людей. Поряд із собою вона бачила тисячі інших Сніжинок, які разом створювали загадковий та величний танок. Крапелька- Сніжинка відчувала себе королевою. Не зважаючи на те, що Сніжинок було дуже багато, всі вони були різні, і не було жодної, схожої на іншу. «Всі ми шестикутники, але яка мудра наша матінка Природа, що кожній із нас додала чогось особливого! – подумала білосніжна королева. Сама ж вона справді була прекрасною: на струнких ніжках симетрично виблискувала бахрома, а на самі ніжки надіті кришталеві черевички на витончених підборчиках; в центрі ювелірної фігурки – голівка з великими очима, що виблискують на Сонці, мов діаманти, сором’язливо прикриваючись довгими віями.
«Яка я щаслива! – вигукнула від радощів загадкова красуня, продовжуючи танцювати свій танок. – Я зрозуміла, чому повернулась на Землю… Щоб почати нове життя …»