Відгук на повість Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі»

Автор: Анна Кампова, учениця 6 – Б класу Мукачівської СЗОШ №4
Захоплення: музика, книги
Вчитель: Білак Андріана Валеріївна

Серед прочитаних за літній період мені найбільше сподобались такі книжки: «П’ятнадцятирічний капітан» Жюля Верна, «Любов до життя» Джека Лондона, «Життя й надзвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» Даніеля Дефо. Але найбільше мене вразила повість Чарлза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі».
Один з головних героїв повісті – Скрудж. «Скрудж був справжній «Жмикрут»: він міг міцно схопити людину, як кліщами, придушити, скрутити, згребти. Це був старий грішник – заздрий, жадний, твердий і гострий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри, скритний, потайний та самостійний, як той слимак. Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився. Щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та прикрий, скрипів. Холодний іній лежав у нього на голові, на бровах і на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою той холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися. Хоч би на один градус навіть на Різдво.
Надвірний холод і тепло не впливали на Скруджа. Ніяка спека не могла зігріти Скруджа. Не було вітру жорстокішого за Скруджа, снігу упертішого, дощу такого невблаганного».
Діккенс так чітко охарактеризував Скруджа, що я і думаю, що всі читачі одразу почали негативно ставитися до героя.
Один із хвилючих моментів твору є прихід духа його товариша по бізнесу – Марлея, оповитий довгими залізними ланцюгами із скриньок на гроші, із ключів, із замків, із конторських книг, паперів і тяжких мішків із грошима.
Я вважаю, що розмова Марлея до Скруджа є основним моментом твору, де автор показує всім людям, як важливо через грошову скриню не втратити душу і серце, співчуття до близьких. І що коли при житті людини душа була замкнена і не робила добрих вчинків, то мусить спокутувати це по смерті, вона засуджена тинятися по світі і бачити тих, чиє щастя тримала в своїх руках.
Які ж сильні почуття мав пережити головний герой, коли мандруючи з Духами, він бачив себе ніби зі сторони у далекому дитинстві, у теперішньому часі, коли люди, яким він завдав болю і прикростей, бажали йому здоров’я і щасливого Різдва. І який жах бачити себе у майбутньому мертвим, коли нікому, ні одній душі, сказати про тебе ні одного доброго слова.
Я разом із героєм відчула прихід трьох духів і була дужа щаслива, що Скрудж все – таки знайшов сенс життю і вирішив спокутувати минуле теперішнім і майбутнім. Герой став добрим другом, добрим господарем, доброю людиною, а для Тайні Тіма, що видужав, став другим батьком.
Після щасливого різдвяного перетворення Скрудж став і по-іншому відноситися до свята Різдва, бо це радісні дні, дні милосердя, доброти і всепрощення.
Хочу пару слів сказати за племінника Скруджа – Фреда. Не дивлячись на всі лихі слова і почуття, виражені Скруджем, він надалі залишався доброю, життєрадісною людиною. Він жалів Скруджа і сміявся над тим, що дядько не має ніякого вжитку та користі зі свого багатства.
Мене схвилював і вразив момент, коли другий Дух випустив зі своєї одежі двох нещасних, обшарпаних, страшних, худих, обдертих дітей – хлопчика та дівчинку: хлопчика звали Темнота, а дівчинку – Бідність. Дух застерігав берегтися їх обох. Тож у мене виникло запитання: про яку темноту автор хотів нам розповісти і попередити? Може про темноту людських душ?
Повість Чарлза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі» примушує читача задуматися над запитанням: Що в житті людини найцінніше?