Я люблю свою матусю

Автор: Грицюк Марія, учениця 8-А класу Саджавської загальноосвітньої школи I-III ступенів Надвірнянського району Івано-Франківської обл.
Захоплення: Марійка встигає всюди: і в навчанні, і в позакласній роботі; знаходить час для читання художньої літератури і заняття в спортивному залі; пригостить випеченим тортиком і поділиться рецептом нового салату.
Вчитель: Гелемб’юк Катерина Федорівна

Я люблю свою матусю. Люблю… Любов… Промовляю ці слова – і неймовірні почуття огортають мене. Відчуваю ласку, ніжність, тепло, турботу, щастя. Слово «любов» найприємніше для мого слуху, без нього не уявляю свого життя. Любов – ім’я моєї матусі.
З розповідей бабусі малюю уявну картину дитинства найріднішої мені людини.
Приходить вечір. Зоряне небо всіяне яскравими діамантами. Добра чарівниця-ніч оповила землю і заглядає у темні шибки. Вкладає зморених веселою біганиною дітлахів, прикривши зорями їхні вії. Маленькій Любочці не спиться. Не може бабуся її вгамувати. Вона благає: «Прочитай, бабусю, чарівну казочку».
Зручно вмостилася у ліжечко і з бабусею перегортає сторінку за сторінкою, поринає у інший світ, казковий. Перед дівчинкою постають герої казок: це і зорі тихі, і місяць ясний, і вітер буйний, і фея-чарівниця.
Глянь бабуся – а внучка вже спить, заколисана улюбленою казкою, і сниться їй, що найяскравіша зірка кличе її у незвідані світи. Вранці розповідає бабусі про свій незвичайний сон, і знову за казки. А бабця їй каже: «Щасливий той, хто побачив свою зорю».
У дитинстві мамуся дуже любила читати казки. Вона слухала їх з уст своєї бабусі. Коли бабуся починала розповідати казку, маленька Любочка уважно слухала і поринала у незвичайний світ – світ мрій і бажань. У світі дитинства у неї була провідниця – чарівна фея. Тоді ще маленька дівчинка уявляла, як мандрує з феєю, її помічниками ельфами. Вигадниці дуже подобалося, коли ельфи дарували їй квіти. Це були не звичайні квіти, а квіти-метелики. Коли вони потрапляли до рук маленьких і добрих діточок, то шептали на вушко про свої довгі подорожі по чарівному світі.
Любочці дуже подобалося у тих незвіданих світах, але коли закінчувалась казка, вона поверталася додому, до своєї рідної бабусі. Вона довго розповідала про свої пригоди у казковому світі.
Та час спливає, як вода рікою, і зараз матуся уже не маленька дівчинка. Вона доросла, досвідчена жінка і дружина. Зараз вона не читає казки, вона читає філософські твори, притчі. Любить пригодницькі романи, детективи, не забуває і про методичну літературу. Головними на її книжковій полиці є книги Бруно Ферреро, Ліни Костенко, Агати Крісті. Особливо їй до душі короткі історії Бруно Ферреро, які розкривають найвеличнішу з книг – книгу життя, яку не можна ні закрити, ні знову відкрити за своїм бажанням. Жити гідно, щоб наші душі завжди були сповнені любові, а добро переповнювало наші серця, вчить мене матуся. Вона – ніжна, добра, завжди готова допомогти, підбадьорить, коли важко.
Матусенька дуже працьовита, часто порівнюю її з бджілкою. Я люблю свою рідненьку, дякую їй за все: за недоспані ночі, за найкращі моменти мого життя, за те, що вона у мене є. Вона – найкраща, найдорожча, найщиріша! Її любляче серце зігріває не тільки мене, а й школяриків, яких навчає англійської мови. Вона дитячу душу «ліпить», щоб добрі квіти-зорі у ній розквітали.
Я люблю свою матусю. За неї я молюся…