Чи мріяли ви колись?

Автор: Бережна Наталія, учениця 9–Б класу,  Лебединської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 7 Сумська обл.
Учитель: Безкоровайна Ольга Василівна

Чи мріяли ви колись? Ні, не про автомобіль , не про будинок на Мальдівах, не про буденне… По-справжньому мріяли? Зізнайтеся, вам інколи дійсно хочеться не думати про сіре повсякдення, не замислюватися про завтра, а просто робити те, що хочеться, але, на жаль, немає можливості, і мрії розбиваються об жорстоку реальність.
Ми звикли думати, що у сучасному світі немає місця романтиці та пригодам. Сучасного читача важко здивувати, адже, звертаючись до літератури, він прагне відпочити чи розважитися. Та є такі твори, які «живуть» не один десяток років і користуються шаленою популярністю, не дивлячись на те, що вчать, примушують замислюватися. Думаю, що саме таким справедливо можна назвати роман Мігеля Сервантеса де Сааведра «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який 2002 року визнано кращим твором світової літератури.
Ми вже не сприймаємо Дон Кіхота, героя роману, як збіднілого дворянина, що дивує земляків непередбачуваними вчинками. Він є втіленням вічного конфлікту між високими пориваннями, благородними намірами та неможливістю досягти високої мети в жорстокій реальності. Останнім часом суспільство, яке знаходиться під впливом користі, грошей, зовсім забуло про моральні цінності, тому сприймає благородних і чесних людей , що боронять ідеали добра, честі, справедливості за диваків і навіть божевільних, які живуть у вирі своїх ілюзій та переконань. Дон Кіхот є втіленням найкращих рис людства: чуйності, гострого відчуття справедливості, готовності завжди прийти на допомогу. Санчо Панса назвав свого повелителя Лицарем Печального Образу, адже він глибоко переживав через нездійснення своїх поривань. Усі спроби змінити оточуючий світ на краще закінчувалися поразкою. Попри всі намагання і прагнення його подвиги не змогли змінити хоч би що у цьому світі, вони навіть не полегшили життя жодного з персонажів.
Вічність образу головного героя М. Сервантеса незаперечна. І нехай його не розуміють черстві та байдужі люди, але, на мою думку, роман – геніальна й невичерпна книга, а головний герой її ще не одне століття буде вчити нащадків благородності, безкорисливості, високим почуттям. Такі твори, такі образи наштовхують на роздуми, змінюють світогляд, під їх впливом з’являються нові поетичні шедеври, незрівнянні полотна, всепоглинаючі музичні твори. Свої ж рядки про Дон Кіхота, лицаря і правдолюба, я не можу назвати взірцем досконалої лірики, але вони линуть з глибини душі:
Заглянь хоч на хвилину в його серце,
Ти там побачиш зорі чарівні, що уночі
Дбайлива господиня з відерця
Сипле при Господній, при свічі.
Вони палахкотять ясно й нетлінно,
Запалюючи нову грань життя,
І спалахне той вогник неодмінно,
Пробуджуючи нові почуття.
Чуття любові, милосердя, болю
У душах кожного, хто поруч з нами є,
Підтримає і в скруті допоможе,
Нам впевненості й сили додає.