Лист Маленькому принцу

Автор: Репічева Тетяна, учениця 10 класу гімназії міжнародних відносин №323 м. Києва
Вчитель про ученицю: Тетяна – неординарна особистість, переможниця олімпіад і конкурсу учнівськіх робіт МАН із зарубіжної літератури, біології, української мови і літератури, психології, інформаційних технологій. Пише прозові твори, які друкувалися під псевдонімом Квітка Вересай.
Презентація до листа
Тетяна Репічева_ Лист Маленькому принцу
Доброго дня, Маленький принце!
Пишу тобі лист на далекий астероїд В-612, сподіваючись, що моя мандрівниця у Всесвіті доправить тобі його (але про неї напишу згодом).
Багато моїх сучасників читали про тебе захопливу книжку французького письменника і професійного льотчика Антуана де Сент-Екзюпері.
Я бачила Маленького принца на багатьох картинах та ілюстраціях (сама теж малювала), у чудових кінофільмах і виставах, милувалася оригінальними монументами. Та, на мою думку, найважливіший пам’ятник – у власному серці: він спонукає бути кращим. Твоя історія пробуджує високі моральні якості в людині, вчить «відповідати за тих, кого приручив», цінувати красу.
Поруч із тобою, Маленький принце, мешкають не надто розважливі сусіди. Думаю, десь у космосі є ще планети, які населяють подібні їм дорослі: полководці, ледарі, одинаки, злочинці, себелюбці. Але є ще й ті, які завжди прагнуть кращого, навіть на останнім рубежі не втрачають здатності любити, мають жагу пізнання. Вони, я гадаю, не будуть схожими но твоїх сусідів.
Дякую, Маленький принце, що ти нагадав дорослим важливу істину: всі вони родом із дитинства, і змусив замислитись над важливими питаннями, викрив обмеженість деяких їхніх поглядів.
Життя на маленькому астероїді самотнє… І хоч у тебе були три вулкани й троянда, ти вирушив шукати друга. Жоден із сусідів не зміг би бути ним, адже вони думали лише про себе (крім ліхтарника) та не були здатними любити.
Згодна, головного очима не побачити, навіть якщо одягнути окуляри або дивитись у мікроскоп. Головне можна відчути лише люблячим серцем. Ось чому ти зміг роздивитися баранчика крізь дірочки намальованого ящика. Ось причина любові до тієї однієї у світі троянди, хоч в саду ти міг знайти мільйон схожих, може, й кращих квітів. А сліпе серце – найгірше зло, яке можна собі заподіяти, бо воно не може бути щасливим. Із цієї простої істини виникає наступна: рідна душа приносить радість. Що б ти обрав, якби тобі запропонували спочатку бути щасливим, а потім – нещасним, або спокійно існувати і нічого не змінювати? Мій вибір – мить радості, вона варта страждань, адже пам’ять про неї розрадить у скруті. Тому я розумію Лиса, що попросив його приручити, хоч знав, що потім сумуватиме за тобою. Його життя вмить стало набагато яскравішим і змістовнішим. Погоджусь, що ми відповідаємо за тих, кого приручили: дуже важливо не розбити серце тому, хто по-справжньому любить тебе.
Маленький принце, Троянда не вміла інакше висловити своїх почуттів, тому ображала тебе. Потім ти пошкодував, що пішов: треба зважати не на слова, а на справи. Ця проста істина запала і мені в душу. Багато землян не цінують тих, хто наповнює їхнє життя радістю, багато хто не вміє висловлювати своїх почуттів.
Хочу додати дещо важливе. Це лишень мандрівка країною здогадів та припущень, але, сподіваюсь, ти зрозумієш мене. Сніжної ночі ми з братом вийшли на подвір’я й поглянули на небо. Золотий диск сонця вже кілька годин тому сховався за виднокраєм, відкривши людському оку безмежний космос. Серце охопило бажання поринути до зірок, що задзвеніли твоїм сміхом. Я згадала власний витвір уяви – мандрівницю Всесвітом – й вирішила попросити її віднести тобі лист. Ти впізнаєш її, цю маленьку тендітну дівчинку з довгим темно- рудим волоссям, смарагдовими очима й чарівною усмішкою. Буду відвертою: не чекатиму її повернення. Можливо, мандрівниця знайде собі власну планету, тому я дала їй насіння квітів, щоб її новий дім не був порожнім. Або зустріне споріднену душу, адже так багато самотніх…
Написавши останні рядки у своїй уяві, я все ще стоятиму посеред сніжної ночі, прощаючись із своєю Маленькою принцесою.
Зорі згаснуть, їх голос перестане нагадувати твій сміх. Вони знову постануть холодними світочами в далечині. Та навіть коли вони згасають, їхнє світло продовжує ширитись космосом, осяюючи наш шлях. Впевнена, ти житимеш, Маленький принце, доки люди берегтимуть пам’ять про тебе, а твоя неймовірна історія буде змінювати їх.
Із вдячністю за прості істини, Квітка Вересай