Автор: Середін Андрій, учень 10-А класу Летичівського НВК – ліцею №1 Хмельницької області
Вчитель: Коваль Антоніна Олексіївна
В кожній людині – є сонце. Тільки дайте йому світити.
Сократ.
Тихий осінній вечір… У кімнаті затишно й тепло. За вікном гуде пронизливий, рвучкий вітер, що раз по раз жбурляє об скло щедрі пригорщі дощу, намагаючись достукатися до потаємних куточків душі. До вогкої шибки приклеївся золотавий кленовий листок, що повернувся із далеких мандрів і знайшов свій останній прихисток біля вікна моєї оселі. Так і людина, як подумалось мені в ту мить, наче той листок кружляє у Всесвіті, блукаючи поміж протиріч і пристрастей, радощів і печалей, та, невтомно шукаючи шлях до істини, намагається самоствердитися у житті, живе з думками про світле майбутнє. В такі миті люблю подорожувати сторінками прочитаних книг. Власне кажучи, ще з початкових класів, навчившись читати і розуміти прочитане, відповіді на свої запитання я звик шукати саме там. З впевненістю можу стверджувати, що жодна з них не схвилювала мене так, як трагедія В.Шекспіра «Гамлет».
Цими днями мені виповнилося 16 літ. Саме в такому віці починаєш сприймати життя таким, яким воно є насправді, тому сумніви та пошуки істини юним Гамлетом так близькі мені за своєю сутністю. І хоч я сучасний юнак, а мій ровесник Гамлет – герой свого часу, однак ні часовий простір, ні історичні колізії не здатні вплинути на духовні цінності, що за всіх часів та епох залишаються незмінними.
Я багато й вперто розмірковував над цим твором, в центрі якого стоїть образ Гамлета. Не кожному сучасному юному читачеві легко зрозуміти героя, коли він сам собі, а відтак й іншим, ставить запитання, на яке ні сам для себе, ні читач не знаходить чіткої та переконливої відповіді. З цього приводу в нашому класі зав’язалась цікава дискусія. Більшість моїх однокласників сприймає Гамлета як людину нерішучу й слабку.
Авжеж, хіба у нашому сучасному світі, вихованому на коміксах, віртуальних іграх, бойовиках та інших телесеріалах сумнівної якості, людина, яка не виглядає супергероем у боротьбі зі злом і сильними цього світу не видається слабкою? Сьогодні, як вважає більшість із моїх ровесників, престижно бути лідером-диктатором, коли всі навкруг мають виконувати лише його волю та безмовно коритися сильній особистості. Але всі ж не можуть бути лідерами та законодавцями певного стилю поведінки. Є цінності, які попри часові простори залишаються вічними. Саме людяності, порядності, милосердя, чесності так бракує в сучасному світі. Все це, як і тоді, боляче ранить душу. Мені так зрозуміла та близька по духу боротьба протиріч, які розривають вразливу душу Гамлета, адже він змушений самотужки протистояти лавині зла та безчинства.
«Світ розхитався», – сказано в «Гамлеті». Так було в епоху Відродження. А про що ж можна говорити нині?
«Таким Гамлетам сьогодні просто не вижити, – з іронією стверджував один з моїх занадто самовпевнених однокласників. В наш час треба вміти «пристосовуватися» і шукати «золоту середину» між вигідним і потрібним. Поки будеш роздумувати над питанням: «Бути чи не бути?» хтось хитріший, заможніший, егоїстичніший перехопить твою ініціативу й опиниться попереду тебе. На таких Гамлетів дивляться нині з презирством і насмішкою, як на слабодухих «заучок», які тільки й копирсаються в собі й зовсім не цікаві оточуючим. Вони – нудні й зациклені лише на своїх переживаннях. Затям собі, що сьогодні лише гроші та влада керують світом. Не маєш цього – ти ніхто! Зараз не ціняться розумні, а хитрі», – не вгавав мій співбесідник.
Як би там не було, а я не поділяю його думки. Готуючись до написання цього твору, я довго розмірковував над образом Гамлета, намагаючись «розгадати» його внутрішню сутність, як особистості цілісної та неординарної. І щоразу я не міг підібрати потрібних слів, аби дати йому характеристику. Це, мабуть, потрібно відчути серцем. Я переконаний: щоб не діялось у світі, а протистояння добра та зла буде темою вічною і навряд чи припиниться. Це стало законом Всесвіту й людського співжиття. Гамлет – герой свого часу, своєї епохи, що несе в собі її роздвоєність. З одного боку він розуміє, що людина -вінець усього живого, окраса природи, її досконалий витвір, з іншого -переконується, що людина, як істота розумна, все таки недалеко пішла від тварини, вона часто послуговується лише інстинктами й така ж тлінна, як і все живе. Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші – занепадає мораль, руйнуються поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали правди та добра. Гамлет був обізнаний з науковою думкою свого часу, він добре знав літературу й мистецтво, сам писав вірші, знав правила сценічного дійства. Як справжня людина своєї епохи, Гамлет вправно володіє й мечем.
«Як і заради чого жити людині в цьому світі?» – задається він таким питанням. І, не знайшовши відповіді на нього, переадресовує його нам, тим, кому випало жити в розтерзаному негараздами, урбанізованому XXI столітті.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти.
А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха,
Покласти край йому?
Кажуть, що людина – коваль власного щастя і розпорядник своєї долі. В широкому розумінні – це дійсно так. Але вплив суспільної моралі, перебіг історичних подій та оточення накладають свій вагомий відбиток на формування характеру та світогляду людини, її вчинків та сприйняття дійсності. Красномовне свідчення цього- образ Гамлета.
«Бути чи не бути?» означає: «Як жити?», «В ім’я чого жити?» І це питання життєвого, доленосного вибору, що постає на порозі самостійності перед сучасними старшокласниками, сягає своїми витоками до образу Гамлета. Це питання з розряду вічних. І відповідь на нього кожен шукає сам. Тут, як на
мене, не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Так, погоджуюсь, комусь ці питання вирішити простіше, комусь – складніше, а комусь, поки що вони, як мовлять, і в голову не приходять. Але тому, хто вміє міркувати, хто намагається не просто жити «день до вечора», вони близькі та хвилюючі. Читаючи твір, ми бачимо, як Гамлет зростає, мужніє, пізнає мудрість життя, відкриває його непрості закони та осягає душею закономірності. Гамлет підступно гине, але не стільки через свою слабкість чи помилки, скільки через свою добропорядність, інтелігентність, неможливість самотужки протистояти світові неправди, негідності та зла. Пізнання людиною зла – ось у чому полягає трагедія Гамлета, а неприйняття цього зла – джерело конфлікту героя з дійсністю.
Чи сучасний Гамлет? Я вважаю, що так. Саме завдяки таким як він -чесним, самовідданим, небайдужим, чистим душею, цитадель зла буде оточена й підкорена добром. Адже зло завжди породжує тільки зло. Та мій улюблений герой протиставляє йому своє вразливе, чуйне та добре серце.
Такі герої гинуть фізично, але духовно живуть вічно. Вони бентежать душі людей, спонукають їх тверезо оцінити свої бажання і можливості у пошуках сенсу життя. Мудрим старшим другом увійшов в моє життя Гамлет, давши відповідь на споконвічне запитання про життєвий вибір людини. Я твердо переконаний у тому, якою дорогою маю йти, чого хочу досягти в житті. Гадаю, що прийдешні покоління будуть по-новому з власних позицій перечитувати трагедію, відкриваючи для себе існування зла в житті й визначаючи власне ставлення до нього. Свої роздуми я закінчую такими, народженими в моїй душі, віршованими рядками:
Так «Бути чи не бути?» – ось питання.
Попри отруту зла та марні сподівання
Я йтиму до мети через вагання,
І досягну вершин, і стріну я кохання.
Хай світло істини мені дорогу осяває,
А доля юна хай незгоди не зазнає.
Не бути – злу, зневірі та брехні,
Не бути підлості й жорстокості осотам!
Я не підкорюсь цьому, як і Гамлет, ні!
Лише душі та совісті – то праведна робота.
Думки мої хай виснуть в зоряній імлі,
Приходять люди в світ для злагоди і щастя,
Для радості й любові на землі!
Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”