Трагедія данського лібералізму? Есе

Автор: Хоміцька Катерина, учениця 7 (11) класу Калуської гімназії.
Учитель:  Федоришин Любов Петрівна, учитель вищої категорії, учитель зарубіжної літератури

Доля грає людиною. А людина грає на трубі.
І. Ільф, Є. Петров. «Золоте Теля»

Гамлет – один із вічних образів світової літератури. Хай так. І хто б сперечався? Століття за століттям актори найкращих театрів світу вважали за честь грати роль Гамлета. Не одне покоління читачів брало близько до серця криваву трагедію безталанного принца. Вільям Шекспір, літературний батько цього найвідомішого данського аристократа, на славу потрудився над розкриттям внутрішнього світу героя. Зазирніть у серце Гамлета – ви побачите безодню. Спробуйте зрозуміти, та пильнуйте, щоб самому не збожеволіти. А, власне, історія – сюжет твору? Саспенс, напруга, непередбачуваність. Динамічний екшн, що тонко комбінується з небезпечним зануренням у психо. І що в результаті? Достойний герой достойної історії?
Гамлет. Молода людина, яку ніхто ніколи так і не зрозумів до кінця. Ні за життя, ні після. Душа Гамлета, усмішка Мони Лізи… З якого світу вони? Вічність – а може, вона в невичерпності? В безмежності бачень?
У чому трагедія? В тому, що сам Гамлет себе не розумів? Для чого він на світі? Що потрібно йому від життя та від людей? І що насправді сам він хоче зробити, а що облуда – результат спотвореного розуміння честі, чесноти, обов’язку? Чи встиг він усвідомити, що ім’я тій облуді – зло, а ціна – понівечені долі винних, не зовсім винних і зовсім невинних? Зрештою, усвідомив, не усвідомив – справа зроблена. Скривджених не втішиш. Загиблих не воскресиш. Чи не в цьому істинна трагедія? З іншого боку, за всю історію людства від війн, переслідувань, надмірної експлуатації, голоду, хвороб та природних катастроф стільки людей передчасно пішло з життя… Чи болить нам серце за мільйонами тих нещасних? Чому натомість співчуваємо знервованому, який, чесно сказати, і біди особливої не знав? Шматок хліба не діставався йому в поті чола, «ягнята за селом» пасти не доводилось… А хіба особиста драма Шевченкової Катерини менш трагічна? А, так… походження зовсім не те, і не навчалась вона в німецьких університетах, і богемні тусовки були не для неї, і так складно про вселенську неправду загнути не могла…
Що тут скажеш? «Ти, Моцарт, бог». Вклав би Вільям (Джонович) стільки душі й таланту в написання історії з життя… бродячих собак Копенгагена, чи не став би головний герой трагедії найвідомішою… собакою Данії?.. Емблемою світового товариства захисту тварин?.. Іконою сердобольних мадамок… пенсійного віку?..
Шекспір любив писати про важке життя й «сердеш(ч)ні» терзання аристократії. Напевно, «на злобу дня». І гріхом було б сказати, що у нього погано виходило. Багаті теж плачуть? От тільки в підсумку: чи тим ми співчуваємо, чи за тими плачемо?..