Щодо термінології колізії : «зарубіжна література», «зарубіжні літератури» чи «літератури зарубіжних країн»

Доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання світової літератури  НПУ ім. М.П. Драгоманова Олена Ісаєва висловила чітку позицію, чому важливо представити у Державному стандарті дефініцію «зарубіжна література» чи «зарубіжні літератури». Вона підтримала думку пані Тамари Гундорової, знаного літературознавця-теоретика, що це усталений термін, який має свої традиції в шкільному вивченні літератур і чітко визначає предмет вивчення.

Крім того, вона висловила міркування про те, що використання терміну «література зарубіжних країн» викликає побоювання у спільноти, оскільки може призвести до ситуації, коли в окремих навчальних закладах за такого варіанту  можуть обмежитися вивченням однієї окремої літератури, наприклад, англійської чи угорської, натомість усталений термін «зарубіжна література» представляє собою певний конгломерат, що містить певний канон перевірених часом високохудожніх творів, обов’язкових для читання.

 На зауваження пані Ірини Старагінової про те, що використання  нового терміну призведе до оновлення методичних підходів і учні нарешті перестануть читати купу книжок і тільки переказувати їх, Олена Ісаєва аргументовано пояснила, що, по-перше,  методичні підходи не залежать від термінології, по-друге, вітчизняна шкільна методика викладання літератури має ґрунтовні здобутки і абсолютно не зводиться до переказу текстів. Переказ як один із видів роботи пропонується у 5-6 класі (лише як один із багатьох), а в подальшому йдеться про інтерпретацію художнього твору читачем. Олена Ісаєва наголосила, що вітчизняна методика літератури й шкільна практика обстоюють читацькоцентричну парадигму навчання, коли читач наповнює текст своїми смислами й баченнями, вчиться пояснювати й аргументувати свою позицію. Дуже важливо зберегти учня-читача, а не втратити його остаточно! Тому аргументи опонентів, які лунають – «мовляв і так не читають, це реалії сьогодення», абсолютно не переконливі. Коли весь цивілізований світ б’є на сполох і створює різні соціальні проєкти, спрямовані на розвиток читання особистості, то представлена в такому варіанті мовно-літературна освітня галузь, яка має безпосередньо це увиразнювати,  свідомо чи  з інших причин нівелює у найголовнішому освітянському документі державному документі поняття «читач», «художня література», «художній твір», «діалог автора і читача» тощо. І це проблема світоглядна й ментальна, тобто пов’язана зі способом бачення світу та уявленнями людей. Надалі пані Олена навела декілька тез, чому так важливо зберегти читання для сучасного школяра, що надає особистості вивчення літератури. Що це безпосередньо пов’язано з кінцевою метою навчання, яку особистість ми хочемо сформувати.

На уточнене запитання до усіх  пані О. Лінник, чи приймаємо ми право існування інтегрованих курсів, якщо  якісь навчальні заклади їх  оберуть, пані Олена Ісаєва прямо відповіла, що хоче бути чесною перед собою, колегами  і громадою і категорично не приймає цього підходу, пояснивши це умовами, в яких знаходиться країна (тому руйнувати україноцентричні предмети, що складають код нації, вкрай небезпечно) і тим, що без тривалого повноцінного педагогічного експерименту з усіма правилами, постійним моніторингом проміжних і кінцевих результатів, впроваджувати таке навчання не можна.   

Олена Ісаєва, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання світової літератури  НПУ ім. М.П. Драгоманова

15 червня 2020 р.