Світ тримається на диваках…

Автор: Ольга Карево, учениця 9 класу НВК «Тесівська ЗОШ І-ІІст – дит.садок» с. Тесів Острозького р-ну, Рівненської обл.
Вчитель: Андрійчук Н. С.

Всесвітньо відомий російський оперний співак, виконавець ролі Дон Кіхота, Федір Шаляпін якось писав: «…на світі є тільки Пушкін, Данте і Сервантес». Співак згадував, що, уважно прочитавши роман, дійшов висновку: в зовнішності Рицаря Сумного Образу мають бути відображені і фантазія, і безпорадність, і замашки вояка, і слабкість дитини, і гордість рицаря, і доброта святого…
Хто ж він – Рицар Сумного Образу? Історія знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. У злиднях і самотності доживав свій вік Мігель Сервантес де Сааведра, хоча за життя він був відомий як автор талановитого, яскравого роману « Дон Кіхот». Ні сам письменник, ні його сучасники не знали, що мине кілька століть, а його герої не тільки не будуть забуті, але стануть «найпопулярнішими іспанцями», і співвітчизники поставлять їм пам’ятник.
Дон Кіхот постає перед нами, як герой з книг, мандрівний лицар і шляхетний мрійник, любитель лицарських романів і борець із вітряками, шанувальник Дульсінеї Тобосської і захисник усіх знедолених. Його поняття про життя формувалося під їхнім впливом, тому голова його весь час була «повна вигадок про різні битви, чари, пригоди, кохання та виклики, про які оповідається в лицарських книжках, і всі думки його, розмови та учинки були скеровані на такі речі». Сервантес задумав свій роман як пародію на лицарські романи. Він як невиправний романтик і шляхетна людина завжди виступав за благородство у вчинках та стосунках. У пародії на лицарські романи автор висміяв ті вади старого феодального суспільства, що стояли на перешкоді подальшого руху вперед.
Велика загадка роману й велика загадка життя: у чому сила тих шляхетних і непрактичних, сповнених духу і, по суті, беззахисних, тих хоробрих сміливців, що вирушають на боротьбу зі світом, з ентузіазмом і вірою в остаточну перемогу правди та добра. Образ Дон Кіхота став вічним завдяки своїй універсальності. Виникло навіть поняття «донкіхотство». Воно поєднує гуманістичне прагнення до ідеалу, безкорисливість, з одного боку, та наївність, дивацтво, прихильність до мрій та ілюзій – з іншого.
Книга Сервантеса потрясла читачів і стала не лише фактом історії літератури, а й чинником, що змінив її, створив багато сюжетів. Перекличку або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники та поети. Без нього не написав би свого Дон Кіхота – князя Мишкіна з «Ідіота» — Достоєвський. Герой роману «Ми» Замятіна, у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкіхотськи встає на боротьбу проти всіх. Існує симфонічна поема Р.Штрауса, опера Жуля Массне «Дон Кіхот». В образотворчих мистецтвах Сервантесів роман також знайшов всебічне віддзеркалення. Ілюстровані видання виходили в Іспанії. З відомих художників у числі перших, хто створив образ Дон Кіхота, був Гойя. Багато художників у Франції з успіхом ілюстрували «Дон Кіхота». Велику популярність мали ілюстрації Тоні Жоанно, а особливо – Гюстава Доре. Дуже яскравий образ Дон Кіхота створив Оноре Дом?є. з пізніших художників у першу чергу слід назвати іспанців Зулоагу, Пабло Пікассо і Сальвадора Далі. Непересічний «Дон Кіхот і Санчо Панса» словака Ципріяна Маєрніка. В Росії заслужений успіх мали ілюстрації Кукриніксів, а також Сави Бродського. Киянин, видатний художник Борис Крюков один із перших українців дав ілюстрації до Сервантесового роману, але то вже було в Аргентині, куди емігрував художник. Там він ілюстрував «Дон Кіхота» для розкішного видання в серії «Незабутні постаті». Погад двадцять років тому опублікувала кілька своїх ілюстрацій київська художниця Ольга Петрова.
Що ми маємо сьогодні? Чи втратив образ Дон Кіхота актуальність? Чи знайшов він спільну мову з реальним життям?
А реальність, як і п?ять століть тому, коли жив Сервантес, залишається все такою ж жорстокою, агресивною і холодною до всього, що не живе за її правилами та мірками. Тому і зараз будь-які чисті почуття та поривання зустрічаються з холодним нерозумінням людської маси.
Людство, по своїй природі, мало мінливе. Чи це суспільство середньовіччя, чи люди епохи Відродження, а чи наші сучасники – завжди людина підлаштовувалася під середовище, яке її оточує. Щоб виживати, щоб здобувати нові посади, щоб знаходити нові можливості, щоб долати нові вершини. Але усі ці досягнення і злети досить заземлені, меркантильні, не варті пера великих письменників і поетів.
На мою думку кожна людина має хоч трішки походити на такого дивака як Дон Кіхот. Адже чи може людська думка обходитися буденними орієнтирами, відкинувши високі і надреальні почуття? Потреба справедливого, прекрасного, неможливого – невже усе це потрібно залишити тільки для книг, для романів та пісень і нічого не взяти у наше реальне життя? Адже ніхто не заборонив мріяти, віддаватися нехай смішним, безглуздим, але високим пориванням. Нехай сьогодні не середньовіччя, але чи зменшилося при цьому Прекрасних Дам, які оспівував у своїх віршах Олександр Блок? Чи немає місцю боротьбі за дульсіней. Які живуть у нашому ХХІ столітті?
Так, Дон Кіхот інколи віддавався гонитві за уявним, за тим, чого немає і не було насправді. Але його чистота, його повна віддача своїм мріям, його наполегливість – невже усе це тільки сторони його дивакувацтва та слабкості? Я вважаю, що ні. Нам, сучасникам, інколи варто вчитись у нього чим щирим пориванням.
Нам ніхто не заборонив бути лицарями в душі, в своїх мріях та ділах.