Троянда – «вічний образ» у зарубіжній літературі

Автор: Сафонік Наталія, учениця 11 класу Кузнецовської гімназії, м. Кузнецовськ Рівненської області
Вчитель: Галина Кушнір

Світ первісної природи і людини – це світ незвичайних дій, символів, знаків. Спілкуючись з природою, довкіллям, людина намагалася зрозуміти її і пояснити. Так з’явилися символи і знаки. Символом може бути все: рух, слово, знак, предмет, квітка, рослина, дерево і т.д.
В історії квітів – частина історії літератури і мистецтва людства. Всі народи залишили у своєму історичному минулому велику кількість переказів, легенд, міфів, віршів, мистецьких творів про квіти та їх вплив на життя людини. Безмежно багатий світ квітів, але його вершиною є троянда. Її називають царицею квітів. У пошані вона була у всьому світі. Символіка троянди була багатозначною, тим вона виявилася найцікавішою для нашого дослідження. Ця тема невичерпна і актуальна для всіх поколінь, адже несе в собі великий естетичний потенціал, виховуючи в кожній людині почуття прекрасного.Звичайно, цікаво дізнатися про значення троянди в житті людини. За її допомогою люди виявляли свої почуття, переживання, думки, у віршах вона була образом кохання, недовготривалого життя, іноді виражала смуток. Нею захоплювалось багато філософів, мислителів, письменників, поетів, художників.
У своїх роботах троянду досліджували М. Золотницький, Л.Кулікова, Є. Гамільтон, Д. Затонський, К.Шахова. Продовжуючи дослідження образу троянди, ми хочемо довести, що цей образ є вічним у світовій літературі, порівняти значення троянди у різних народів у різні часи. Це і є новизною наших досліджень. «Вічними» називають художні образи, які за глибиною узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби і містять в собі невичерпні можливості філософського осмислення буття.
Ми помітили одну загальну рису, притаманну всім «вічним образам»: кожен з них став символом. Троянда пройшла через багато століть, отримуючи щоразу нові відтінки значень. Цікаву інтерпретацію має образ троянди у ХХ столітті. У нашій роботі ми намагаємося викласти власне бачення зображуваного письменником.Троянда – цариця квітів. Її любили, перед нею схилялись, її оспівували з давніх- давен. Про неї створено стільки переказів, вона відіграла таку видатну роль в історії людства, що про це можна було б написати цілі томи. Ось такі тлумачення виникнення квітки троянди ми зустріли при дослідженні даного питання.
Образ троянди дуже часто змальовують письменники ХХ століття:
К. Паустовський «Золота троянда», І.Бунін «Роза Иерихона», С.Єсенін «Мне осталась одна забава…», Гаршин В.М. «Рассказы» (Росія), М.Рильський «Троянди й виноград», «Арлекін з трояндою в руці», Х.К.Андерсен «Казки, розказані дітям» (Данія), Ю.Яновський «Вершники», П.Грабовський «Рожа» (Україна), Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц» (Франція), Райнер-Марія Рільке «Не зводьте пам’ятників…» (Австрія), Умберто Еко «Ім’я троянди» (Італія). Сучасна література насичує старі символи новим змістом, новими барвами: вона має значення магічної сили слова, мови, величі людської, впевненості в собі, троянда стає втіленням самої поезії, великої сили мистецтва, поєднання витонченості та беззахисності.

Цікавим для дослідження образу троянди є роман Умберто Еко «Ім’я троянди». Латинська назва про те, що «роза увяла, а имя «роза» пребыло», тобто лише Слово залишається, коли зникають речі, слово «троянда», ім’я «троянда» існує, триває». Автор пояснює, що не хотів брати для свого твору назви, утворені з імені героя, обставин дії чи проблематики, щоб не нав’язувати читачеві авторську волю: «Заглавие «Имя розы» возникло почти случайно и подошло мне, потому что роза как символическая фигура до того насыщена смыслами, что смысла у неё почти нет: роза мистическая, и роза нежная жила не дольше розы, война Алой и Белой розы, роза есть роза, розенкрейцеры, роза пахнет розой, хоть розой назови её хоть нет…» Що приховано в назві? Що символізує троянда у творі Еко? «Ім’я троянди» – семіотичний роман. Семіотика – наука про знаки та знакові системи. На нашу думку, автор троянду увічнює у символічній назві твору. Він робить своєрідний кругообіг первісного значення троянди від античності до сучасності – від сучасності до античності.
«Stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus», – пише Умберто Еко в «Останньому листі», що є післямовою роману. Більше троянда у творі не згадується. Але, на нашу думку, під знаком троянди проходить весь сюжет твору. За нашими дослідженнями, італійський письменник використовує цей образ троянди, тому що добре розуміє її значення, особливо той смисл, який використовували на його батьківщині ще в античні часи. Як пам’ятаємо, у Стародавньому Римі вона слугувала символом мовчання, навіть присвячувалась Гарпократові — богові мовчання. «Sub rosa dictum» – сказане під трояндою, тобто по секрету. Багато таємниць хочуть розгадати герої роману Еко. Слово «таємниця» зустрічається майже на кожній сторінці роману, за нашими підрахунками, приблизно 100 разів. Звичайно, інтерпретація творів Еко та спроби роз’яснити заховані у них смисли та знаки – процес безкінечний. Наш вклад у цю роботу – невелика краплина безмежного «океану творчості». «Вічні образи» завжди будуть тим зв’язком, який з’єднає всі часи і народи. Образ троянди є справжнім ствердженням цієї думки.
Тільки в гармонії з природою, відчуваючи прекрасне навколо себе, людина стане досконалою. «Вічні образи» світової літератури, виходячи за межі конкретних творів, об’єднають всі народи. Образ троянди є справжнім ствердженням цієї думки, тому що містить у собі невичерпні можливрсті філософського осмислення буття.