Вічний пошук (за романом Пауло Коельо «Алхімік»)

Автор: Олена Заєць, учениця 10-Б класу Снігурівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, м. Снігурівка Миколаївської обл.
Керівник гуртка «Художнє слово»: С.Є.Одарченко

Поринаючи у світ творів, відкриваючи все нові й нові істини, ми наче переосмислюємо, переоцінюємо свої погляди на світ, взаємовідносини, на життя в цілому. З самого дитинства мама співала нам колискові, читала казки, розповідала легенди про добро і зло, правду і кривду, любов і ненависть, про людей щирих і зрадливих, добрих, загадкових, люблячих… Тобто, з самого дитинства нам передавали емоційний стан речей, подій та людей, прояснювали картини буття та відкривали очі на цей світ. У нас складалися враження завдяки персонажам, які саме і втілювали ці риси – вічним, безсмертним образам. І ніщо інше, як книги і образи відкривають нас самих. Ми часто пізнаємо в них себе. Чи не так? Але дорослішаючи ми починаємо сприймати їх по іншому. В них вже немає тієї наївності, яка була раніше в дитячих казочках. Відкриваються вже нові й нові горизонти, наша душа збагачується, поглиблюється, ми пізнаємо відчуття, яких ніколи раніше не знали. І, відкриваючи книги, бачимо, що автор немов читає думки і відкриває нам самим свою душу, втілюючи це в різних персонажах. І ті образи з дитинства… Вони забуваються, відходять на інший, менш важливий план.
Хочеться дізнаватися щось нове, більш загадкове, незвичайне, незвідане; розгадувати таємниці власної душі, пізнавати самих себе. І що, як не образи, які ніби відкривають долі тисячі людей і водночас є такими сокровенними, в цьому допомагають? Хтось впізнав себе у образах закоханих Ромео і Джульєтті, які беззаперечно уособлюють безмежне, шалене кохання та відданість. Комусь до вподоби філософські мотиви Фауста. Хтось бачить себе у Попелюшці, яка чекає на свого принца. Таких образів безліч, і в кожному з них живе хоч маленька, але частинка, крихточка нас самих.
Можливо, події мого життя, мої погляди не співпадають з багатьма, але і я маю той образ, який на мою думку справді вічний. Він втілюється у персонажі сучасного письменника Пауло Коельо, у, на перший погляд, звичайному, але, безперечно, багатогранному образі Сантьяго. Він постає перед читачами у творі «Алхімік», який на даний момент великі літературні критики ставлять поруч з легендарним «Маленьким принцом» та іншими видатними творами. Історія напрочуд загадкова, зрозуміти її під силу не кожному, але мою свідомість вона зачепила.
Яка мета людства? Чи можна однозначно відповісти на це запитання?. Звісно, це неможливо на перший погляд. Кожен вбачає собі за мету щось, що б зробило його щасливим. Для когось це – кар’єра, кохання, гроші, злагода. Беззаперечно, можна сказати лише одне – кожна без винятку людина зіткнулась з пошуком. Ми не замислюємось над цим, але це так. Поставивши ціль – «замок», ми прагнемо якомога швидше його відчинити, тобто знайти «ключ». В творі «Алхімік» герой відшукує свій власний шлях.
Намагатися висвітлити події твору, мабуть, буде недоречно, адже сам сюжет вимагає уваги до деталей, яких дуже багато, і кожна з яких несе певне значення. Але, одне можна сказати напевне: одна з моралей «Алхіміка» – показати  читачу, що для досягнення мрії у нього є все. Хоча на перший погляд – справа марна, і так багато людей мають явні переваги в цій справі, і вона так далека від здійснення. Але якщо ти бажаєш цього усією своєю душею, увесь Всесвіт допомагає тобі у її здійсненні. Головне віднайти шлях, свій істинний шлях, і, що дуже важливо, слідувати знакам, які посилає доля.
Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб, до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить, але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка, сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом, дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб…
Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько. І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою, сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав. Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне, треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у сучасному коловороті подій часто просто не помічаємо. Ми, впавши у відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити.
Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі, наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях, які постають перед нами.
А чи варто взагалі шукати ці можливості? Я думаю, прочитавши «Алхіміка», переконаєтесь: в цьому образі кожен з нас і, одночасно, усе сучасне людство, яке прагне віднайти свій шлях. І обов’язково, беззаперечно віднайде. Треба тільки повірити і прислухатись до знаків і до свого серця, що воно підказує Вам?