Відгук про повістину Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка»

Автор: Чайковський Владислав, учень 7-А класу Миколаївської СЗОШ №22
Захоплення: книги, плавання, веслування на байдарці, малювання
Вчитель: Чайковська Наталя Миколаївна

– …То що? Мені все це наснилося? – вголос здивувалася Стефа…
– А який сьогодні день? Може, шістниця, тобто, субота. Це було б добре: нікому не треба йти на роботу, до школи та дитсадка. Мама зробить усім смачні пузі – млинчики та смаженки. А потім ми разом підемо до парку. Там будемо підкидати догори опале листячко і купатися в його дощі. Гарно буде світити сонечко, літатиме павутиння, осідлане хрущами, тими самими, про які складають вірші…
Чомусь мені захотілося саме так закінчити повістину Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка». Можливо тому, що написана вона такою чудернацькою мовою, якою полюбляють розмовляти саме діти. Я згадав себе, коли я вигадував свої слова на поняття, назв яких я не знав чи не пам’ятав. Мама і тато кепкували з мене, а я не міг зрозуміти, у чому річ. Тому й розмовляли вже «моєю мовою». А, можливо, тому, що, читаючи повістину, я на мить став її дійовою особою. Адже починалася вона, як події з мого життя: мама – вчителька, яка зайнята своїми учнями, їхніми зошитами, тестами. Тато працює за комп’ютером. А мені так хочеться, щоб і мені приділяли стільки ж уваги, скільки мама з татом приділяють Вельмишановній Роботі…
І плакав я часто, як та Чакалка, від того, що нічого змінити не міг.
Чакалка… Чи, може, Чаклунка… Вона тут дуже добра. Мабуть, з неї вийде гарна вчителька. Вона дійсно хоче навчити дітей, навіть найнеслухняніших, таких, яким буваю іноді я. І головне, що вона любить їх і ставиться до них з повагою. А ще вона знає, що з таких дітей виростають «справжні Люди».
Але я не згоден з Чакалкою, коли вона говорить, що такі діти не потрібні своїм батькам. Раніше я теж так думав.
Я дуже люблю своїх матусю і татуся. І знаю точно, як сильно вони люблять мене, хоча не знаю, за що… Просто люблять. Бо я їх син, а вони мої батьки.
Взагалі я читати дуже люблю. Читаю різну літературу. Тому і раджу іншим прочитати повістину Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка». Хоча б для того, щоб задуматися над звичайними речами.