Відгук про прочитану книгу Анни Гавальди «35 кіло надії»

Автор: Томіленко Анна, учениця 7 класу Панчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Новомиргородського району Кіровоградської області
Учитель: Добровольська Ольга Вікторівна

Цього літа за порадою вчителя світової літератури я прочитала невеличку за обсягом повість з дивними, аж занадто дитячими ілюстраціями. Проте текст виявився надзвичайно захоплюючим. А тому хочу, любі ровесники, поділитися з вами своїми враженнями і розповісти про авторку та її повість.
Анна Гавальда – відома французька письменниця, що отримала безліч нагород за свої твори. Її називають зіркою французької словесності, «літературним феноменом», «французькою сенсацією». Своїми книгами підкорила мільйони читачів. Її твори переведені на десятки мов, відмічені цілим сузір’ям премій, їх екранізують і грають на сценах театрів. Вона скоріше є «автором для дорослих», адже більшість книг Гавальда написала саме для них. Але у 2002 році з’явилася повість для підлітків «35 кіло надії».
Особливо заінтригував мене початок: «Я ненавижу школу. Ненавижу ее пуще всего на свете. Нет, даже еще сильней…Она испортила мне всю жизнь». Цікаво, що ж могло довести підлітка до такого відчаю?.. Прочитала майже на одному диханні. Книжка приголомшила мене. Кілька днів ходила під враженням. Хотілося читати її ще. Під кінець я плакала, перечитувала фрагменти з цікавими думками, порівнювала проблеми героя зі своїми, розчулювалася, загалом — стільки емоцій я ще від прочитання книг не переживала ніколи. В чому ж особливість цього твору? Мабуть, в тому, що дорослій людині неймовірно точно вдалося розкрити проблеми підлітка. Іноді складалося враження, що автор – сам Гегуар.
Герой твору – тринадцятирічний хлопчак Грегуар Дюбоск, в якого, за словами улюбленої виховательки, голова, як решето, але золоті руки і величезне серце. Та вчителі у школі звертають увагу лише на «решето», не бачуть його здібностей до майстрування. Сам же герой чесно признається, що все, чому навчають в школі, для нього китайська грамота. В одне вухо влітає, в інше вилітає. Він ненавидить школу, тому що цей світ для нього чужий, його ніхто не намагається зрозуміти. Тому і ходить в школу, як на каторгу. При одній згадці про неї в нього починає боліти живіт. А катування уроками?!.. якщо йому допомагає мама. Завжди закінчується тим, що плаче вона, якщо ж батько – плаче син. Звичайно ж, батьки знають про здібності хлопця до винахідництва, проте теж не підтримують його, а навпаки щодня влаштовують скандали з приводу його огидної успішності. І про фізичний розвиток сина з дитинства не подбали . От і сміються всі в школі з нього через його недолугість. І тільки дідусь розуміє внука по-справжньому. Він єдина найрідніша людина для Грегуара. Він вірить у внука навіть тоді, коли в нього щось не виходить. Вони частенько разом щось майструють у комірчині, бо недаремно прожитий лише той день, коли ти щось змайстрував своїми руками. Епізоди спілкування з дідусем Леоном найбільш хвилюючі, вражають до глибини серця. Читаючи про дружбу хлопчика з дідусем, я ніби поринаю у моменти свого життя. Я теж дуже люблю свого дідуся і завжди хвилююся за його здоров’я . А тому розумію хлопчика. У важкі хвилини Грег згадує повчання дідуся, подумки говорить з ним, тяжко переживає, коли старенький потрапив до лікарні. Неможливо читати без сліз прохання хлопчика: «дідусь…дідусь… дідусь….не помирай. Залишся. Ти так потрібен мені… А якже я? Ти мені потрібен. І – потім, якщо я коли-небудь одружуся, я хочу, щоб ти познайомився з моєю дружиною, побачив моїх дітей…»
В тексті дуже багато цікавих висловів і роздумів про сенс життя та розуміння щастя. Цей твір варто прочитати хоча б тому, що він вчить вірити в свої сили, ніколи не впадати у відчай, аналізувати свої вчинки і вчитись на власних помилках. Читання не забере у вас багато часу, проте ви переживете неповторні моменти, переймаючись проблемами Грегуара. Можливо і себе пізнаєте в чомусь.