Автор: Сипливець В., 7 клас
Учитель: Приходько Л.І.

Снежинка
Ко мне на ладонь опустилась однажды снежинка.
И я ощутила себя сотвореньем простым.
Как точно природа сложила кристаллики – льдинки,
И словно весь мир оплела полотном кружевным.

Как тонко, со вкусом и даже, пожалуй, с любовью
Зимою она создаёт чудеса изо льда.
Как мягко и нежно к земли изголовью
С небес опускает молочные кружева.

Снежинка в ладони, заметив моё изумленье.
Казалось, пыталась мне важное что-то сказать.
Но видно, под тёплым случайным моим дуновеньем
Вдруг стала кристаллики – льдинки терять.

Куда ты исчезла так быстро снежинка?
Природы отрадный как недолговечен покой…
И вот на ладони прозрачная капля – слезинка
По пальцам скатилась тоскливой, печальной рекой.

Хурделиця
Замела, закрутила хурделиця
біля хати в дворі… І пішла…
А за нею печаль моя стелиться…
І куди вона слід повела?

Все блукає по місту, по вулицях…
Сипле снігом з-під шат-рукавів
І у вальсі з деревами крутиться.
Танцювати … Ну хто б не хотів?…

* * * * * *
Замело, закружляло, завіяло,
Обпекло і морозом, і вітром.
І, як завжди, раптово і стімко
Завітала зима срібно-дзвінко.

Розважається сніжними танцями,
Заіскрилася блиском небаченим.
Заливається сонця рум’янцями,
Коли йде до зими на побачення…