«Кожна людина для мене асоціюється з книжкою». Ексклюзивне інтерв’ю Ірини Горобченко

Дорогі читачі, сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили Ірину Вікторівну Горобченко, методиста української мови й літератури, зарубіжної літератури Кременчуцького міського НМЦ, учителя-методиста зарубіжної літератури Кременчуцької СШ І-ІІІ ст. № 10 з поглибленим вивченням англійської мови, керівника Міжрегіональної творчої групи вчителів зарубіжної літератури «Ключ до Слова», переможця ІІІ Всеукраїнського методичного турніру «Моє покликання – методист», лауреата Всеукраїнського конкурсу сучасних освітян від Івана Іванова «Умію вчити – 2017».
Отже, знайомтесь з нашою гостею – творчим креативним педагогом, щирою людиною та яскравою особистістю!

2017 рік став для нашого журналу знаковим та плідним на нові формати співпраці з учителями-словесниками. Нами було організовано та проведено 7 вебінарів – 7 незабутніх зустрічей з Майстрами своєї справи.
Ірино Вікторівно, 6 грудня Ви провели перший вебінар «Літературний челендж «Портрет незнайомої з кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса «Джакомо Джойс».
Ця зустріч залишила глибокий слід у серцях учасників, від яких ми отримали чудові відгуки. Це був дійсно вишуканий вечір, демонстрація ерудиції та смаку, справжнє свято інтелекту. Хочеться процитувати одного з учасників вебінару: «Напрацювання пані Ірини – вікно в майбутній освітній простір!». Розкажіть, будь ласка, про свої враження від нового формату спілкування. Які Ваші творчі плани?
Вебінар – нова для мене форма спілкування з колегами. Не буду лукавити, що це так легко й просто приємно. Підготовка вебінару – клопіткий, відповідальний, трудомісткий, але водночас цікавий і творчий процес. З цікавістю слухала Анну-Марію Богосвятську, вчилася триматися, майстерно й вільно володіти аудиторією, фільтрувати матеріал і так душевно та сердечно подавати його слухачам!
Щиро вдячна редакції журналу за надану можливість відчути себе в новій якості. Одна справа проводити воркшопи, майстер-класи, коли відчуваєш настрій аудиторії, бачиш зацікавлені, здивовані очі, знаходиш співрозмовників, однодумців і відчуваєш вдячність до людей, які твоєї думки не поділяють, дискутують, ставлять питання, змушують тебе рухатися вперед, шукати нові методи і прийоми. Інша справа – говорити з екрана монітора, коли не знаєш, про що думають слухачі, як сприймають інформацію, що відчувають, як реагують на ту чи іншу вправу. Тому стараюся добирати матеріал таким чином, щоб було не тільки ефектно, а й ефективно. Давно для себе виробила формулу: «Доки не спробуєш втілити ту чи іншу ідею, метод чи прийом в життя, не показуй іншим, бо результат невідомий».
Плани з’являються з досвідом. А досвід, хоча й маленький, вже є. Можна багато говорити про «Чайку Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха, здається, цей твір невичерпний своєю енергетикою, глибинним змістом, красою тексту, міжкультурними зв’язками. Не хотілося б залишати поза увагою і кіноповість Майкла Морпурґо «Бойовий кінь», уведену до програми 9 класу. Сам жанр кіноповісті для вчителів зарубіжної літератури новий, більше уваги вивченню кіноповістей приділялося у програмі з української літератури, тож вважаю, що цей матеріал був би корисний колегам. А ще вивчення таких творів дає змогу проводити надзвичайно цікаві уроки-кіночитання. Хочеться знайти родзинки і для вивчення теорії літератури, допомогти зробити уроки літературознавства цікавими для наших учнів.
А ще є потреба знайти спосіб організувати діалог з учасниками вебінару, бо надзвичайно важливо знати, що відчуває кожен, хто тебе слухає, щоб мати зворотній зв’язок і не залишити без відповіді жодне запитання, щоб несказане не лишилося несказанним.

Під час вебінару Ви поділилися зі слухачами, що розкрити таємниці Джеймса Джойса Вам допомогло спілкування з професором національного університету Іллінойса Вікі Махафей. Розкажіть нам, будь ласка, про цю співпрацю.
Матеріал до аналізу твору чи образу не береться нізвідки… Його пошук вимагає значної роботи, суголосної з працею археолога – шар за шаром. Треба дати дітям не лише інструменти для цікавого і вдумливого прочитання та візуалізації образів, а й забезпечити необхідну диференційовану підтримку. Не секрет, що хтось буде активно працювати під час уроку, а хтось любить сидіти позаду й дивитися, як грають або працюють інші. Моє завдання – залучити до роботи якнайбільше учнів класу.
Челендж – виклик не тільки для учнів, а й для вчителя, тому поставила собі завдання знайти людину, яка знає про Джеймса Джойса та Амалію Поппер (прототип героїні психологічного есе «Джакомо Джойс») якщо не все, то багато чого. Здавалося б, що це практично неможливо.
І от одного разу натрапила на цитату з книжки Вікі Махафей, яка мене зацікавила, бо погляд на твір, взаємини героїв був неординарний, відмінний від класичного. Мене зацікавила публікація, і я вирішила написати автору електронного листа, в якому просила дозволу у своїй роботі використовувати цитати з книжки. Лист був відправлений, залишалося тільки чекати відповіді, на яку, чесно кажучи, не сподівалася.
Життя часто дарує сюрпризи, коли не чекаєш.
Я отримала свій подарунок у вигляді відповіді Вікі, яка зацікавилася моєю роботою і просила детальніше розповісти про захід, про систему літературної освіти. Так почалося листування і творча співпраця з головою факультету англійської мови, Кілпатрік-професором англійської мови, фахівцем з питань гендерної політики і прав жінок Вікі Махафей.
Вона викладає у Національному Університеті Іллінойса в Урбана-Шампейн, має докторський ступінь Прінстонського університету, читає лекції в інших вишах як запрошений викладач з таких тем: сучасна література, ірландська література, казки та формування гендерних відносин, творчість С. Беккета,
Т. Еліота, О. Вайльда, Дж. Джойса, Гомера, В. Вулф, В. Єйтса, література та Голокост.
Вікі отримала стипендію Гуггенхайма в галузі мистецтв, з 2012 є діючим членом фонду Джона Саймона Гуггенхайма, а також посідає місце в залі слави Міжнародного Фонду Джеймса Джойса.
У 1983 році отримала нагороду Іри Абрамс за визначні досягнення у викладанні, у 1996 та 2002 рр. – нагороду Алана Філрейса для вчителів та в 2003 році – нагороду Лінбака за високі досягнення у викладанні. Нині працює над книгами «Літературний модернізм: Початки» та «Щоденник життя Джойса».
Для Вікі стало одкровенням те, що у нас творчість Джеймса Джойса вивчається у шкільній програмі, вона була переконана, що твори такої складності неможливо розглянути упродовж кількох уроків літератури. Коли я розповіла про ідею проведення літературного челенджу із зануренням в епоху і текст есе, вона написала, що хотіла б побувати на уроках, подивитися на методику і чи «візьмуть» учні текст. Довелося думати над тим, як втілити бажання людини, яка допомагала своїми дослідженнями у підготовці.
Ідея прийшла в останню мить. Ми вирішили зібрати відгуки дітей після проведення челенджу і надіслати разом зі світлинами. Колеги і діти підхопили цю ідею. Так народилися відгуки англійською мовою, в яких вони писали, що твір чудовий, що все зрозуміли, і їм сподобалося розшифровувати коди, символи і таємниці твору, а есе повинно бути у програмі.
Сподіваюся, що наша співпраця буде мати продовження і, можливо, стане поштовхом до цікавого дослідження творчості Оскара Вайльда.