в школах України

«Кульбабове вино» – напій прекрасної країни дитинства Рея Бредбері

Автор: Новодворчук Ольга Василівна, учитель Полтавського обласного ліцею-інтернату при Кременчуцькому педагогічному училищі ім.А.С.Макаренка
Презентація до уроку

Novodvorchuk_Bredbery

Мета: ознайомити учнів із творчістю американського письменника-фантаста Рея Бредбері, удосконалювати навички аналізу прозового твору; розвивати вміння логічно мислити, виразно читати, висловлювати власну думку щодо прочитаного, робити висновки; виховувати високі моральні якості школярів, любов до Батьківщини, родини.
Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, презентація, аудіофайли «Звуки природи», дитячий художній фільм «Вино из одуванчиков», аудіокнига «Вино из одуванчиков», картки-записники.
Компетенції: комунікативна, літературна, мовленнєва.
Міжпредметні зв’язки: українська література («Звук павутинки» В. Близнець), народознавство (приказки, прислів’я), музика
Епіграф: Щастя там, де твоє серце.

Цілі заняття:
Учні повинні знати:
– факти з життя письменника-фантаста Рея Бредбері;
– зміст твору «Кульбабове вино»;
– тему й основну думку твору;
– імена головних і другорядних героїв;
– зміст поняття автобіографічна повість.
Учні повинні вміти:
– розповідати про життя і творчість письменника;
– визначати головну думку твору;
– переказувати фрагменти твору;
– аналізувати дії, вчинки, риси характеру головних героїв;
– оцінювати поведінку персонажів;
– висловлювати та обґрунтовувати власне ставлення до прочитаного;
– робити узагальнення, висновки.

Література
1. Брэдбері Рэй. Вино из одуванчиков: Повесть и рассказы. – М.: Худ. лит. – 1989. – 398 с.
2. Галич Олександр, Назарець Віталій, Васильєв Євген Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 488 с.
3. Головащук С. І. Складні випадки наголошення. – К.: Либідь, 1995 – 191 с.
4. Зарубіжна література. Книга для вчителя: календарне планування та розробки уроків. / К. Н. Баліна, В. О. Мележик, О. В. Пішук та ін. – К.: Грамота, 2006. – 408 с.
5. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К.: Політвидав. України,1966.
6. Калашник В. С. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів). – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992с.
7. Коваль А. П. Культура Українського мовлення. – К.: Вид. при Київ. Ун-ті, 1974.
8. Літературознавчий словник за ред. Гром’яка Р. Т., Ю. Т. Ковалів, В. І. Теремко. – 2-ге вид., перероб. і доповн. К. – Академія 2006. – 752 с.
9. Писатели США. Краткие творческие биографии. Сост. и общая редакция Я. Засурского, Г. Злобина, Ю. Ковалева. – М.: Радуга, 1990.
10. Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В. М. Білоножко та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 1104с.
11. Чак Є. Д. Складні випадки українського слововживання. – К.: Рад. шк., 1969.

План уроку

І. Організаційна частина
ІІ. Оголошення теми і мети заняття
1. Вступне слово викладача
2. Робота з епіграфом
ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Відомості про автора
2. Гра «Вірю – Не вірю»
3. Асоціативне гроно
4. Словесне малювання
5. Аналіз повісті Рея Бредбері «Кульбабове вино»
6. Виразне читання учителем уривка твору «Тенісні туфлі»
7. Бесіда
8. Виразне читання учнями.
9. Бесіда
10. Робота у групах
11. Робота з картками
12. Бесіда
13. Метод «Прес»
ІV. Узагальнення вивченого
1. Бесіда.
2. Метод незакінчених речень
3. «Мікрофон»
V. Підсумки уроку. Оцінювання.
1. Слово учителя.
2. Оцінювання
VІ. Домашнє завдання.

Хід уроку
 
І. Організаційна частина
ІІ. Оголошення теми і мети заняття
5. Вступне слово викладача
Є такі художні твори, цінність яких не втрачається з плином часу. Швидше навпаки, немов дороге вино набирає неповторного смаку й аромату. Серед таких творів автобіографічна повість письменника-фантаста Рея Бредбері «Кульбабове вино».
Слайд 1.
Тема: «Кульбабове вино» – напій прекрасної країни дитинства Рея Бредбері». (Робота в зошитах)
6. Робота з епіграфом
· Як ви розумієте слова, що стали епіграфом уроку: «Щастя там, де твоє серце.» (Відповіді)
· Сьогодні на уроці ми з’ясуємо наскільки правдивими є ці слова.
ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слайд 2.
1. Відомості про автора
Рей Дуглас Бредбері з’явився на світ 22 серпня 1922 року, в місті Уокіган (Іллінойс, США). З дитинства Рей жив в атмосфері великої родини, постійно оточений люблячими, турботливими і доброзичливими родичами. З тих пір, дружний родинне коло, залишився для нього, однієї і вищих цінностей життя. Практично всі родичі письменника, стали прототипами героїв його творів. У ранньому дитинстві, Рей закохався в кінематограф. А світ фантастики, відкрився 8 річному Рею, коли в руках у нього опинився, перший випуск журналу «Дивовижні історії» в дитячій ігровій кімнаті. Сім’я Рея бідувала. І навіть на шкільний випускний бал, Рею довелося йти в костюмі покійного дядька, який загинув від рук бандита. Дірки від куль, на спинці піджака, акуратно заштопали.
Юнак, так і не пішов вчитися до коледжу, йому завадила бідність. Довелося починати своє трудове життя, продавцем газет. Рей Бредбері почав писати в 12 років. У нього не вистачало грошей купувати нові випуски улюбленого комікса «Марсіанський воїн», і хлопчик написав власну версію. Розповіді-страшилки посипалися з-під його пера, а сусідська дівчинка, передруковувала їх на машинці. Коли авторові виповнилося 16, у пресі з’явилася його перший вірш. У 1937 році, він стає членом лос-анджелеської ліги фантастів.
У 1957 році, Рей Бредбері видає автобіографічну повість «Вино з кульбаб», перейняту щемливої ​​ностальгією за прекрасною країною дитинства.
Письменник прожив довге життя і завжди шанував людей старшого покоління. «Ми всі – живі машини часу» говорив Рей Бредбері.
Рей Бредбері – володар безлічі літературних нагород, у тому числі національної книжкової премії, за величезний внесок, у всі жанри літератури, і «Оскара» американської кіноакадемії, за сценарій до фільму «Мобі Дік».
65 розповідей письменника були екранізовані, а його розробки інтер’єру Діснейленду, припали до душі численним відвідувачам.
За своє життя, Рей Бребері написав 25 романів і повістей, 300 оповідань, 30 п’єс.

2. Гра «Вірю – Не вірю»
1. Бредбері не користувався комп’ютером, а свої тексти набирав старою друкарською машинкою. (Вірю)
2. Рей Бредбері народився у Франції. (Не вірю)
3. На відміну від багатьох мешканців Сполучених Штатів — Бредбері не водив автомобіль. (Вірю)
4. Останні роки Бредбері був прикутий до інвалідного візка. (Вірю)
5. Рей Бредбері ніколи не писав вірші. (Не вірю)
6. Онук Рея Бредбері став актором, чим фантаст дуже пишався. (Вірю)
7. Кульбабовий кратер на Місяці названий експедицією «Аполлона 15» на честь «Кульбабового вина» у 1971 році. (Вірю)
8. Рей Бредбері не любив Хелоуїн. (Не вірю)
9. На честь Бредбері названо астероїд 9766 Бредбері. (Вірю)

7. Асоціативне гроно
Слайд 3.
– Подивіться уважно на картинки представлені на екрані і скажіть, які відчуття вас переповнюють?
· Лимон – кислий
· Мед – солодкий
· Кульбабки – пахучі
– Споглядаючи за картинками ви змогли пригадати усі смакові відчуття. А тепер заплющіть очі і уважно вслухайтесь. Що нагадують вам ці звуки? (Після мелодії перевірка – картинка)
· Ранковий ліс
· Дощ
· Жаба
· Хурделиця
· Море
– Скажіть чи здатна оця книга відчувати все те, що відчули ви? (Ні, бо вона нежива)
– А людина чому відчуває? (Бо людина – жива).
8. Словесне малювання

Слайд 4.
«Я живий!»
– Я чую… (Які ви чуєте звуки літа?)
– Я дихаю… (Які пахощі літа пригадуєте?)
– Я бачу… (Якими кольорами намалюєте літо?)
– Я відчуваю… (Яким на смак є літо для вас?)
– Рей Бредбері у своїй повісті майстерно передав всі відчуття. Пригадайте деякі з них.
Наприклад:
· Запах свіжоскошеної трави
· Аромат вина
· Запах Дугласа
– Прослухайте як саме автор описує ці відчуття.
(Прослуховування аудіозапису)
– З якою метою автор вдався до такого опису? (щоб якнайточніше відтворити ауру літа.)
5. Аналіз повісті Рея Бредбері «Кульбабове вино»

Слайд 5.
Словникова робота
Пінта – одиниця об’єму в системі англійських мір (0,4л).
Цент – грошова одиниця.
Миля – американська міра довжини (1,5 км).
Грамофон – прилад для записування і відтворення звуків на грамофонній платівці.
Ковбой – (від англ. cow — корова і англ. boy – хлопець) — первісно пастух, підпасок в Північній Америці, особливо на її західних землях у XIX-XX ст.

Слайд 6.
Галерея образів-персонажів
Завдання: Розкажіть історію, що найбільше вам запамяталась, пов’язану з одним із персонажів.
Наприклад:
Джон Хафф. «Прощання.» (Прислів’я і приказки про дружбу.)
Бабуся Сполдінг. «Куховаріння.»
Дуглас Сполдінг. «Записник «Відкриття і одкровення».
Дідусь Сполдінг. «Газонокосарка.»
Том Сполдінг. «Яр.»
Тітонька Роуз. «Гостини.»
Лео Ауфмен. «Машина щастя.»
Полковник Фрійлі. «Машина часу.»
Містер Джонас. «Повітря.»
Гелен Луміс. «Споріднені душі.»

Слайд 7.
– Що на вашу думку, символізує кожна картинка?
Образи-символи дитинства
Тенісні туфлі – швидкість.
Ковер – плин часу, родинні події.
Корабель – місто.
Чаклунка Таро – віра у чудеса.
Трамвай – минуле.
Яр – смерть.
Зелена електрична машина – романтичність.
Полковник Фрійлі – героїчні події.
Фургон збиральника мотлоху –
Кульбабове вино – спогади про літо.

6. Виразне читання учителем уривка твору «Тенісні туфлі»
7. Бесіда
– Чому так потребував Дуглас нові туфлі?
– У чому був секрет тенісних туфель?
– Як містер Сендерсон відреагував на прохання Дугласа поміряти легкоступи?
– На вашу думку містер Сендерсон віддав би туфлі Дугласові, якби не поміряв їх? (Не віддав би. Бо помірявши туфлі він відчув себе молодим, повернувся в дитинство.)
– Чи помічали ви, як це помітив Дуглас, що кожне літо насичене певними обрядами, звичайними справами і відкриттями?
– Подивіться які ж відкриття зробив Дуглас літку 1928 року. Чи погоджуєтесь ви з його думками?
– Спробуємо відтворити розмову Дугласа й Тома, щоб якнайкраще відчути важливість думок цього хлопця.
8. Виразне читання учнями.
– Прочитайте діалог, передаючи почуття співрозмовників.
а) Читання в особах діалогу Дугласа і Тома.
9. Бесіда
– Чи перегукується цей твір з творами інших авторів? («Звук павутинки» В. Близнець)
– Що ж у цих творах подібного? (Головні персонажі – хлопчики, ліричні характери персонажів, особливе бачення світу).
– Назвіть метафори й порівняння, що вам запам’ятались.
Наприклад:
– «Під Дугласом шепотіла трава.»
– «У вухах, наче в мушлях, зітхав вітрець.»
–  «І він уявив собі, як його руки снуватимуть на всі боки, наче в бога Шіви з книжок про далекі мандри, зриваючи з дерев недостиглі яблука, персики, чорні як ніч сливи.»
– «Вуличні ліхтарі миттю згасли, наче свічки на шоколадномуторті до дня народження.»
– «Бджоли завжди в’ються коло ягід, як хлопчиська коло кухні.»
10. Робота у групах
Завдання:
· Вказати кому належать слова.
· Дати пояснення.
1. «У війні взагалі не виграють. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру.» (Полковник Фрійлі)
2. «Краще швидко згоріти, ніж коптити небо.» (Полковник Фрійлі)
3. «Копаючи землю, ти копаєшся і в своїй душі». (Містер Сполдінг)
11. Робота з картками
Слайд 8.
– У вас є можливість створити свій записник «Записки і одкровення». Подумайте, які традиції існують у вашій родині і виконуються щоліта, та які ж відкриття були у вас влітку 2012 року.
Робота із записником

Записки і одкровення

Літо
«Звичайні справи і події»

Що ви робите кожного літа?
2012
«Відкриття і одкровення»

Що ви робили вперше цього літа?

Учні зачитують свої записи.
12. Бесіда
– Отже, у вашому житті відбувається дуже багато цікавого.
– Ви помітили, що більшість з вас своє літо пов’язує з родиною?
– А чому так відбувається скажіть?
– А чи не повинні діти жити одні під час канікул?
– Чому ваші дідусі і бабусі так охоче доглядають вас?
13. Метод «Прес»
Слайд 9.
– Обґрунтуйте слова «Людина, яка має нащадків, ніколи не вмре».
Перегляд фільму «Вино из одуванчиков» (фрагмент розмови Дугласа з прабабусею).
– Чи зрозумів Дуглас свою прабабусю?
– На вашу думку може бути щасливим Дуглас?

ІV. Узагальнення вивченого
4. Бесіда.
Слайд 10.
«Машина щастя Дугласа»
– Подивіться на Машину щастя Дугласа. Як ви думаєте чому його машина з пазлів? (Пазли – це деталі однієї картинки)
– З чого ж складається Машина Дугласа? (Будинок, родинні традиції, дружба.)
– А які деталі, на вашу думку, потрібно ще додати? (Книги, природа, спорт і т. д.)
– А якою може бути ваша Машина щастя?
– А ви помітили, що кожен з вас називав таку деталь – дім?
– А чому саме про дім згадали всі?
– Тобто слова, які є епіграфом нашого уроку – «Щастя там, де твоє серце» – справджуються?
5. Метод незакінчених речень
Слайд 11.
Продовжіть думку…
–  «Мені було соромно за ….»
– «Мене схвилювало….»
– «Я зрозумів…»
– Чи порадили б ви другові прочитати книгу Рея Бредбері «Кульбабове вино»?
6. «Мікрофон»
– Коли я тримаю в руках цю книгу..
Очікувані результати:
Учень висловлює і аргументує судження про пізнавальне значення книги: зображення в ній життя, побуту, звичаїв, світогляду, духовних і моральних цінностей персонажів, підтверджує свої думки цитатами з твору зачитуючи їх.

V. Підсумки уроку. Оцінювання.
3. Слово учителя. Рея Бредбері уже немає серед живих, але його сподівання, духовні заповіти приходять до нас зі сторінок книг. Вчіться у героїв книжок любити свою родину, землю, людей, товаришувати, перемагати, бути добрими.
Зичу вам цікавих зустрічей із героями нових книг!
4. Оцінювання
VІ. Домашнє завдання.
Написати твір-мініатюру «Мої найсолодші спогади про дитинство».

Матеріал для вчителя

· Він був з тих людей, для яких і безсонна ніч – не мука, а благословенна пора, коли можна залюбки поміркувати про велетенський годинниковий механізм Всесвіту: чи не розкрутиться колись до кінця його пружина, чи, може, вона підкручується сама собою, хто знає? (Лео Ауфмен)
· Пошарпані, геть вицвілі вельветові штани, на голові – старезний повстяний кашкет, прикрашений значками з часів давніх президентських виборів.. Та хоч хто б він був, і хоч як би жив, і хоч яким би здавався дивним і навіть схибнутим, здорового глузду йому не бракувало. Як він часом лагідно пояснював сам, йому вже багато років тому набридло орудувати справами в Чікаго, і він вирішив пошукати собі якогось іншого діла, щоб спокійно доживати віку. (Містер Джонас)
· Він лежав у склепінчастій кімнатці на третьому поверсі, відчуваючи, як ця найвища в містечку вежа, линучи у високості за червневим вітерцем, наснажує його незмірною силою. Увечері, коли в’язи, дуби й клени зливалися в суцільну масу, він, мов променем маяка, обводив поглядом те колихливе темне море. (Дуглас Сполдінг)
· Томе,- прошепотів Дуглас,- мені доконче треба помандрувати всіма тими дорогами. Побачити все, що можна побачити. А найдужче треба навідувати полковника Фрійлі – раз, чи два, чи навіть три рази на тиждень. Куди до нього всім іншим машинам! Він говорить, а ти слухаєш. І що більше він говорить, то дужче тобі хочеться придивитися до всього навколо, все як є побачити. Він каже тобі, що ти їдеш в такому собі особливому, немов чарівному поїзді, і, їй-богу, це правда. Він уже наприкінці дороги, отож знає, що каже. А тепер і ми з тобою їдемо тією дорогою, але ще далі, і стільки всього треба побачити, й понюхати, й помацати, що нам не обійтися без старого полковника Фрійлі. Хай він підштовхне нас і скаже: пильнуйте добре, щоб запам’ятали кожну мить! Щоб запам’ятали кожну дрібницю! А коли ми теж станемо зовсім старі й до нас прийдуть якісь дітлахи, ми зможемо зробити для них те саме, що зробив колись для нас полковник. Ось чому, Томе, мені треба навідувати його якнайчастіше, дослухатися до нього й, коли він тільки може, разом з ним вирушати в ті далекі мандри.
· Вчора помер Чін Лінсу. Вчора тут, у нашому містечку, назавжди закінчилася Громадянська війна. Вчора тут-таки померли президент Лінкольн, і генерал Лі, і генерал [442] Грант, і сто тисяч інших людей, хто лицем на північ, хто на південь. І вчора ж таки пополудні в домі полковника Фрійлі бухнуло зі скелі в самісіньке нікуди величезне стадо буйволів та бізонів, завбільшки з увесь Грінтаун, що в штаті Іллінойс. І вляглася навіки неозора хмара куряви. А я й не подумав учора, що воно все означає. Це жахливо, Томе, просто жахливо. Як же ми тепер житимемо без усіх тих солдатів, без генерала Лі й генерала Гранта, без Доброчесного Ейба* як ми житимемо без Чін Лінсу? Мені й на думку ніколи не спадало, Томе, що стільки людей може померти отак ураз. А вони померли. Атож, таки померли!
· «Може, старі люди й не були ніколи дітьми, як ми вирішили щодо місіс Бентлі, та хоч які вони були, великі чи малі, а хтось із них таки стояв коло Аппоматокса влітку тисяча вісімсот шістдесят п’ятого року». А зір у них, Томе, наче в індіанців, і назад вони бачать куди далі, ніж ми з тобою будь-коли побачимо вперед».

Прислів’я, приказки
–  Без вірного друга великая туга.
–  Берись дружно – не буде сутужно.
–  Вірного друга народ прославить, бо він товариша в біді не оставить.
–  Дерево міцніше корінням, людина – друзями.
–  Друга шукай, а знайдеш – тримай.
–  Дружба – найбільший скарб.
–  Дружба дорожча за золото.
–  Дружба міцніша від кам’яних стін.
–  Дружба родиться в біді, а гартується в труді.
–  Дружба та братство – дорожче багатства.
–  Дружні сороки орла заклюють.
–  Дружній череді і вовк не страшний.
–  Друзі пізнаються в біді.
–  Людина без друзів, що дерево без коріння.
–  Найти друга, за якого можна померти – легко, а такого, щоб за тебе помер – важко.
–  Не май сто кіп у полі, а май друзів доволі.
–  Не той друг, що медом маже, а той, що правду каже.
–  Нових друзів май, старих не забувай.
–  Одежа краща нова, друзі кращі старі.
–  Скажи мені, хто твій друг, то я скажу, хто ти такий.
–  Чоловік без друга, що їжа без солі.
–  Як прийде туга, пізнаєш друга.

Тексти для виразного читання

Тенісні туфлі
Ще мить тому в дверях Сендерсонового «Салону взуття» нікого не було. Та ось на порозі незграбно став Дуглас Сполдінг, утупивши очі в свої шкіряні черевики, наче вони були такі важенні, що він не мав сили відірвати їх від цементної приступки. Як тільки він там спинився, грім одразу замовк. І тоді повільно, так, ніби кожний рух завдавав йому болю, і не зважуючись підвести очі від складеної чашечкою долоні, в якій тримав гроші, Дуглас ступив з яскравого полудневого осоння в затінок крамниці. Тоді ретельно виклав стовпчиками на прилавок монети по п’ять, десять, двадцять п’ять центів і став чекати занепокоєно, мов шахіст, який не знає, що спостигне його після цього ходу – слава чи ганьба.
– Можеш нічого не казати! – мовив містер Сендерсон.
Дуглас прикипів до місця.
– По-перше, я знаю, що ти хочеш купити,- провадив містер Сендерсон. – По-друге, я щодня бачу тебе біля моєї вітрини. Думаєш, я не помітив? Помиляєшся. [343]
По-третє, тобі потрібні, якщо назвати їх повним ім’ям»: «незрівнянні, найвищого гатунку тенісні туфлі-легкоступи «Парра», виробництва фірми «Корона». М’які, як масло, й прохолодні, як м’ята!». По-четверте, тобі потрібен кредит.
– Ні! – вигукнув Дуглас, важко дихаючи, так, наче цілу ніч бігав уві сні. – Не треба мені кредиту, я маю кращу пропозицію! – одним духом випалив він. – Я вам усе скажу, містере Сендерсон, тільки спершу дозвольте вас про щось запитати. Чи не могли б ви пригадати, сер, коли ви самі востаннє взували легкоступи «Парра?»
На обличчя містера Сендерсона набігла тінь.
– Ну, років десять чи двадцять тому, а може, й тридцять.. А що?
– Містере Сендерсон, а вам не здається, що в інтересах вашої торгівлі ви, сер, мали б і самі поносити оці тенісні туфлі, котрі ви продаєте, бодай наміряти на хвилину, щоб знати, які вони на нозі? Коли довго не звідуєш чогось на собі, то хоч-не-хоч забуваєш, що воно таке. Он власник «Тютюнових виробів» курить сигари, правда ж? І кондитер, я думаю, куштує свій товар. Отож..
– Ти мав би помітити,- зауважив старий,- що і в мене на ногах щось є.
– Але ж не легкоступи, сер! Як ви будете продавати ці легкоступи, не вихваляючи їх покупцям? А як ви зможете їх вихваляти, коли не знаєте, які вони?
Дуглас говорив з таким запалом, що містер Сендерсон аж відступив назад і потер рукою підборіддя.
– Ну знаєш..
– Містере Сендерсон,- не вгавав Дуглас,- ви продайте мені одну річ, а я теж продам вам щось, не менш вартісне.
– Слухай, хлопче, невже для цього так конче потрібно, щоб я взув на себе ті легкоступи? – запитав старий.
– Я дуже хотів би, щоб ви це зробили, сер! Старий зітхнув. А за хвилину вже сидів і, тихенько сопучи, зашнуровував на своїх довгих вузьких ногах тенісні туфлі. Поряд з темними холошами його штанів вони здавалися чужими й недоречними. Нарешті містер Сендерсон підвівся.
– Ну, як вони на нозі? – спитав Дуглас. [344]
– Він ще питає! Чудово. – І старий хотів був знову сісти.
– Ні, прошу вас! – жестом спинив його Дуглас. – Містере Сендерсон, а тепер, будь ласка, попереступайте трохи з п’ят на носки, попереминайтеся, потупайте, ніби скачете, а я докажу вам те, що хотів. Ось що я придумав: я віддаю вам ці гроші, ви віддаєте мені туфлі, і я лишаюся винен вам ще долар. Але, містере Сендерсон, але.. тільки-но я взую ці туфлі, ви знаєте, що буде?
– Що?
– Бам! Я пакую покупки, я розношу пакунки покупцям, я приношу вам каву, я прибираю і палю сміття, я біжу для вас на пошту, на телеграф, до бібліотеки! Я сюди, я туди, сюди, туди – аж у вас в очах мигтить. Ви ж тепер відчуваєте, які це туфлі, містере Сендерсон? Відчуваєте, як шпарко вони носитимуть мене сюди-туди? Які тугі пружини в них усередині? Як вони аж пориваються бігти? Як вони заволодівають вашими ногами, і не дають вам спокою, і терпіти не можуть, щоб ви стояли на місці? Відчуваєте, як швидко я робитиму для вас усе, чого ви самі не захочете робити? Ви сидітимете собі тут у холодку, а я ганятиму по всьому місту! Та насправді і не я, а оці туфлі. Вони гасатимуть по вулицях, мов навіжені: шась за ріг, шась назад! І вже он вони аж де!.
Містер Сендерсон стояв, приголомшений такою зливою слів. Цей невтримний потік підхопив його й поніс, і він ще глибше засунув ноги в туфлі, поворушив пальцями, вигнув ступні, наважив на п’яти. Так він стояв і тихенько, непомітно погойдувався назад і вперед на легенькому вітерці, що повівав у розчинені двері. Тенісні туфлі нечутно грузли в м’якому килимі, наче в густій траві джунглів чи в масній глині. Старий поважно звівся навшпиньки й знову вперся п’ятами в те пругке тісто, в приязну, піддатливу землю. На обличчі в нього відбивалися всі його відчуття, так, ніби по ньому перебігали миготливі різноколірні відсвіти. Рот його трохи розтулився. Та ось він помалу перестав погойдуватись, хлопець також замовк, і тепер вони стояли в глибокій, первісній тиші й дивились один на одного.
Час від часу, простуючи тротуаром під пекучим сонцем, крамницю поминали поодинокі перехожі. А старий чоловік і хлопець усе стояли нерухомо: хлопець – розпашілий, [345] старий – з таким виразом обличчя, ніби щойно зробив якесь відкриття.
– Слухай, хлопче,- нарешті озвався він. – Чи не хотів би ти десь років через п’ять продавати взуття в цій крамниці?
– Ой, що ви, містере Сендерсон, дякую, але я ще не надумав, ким мені стати.
– Станеш ким захочеш, синку,- сказав старий,- неодмінно станеш. Тебе ніхто не спинить.
Легкою ходою він перейшов до стіни, де було не менш як з десять тисяч коробок із взуттям, і повернувся з туфлями для хлопця, а тоді взявся писати на аркушику паперу якийсь список. Тим часом Дуглас узув і зашнурував туфлі й тепер стояв чекаючи.
Старий подав йому список.
– Ось тобі десяток доручень, які ти маєш виконати до вечора. Зробиш усе – і ми з тобою квити, і ти мені більш не слуга.
– Дякую, містере Сендерсон! – І Дуглас порвався бігти.
– Стривай! – гукнув старий.
Дуглас спинився і обернувся до нього.
Містер Сендерсон перехилився через прилавок.
– Ну, як вони на нозі?
Хлопець подивився на свої ноги, які були вже ген на річці, серед пшеничних ланів, на вітрі, що чимдуж ніс його геть з міста. Тоді звів погляд на старого – очі його палали, губи ворушились, але з них не злетіло ані звуку.
– Антилопи? – запитав старий, переводячи погляд з обличчя хлопця на туфлі. – Газелі?
Дуглас подумав, повагався, тоді швидко кивнув головою. І майже в ту ж таки мить зник. Щось прошепотів, рвучко повернувся – і наче й не було його. І за дверима ані знаку. Тільки ледь чувся, завмираючи в тропічній спекоті, шурхіт підошов.
Містер Сендерсон стояв у залитих сліпучим сонцем дверях і дослухався. Він пам’ятав цей шурхіт від давніх-давен, ще відтоді, як його самого захоплювали хлоп’ячі мрії. Під ясним небом вистрибом неслися прегарні створіння й зникали в чагарях під деревами, усе віддаляючись і лишаючи по собі тільки легку луну.
– Антилопи.. – мовив містер Сендерсон. – Газелі..
Він нахилився й підняв з підлоги покинуті хлопцем зимові черевики, важкі від уже забутих дощів і давно [346] розталого снігу. Потім, легко, м’яко і неквапливо ступаючи, вийшов із сліпучого осоння й знов опинився у світі цивілізації..

Тенісні туфлі

Дуглас дістав п’ятицентовий записник у жовтій обкладинці. Дістав жовтий олівець «Тайкондерога». Розгорнув записник. Лизнув олівця.
– Слухай, Томе,- сказав він. – Ти зі своїми підрахунками та записами напровадив мене на одну думку. Тепер і я так робитиму – вестиму облік різних подій. Ось чи думав ти, приміром, що ми кожного літа знов і знов робимо те саме, що робили й торік, і позаторік?
– Це ти про що, Дуг?
– А про те, що ми кожного літа робимо кульбабове вино, купуємо нові тенісні туфлі, пускаємо перший фейєрверк, робимо лимонад, витягаємо з ніг скабки, збираємо лісові ягоди. Щороку те саме й так само, ніякої переміни, ніякої різниці. Але ж це тільки одна половина літа, Томе.
– А друга?
– Друга – це те, що ми робимо вперше у житті. – Як от їмо маслини?
– Ні, я про важливіші речі. Ось, приміром, якби раптом виявилося, що дідусь чи тато знають не все на світі.
– Та ти що! Вони ж знають геть усе, що тільки можна знати!
– Не сперечайся, Томе. Я вже записав це у свої «Відкриття і одкровення». Вони знають не все. Але це не такий уже й гріх. І це я теж відкрив.
– А які ще дурниці ти там записав?
– Що я живий.
– Ха, оце відкриття! Та всі ж знають..
– Те, що я думаю про це, усвідомлюю це,- ось у чому відкриття. Отак живеш собі, щось робиш – і сам того не помічаєш. А потім раптом бачиш: ага, я живу, я роблю те й те,- і це справді уперше в житті. Ось я й поділю у своєму записнику літо на дві половини. Спочатку в мене йдуть «Звичайні справи і події». Вперше Цього року пив шипучку. Вперше пробіг босий по траві. Вперше мало не потонув у озері. Вперше їв кавун. Убив першого москіта. Вперше збирав кульбаби. Усе це ми робимо з року в рік і ніколи про таке не думаємо. [347]
А отут, у другій половині, будуть «Відкриття і одкровення». Чи, може, краще «і осяяння» – теж гарне слово,-чи «усвідомлення», га?. А загалом так: коли робиш щось уже відоме й звичне – ну, розливаєш у пляшки кульбабове вино абощо,- то це йде у «Звичайні справи і події». Та коли потім про це думаєш, то свої думки, дурні вони там чи ні, записуєш у «Відкриття і одкровення». Ось що я записав про кульбабове вино: «Кожна його пляшка – це закоркована й збережена про запас частка літа дев’ятсот двадцять восьмого року». Ну як воно тобі, Томе?
– Та я вже давно за тобою не встигаю.
– То я прочитаю тобі ще. Отут, у «Звичайних справах і подіях», у мене записано: «Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало». А у «Відкриттях і одкровеннях» я написав про це так: «Дорослі й діти не можуть жити, мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи – «і ніколи цим двом не зійтись» (1). Зарубай це собі на носі, Томе!
– А таки правда, Дуг, твоя правда! Так воно і є. Оце ж тому ми й не миримо з мамою і татом. Завжди все негаразд, з ранку до вечора. Ну й голова ж у тебе, хлопче!
– Отож тепер, як побачиш за ці три місяці щось таке, що вже робилось і робиться знов, скажи мені. І що ти про це думаєш, теж скажи. А на День праці(2) ми прочитаємо все, що набереться за літо, і побачимо, як воно вийшло.
– А я хоч зараз можу тобі щось сказати, Дуг. Бери олівця.. Так от, на світі п’ять мільярдів дерев. Про це я вичитав у книжці. І під кожним деревом лежить тінь, правда ж? Виходить, звідки береться ніч? А ось я тобі скажу. Ніч – це і є вся ота тінь, що розповзається з-під п’яти мільярдів дерев! Поміркуй сам! Можна сказати, тінь затемнює повітря, неначе бруд воду. Отож якби придумати такий спосіб, щоб затримати її під тими п’ятьма мільярдами дерев, то не було б і ночі, і нам не доводилося [348] б лягати спати! Оце ж воно і є, Дуг, – щось відоме, звичайне, і щось нове.
– Справді, тут є і відоме, і нове. – Дуглас лизнув свій жовтий олівець «Тайкондерога», який страшенно подобався йому оцією своєю назвою. – Ану, повтори те, що ти сказав.
– На світі п’ять мільярдів дерев, і під кожним лежить тінь..

(1) Рядок з балади англійського письменника Редьярда Кіплінга.

(2) Офіційне свято в США, що відзначається у перший понеділок вересня

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”