Роман Льва Миколайовича Толстого «Анна Кареніна»

Автор: Владислава Єфремушкіна, учениця КЗО НВК «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 1 – Покровський ліцей» Покровської районної ради Дніпропетровської області
Куратор: Соломка Людмила Анатоліївна.

Слово вчителя. Відмінниця навчання, пише вірші, гарно малює, активна учасниця художньої самодіяльності.

Книга – це вірний порадник у житті, скарбниця невичерпних знань та справжній друг. Ми навчаємося, розвиваємося, дорослішаємо, і весь час вона поряд з нами. Отже, все починається з книги. Сучасна молодь через комп’ютеризацію та інтернет не любить читати, вважаючи це непрестижним, пережитком. Але я дуже люблю читати, адже розумію, як багато значить книга сьогодні. У всі часи книга допомагала людині вдосконалюватися, збагачувати свої знання.
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури я познайомилася із романом Льва Миколайовича Толстого « Анна Кареніна». Напевно, немає жодної людини, яка б залишилася байдужою, прочитавши цей твір, особливо жінки. Тема жіночої долі стала досить актуальною в літературі ХІХ століття. Тому письменник і прагнув пробудити у читача небайдужість до долі героїнь, добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога, але воно жде пробудження. І це йому вдалося. Безпосередньо мені автор допоміг зрозуміти мораль світського суспільства, навчив, як боротися за щастя, шанувати духовність, щиро кохати та вірити в непереможну силу кохання…
Головна героїня твору особлива. Це освічена, багата і вродлива жінка, якою захоплюються, до чиїх порад прислухаються, яку поважають. Її проблема – нещасливе подружнє життя, де вона почуває себе самотньою. Хоча іншого життя вона й не уявляла. Анна не помічає всіх барв, що її оточують, коли живе із своїм чоловіком. Але зустрівшись і закохавшись у Вронського, все змінюється. Кохання викликало в душі героїні приховані сили й пориви до вільного, справжнього життя. У її характері з’явилися жорстокість та впевненість у собі, вона сперечається з усіма… Але… Саме ті, хто вважав себе її подругами, хто обожнював її, для кого вона була втіленням жіночності і краси, – всі відвернулися від Анни. Хіба про таке життя мріяла героїня Толстого?.. Хіба так повинно все закінчитись, щойно розпочавшись?…
Але дуже швидко розчарувавшись у житті і в коханні, Анна не може знайти себе в житті і бачить вихід тільки зробивши такий відчайдушний крок – крок до смерті. Самопожертва заради коханого й призводить її до смерті. Це не є тим, до чого вона прагнула все життя… Вже під колесами потяга, мабуть, Анна пошкодувала про те, що задумала, але було вже пізно. І свічка, при якій колись вона читала повну тривог, обманів, горя і зла книжку, спалахнула яскравішим, ніж будь – коли, світлом, освітила їй все те, що було в темряві, стала згасати і назавжди погасла… Так погасло життя героїні…
Чи маємо ми право засуджувати Анну? Мабуть, що ні. Л. М. Толстой своїм епіграфом про це нас і попереджує. Єдине, за що ми можемо корити її, так це за те, що залишила сиротами своїх дітей. А самогубство в усі часи вважалося найбільшим гріхом. Життя дароване людині Богом, кінець його теж у руках небесних сил.
Але життя непередбачуване, і таке може статися з кожним із нас. Цей роман повчає нас не бути підвладними почуттям, не втрачати розум, моральну опору. Боротися…, боротися за щастя, за сім’ю, за волю, за життя, за кохання…
Отже, це саме та книга, яка залишила слід у моєму житті. Я зрозуміла, як потрібно діяти в певних ситуаціях. Особисто для себе я не тільки змістовно провела час, а й пізнала багато нового, здобула потрібного життєвого досвіду.
І нехай пройдуть десятки, сотні і навіть більше років, але люди будуть робити висновки і навчатися саме на таких творах, які вражають своєю глибиною і таємничістю.