«Спинися, мить! Прекрасна ти!»

Автор: Павлуника Дмитра, учень 10 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 м. Калинівка
Учитель: Андрієвська Лариса Іванівна

Ніч… Темно-темно надворі…Час від часу з неба падає зірка…Загадати якесь бажання? Яке?!.. Яке?!..
Ні… Це сон… О, як добре розуміти, що не треба вирішувати чогось складного… Це сон… Сон…
Де я?! Хто ці люди?!.. Дивні, невідомі місця… Щось небачене досі…А вони – поряд: Прометей, Дон Кіхот, Гамлет, Фауст, Дон Жуан…О, та я у епосі Вічності! Невже?
Справді, час – одне з незрозумілих понять, з яким стикаєшся, коли хочеш його усвідомити. Майже все в цьому світі я можу бачити, але як зрозуміти час і вічність, що вони означають? Адже все-все приходить до якогось логічного кінця, лише кінця часу я не розумію. Тож поживу цією миттю. У ній-цікаві люди…
Ось – Прометей…Пам’ятаю: борець за свободу i захист людей. Це він викрав вогонь i передав його людям, навчив народ рiзним ремеслам . Ти знаєш, герою, жодне ім’я не здобуло такої популярності, як твоє. Мені здається, що це сталося тому, що не було в міфології героя, який так багато зробив для людей. Ти пожалів нещасних смертних, які повинні були загинути від гніву громовержця Зевса. Людство було приречене на загибель, і врятувати його могло лише твоє розуміння того, що відбувається в природі. Я захоплений: ти мужньо зніс усі знущання, не підкорився злій волі тирана.. Ти кинув виклик світові – жорстокому, з війнами. Людям потрібен був захисник. І ти став цим героєм. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Твій розум , сила духу, альтруїзм і мужнє страждання схвилювали мене. І я розкажу про тебе усім. Ти не вмреш. Ніколи. Бо ти не лише бачиш майбутнє – ти твориш його. Бо ти – вічний…
А якщо чесно, деякі люди задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартий навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж тепер їм відповім: «Звичайно. І в цьому мене переконав не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним!» Ось чому ти мене навчив!
А хто ж це поряд? Фауст? Не даремно кажуть: добро і зло разом живуть.
«Спинися, мить! Прекрасна ти!» – це ти, мабуть, про ту, у якій є Прометеї?
Ти прийшов проявити ще раз свій індивідуалізм? Ти вже проявив його у коханні (загибель обдуреної Маргарити, містичне кохання античної Гелени), а згодом — у пануванні (смерть старих Філемона і Бавкіди, які стерегли свій дзвін)! Що кажеш? Зрозумів, що людині властиво любити, що «вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї?» Я радий за таке розуміння! І вже повірив: ти осягнеш істину, переборюючи великі спокуси! Тільки не став експериментів над власною душею, крім спроби любові, спроби почати життя спочатку. Не став експериментів і в житті. Я вже побачив, бо я з Майбутнього, до чого призводить безвідповідальність вченого перед суспільством за свої експерименти. Історія повна жорстоких прикладів: Хіросіма, наша чорнобильська трагедія, викиди хімічної промисловості – пестициди. Учені зобов’язані пам’ятати про людей, про їхні лиха та радість і не можуть змушувати страждати інших, як це зробив ти, Фауст, котрий вирішив, що вченому і магу усе дозволено. Проте і ти молодець: твоє вічне дерзання, заперечення спокуси, спокою і достатку, безперервна праця в ім’я майбутнього гідні наслідування і вдячної пам’яті. Ти теж ввійдеш у Вічність.
І цей, у лицарських обладунках, з гарним іменем – Дон Кіхот-піде за тобою!
Знаю, кожен по-своєму шукає в цьому свiтi своє мiсце. Один знаходить час для подвигу, iншого життя облягає так щiльно, що не залишає такої миті. Зрештою, для такої людини важливий не успiх, а вiрнiсть собi, своїм iдеалам i високим поняттям честі. У найгiрших ситуацiях вона не втрачає присутності духу й залишається собою! І це – похвально!
Безпорадний, смiшний Лицарю Смутної Подоби! Ти нiколи не втратиш своєї величi, i жоднi приниження не можуть применшити твоєї моральної гiдності. Ти теж – вiчний образ. Бо ще чотири століття тому з’явився в країнi найбiльших суперечностей, найглибших прiрв мiж реальним буттям i марнославною свiдомiстю людей, але i зараз ідеш по землi, і твій дух неодмiнно оживає в кожному народові й у кожній людині.
Дон Кiхоте, ти постаєш перед нами, як людина з книг. Я запитую себе: у чому сила таких шляхетних i непрактичних, сповнених духу i, по сутi, беззахисних, таких хоробрих сміливців, що вирушають на боротьбу зi свiтом боронити скривджених з ентузіазмом i вірою в остаточну перемогу правди та добра? І відповідаю: у тому, що змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людські долі і долі людства.
Ти теж думав про це, Гамлете. І тому ти поряд з ними. Епоха Вічності теж для тебе. Ти не Фауст, ні. Ти хворобливо сприймаєш те, що кругом звучать слова, які насправді прикривають брехню. Всюди амбіції, марнославство, бажання не бути, а здаватися. Тобі брехня чужа. Один проти світу зла, хочеш розірвати цю брехливу оболонку слів, дізнатися, що за нею.
Оточення сприймає тебе як дивного, незрозумілого і навіть небезпечного для себе? Так, бо у твоєму оточенні божевілля – це можливість говорити правду.
Ти, розуміючи своє безсилля, все-таки пішов у бій і загинув як борець. «Бути чи не бути?» – у цих словах твоя трагедія. Шкода, зате ми зрозуміли: думка повинна бути сміливою, помисли – чистими, совість і душа – незаплямованими. У житті кожної людини бувають моменти, коли доводиться приймати рішення, робити вибір. І в цьому випадку важливо зрозуміти власну відповідальність за перебіг подій, зайняти активну позицію та діяти. І при цьому треба пам’ятати, що не «будь-які засоби гарні», а ти мусиш залишатися гідною людиною у найважчих життєвих ситуаціях.
Ну ось і все. Усі герої. Та ні! Моє щире здивування – Дон Жуан! І ти тут? Той, що завжди готовий відгукнутися на любов жінки, безтурботний гуляка, марнотратник життя, зухвалий, сильний і красномовний спокусник?! І ти вічний??!
А й справді, коли ти говорив про любов, ти дійсно любив, говорив цілком щиро і сам вірив кожному своєму слову. Тебе можна звинуватити у вітряній самовтісі, у жорстокій безпечності до долі іншої людини, але зовсім не в умисному обмані.
Ти ще й хоробрий. А хоробрість була завжди благородна. Зачувши в лісі крики, поспішаєш на допомогу постраждалим, ризикуючи життям заради незнайомої людини, що піддалася нападу розбійників. Ти сміливий і зухвалий, і, що особливо важливо, ти відвертий. Так, ти таки суперечливий. А час вирішив, як тебе оцінити…
Невже ранок? Знову вдома. Шкода… Вона таки цікава-епоха Вічності. А разом з нею – вічні образи в літературі. Вічні, бо навчають, як правильно жити, де обминути помилку. Звісно ж, краще вчитись на чужих. Гортаю сторінки пригодницького сну – і вже сную нові рядки:

Хай кажуть: вічного немає,
Та заперечу – таки є.
В душі святий вогонь палає,
І Гамлет сили додає.

Жену із себе все, чим Фауст
В житті про себе заявив.
Як Дон Кіхот, я мрію щиро,
Як Дон Жуан – ще не любив.

Ви – вічні образи, святії,
Бо ви нам пишете буття.
Ми все найкраще візьмем щиро,
Погане ж піде в забуття.