Синє королівство

Автор: Ситник Вікторія, учениця 6 класу Кузнецівської ЗОШ I-III ст. Доманівського р-ну Миколаївської обл.
Учитель: Вихрист Н.С.

Зима – моя улюблена пора. А цього року перед новорічними святами вона прийшла зі снігом і морозами. Яка я була рада! Після школи зразу брала санки – і на гірку. Весело, гарно! Я так пустувала, що … зламала року.
Тепер цілими днями просиджую сама біля вікна і милуюся засніженим простором. Та мені не дуже сумно, бо я фантазую…
Прилетіли до мене Ворон і Ворона і розповіли новину: у лісі щось дивне твориться. Всі звірі перелякані, голодні, бо все навкруги стало синє.
– Ми просимо у тебе допомоги! Будь ласка, ходімо, допоможеш розібратися, у чому справа.
– Та я ж хворію!
– Не хвилюйся! Маленька розбійниця дала свої сани, і ми тебе перевеземо.
Я дуже люблю казку «Снігова королева» Андерсена. Герої, які допомагали Герді, саме цим мені і подобаться: доброзичливістю, небайдужістю до чужої біди. І я згодилася. Треба допомогти бідолахам.
У лісі й справді коїлося щось чудернацьке. Дерева, кущі – сині! Всі звірі: Крук і Лисиця, Вовк і Ягня, Осел і навіть Лев теж уже були синіми. До нас вибігли пан Крук, Заєць-Довголап, мудрий Цап – і теж попросили допомоги.
Ми погукали Мауглі і запитали:
– Що трапилося?
– Я сам не розумію! Якісь лиси, синього кольору, бігають по лісі, і все фарбують. Мої вовки, Балу, і навіть пантера Багіра, злякалися!
І тоді я здогадалася.
– Та це ж індійський Чандарава, фарбований шакал, разом українським фарбованим лисом бешкетують! Дійсно, вони такі чудернацькі, що можна злякатися. Та ми знайдемо цих пройдисвітів і покараємо!
Ми пішли на пошуки. Довго мандрували, розшукуючи хитрунів. По дорозі зустрічали багатьох героїв книг. Пан Скрудж ласкаво згодився нам допомогти, бо переродився після зустрічі з Духами. Він почастував нас величезною запеченою індичкою та ще й дав мені теплий одяг. Геракл виявив бажання повоювати зі злочинцям, здійснити ще один подвиг, та ми хотіли самі впоратися. Прометей дав нам вогню, щоб ми грілися в дорозі. І тільки Очумєлов та тонкий Порфирій, почувши, що винагороди не буде, тихенько пішли від нас.
Найсмішніше було тоді, коли до нас прилетіла Дюймовочка і запропонувала допомогу.
– Ти ж така маленька – всього 4, 5 дюйма!
– То й що? Маленькі теж можуть допомогти.. Я люблю цей ліс, і не хочу його загибелі! Я полечу з ластівкою до маленької королеви з казки «Дванадцять місяців», і вона пришле свою охорону.
– Так ласточки у теплих краях!- сказали всі хором.
І Дюймовочка розплакалась, що не може допомогти.
Та тут до нас вийшли 12 місяців. Вони були дуже сердиті й войовниче налаштовані, бо Падчірка встигла їм все розповісти.
Але лиси вже давно почули шум та гам у лісі, побачили, що всі мешканці лісу зібралися разом, щоб покарати злочинців, і самі прийшли просити пробачення:
– Ми не хотіли зла! Ми хотіли прикрасити ліс до свята! Але у нас була лише синя фарба. Краще давайте разом щось зробимо до свята.
– А й справді! – сказала пані Метелиця. – Давайте прикрасимо ліс.
І всі заходилися працювати. Пані Метелиця перефарбувала у білий колір дерева і кущі, Чандарава зробив синій каток на річці, інші вимили до блиску все навкруги. Радості не було меж! Ми всі разом каталися та ще довго сміялися над витівками лисів…
– Віка, пішли на прогулянку, -почула я матусин голос.
– А я вже прогулялася, – відповіла я усміхаючись.
– Тепер зі мною прогуляйся і розкажи про свою подорож, -попрохала матуся. – Напевне ж, ти знову десь була?
Ми пішли гуляти, і я розповідала матусі про свої пригоди з героями книг.

Вам також має сподобатись...

2 Відповідей

  1. admin сказав:

    Ірина Ткач: цікава фантазія в учениці, скільки творів заплела в сюжет

  2. admin сказав:

    Наталія Вихрист: Це дійсно фантазерка – на неї вдома ніхто не звертає уваги, от вона й фантазує. А руку й справді зламала перед Новим роком.

Залишити відповідь