fbpx

в школах України

Вони заслужили світло…

Помираючи від тієї ж спадкової хвороби, від якої помер його батько, Михайло Булгаков у 1940 році дописував свій останній вершинний роман “Майстер і Маргарита”. Ледь чутним втомленим голосом диктував правки своїй дружині Олені Сергіївні, яка сиділа біля ліжка помираючого чоловіка і читала вголос розділи рукопису. У кімнаті час від часу повисала якась дивна тиша… Він знав, що майже встиг дописати найголовніший твір свого письменницького життя і що цей роман ніколи не буде опублікований. Вона знала, що все, що може зробити для свого Майстра ще за життя, — це не витрачати жодного дня, допомагаючи йому сказати тихим голосом як можна більше. І що не заспокоїться, поки цей роман не буде опублікований.

Ми були знайомі з Віктором Валентиновичем Рогозинським 18 років. Можливо, це замало для звичайного людського ділового спілкування. Але такого “потаємного” сюрпризу, як книга “Медовый месяц Михаила Булгакова” не очікував ніхто. Одного дня цю книгу принесла неймовірно скромна, розумна і красива жінка Ірина Юріївна Мокрєєва, яка встигла зробити для свого Майстра неймовірний подарунок — не втратити можливості за кілька останніх місяців життя записати за ледь чутним голосом свого чоловіка рукопис книги усього його життя.
У художню тканину книги В. Рогозинського вплетені образи, що легко розкодовуються щодо творів М. Булгакова. Творів, ще не написаних, але які вже задумувалися через почуті й сказані фрази, зароджувалися після прочитаних книг, як у ретроспекції — повернення історії назад шокувало не менше, ніж створені потім історії. Красиво виписаний образ Петра Хмельникова, колишнього орнітолога, відомого науковця, який, як і Ієшуа, всіх вважає добрими і достойними людьми, які лише не знають, як уникнути гріха. Саме це Хмельников готовий розказувати всім, хто хоче знати про його спілкування з ангелами. У нього, як у святого, навіть виступають стигми, які є доказом неймовірного співчуття мукам Ісуса Христа і доказом душевної чистоти і безгрішності. Історія злочину Понтія Пілата ускладнена мотивом сну-передбачення дружини прокуратора Іудеї — Клавдії Прокули. Є чарівна і загадкова Маргарита (у книзі В. Рогозинського — Шипшинська Маргарита Львівна), настільки ж авантюрна, загадкова, непередбачувана і самодостатня, як і героїня М. Булгакова, який сам і виконує в ретроспективно-пророчій історії роль майстра. Є у тексті й багато-багато інших прозрінь, які не хочеться переповідати, а треба читати і перечитувати.
Автор книги про М. Булгакова — того Булгакова, який ще лише здогадувався, що письменницький дар ніколи не дасть йому спокійно жити, був осяяний таємницею створення справжнього образу. Всі життєві події письменник збирає, мов краплі роси, у потаємний куток своєї душі, де з павутиння думок і спогадів, як у венеціанському дзеркалі Маргарити Львівни з книги В. Рогозинського, виринає таємнича і непередбачувана, сповнена співчуття і прозріння Жінка, яка стає центром світу одного втаємниченого у секрети Всесвіту Майстра. Все не випадково, бо поруч із самим Віктором Валентиновичем була жінка, яка й стала центром його особистого світу, — дружина, друг, помічник — І.Ю. Мокрєєва. Це вона, як Олена Булгакова, доклала всіх зусиль (слава Богу, не таких страшних, як дружина М. Булгакова за радянських часів), щоб книга змогла жити власним життям і розповісти всім, хто любить М. Булгакова і пам’ятає В. Рогозинського, що рік тому від нас пішов справжній Майстер, всіх талантів якого ми не знали, але який встиг дописати найголовнішу Книгу…
І звичайна фраза, яку вимовляють традиційно у таких ситуаціях, — “світла йому пам’ять” (і по відношенню до М. Булгакова, твори якого не втрачають своєї актуальності й досі, і по відношенню до В. Рогозинського, значення праць якого в сфері світової (зарубіжної) літератури ми тільки починаємо осягати) набуває нового глибокого змісту.
Булгаковський герой не заслужив світла, але, як містичний дар і подарунок від космічних сил, отримав таємничий спокій. І М. Булгаков, і автор неймовірної книги про нього (так хочеться вірити у це!) заслужили спокій саме тому, що були світлими людьми.
А книга вже живе своїм життям і вартує того, щоб бути перевиданою в оксамитовій обкладинці на глянцевому папері і стати окрасою будь-якої приватної і публічної бібліотеки. Мудрий і одночасно суворий Час усе розставляє по місцях, зайвий раз підтверджуючи сумну думку, що справжній митець за життя переживає стільки страждань, пропускаючи їх через свою душу і відтворюючи у своїх працях, що саме це осяяння стає пропуском у Вічність.
Вічна вам пам’ять і справжньої Вам людської слави, Вікторе Валентиновичу!

К.В. Таранік-Ткачук,
Головний спеціаліст Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
кандидат педагогічних наук

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”