в школах України

Враження від липня 2013

Я вважаю, що людина, яка вигадала інтернет, зробила таке ж важливе відкриття, як і, наприклад, відкриття пеніциліну. Для мене і для багатьох моїх друзів і знайомих соціальні мережі – це і вікно у світ, і спосіб спілкування, і можливість почерпнути «нові теми для розмов»: хто з ким одружився, а хто розлучився, у кого скільки дітей і т.д. Це при тому, що у мене не такий «поважний» вік, а поводжу я себе доволі поважно, як моя бабуся.

От і вирішила зробити несподіване — податися у дитячий оздоровчий табір: і оточення змінити, і чомусь новому навчитися…
Працювати мені довелось організатором з виховної роботи. Це щось на кшталт педагога-організатора у школі. У перший рік після інституту я працювала на такій посаді, тому вирішила, що нічого складного не буде: інтернет для «скачування» сценаріїв під рукою, вожаті у підпорядкуванні, діти активні…
З такими мріями я поїхала у табір, прихопивши з собою торбу косметики, декілька суконь та черевички під кожну на підборах не менше 15 см. Забігаючи наперед, скажу, що вдягала сукню двічі, коли їздила на вихідні у місто. Робота виявилась настільки динамічною і виснажливою, що найкращим одягом були футболка і шорти, макасіни і — ніякої косметики.
Режим дня я уявляла собі таким: прокинулась о 10-й, вийшла на роботу о 12-й. Культурно-масові заходи будуть проходити раз на тиждень, тому за тиждень щось можна придумати. Але не так сталося, як гадалося…
Прокидатися потрібно було о 7-й ранку, о 7.30 — бути на планівці, де я мала забезпечити 18 вожатих та вихователів путівкою дня з культурно-масової роботи та розписаними процедурами, оскільки наш табір спеціалізувався на оздоровленні дітей. Три дні я винаходила велосипед і придумувала форму для цієї путівки дня, аж поки в комп’ютері не знайшла зразок. Залишилось узгодити усі секції, оздоровчі процедури, репетиції та відпочинок дітей за часом. Це займало на початку приблизно години дві. Тому мій робочий день закінчувався після вечірньої короткої наради близько 2—2.30 ночі.
Вожаті та вихователі якось «умудрялися» ще інколи вирватись на нічну прогулянку. Одного разу я теж не встояла і погодилась на свято Івана Купала піти до річки. Поспавши лише годину, я була схожа на зомбі, а не на генератора ідей, а весь день усі мої думки та мрії були лише про ковдру з подушкою. Але працювати-таки довелося. Більше подібних експериментів з неспанням я не проводила.
Що стосується культурно-масової роботи, то наш план, як мені здавалося спочатку, було нереально виконати. Керівницто поставило високі вимоги (1—2 заходи на день: зранку і ввечері), і всі ми намагалися це здійснити. Така активність була зумовлена тим, що наш табір пропонував профілактику від мобільної залежності: діти не користувалися мобільними телефонами (вони лежали у сейфі). Батьки мали змогу поспілкуватися з дітьми через телефони вожатих. Тому такий шалений графік дітям запропонували, щоб у них не лишилося ні хвилини часу на сум.
Щодо моєї діяльності, то найбільше мені запам’яталися декілька свят.
По-перше, це ознайомчий концерт. Він став орієнтиром для складання програми на увесь місяць. Діти настільки класно співали і танцювали, що ми навіть підготували окремо «Співочий край» та «Майданс». Думаю, що читаючи це, ви подумаєте: а що ж тут такого? Але ж ви просто не бачили, як діти 6 рочків входили у образ і грали роль то Джульєтти, то Колобка, то Чахлика Невмирущого.
Цікавим було те, що ми вирішили не розділяти дітей за номінаціями на вікові групи. У нас 9-й, найменший, загін перемагав практично у кожній номінації. От де видно результати знань та виховання батьками дітей.
По-друге, це Бал білої тури, на якому можна було дивитися святковий концерт та грати в шахи. Вдень ми визначили найкращих гравців із загонів, а ввечері відбувся турнір. Виграв 9-річний хлопчик, який грати в шахи навчився у таборі, та 11-річна дівчинка – чемпіонка України з шахів. Діти ледь не билися за можливість пограти у шахи після завершення турніру.
По-третє, це ярмарок. Діти упродовж трьох днів заробляли гроші — «славутики», за які потім могли купити різні смаколики (тістечка, фрукти, чай, пиріг) або отримати платні послуги у майстрів манікюру, перукарів, покататися на «бібіці» та відвідати місцевий зоопарк, де козлик Борька був готовий показувати трюки за смачні гостинці. Вожаті та вихователі організували костюмоване шоу, яке дуже сподобалось нашим відпочивальникам. Можу сказати, що від активності вожатого та вихователя залежить і активність та творчість дітей.
Хоч нелегко було забезпечити 300 дітей роботою, але за 3 дні табір сяяв чистотою. Діти вчилися виконувати різні роботи і за це отримували «славутики»: ми поєднали корисне і приємне.
Запам’яталося ще багато чого: і спортивні змагання, й інтелектуальні ігри, й імпровізовані концерти, коли діти за пару годин вивчали пісню чи танець. Це був справжній екстрим, де експромт виглядав цікаво, достойно та природно.
Я ще раз переконалася, що від особистості «керівника» гурту дітей, незалежно від того, що це — клас, група чи загін, залежить дуже багато. Саме ми маємо бути прикладом і джерелом натхнення.
В останні дні втома наче відступила, хотілося творити, ідеї роїлися у голові, наче бджоли. Не все вдалося втілити, але я повернулася з гарним настроєм, чималим багажем цікавих сценаріїв для позакласної роботи та розумінням, що відпочинок може бути активним і він просто неможливий без дітей. А робота, яку я виконую щодня, є надзвичайно важливою.


Автор: Марина Гавриловська,
викладач української мови і літератури та світової літератури кафедри гуманітарних та фундаментальних наук економіко-правового коледжу
Київського кооперативного інституту бізнесу і права

Черговий номер

Без имени-2

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”