Вслід за Джонатаном Лівінгстоном

Автор: Порощук Любов, 16 років, учениця 10 класу Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2, Тернопільської області.
Захоплення усього життя – КНИГИ.
Куратор: Чоловська Ольга Сильвестрівна

Чи не щодня нас бентежить фраза: «Чому ти не такий, як усі?» І вона є найбільш болючою, коли звучить із уст дорогих тобі людей – твої близьких. Саме вони, а не хтось інший ніби зрікаються тебе, показуючи на тебе пальцем, і врешті ти стаєш вигнанцем, як у прямому так і в переносному значенні цього слова. Згодом тобі стає соромно дивитися їм в очі, адже там ти не бачиш себе, ти вже ніби викреслений із їхнього життя…
А що поганого в тому, що ти не такий, як усі? «Ціна нерозуміння,… Тебе називають чи дияволом, чи богом». Ця фраза прозвучала із уст найвідважнішої істоти на землі – чайки Джонатана Лівінгстона. І він правий, усі ми звикли до того, що бути мрійником – це приречення на вигнання. Бути «білою вороною» лише тому, що ти прагнеш показати людству дещо кращий світ, не ідеалізований чи омріяний, тобто нереальний, а світ без проблем. Та, на превеликий жаль, зараз усі реалісти і прагматики.
Саме з такими жорстокими реалістами зіткнувся і Джонатан Лівінгстон. Він став вигнанцем лише тому, що його зграя не хотіла повірити, що чайка створена не лише для того, «щоб вибороти собі якусь поживу», а й відкрити для себе небо і велич польоту.
Кожен із нас містить у собі якісь сумніви щодо себе, і Джонатан теж не виняток із правил, йому теж було властиво помилятися і сумніватися у собі: «Я просто чайка, я такий, як усі інші чайки, і літатиму, як вони…Не буде більше ніякого навчання, не буде боротьби…», але все ж він знайшов у собі сили побороти своє внутрішнє суперечне «я» і досягнув неймовірних успіхів, ставши мудрим наставником, навчаючи таких самих вигнанців, як і він. Нам усім притаманна здатність сумніватися, адже завжди знайдеться якась межа, яку не можна буде перетнути. Але ж Джонатан казав: «Усе, що нас обмежує, треба відкинути». Для того, щоб побороти себе внутрішнього, потрібно навчитися не бачити меж, відштовхнутися від землі, розправити гордо крила і летіти назустріч бурі, пригодам.
Так Джонатан заплатив за це дорогу ціну: він був позбавлений підтримки своїх рідних, залишився сам, один ,залишився, так як залишаються вигнанці, і він знав, на що він йде, і які будуть наслідки і втрати після цього. Джонатан сміливо подолав межу, він залишив своїх рідних без сумніву і присвятив себе вільному польоту.
Мене вражає його сміливість, що стала для мене великим прикладом. І нехай я буду падати і спотикатися сотні разів, а потім розіб’юся. Ну і що! Нехай я помру, але буду знати, що прожила своє життя не марно: я витратила його на пошук сенсу свого існування, адже, як казав Саліван: «Сенс життя в тому, щоб досягнути досконалості і розповісти про це іншим». Тепер я не боюся самотності. Особисто для мене самотність стала способом самовираження. Саме самотність додає мені сили боротися і надалі за своє місце під сонцем, так як боровся чайка Джонатан Лівінгстон.
Для себе я зрозуміла, що не потрібно боятися осуду, зациклюватися на думках людей, які тебе не розуміють. І врешті-решт… це моє життя, і я проживу його так, як буду вважати за потрібне. А світ?.. Знаєте, мені шкода тих, хто поводиться так, як усі, і слідує поглядам «зграї».
Задумайтесь, чого ви досягнете у житті, якщо будете такими як усі-реалістами, які вірять лише у те, що їх оточує, які дивляться тільки вниз і не здатні підняти погляд вгору.
Та зрозумійте ви нарешті, щоб літати, потрібна лише сила думки, потрібна віра у себе. Тоді крила з’являться, і ви відчуєте їхню силу.
І ще моя вам порада: відштовхніться від землі, вдихніть чисте повітря і відчуйте на собі усю легкість нашого існування. І обов’язково у вас з’явиться бажання зробити якусь божевільну річ. Не сумнівайтесь ні хвилини, дійте, дивуйте людей своїм існуванням, будьте людиною-парадоксом. Одним словом: станьте такими як Джонатан Лівінгстон: руйнівником стереотипів і меж!!!