Я – Фауст

Автор: Беріашвілі Майя, 17 р. Іверська ЗОШ І-ІІІ ст. Олексадрівського р-ну Донецької обл.
Вчитель: Козієва В. В.

На вулиці ніч. Під пахощами яблучного полумісяця (так, дива трапляються) потойбічні перевтілення. Розбивається люстерко: і вже я – Фауст, і я – щасливий. Цілую троянди, вмиваю обличчя міцною кавою. Вічний образ суті людської, звичайна людина, прозаїчний чаклун. Не люблю фальшивих присвоєнь і безглуздих звань: вигаданий, міфічний, невмирущий. Я звичайний чоловік, що багато помиляється і дивиться на життя з точки зору артиста. Нехай вії будуть палати у пательні, все одно я маритиму про непомірні здібності і планетарний глузд. Навіщо мені шаблонне щастя , якщо не пізнаю істини? Може тому, що я людина? Цікавість, бездумний інтерес здолали ясні задуми. На покрівлі я, герой середньовічних міфів , молюся на сили космосу і ядра океанів. Усіх потужно цікавить моя схильність до скоєння помилок заради пізнання буденних цінностей. І в цьому є щось безподібне.
Я – людина. Живу в секретах і переживаннях. Мої думки змінюються в залежності від мого віку. Шкода, що я більше не росту, не літаю по жасминовим лугам, а спостерігаю за тим, як перманентно старіє моя шкіра. Найбільше я вагаюсь у карикатурних ситуаціях. Кожен зустрічається з Мефістофелем у стиглому житті, самостійно не усвідомлюючи цього. Я поділяю все з торжеством і тріумфом. Моя пристрасть до пізнання, впертість і зрілість переживань, педантичність і вседозволеність пішохідних епізодів має власну, цілком земну філософію. Воля і політ для мене важливіші за всі матеріальні цінності. Я прагну вдосконалення світу. Людина взагалі двоїсте створіння, вона невпинно шукає ідеалу, віками страждаючи в ньому. Світ вагається між добром і злом, бажаючи усвідомити, що йому рідніше. Це – моральний розвиток. І мене лякає, що Космічний простір сприймає все це спокійно, без істерик і запитань. Я сильний духом, багатоликий, тому маю довести, що найголовнішим є творчий розвиток, пошук змін. І сьогодні я вже шукач. Розшукую дорогу до Раю, до рюшевих небосхилів з пір’ями білосніжних гір. Рай для мене – це фокус без піску і переживань. Коли оксамитові сукні молодих жінок закривають заплакані очі від усього нестерпного і негативного, я уявляю перед собою рай з відкритими брамами. Порт спокою і затишку. Шкода, що це лише нерозумні надії. Я уособлюю людство та не є ідеальним, безгрішним, а навпаки. Я жив з Мефістофелем усередині, частенько поділяв його судження і оцінки, сам того не усвідомлюючи. Звичайно, мене зрозуміє кожен. Прислухайтесь до себе: ви також живете під впливом диявольської суті. Ви заперечуєте? А хіба заперечення – це не суть Мефістофеля? Будь-хто з вас вважає авторитетним Господа і правим також господа, а слугує Мефістофелю – головному ворогові чистих ідей. Прийшла пора – змінюйте власну вдачу, доки не пізно. Я осліп. Це вкотре підтверджує, що кінець не завжди буває щасливим. Підкреслюйте свої мінуси і виправляйте їх, не ховаючи недоліки глибоко в серці, голублячи їх. Не пестіть гріхи! Це также природно покривати власні вади, як народжувати дитину чи закривати очі тоді, коли тобі страшно. Тому така грізна влада, як небесний чорт, дозволяє собі називати людину “тварина iз тварин”. Він продає почуття, перехоплює думки і сподівання і безжально їх вбиває, а коли розмовляє з тобою, то здається гіпертрофованим і навіть чарівливим. Були моменти, коли я розумів, що Мефістофель – рідний брат мені. Іноді охоплював острах, і думав підстрелити себе, аби лише не фігурувати поряд з цим монстром. Якось він явився однооким та безногим, пізніше прийшов в образі денді. Дуже незвично. А чого дивуватись, якщо він здрастує без пережитків і кохання, без болю, просто блаженствуючи катуванням інших. Віками раює, смакує кровицею, полюбляючи тортури. При цьому він спокійний і вільний. Підступний Сатана наперед знає про мої упущення, він переконаний, що життя неможливо змінити, але все одно продовжує заходитися від спроб переробити побут і буття. І нехай нечистий змонтує Землю за своїм смаком, порожнім поглядом, я сприйматиму Світ по-своєму гаряче. Це абсолютно відходить від трагічності і болю. Це інший, вишуканий Рай неживої совісті, царство лиха, в якому мені нецікаво, які б гріхи не перекинулися на близьке тіло. Найстрашніше, що в брудних репліках Мефістофеля прозоро мариться гірка істина.
Я – вічний образ людства, що нерідко виступав лялькою в руках спокусителя -Мефістофеля. Бридкий лялькар… Що підштовхнуло мене до експериментів з долею? Душевна порожнеча. А він, сценарист людської мудрості, вдало скористався болем. Ця солідна і хитромудра матерія відкрила мені очі на космос кохання. Він подарував палку історію, що була такою близькою до ідеалу життя. Доброзичлива Маргарита зводила з розуму. Мені кортіло переживати, плакати, сміятися, обійматися. І знову я – пересічна людина: не геніальна особа, а зваблений сиреною чоловік. Любовні чари – і я віднині не залізний. Дорога Марго, я так завинив перед тобою. Кохання – це те, заради чого живемо усі ми, і я немилосердно знищив його, зробив помилку, якої допускаються народи, сім`ї, самовіддано закохані. Вбивство, крайності, гріхи, зрада – найстрашніше те, що я шукав справжнього життя і я його отримав. Характеристика універсальної людини: спочатку я втратив віру, тепер я живу у вірі. Зараз ні наука, ні магія, ні вартості не можуть дати мені відповідь на провідне питання сенсу життя, я сам на нього відповів: лиш той вважається людиною, хто пройшов через спокуси, біль і моменти щастя, спокутував свій привабливий грішок, здрастуючи на землі. Я – Фауст, я – вічний образ, що подарував світу знання і пізнав власну людську суть. Як справжній чародійник – індивідуаліст, формулюю платонічний дух і змушую замислитись, змінити власне ставлення до життя, живу серед народу і поділяю безпосередні помилки. Я витримав усе…
«Зупинись, мить, ти прекрасна!» – я не втрачаю віри у добро і справедливість. Люди, ви маєте прагнути вдосконалення, ідеалу, жити гідно і отримувати насолоду від нагоди дихати. Я ваш вічний наставник, що здіймається вперед. У порцеляновому Раю п’ю каву разом з серденьком Марго і продовжую шукати філософську суть разом з вами… Вічний образ… Фауст…