Подруга Мауглі (фанфік)

Автор: Пальчун Тетяна, учениця 6 класу Високопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів Олександрівського району Донецької області
Учитель Гарна Світлана Юріївна

Це був День мого народження. Я дуже зраділа, коли вранці знайшла під подушкою казку Р. Кіплінга «Мауглі». Мені вона дуже сподобалась, тому прочитала її із захопленням. Я була вражена чарівною красою Джунглів та історією хлопчика, який вижив у вовчій зграї. Разом з Мауглі я вчилася Законам Джунглів, подорожувала дивовижними краєвидами та переживала, коли його не прийняли люди.
Я подумала, що було б добре, якби у нього і серед людей з’явилися друзі, які могли б допомогти йому в складній ситуації. Можливо, я могла б стати подругою Мауглі?
Ви навіть не можете уявити мого здивування, коли мама та тато сказали, що зимові канікули ми проведемо в Індії у знайомих. Я не могла дочекатися цього дня… І ось настало 31 грудня. Я в літаку. Мені було цікаво, як Дід Мороз принесе мені новорічний подарунок, якщо мене немає вдома? Можливо, він знайде мене і в літакові? Щоб не пропустити цієї миті й не заснути, я вирішила читати. Відкрила улюблену книгу і …задрімала…
Мені відкрилася чудова картина: навкруги росли дивовижні дерева, квіти неймовірної краси, а пахощі від них були такими чарівними, що паморочилося в голові. Я не могла встояти на місці, бо дуже хотіла роздивитися все навкруги. Найбільше мене вразило те, як чисто було тут: ніде не побачила ні бруду, ні зламаних гілочок чи дерев. Та раптом мені здалося, що тут є ще хтось. Озирнувшись навколо, я помітила чорний хвіст, що звисав з дерева. Я підійшла ближче, подивилася вгору і зустрілася з ясними, як дві жаринки, очима.
Мені хотілося втекти якнайдалі від цього місця, але в цей час до мене озвався тихий і привітний голос:
– Не бійся, це я, Багіра. Скажи краще, а ти хто?
– Мене звуть Тетянкою.
– Звідки ти взялася тут, у Джунглях?
– Я у Джунглях? Так це ж чудово!
– Можливо, але спочатку розкажи звідки ти і як сюди потрапила, – почула я голос Мауглі, який весь цей час спостерігав за мною, гойдаючись на ліані.
– Я живу в Україні. Це чудова країна з прекрасною природою, з гостинними та доброзичливими людьми.
– Ти подолала довгий шлях, щоб дістатися сюди.
– Ні, я не йшла пішки, я прилетіла літаком.
– Я не знав, що є й такий птах…
– А це не птах! Це машина, яка може літати.
– Як цікаво! Розкажи детальніше.
Я розповіла Мауглі й Багірі про літаки, а потім – про своїх друзів, однокласників, вчителів. Вони слухали мою розповідь із захопленням, а потім Мауглі спитав, чи не могла б я навчити маленьких вовченят грамоті. Я погодилася із задоволенням. Наступного дня мене познайомили з Балу, Каа, Чілем та іншими мешканцями Джунглів. А скільки цікавого я дізналася про звірів, їхні закони та звички! Дещо навіть записала, щоб потім розповісти своїм друзям. Здавалося, що це найпрекрасніше місце на землі!
Одного ранку я прокинулася від страшного галасу:
– Слухайте! Слухайте всі! Шер–Хан розпочинає полювання! Ховайтеся, якщо хочете жити!
– Знову Шер -Хан не дає спокою мешканцям Джунглів, – сказав Мауглі. – Не знаю, як його провчити?
– Я тобі допоможу, – сказала я.
Потім ми з Мауглі, Балу, Багірою та Каа розробили детальний план того, як спіймати Шер-Хана. Брати Вовки допомогли зробити клітку, а розумна Багіра запропонувала привід, щоб заманити його.
Наступного дня Мауглі знайшов у Джунглях Шер-Хана і сказав:
– Щось ти, кульгавий, втратив форму!
– Це ти говориш мені, Жабеня? Я роздеру тебе на маленькі шматочки!
– Тоді, може ти спочатку доженеш мене?
– Легко!
А далі все відбувалося за нашим планом. Мауглі підбіг до схованої між листям клітки, легко стрибнув на гілку, а Тигр опинився всередині. Спочатку він намагався перекусити гілки, з яких була зроблена клітка, хотів пролізти між ними, а потім гірко заплакав і сказав:
– Друзі, відпустіть мене, будь ласка. Присягаюся, що більше ніколи не буду порушувати Закони і буду поважати всіх мешканців Джунглів.
Нам стало шкода Шер-Хана, тому ми випустили його на волю. Він був дуже задоволений і запропонував влаштувати «Велике свято друзів». А я розповіла, як святкують Новий рік в Україні, як готують подарунки, влаштовують хороводи. Мені, як гості, звірі приділяли найбільше уваги. Кожен з них хотів щось подарувати мені на пам’ять про Джунглі. Мауглі приніс мені чудову квітку. Вона мала ніжний рожевий колір і чарівний аромат. Я була у захваті…
– Донечко, прокинься, ми прилетіли, – почула я тихий мамин голос.
– Мамо, я що спала? – спитала я.
– Так, ти спала всю дорогу і не бачила, як чарівно виглядають Джунглі зверху.
– Так, мені теж дуже шкода.
– Збирайся, скоро ми будемо виходити, – сказала мама.
Я вже хотіла закрити книгу, коли помітила поруч з нею рожеву квітку…
«Я спала, чи ні?» – запитала я сама в себе. Але звідки взялася ця прекрасна квітка? Напевно, така пригода могла статися зі мною тільки у Новорічну ніч.
Тоді я не знайшла відповіді на свої запитання. Але для себе точно вирішила, що в майбутньому стану науковцем і буду досліджувати природу Джунглів.

Хочу поділитися з Вами записами з мого щоденника
Чи знаєте ви, що:
Вовк – хижак зі складною поведінкою. Він має гострі зуби, може перекусити оленя до хребта. Але ті ж самі зуби здатні перенести яйце, не роздавивши його, і дитину, не подряпавши її.
Вовки обирають для лігва глухі місця біля води, бо вони багато п’ють. При небезпеці залишають житло і переносять дітей до іншої схованки.
Вовчиця народжує від 2 до 8 вовченят. Вона дуже терпляча і любляча мати. Вовченята можуть скубти її за вуха, гратися з її хвостом, але вона ніколи не б’є щенят. Таким же м’якосердечним до дітей є і вовк, але його дітлахи бачать менше, бо він більшість часу полює, щоб нагодувати сім’ю.
Вовки дуже бережно ставляться до батьків. Якщо батьки загинуть, то вовченят вигодовує і навчає інший вовк. Малі дуже люблять своїх батьків. Між собою вовченята живуть досить миролюбиво, часто граються, кусаючи один одного.
При зустрічі молоді вовки повинні бути уважними до старших, чемними і стриманими. Вовки вміють посміхатися і навіть співати. Спілкуються за допомогою жестів: передня лапа, відкинута вбік – знак привітання.
Ведмеді самовіддані, коли захищають своїх дітей, але строгі: часто за непослух дають ляпаси ведмежатам.
Удень пантера спить, полює ночами, може спати на дереві, непомітно ховаючись між листям, тільки хвіст звисає.
Іноді тигр нападає на людей. Найчастіше – це каліки від народження.
Вовки дуже бояться сказу. Якщо вовк скажений, він себе не пам’ятає. З мутними очима, у кошлатій шубі бродить, не розбираючи дороги, і всіх хоче вкусити, сіючи навколо страх.