«Я хочу небо на руки взяти…»

Поезія і доля Зельми Меербаум-Айзінґер – німецькомовної поетеси Буковини

Мета: розширити читацький досвід учнів, поглибити їхні знання учнів про Другу світову війну, показати яка роль митця у боротьбі з фашизмом та як переосмислюється історія в долі конкретної людини; поглиблювати уміння зіставляти свої враження із задумом автора і робити власні висновки; формувати інформаційні компетентності та європейські цінності:патріотизм і розуміння значення життя як найвищої цінності; розвивати емоційну сферу; виховувати почуття поваги до героїв війни, спонукати до роздумів про призначення людини; виховувати розумного, людяного, наділеного гарним естетичним смаком, свідомого читача.

Обладнання: слайди до мультимедійної презентації «Цей світ тепер буде часткою усіх нас», портрет Зельми Меербаум-Айзінґер, відеофільм «Фільм про Зельму», фонозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер, відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити», відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто, вулиці якого замітали трояндами».

Тип уроку: урок позакласного читання.

Епіграф:

Я хочу жити.

Я хочу сміятись, дітей родити.

Хочу боротись, творити, кохати.

Я хочу небо на руки взяти.

Дихати вільно, співати пісні.

Не хочу вмирати. Ні.

Ні!

Зельма Меербаум-Айзінґер

Хід уроку

1. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя. Зовсім не обов’язково робити далекі історичні екскурси в минуле певної літератури, щоб розкрити складні взаємостосунки історичних подій і людської особистості у вірші, драмі чи романі. Інколи для цього цілком достатньо такого невеличкого географічного регіону й обмеженого часового відтину, як, наприклад, Буковина міжвоєнного періоду. Хаотичну й заплутану історію Буковини новітнього часу намагається ескізно відтворити у своєму вірші «Чернівці» поетеса Роза Ауслендер:

Місто на схилах у сукні зеленій

Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп

приправлений перцем

мовчав п’ятьма мовами

Циганка

читала нам долю

на картах

Діти монархії

під чорно-жовтим стягом

марили про німецьку культуру

Легенди Баал-Шема

Чудеса з Садагури

Після червоної рокіровки

міняють барви…

Життєвий шлях і літературна творчість поета – далеко не рівнозначні поняття. Нерідко вони можуть існувати мовби у різних вимірах, так би мовити, у паралельних світах. Для Зельми Меербаум-Айзінґер це поняття нероздільні, ба навіть тотожні, бо творчість німецькомовної поетеси, життя якої фатально спустошила злочинна ідеологія, тоталітарна влада й Друга світова війна, завжди бентежитиме наші серця унікальним поєднанням надзвичайної поетичної обдарованості та невідворотної фатальності долі, яка отримала в її поезії своє найвище втілення і звершення.

Віртуальна екскурсія містом, вулиці якого замітали трояндами.

II. Оголошення теми та мети уроку

III. Робота над темою уроку

Слово вчителя. Зельма Меербаум-Айзінґер – єврейська поетеса з чернівецьким корінням та трагічною долею, яка назавжди залишиться юною в людській пам’яті, оскільки її коротке життя було безжально обірване в одному з нацистських трудових таборів Трансністрії в грудні 1942 року, коли дівчині не виповнилося ще й 19-ти років.

Словникова робота.

Трансні́стрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця у південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944).

Презентація портрета поетеси.

Зельма Меербаум-Айзінґер

Повідомлення мікрогруп про результати опрацювання статей в мікроблогах чи на сайтах в мережі Інтернет.

Творча група біографів.

 Зельма Меербаум-Айзінґер була кузиною всесвітньо відомого німецькомовного поета Пауля Целана (обоє мали спільного прадіда по материнській лінії).

 Вона народилася 5 лютого 1924 року в Чернівцях в бідній єврейській родині, помешкання якої знаходилось на околиці міста і складалося з єдиної кімнатки та маленької кухні, без електричного освітлення, води й каналізації.

 Її батько Макс Меербаум, який походив з буковинського села й під час Першої світової війни воював за цісаря в австро-угорському війську, невдовзі осів у Чернівцях, де орендував маленьку галантерейну крамничку. Після його ранньої смерті від туберкульозу в 1926 р. мати Зельми Фріда вийшла заміж за Лео Айзінґера, чим пояснюється подвійне прізвище поетеси.

 Зельма навчалася в єврейській гімназії Чернівців, була дуже товариською, багато читала, захоплювалася танцями й спортом, любила вилазки на природу. Завжди жвава, весела, вона немовби випромінювала радість життя.

 Після окупації Чернівців німецькими військами влітку 1941 року її разом з батьками було загнано в чернівецьке ґетто, а згодом депортовано в «трудовий» табір у Трансністрії, звідки нікому з них вже не судилося повернутися.

 Те, що умови існування в трудових таборах Трансністрії були практично несумісні з життям, нам стає відомо з листів буковинських євреїв, які вони у грудні 1941 року намагалися передати своїм рідним та знайомим, але були конфісковані жандармами залізничного посту м. Чернівці.

З листа невідомого, адресованого В. Ландверу в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… Картина, яку ми постійно спостерігаємо, залишиться навічно в нашій пам’яті, як випалена вогнем. Геніальний письменник не зміг би описати реальність картин горя та злиднів. Люди самого шляхетного походження, високого матеріального статку просять допомоги через холод, голод, приниження, залякування. Велика кількість знайомих і незнайомих вмерли з голоду і з кожним днем вмирають, не хочу говорити про це. Неможливо передати почуття, коли дивишся на людей, котрі сидять на своїх клунках, тримають на руках грудних і малих дітей, вночі в зруйнованих будинках, без вікон, а наступного дня їх женуть далі, не зважаючи на немилосердний мороз».

З листа пані Т. братові в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… У мене тільки одне-єдине бажання — я хочу вийти звідси живою чи мертвою. І, при цьому, я підкреслюю, що тут є люди, які живуть в мільйон разів гірше, і що ми належимо, до числа тих, кому можна позаздрити. Я гину душевно і розумово, оточення вороже культурі; я і всі ми з нашими найскромнішими вимогами відкинуті на 2000 років назад. Я стверджую без пристрасті, що житла і обстановка гуцулів всередині та зовні в Селятині були палацами в порівнянні з тутешніми …».

З листа пана Германа доктору Л. Красновельському в м. Чернівці від 14 грудня 1941 р.

«Любий Люця! В нашій колонії 600 чоловік …10 чоловік в одній невеликій кімнаті, без їжі, в жахливих санітарних умовах — не життя, а ясна і близька смерть.…Масло, цукор і т. ін. знаю тільки по пам’яті. Прошу тебе мені повірити, що я не перебільшую. Смерть тут має добрий врожай, адже вона і є метою нашого заслання. Якщо ти коли-небудь хочеш нас побачити, то не маєш права відмовитись від найтяжчих зусиль. Бог тобі за це віддячить, і ми ніколи цього не забудемо».

Зельма Меербаум-Айзінґер померла 16 грудня 1942 року в трудовому таборі с. Михайлівка від висипного тифу та загального виснаження. Її мати Фрідеріка теж не вижила в тих умовах…

 Перед самою депортацією в Трансністрію, коли мати похапцем складала сумку з речами першої необхідності, Зельма дописувала свій альбом поезій. 57 віршів вже було записано. Один з останніх віршів Зельми, що має заголовок «Трагічне», складається лише з однієї строфи:

Це найстрашніше – сліпо віддаватись

і бачити, що зайва ти.

Вже ні на що не сподіватись,

як дим у безвість відійти.

Під цими рядками стоїть дата – 23.12.1941 – а відтак червоним олівцем нашвидкуруч дописано: «Я не мала часу закінчити…».

Творча група літературознавців.

Увесь літературний доробок Зельми – це невеличкий альбом з віршами, написаними олівцем, на обкладинці якого був зображений букет квітів. В день депортації вона ще встигла вручити його комусь із знайомих із проханням передати «своєму коханому Лейзеру Фіхману». Але оскільки Лейзер поклав собі за мету будь-що дістатися Палестини, то невдовзі він довірив ці вірші Зельминій подрузі Ельзі Шехтер, усвідомлюючи, що здійснення його наміру пов’язане з великим ризиком і по дорозі вірші могли б загубитися. Коли ж інша шкільна подруга Зельми – Рене Абрамович – наважилася після війни емігрувати до Ізраїлю, то вона взяла з собою й альбом Зельми, який потім багато років зберігала в сейфі одного ізраїльського банку, перш ніж ними зацікавився їхній колишній класний наставник, гімназіальний професор Герш Сеґал, який в 1976 році опублікував невеликим накладом ці поезії власним коштом під назвою «Blütenlese» («Квітковий збір»). Згодом це видання потрапило до рук німецького публіциста й літературознавця Юрґена Зерке, який був глибоко вражений обдаруванням юної поетеси і в 1980 році видав її вірші під заголовком «Ich bin in Sehnsucht eingehüllt: Gedichte eines jüdischen Mädchens an seinen Freund» («Я тугою огорнута: Поезії єврейської дівчинки до свого друга») у гамбурзькому видавництві «Hoffmann und Campe» разом зі своїм есе «Історія одного відкриття». За короткий час книга стала літературною сенсацією.

 Ліричний спадок Зельми Меербаум-Айзінґер налічує 57 віршів, серед них 5 перекладів з їдишу.

 Хоча вірші Зельми були написані нею у 15-17-річному віці, однак вони засвідчують доволі зріле літературне обдаровання. У вересні 2004 року у Чернівцях на будинку № 38 на вул. Чернишевського, де народилася й проживала Зельма Меербаум-Айзінґер, була встановлена меморіальна дошка.

 В університеті Тель-Авіва (Ізраїль) засновано «Фонд Зельми Меербаум-Айзінґер», куди стікаються всі надходження від видання та виконання її творів. Отримані у такий спосіб кошти спрямовуються на підтримку єврейських студентів з незаможних родин.

 У 2010 році німецькою Федеральною спілкою молодих авторів і Товариством Арміна Т. Веґнера було засновано літературну премію Зельми Меербаум-Айзінґер, яка присуджується наймолодшим письменникам, починаючи з шістнадцятирічного віку.

 Вірші Зельми перекладені англійською, голландською, італійською, японською, українською мовами.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я хочу жити.

Глянь, який барвистий світ!

В нім стільки є м’ячів і гарних плать.

І стільки уст чекають і горять,

Щоб пити щастя юних літ…

 «Поема», 07.07.1941

 (збірник «Я тугою огорнута» (2012)

 Автор: З. Меербаум-Айзінгер.

 Переклад: Петро Рихло)

Перегляд фрагментів відеофільму «Фільм про Зельму».

Із спогадів.

Про своє знайомство з Зельмою Меербаум-Айзінґер розповідає колишня чернівчанка Маргіт Бартфельд-Феллер, яка мешкає в Тель-Авіві. З кузиною Пауля Целана Зельмою Меєрбаум-Айзінґер вона навчалася у єврейській школі.

 «Це була будівля біля тюрми на нинішній вулиці Нагірній, що в районі Соборної площі. І там я провчилася півтора року разом з Зельмою Меербаум-Айзінґер. Після гімназії часто ходили гуляти в парк за резиденцією митрополитів, що на горі Габсбург. Майже перед кожною віллою по дорозі всюди квітнув чудовий темно-ліловий бузок, і в травні його солодкий важкий аромат сягав аж до самої гірки. Мені його так не вистачає…Ми гуляли, а Зельма читала нам свої вірші. Вона їх не декламувала, а просто тихенько читала. Всього вона написала 57 віршів. Для нас це завжди було святом. Публікувати їх вона не збиралася. Бо мала лише 14-15 років. Була ще замолодою для цього. Адже у такому віці всі захоплюються віршуванням. Зельма була дуже бідною. Жила у будиночку на нинішній вулиці Чернишевського, де не було електрики, не було водогону. Ми жили заможніше. Тому до мене у гості вона приходила, а до себе ніколи не запрошувала. Вона цього трішечки соромилася».

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я – темна ніч. Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Коханий мій – нескінченний шлях.

Йому я навік віддала свій посаг –

м’яке, як шовк, і п’янке, мов змах,

крило пітьми – моє чорне волосся.

Поцілунок мій – запашний, як мед.

Молодий мандрівець ним снитиме всюди.

Коли він до серця мого припаде –

найпалкіших жінок забуде.

Мої руки ніжні й білі, як сніг.

Погамують вони найлютіші болі,

і кожен, хто доторк відчує їх, –

всміхається мимоволі.

Я – темна ніч, Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Творча група культурологів.

 Вірші Зельми Меербаум-Айзінґер широко знані у німецькомовному культурному просторі, багато з них покладені на музику. Однією з перших до Зельминої поезії звернулася австрійська композиторка Луна Алкалей, яка на початку 1980-х років створила кантату «Я тугою огорнута: Сценічні рефлексії до любовних віршів Зельми Меербаум».

21 квітня 2001 року у театрі німецького міста Фюрт відбулася прем’єра вистави «Selma, oder eine Reise um den Tisch» («Зельма, або Подорож навколо столу», автори Ютта Чурда, Фред Апке й Гайнріх Гартль), яка роком пізніше була з успіхом зіграна німецькими акторами також на сцені Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, а 2008 року в німецькому місті Ессені відбулася прем’єра музичної казки «Windekind. Eine Ode an Selma Meerbaum-Eisinger» («Дитя горищ. Ода Зельмі Меербаум-Айзінґер») Германа ван Веєна (музика) та Еви Шурман (лібрето).

 31 березня 2011 року відома німецька актриса, президент Німецької Академії кіномистецтва Іріс Бербен виступила з читанням поезії Зельми у Єврейському домі Чернівців.

Аудіозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер.

 Поезія й доля Зельми знайшли своє відображення і в сфері образотворчого мистецтва – у малюнках відомого художника, уродженця Буковини Арнольда Даґгані, який під час війни перебував разом із Зельмою у Трансністрії і зробив там декілька ескізів олівцем. Нині ці малюнки зберігаються в ізраїльському меморіальному центрі «Яд Вашем». Низку картин на мотиви віршів Зельми створила сучасна німецька художниця Гельґа фон Льовеніх.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Схились-но, коханий, до мене на руки

і з піснею так задрімай.

Це пісня про біль, і про смерть, і про муки,

це пісня про втрачений рай.

Ти очі зімкни, я тебе заколишу.

Ми вимрієм щастя вві сні.

Ми вимрієм золото злагоди й тиші,

ми вимрієм знади хмільні.

Вві сні до нас, любий, повернуться знову

дні, сповнені світлих жадань,

забудуться хвилі образ випадкових,

години печалі, страждань.

Лиш потім – пробудження, наче розплата…

Ах, як це жахливо увіч!

Якби наші сни вміли щастям ставати

і тугу стирати з облич!

 Роздуми на тему: «Чи відчувала Зельма себе поетесою?»

(Орієнтована відповідь)

– Сьогодні це питання видається не таким уже й важливим. Німецький поет Карл Кролов вважає, що ці вірші написані людиною, яка вже добре орієнтувалася в літературі. Достеменно відомо лише те, що вона була зако-

ханою дівчиною, яка писала вірші, сповнені меланхолії, душевного неспокою і тужливих марень. Майже всі вони присвячені її коханому другові Лейзеру Фіхману, з яким вона познайомилася в молодіжній єврейській організації в Чернівцях і який пізніше трагічно загинув влітку 1944 р.

Бесіда:

– Який внесок Зельми Меербаум-Айзінґер у світову літературу?

– У чому особливість поетичного світу Зельми?

– Чи відображають вірші долю поетеси?

– Якою постає Зельма у своїх віршах?

Аналітичне питання для проведення роботи над епіграфом:

– Установіть відповідність між бажаннями поетеси та реальними картинами:

А Хочу жити

Б Хочу сміятись

В Дітей родити

Г Хочу боротись, творити, кохати

Д Дихати вільно, співати пісні

1. Депортація

2. Приниження

3. Залякування

4. «Смерть має добрий врожай»

5. Вороже оточення

6. Ізольованість

7. Душевне сум’яття

• Аргументуйте думку, що поезія Зельми Меербаум-Айзінґер виражає тугу, надію й волю до життя, що надає її творінням вічної значущості й позачасової актуальності.

Експромт-промова на тему:

 – «Які квіти для нащадків зібрала в свій поетичний кошик Зельма Меербаум-Айзінґер?» (Квіти кохання, надії, ніжності, вірності, «світлих жадань», «злагоди й тиші», «барвистого світу», «знади хмільної», квіти «найпалкіших жінок», щастя.)

 IV. Домашнє завдання

Написати есе на тему: «Цей світ тепер буде часткою усіх нас».

V. Підбиття підсумків уроку

Слово вчителя. Творчість Зельми трагічно обірвалася на стрімкому злеті, вона не встигла повністю реалізувати себе ні в житті, ні в поезії. Але навіть та дрібка ліричних одкровень, яка залишилася після неї, засвідчує незвично високий рівень поетичного промовляння й схиляє до думки, що за сприятливіших умов її художній хист міг би досягти найвищих вершин досконалості й стати ще одним проявом безмежних можливостей людського духу.

Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

 Література

1. Валерія Чорней. «Нашу молодість украли» // Молодий Буковинець.- 2012.- 29 березня.- С. 8 (Місто).

2. Гусар Ю. Юна поетеса “тугою огорнута” [Зельма Меербаум-Айзінґер] / Юхим Гусар // Буковинське віче. – 2014. – 31 липня (№ 31). – С. 3.

Internet-джерела

1. Відеофільм «Фільм про Зельму». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

2. Відеофільм «Колискова» [Електронний ресурс] – Режим доступу:

3.Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

4.Відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто,вулиці якого замітали трояндами». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.dw.de/темы-дня/украина/s-32032

http://starogit.do.am/publ/1-1-0-417

http://books-xxi.livejournal.com/10547.html

http://cv.archives.gov.ua/zelma_meerbaum.html

Н. В. Черняєва,

вчитель зарубіжної літератури

Дібровської СЗШ

Синельниківського району Дніпропетровської обл.