Зустріч з Африкою

Чи знаєте Ви Африку? Її прекрасну рослинність, пальми, що є візиткою цієї країни, Середземне море, яке має всі відтінки бірюзи, освіжаючий подорожнього свіжий морський бриз, завдяки якому спека відступає? Якщо хоч раз Ви опинитесь у Туніському місті Хаммаметі, запевняю Вас, полюбите цю країну назавжди.
Недаремно сюди, у це прекрасне місто-курорт, приїздили Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, Оскар Уайльд, Андре Жид, Франсуаза Саган, Черчілль, Георг VI, Пол Маккартні, Софі Лорен…

Фортеця Рібат на березі моря, старовинна частина міста — Медіна, вежа Касба бачили цих славетних. А вони були причаровані країною і людьми, що живуть тут. Я була вражена тим, що абсолютно незнайомі місцеві жителі на вулицях, у готелі, на пляжі привітно вітаються: «Бонжур, мадам». Напевно, далося взнаки багаторічне перебування тут французів.
Я довідалась, що Г. Флобер, працюючи над романом «Саламбо», у 1858 році поїхав у Туніс до Карфагена. Роман було надруковано в 1862 році. У творі було висвітлено реальні та вигадані події ІІІ ст. до н. д., події напередодні повстання найманців проти Карфагена, доба Першої пунічної війни. Любов Саламбо й Мато, дочки полководця Карфагена й лівійського найманця, оживає в уяві відвідувачів музею історії в Карфагені.
Гі де Мопассан у 1888 році мандрував Африкою, побував і в Тунісі.
Андре Жид, лауреат Нобелівської премії, під час окупації Франції нацистами переїхав до Тунісу.
Карфагенський полководець ІІІ—ІІ ст. до н. д. Ганнібал воював тут. Екскурсовод музею сказав, що він є пращуром російського поета Пушкіна. Мої дослідження цього питання не є такими однозначними. Єдине, що можна стверджувати із впевненістю, це те, що Ібрагім Ганнібал, прадід О. Пушкіна, не захотів відмовитися від свого прізвища, вважаючи, що воно було на честь знаменитого карфагенського полководця.
Карфаген… Місто, овіяне легендами. ІV розділ чудового роману Флобера «Саламбо» називається «Під мурами Карфагена»: «Далі за мурами здіймалося амфітеатром місто, де бовваніло громаддя високих кубічних будівель… Гаї довкола храмів здавалися зеленими озерами на цій горі багатобарвних брил. Безліч вуличок, перетинаючи одна одну, помережили всю гору з вершини до підніжжя». Сьогодні тут є залишки амфітеатру: арена, на якій билися гладіатори, і печери, з яких на арену випускали тигрів. «Ефект віртуального мислення» переносить мене туди… Я чую галас багатотисячного натовпу глядачів, ричання тигра, затамований уривчастий подих гладіатора… Історичний музей Карфагена, бібліотека, базиліка, сонячний годинник, прекрасні статуї, меблі, високохудожня мозаїка, рештки фортеці переносять мене в далеку атмосферу. Щастя розпирає зсередини, я вже знаю, що обов’язково вибухну враженнями на папері, які ледве встигатиме записувати моя рука з олівцем… Обожнюю ці миті! Ні, не друкування за комп’ютером, а саме це швидке письмо олівцем, коли рука ледве встигає за думками.
Хвилі пам’яті, як ласкаві хвилі моря. Коли згадую Сіді-Бу-Саїд, ці спогади — блакитно-бірюзові, забарвлені білою піною. Можливо, тому, що архітектура в цьому благословенному місці, як і вироби мозаїки, мають біло-блакитне забарвлення. Саме в таких тонах збудований чудовий двоповерховий будинок-музей заможної сім’ї. У цьому домі колись жила родина із сорока осіб. Здається, що в кімнатах тільки що були господарі і на хвильку вийшли… У передпокої стоїть парасоля, на кухні специфічний посуд, умебльовані кімнати, на подвір’ї — криниця, диван, а потім — вітальня, тераси, круті сходи на другий поверх, воскові фігури господарів і членів сім’ї в кабінеті.
Насолода від цього музею і спілкування з його милою господинею переростає в справжнє свято при відвідуванні Музею музики. Це прекрасний особняк композитора Георга Байрона, що оселився в Сіді-Бу-Саїді. Сюди до нього в гості приїздив Фредерік Шопен, погруддя якому біля будинку встановили шанобливі африканці. Музиканти в залі виконують твори Шопена, а ми завмираємо, зачаровані їх виконанням.
У столиці однойменної держави Тунісі дух старовини огортає Собор Сан Вінсента. Але ноти сучасності звучать дуже владно: біля Собору на площі, оповитій колючим дротом, стоять два бронетранспортери. Трохи далі на імпровізованій сцені молодь в ексцентричному одязі співає пісень. Протистояння, як скрізь у світі… Роблю заборонені знімки з таксі…
Волію повернутись до вуличок Хаммамету, Ясмін. Аеропорт м. Монастір… Не хочу повертатись… Цікаво, а які думки володіли Флобером, коли він покидав Карфаген? Напевно, він поспішав додому, щоби якомога швидше викласти свої враження від цієї країни. «Доброчесність визначається тим, що ми робимо, а честь — тим, як ми робимо це» (Г.-Д. Робертс «Шантарам»). Ставав описав цю країну як людина, що закохалась у неї, з усією доброчесністю.
Сподіваюсь, після моїх скромних нотаток Ви будете дещо більше знати про Африку і світових письменників, що любили її.

Автор: Тетяна Ялтанець, учитель-методист СЗШ № 43 м. Львова